Українська криза: Китай мовчить – Росія платить

Криза в Україні і російсько-український конфлікт спричинили до того, що цими проблемами вже багато разів займалася Рада Безпеки ООН. Через участь у конфлікті Росії, тобто стратегічного члена Ради, не варто було очікувати на якісь ефективні дії з боку всього ООН. Поділ членів Ради Безпеки на прихильників Заходу та прихильників Росії з самого початку конфлікту був зрозумілим і передбачуваним. В результаті важливою стала позиція члена Ради – Китаю.

В коментарі Nowej Europie Wschodniej професор Лі Сін, директор Центру Росії та Центральної Азії в Шанхайському Інституті Міжнародних Досліджень підкреслює, що Росія і Україна є для Китаю важливими партнерами, з якими він має стосунки стратегічного характеру. «Саме тому необхідність визначення свого ставлення щодо української кризи і її наслідків – відкритого конфлікту України з Росією, поставили Китай у складне становище» - визнає Лі Сін.

З «складного становища» Китай вискочив досить передбачуваним способом: в голосуванні за резолюцію ООН щодо анексії Криму і територіальної цілісності України він утримався від голосування. З точки зору інтересів Пекіну такий нейтралітет був найкращим виходом.

-- Китайська тактика - вичікування

Без жодних сумнівів, незважаючи на постійне наголошування на важливості українсько-китайських відносин, китайсько-російські відносини є для Пекіну суттєво важливішими. Зважаючи на охолодження стосунків Росії з західними країнами, для Москви також зміцнення російсько-китайського союзу є важливим. Чіткий сигнал в цьому плані був посланий Заходу хоча б під час травневої зустрічі керівників обох країн в Шанхаї. Під час якої було підписано 30-річний контракт між «Газпромом» і китайською державною енергетичною компанією CNPC щодо постачання 38 мільярдів кубометрів газу. Офіційно визначена ціна газу є комерційною таємницею і буде залежати від ціни нафти на світовому ринку, однак легко обчислити, що вона буде коливатися в межах 350-390 доларів за 1000 кубів. А отже, китайці заплатять суттєво менше, ніж більшість європейських споживачів російського газу. На думку багатьох експертів, ціна поставок до Китаю для «Газпрому» знаходиться на рівні рентабельності.

Однак для Путіна було важливим сам факт підписання контракту. Це був чіткий сигнал Євросоюзу щодо його намагань стати незалежним від російського газу. Сигнал Путіна був однозначним: він хотів продемонструвати Брюсселю, що Росія не приречена на поставки газу до Європи і так само може диверсифікувати своїх споживачів.

Остаточне рішення про узгодження ціни і умов контракту було ухвалене російським президентом власне тепер, хоча переговори у справі поставок газу до Китаю тривали понад 10 років. За умови імпорту на рівні кількох десятків мільярдів кубометрів газу, кожен долар в ціні генерував значні заощадження для Пекіна. Водночас, «Газпром» довго не був схильним до жодних поступок у цьому питанні – адже зниження ціни означало зменшення рентабельності експорту, а одночасно і зміцнення економіки Китаю і тим самим геополітичної позиції цієї країни.

Однак українська криза цілковито змінила підхід Кремля до цієї справи. Під час переговорів в Шанхаї, як і під час попередніх років переговірники не могли дійти згоди щодо ціни на газ, однак в останній момент до переговорів долучився Путін, який пішов на поступки Китаю.

Отже, події на Україні безпосередньо вплинули на підписання цього контракту, який з погляду китайської економіки має дуже велике значення. За більшістю прогнозами споживання газу в Китаї буде суттєво зростати і найближчими роками може перетнути межу у 300 мільярдів кубометрів газу. Згідно опублікованого в червні BP Statistical Review of World Energy 2014, Китай минулого року видобув 117,1 мільярд кубометрів газу, що порівняно з минулим роком на 10 відсотків більше. Однак, споживання газу зростає непропорційно швидко і в тому ж році становило 161,6 мільярдів метрів кубічних, що означає, що протягом року споживання збільшилося на більш як 15 мільярдів кубометрів газу (майже на стільки, скільки за рік споживає Польща).

Дефіцит газу Китай покриває за рахунок імпорту головним чином з Туркменістану (в 2013 році це було 24,4 мільярдів кубометрів), а також LNG терміналів на майже такому ж рівні у 24,5 мільярди кубометрів. Враховуючи вище викладені прогнози, гарантування поставок з Росії в рамках контракту з Газпромом зміцнює енергетичну безпеку Китаю і має важливе значення для економіки цієї країни.

