Путін програв Україну. Він буде мстити, але ключовий момент вже втрачено

27 червня 2014 року. Запам’ятайте цю дату.

Наші діти у шкільних підручниках вивчатимуть її як день цивілізаційного вибору України. Якого вже не можна відмотати, чи скасувати, чи відректися.

27 червня 2014 року.

День, коли Україна разом із Молдовою та Грузією офіційно прининили існування Радянського Союзу. Назавжди. А конкретно Росії Україна сказала: «Goodbye». Теж назавжди.

27 червня 2014 року Україна отримала офіційне свідоцтво про розлучення з нелюдом. Він 360 років гвалтував, убивав, знищував, забороняв, розстрілював, поневолював. Сьогодні ми отримали документ із печаткою, що ми – вільні. А його – відверто шкода. Він повірив у телевізор, який сам собі придумав. Там він і залишиться – з попелом великоімперських потуг, які з кожним днем все більше обростатимуть бактеріями розкладання.

Путін програв Україну. Так, він буде мстити за цей розрив. Він ще продемонструє всі свої найчорніші можливості. Але що б він не затівав – він прогавив ключовий момент. В Україні заснувалася й дала паростки нова ідентичність. Назву її європейсько-українська. Кожен день діяльності платних путінських найманців у геометричній прогресії зміцнюють європейську Україну. Небезпека від ображеного садиста стала найгострішою саме зараз. Але Путін уже програв війну цінностей. А цінності – це той ресурс, який неможливо проплатити з газпромівських рахунків. Європейсько-українська ідентичність перемогла. Її чекає надважка дуель із ретро-радянською чорнотою. Але я за це не хвилююся. Бо якщо молоде покоління сприймає сьогоднішній день як належне, як щось природнє й само собою зрозуміле – отже, Україна вже перемогла. Чорнота є найчорнішою яксамраз перед світанком.

Звісно, це розлучення аж ніяк не означає, що ми одразу вийшли заміж за багатого й заможного європейця. Але щонайменше це означає, що ми вирвалися з домашнього полону. Попереду нас чекає найважче – зализувати багатолітні рани. Так, ми травмовані. Ми надшарпнуті. Ми ліниві. Ми занадто слабкі, аби почати жити по-новому не лише на білбордах. Але в нас – гордо піднята голова і мандраж від величезного списку випробувань. Ні в кого ніяких ілюзій. Нас чекають болісні реформи. Режим економії у всьому.

Не всі це зрозуміють. Прихильники кишково-шлункового тракту далі будуть торочити про російську стабільність. Але за це я також не хвилююсь. Бо 27 червня 2014 року – день, коли кожен із нас почне боротися з самим собою. День, коли стартує неприємний процес вичавлювання з себе совка. Буде по-різному, і не завжди приємно.

Але є мета. Вона написана кров’ю. А це – зобов’язує взятися за розум. За зміну самих себе.

27 червня 2014 року.

Вся креативна, задерикувата Україна може заспівати українську народну-міжнародну: «Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла».