Маски-шоу в Соцпартії. Соратники Януковича хочуть поцупити політичний бренд?

Після того, як Комуністична партія Петра Симоненка опинилася під загрозою заборони, ліве електоральне поле в Україні може залишитися без господаря. Це неминуче призведе до зростання вартості інших проектів лівого спрямування, зокрема Соціалістичної партії.

Саме навколо цього політичного проекту тепер і вирує скандал. Колишні політичні партнери, відчувши запах наживи, адже партію сьогодні можна вигідно збути грошовитим інвесторам, звинувачують один одного в її рейдерському захопленні. Сьогодні ж справа від публічних образ і звинувачень дійшла до силового конфлікту прямо в центральному офісі СПУ.

СПУ в останні роки переживала не найкращі часи. Після зради Олександром Морозом партнерів по Помаранчевому Майдану у 2006 році і вступ СПУ до коаліції з Партією регіонів та КПУ від соціалістів відвернулася більшість виборців і партія швидко скотилася на маргінес – настільки, що у 2011 році її виключили з Соцінтерну.

Влітку 2010 року Олександр Мороз пішов на політичну пенсію, передавши СПУ тодішньому міністру економіки Василю Цушку. Але і Цушко не зміг порятувати цей потопаючий корабель, і за рік потому пішов у відставку. За партійне кермо розгорілася боротьба між Олександром Морозом та Миколою Рудьковським. Партія розкололася: на з’їзді 31 липня 2011 року делегати так і не змогли обрати нового голову партії, оскільки обидва кандидати не набрали необхідної більшості голосів. І лише з другої спроби Мороз переміг.

Ще рік СПУ трясли конфлікти, однак напередодні початку парламентської кампанії 2012 року соціалісти вирішили зорганізуватися і спробувати знову прорватися до парламенту. Новим лідером обрали Петра Устенка, а Мороз став почесним головою партії.

Проте на виборах 2012 року СПУ набрала ганебні 0,45%, що є найгіршим результатом партії за всю її історію, і усім стало очевидним, що «пацієнт скоріше мертвий, ніж живий». У жовтні 2013 року Микола Рудьковський все ж став головою партії – до статуту СПУ внесли зміни, згідно з якими Петро Устенко отримав посаду Лідера партії, а Рудьковський став головою. Сам Мороз при цьому залишив за собою номінальне місце у керівних органах як почесний голова СПУ.

Все змінилося у травні цього року, після того, як виконуючий обов’язки Президента Олександр Турчинов звернувся до Мін’юсту з проханням перевірити КПУ Симоненка на предмет антидержавної діяльності. В такі ситуації СПУ як одна з найстаріших лівацьких партій в Україні, опинилася серед головних претендентів на те, щоб успадкувати шматок електорату КПУ. Відтак вартість партії зросла – як у політичному, так і в суто грошовому вимірі. Тобто той, хто контролює Соцпартію, може спробувати провести її до парламенту або принаймні вигідно продати. Додаткову вартість цього політичного проекту створює майно СПУ, якого у партії не так вже й мало – наприклад, головний офіс на вулиці Грушевського в кількох кроках від Верховної Ради.

«Електоральне поле на лівому фланзі зараз достатньо привабливе, там вакуум, а Соціалістична партія, яка існує вже багато років, по великому рахунку, має достатню непогану кредитну політичну історію. Скористатися цим є багато бажаючих. Той, хто в той чи інший спосіб хоче брати участь в політичних процесах, має розуміти, що саме як політичний інструмент Соціалістична партія може бути використана дуже вдало», - вважає політолог Віталій Бала.

