Переповнені костьоли, церкви та молитовні будинки тих, хто відзначає народження Спасителя за новим календарем стали цьогоріч ще однією ознакою «майданного» Києва
«Главком» продовжує цикл статей «Україна на прийомі у психоаналітика». В авторській рубриці доктора історичних наук Данила Яневського та психолога Мирона Панчука з Чікаго, аналізуються/описуються суспільство, політикум та окремі події с психоаналітичного погляду. Іншими словами - які глибинні архетипи відображують/відбивають/символізують ті чи інші події, заяви, наміри. Автори рубрики запевняють, що ці матеріали - не пошук винних, не призначення злодіїв або святих, вони лише про те, що українці підпорядковуються тим самим природним законам, що і всі інші люди, що надзвичайно неприємно усвідомлювати.
Переповнені костьоли, церкви та молитовні будинки тих, хто відзначає народження Спасителя за новим календарем стали цьогоріч ще однією ознакою «майданного» Києва.
Поза суб’ктивними намірами тих, хто молився в Різдвяну ніч, ця молитва стала, крім всього іншого, літургійним входженням в європейську, а не в євразійську хронологію.
Народження Спасителя – стало свого часу народженням чогось нового. Це нове з’явилося вже в найближчому майбутньому, невідомому сучасникам в момент Його народження. І це нове тоді стало радикально несподівано новим. Хто зі смертних в момент народження мізерного юдейського хлопчиська міг передбачити, який вплив матиме Його діяльність, Його вчення на наступні два тисячоліття? Оцінювати цей вплив можна по-різному, але одне поза сумнівом – історію світу сьогоднішнього неможливо уявити поза Його історією.
Поза сумнівом для нас є й інша обставина. Народження нового завжди має наслідком активізацію численних «Іродів», які докладали тоді, і докладатимуть сьогодні всіх можливих і неможливих зусиль, аби перешкодити народженню нового. Нового світу, нових людей, нових відносин між ними. Прагнучи вбити нове (за їх термінологією це - «підтримання стабільності»), вони, тим самим, вбивають саму суть життя. Адже стабільність як така вповні реалізована лише на цвинтарі. Вбиваючи життя, «Іроди», таким чином, вбивають і себе самих – оскільки поза життям вони, як і ми, існувати не можуть.
Цьогорічне відзначення Різдва Христового в «майданному» Києві зафіксувало початок процесу незворотнього і майже незнаного в нашій тисячолітній історії. Це процес глибинної психічної трансформації частини нашого народу – переходу від колективістської свідомості загальної безвідповідальності до розуміння індивідульної відповідальності людини і перед Богом, і перед собою, і перед суспільством, в якому людина живе та розвивається, а не існує та гниє за життя. Іншими словами, ми спостерігаємо масовий перехід від євразійсько-»совкової» моделі існування до моделі життя євроатлантичної. Це ні що інше, як трансформація цивілізаційна. А утримати трансформацію такого масштабу і такої глибини в межах існуючої політичної системи неможливо.
І приклад Христа то засвідчує. Подумайте тільки: непохитна Римська імперія – і та впала! Зникали імперії, королівства, республіки і політичні партії, які їх обслуговували. Впали і будуть падати найпотужніші сьогодні володарі світу. І будуть падати тому, що ніякими володарями світу вони не є. А є хіба володарями, власниками, своїх страхів, своїх фобій, свого неуцтва. Свого, врешті-решт, безумства.
А істинним володарем світу є і залишиться для нас той соціально мізерний юдейський хлопчисько, який був відкинутий як непотрібна каменюка тими, хто вважав себе господарями життя. І цей відкинутий камінь став наріжним каменем нового світу. Бо Він і є «шлях, істина, життя».
Саме це і засвідчив різдвяний «майданний» Київ.
{1-}
Данило Яневський, доктор історичних наук (Київ)
{2-}
Мирон Панчук, маґістр психології (Чікаго)
Читайте також інші матеріали авторської рубрики «Україна на прийомі у психоаналітика»
Коментарі — 0