В таких умовах боротьба за партійний бренд СПУ розгорілася не на жарт. 21 червня зусиллями Миколи Рудьковського, який до кінця минулого року входив в парламенті до фракції Партії регіонів, відбувся з’їзд СПУ, який знову вніс зміни до статуту, позбавивши Устенка та Мороза присутності серед керівників партії. Рудьковський оголосив себе одноосібним очільником СПУ. Паралельно колишній соратник Януковича розвернув широку рекламну кампанію партії на ТВ. В роликах скандальний політик в компанії літніх жіночок крокує на першотравневій демонстрації з закликами до соціальної справедливості.

Передбачаючи такий поворот (чи то переворот) подій напередодні з’їзду Олександр Мороз розповсюдив заяву про те, що у випадку обрання головою Рудьковського «прошу вважати це звернення заявою про вихід із партії». Але це не зупинило делегатів.

Однак Петро Устенко вирішив битися за СПУ до кінця і писати заяву про вихід з партії не став. Вранці 25 червня прес-служба Рудьковського оприлюднила заяву про рейдерське захоплення приміщення політради СПУ охоронною фірмою, яка має угоду з Устенком. Усіх працівників офісу змусили написати заяви про відпустку і виставили за двері, йшлося у заяві Рудьковського.

«На жаль, так складається, що СПУ повертається до політичного життя з великими внутрішніми дискусіями. Людям, які очолювали партію, партія дала оцінку ще 12 жовтня 2013 року – я був обраний головою. Мова не тільки про Олександра Олександровича Мороза, але й про інших осіб. Я був офіційно зареєстрований керівником СПУ. 21 червня у нас був лише один із позачергових з’їздів. На цьому позачерговому з’їзді ми ухвалили новий статут, який передбачає управління партії головою та його заступниками, повернулися до принципів демократичного централізму в управління. Люди, які вирішили діяти в нестатутний спосіб, вони намагалися зірвати з’їзд, але він все одно відбувся, більшість делегатів взяли в ньому участь», - розповів Рудьковський «Главкому».

«Я думаю, що це повинні встановити правоохоронні органи. Ми звернулися до міліції і я сподіваюся, що буде відкрита кримінальна справа про перешкоджання роботі співробітників партійного апарату», - сказав Рудьковський.

Разом з тим, джерела «Главкому» в оточенні Рудьковського заявляють про те, що Устенко нібито готує партію на продаж. «Устенко або планує продати СПУ, або вже частково підпродав – і, власне, через це іде увесь сир-бор, що Рудьковського обрали, тому що він сказав, що проти продажу і хоче, навпаки, щоб вона після довгого періоду почала працювати», - заявив співрозмовник «Главкому».

Такі ж самі звинувачення висуває Устенко Рудьковському. На його думку, проведення з’їзду 21 червня було незаконним. Про це Устенко розповів «Главкому»:

Якщо говорити про СПУ, Микола Рудьковський на сьогоднішній день ніхто і звати його ніяк. Він спробував сфальшувати з’їзд, порушивши всі норми законодавства при обранні делегатів, сфальшувавши явку. Поки Рудьковський не легалізує його в Мін’юсті, в судовому спорі зі мною – прийнято рішення офіс закрити. На сьогоднішній день я голова Соцпартії у відповідності до поданих до Мін’юсту документів.

Розкажіть детальніше про ці порушення.

Основне право кожного партійця – обиратися і бути обраним. Якщо у нас минулий ХІХ з’їзд був закритий офіційно, то новий звітно-виборчий з’їзд може відбутися тільки після проведення звітно-виборчої кампанії. Це перше. Наступне: під час проведення з’їзду його могли відкрити тільки голова або лідер партії. Ні я, ні Рудьковський на з’їзді не були присутні. То як він міг відбутися? Третій момент – сама легалізація мандатів. Їх насправді не було. видавалися папірці, видавалися кому попало, аби тільки набити залу. І ще багато інших порушень було.

Кому належить захоплене приміщення за документами?

Соцпартії як юридичній особі. Є рішення політ виконкому, згідно з яким я підписав з охоронною фірмою, в якої є відповідна ліцензія на охоронну діяльність.

Як ви вважаєте, навіщо Рудьковському СПУ?

Давайте говорити відверто: на сьогоднішній день політична ситуація в Україні така, що багато хто залишається поза бортом політики, не залежно від своїх статків і колишнього положення. Їм потрібен політичний майданчик. Соцпартія чим цікава для них? Перше – що це не політичний проект, намальований під якусь кампанію. Це дійсно партія, хоч у неї є свої старі проблеми і грішки. Все це є, але вона жива, діюча, велика, структура розбудовувалася роками. По-друге, Рудьковському треба забрати СПУ як політичний проект для себе персонально, щоб забезпечити якесь місце у політиці, особисту безпеку, бо гріхів у нього, я думаю, достатньо. Ну, і паралельно він, просто щоб заробити собі копійку, сюди інтегрував людей з Партії регіонів, інших структур, які самі не потрапляють до парламенту.

Чи правда, що Рудьковський був одним з головних спонсорів партії в останні роки?

Брехня.

А хто ж фінансував СПУ?

Я, наприклад. Ну, не я, а структури, якими керує мій син – звідти кошти направляються сюди. Але основні кошти – це членські внески і пожертви співчуваючих нам.

Ви вважаєте, що СПУ має шанси потрапити до парламенту?

Я вважаю, що якщо ми з цього скандалу вийдемо оновленими – то Соцпартія порве, як мавпа газету, весь сьогоднішній політичний простір.

Рудьковський думає так само? Можливо, через це і почався конфлікт?

Рудьковський думає не так. Він думає, яким чином депутатам з великими гаманцями запропонувати місця на їхніх округах, де вони проходили до ВР – щоб вони знову пройшли, але вже під прапором СПУ.

Чи правда, що Петро Симоненко, партії якого загрожує заборона, провадив з вами переговори про об’єднання?

Ні. На минулих парламентських виборах ми пропонували Симоненку створити Лівий фронт, але йому це було нецікаво, він же був великий… Митниця під руками і все інше.

Отже, виглядає так, що колишні партнери банально чубляться за політичний бренд СПУ напередодні ймовірних парламентських виборів. Неоднозначне обрання Рудьковського розкритикувала і секретар політради партії з питань міжнародної політики Наталя Бондар.

«На жаль, досі народ не пробачив СПУ політичних союзів з капіталістичними угрупованнями заради нетривалих вигод і особистих благ, договірних голосувань, пасивності і покірності, бюджетного злодійства і керівників-олігархів. І навіть нинішні дії з законотворчості Миколи Миколайовича Рудьковського, який активізувался одразу після перемоги Майдану, в тому числі і гучне лобіювання інтересів валютних кредиторів, європейські політики назвали б чистої води популізмом», - заявила вона.

Це вже не перша така атака в історії партії. Соціалістка Валентина Семенюк розповіла «Главкому», що рейдерські напади на СПУ у свій час намагався здійснити ще один соратник Віктора Януковича – Сергій Тигіпко. «Я зараз знаходжуся у лікарні. Мене так підкосили мої соціалісти, що висунули Богомолець, а не мене (СПУ підтримала Ольгу Богомолець як кандидата у президенти на останніх виборах – «Главком»). Мене то висували, то не висували, то засували…, - почала здалеку про свої проблеми Валентина Петрівна. При цьому Семенюк згадала й про те, що це вже не перша спроба «накласти лапу» на партію зі сторони колишніх регіоналів. «Свого часу партію хотів захопити Тигіпко – він у мого чоловіка навіть арештовував майно, арештовував бізнес, квартиру. Правда, ми усі суди повигравали», - задоволена розв’язкою цієї історії Семенюк.

«Я ні на чиєму боці. Я підпишу угоду з будь-ким, аби лише відмити партію від тих «помаранчевих» і від того всього. Ми зробили помилку, коли уперше увійшли до влади і мене відправили на фронт у Фонд державного майна», - додала соціалістка.