-- Не сьогодні, і не завтра

Однак китайські експерти звертають увагу на далеку перспективу реалізації контракту і величезні кошти, які повинен витратити «Газпром», аби побудувати необхідну інфраструктуру. Керівник компанії Олексій Міллер визнав, що інвестицій необхідно на рівні 55 мільярдів доларів. Однак багато експертів стверджують, що реалізація контракту в його нинішньому вигляді може і не відбутися, а Росія буде намагатися його змінити.

Однак такий сценарій видається малоймовірним. Навіть, якщо домовлена ціна не влаштовує «Газпром», то керівництво концерну розглядають контракт з погляду довгострокової перспективи – він робить з російського монополіста важливого енергетичного партнера Китаю і (беручи до уваги передбачене в контракті збільшення імпорту до 60 мільярдів кубометрів) може в майбутньому поставити в серйозну залежність китайський енергетичний сектор від Росії.

Завдяки будівництву газогону «Газпром» гарантуватиме також постачання газу промисловим споживачам і населенню на російському Далекому Сході, а Путін зможе нарешті виконати обіцянки, які він багато разів давав щодо економічної активізації цього регіону. Китай та Росія навіть розглядають можливість створення спільного економічного простору між прикордонними територіями обох країн. Російський Інвестиційний Фонд і Китайська інвестиційна компанія в рамках співпраці мають також проінвестиувати приблизно 400 мільйонів доларів на будівництво мосту через річку Амур. Він поєднає китайську провінцію Хейлунцзян і Єврейську автономну область.

Енергетичні угоди, врешті, є частиною цілого пакету економічних угод, які мають активізувати двосторонню співпрацю і значно збільшити товарообіг між двома країнами. І зрозуміло – Путін і Сі Цзінпін оголосили про збільшення товарообігу у двічі протягом найближчих шести років: в 2020 році його обсяг має зрости до 200 мільярдів доларів.

Обидві країни також ведуть переговори щодо створення нового рейтингового агентства. Без сумніву, його створення має зламати гегемонію американських агентств, таких як Standard&Poor's, Moody's та Fitch. Черговим викликом для США і Заходу в економічному контексті є плани створення спільного банку інвестицій та розвитку, який буде конкурувати на світовому ринку з Міжнародним Валютним Фондом.

-- Не роби іншому те, чого б не хотів собі

Неоднозначна позиція Китаю щодо анексії Криму була для влади в Києві неприємним сюрпризом, адже до цього часу китайці чітко дотримувалися засад територіальної цілісності і не втручання у внутрішні справи інших країн. Така позиція виникала з «політики єдиного Китаю», а також з проблем з Тибетом і Автономним Синьцзян-Уйгурським округом. Уйгурсько-Синьцзянський округ з ісламським населенням є дуже нестабільним регіоном, в якому часто виникають терористичні акти: їх здійснює Ісламський Рух Східного Туркистану, який прагне від’єднати Синьцзян. Останній терористичний акт мав місце в Урумчі в кінці травня, в результаті якого загинуло 30 осіб: в цей же момент китайська влада розпочала широкомасштабну антитерористичну операцію, в результаті якої вже через кілька днів було арештовано понад 200 осіб, підозрюваних у підтримці терористичних акцій.

Тому позиція Китаю щодо анексії Криму може здивувати. Однак потрібно поглянути на питання через призму realpolitik і в ширшому контексті: не забуваймо про територіальні суперечки Китаю з Японією, В’єтнамом, Філіппінами, Малайзією та Брунеєм щодо острову Сенкаку, Парасельських островів, островів Спратлі, а також мілководдя в Скарборо у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях. А тому, казус Криму і підтримка Росії можуть бути в майбутньому важливим «аргументом» зміни status quo в регіоні і нав’язування Китаєм територіальної зверхності над багатими на енергетичні та риболовні ресурси спірними територіями.

-- Тихе озброєння

Загострення стосунків у східно-азіатському регіоні, яке можна спостерігати протягом останнього часу призвело до взаємних звинувачень між Китаєм та Японією, В’єтнамом та Філіппінами, а також спровокувало гостру критику дій Пекіну з боку Вашингтону. У зв’язку з напруженість у китайсько-американських відносинах , дружба з Росією, яка розсварилася з Заходом є дуже важливим для Китаю, а покращення співпраці між цими країнами можна розглядати як намагання створити антиамериканський союз і обмежити позиції Сполучених Штатів в регіоні.

Влада Китаю, незважаючи на протести з боку В’єтнаму, на початку травня зважилася на розміщення бурової установки у спірних водах Південно-Китайського моря, в околиці Парасельських островів. Більше того, Адміністрація з безпеки на морі Китаю поінформувала, що у зв’язку з роботою платформи до середини серпня забороняється пересування морських суден на відстані 4,8 кілометрів від цієї зони.

Дії Пекіну призвели до антикитайських виступів у В’єтнамі. Справа дійшла до багатотисячних протестів, було знищено підприємства з китайським капіталом, були загиблі. В’єтнам, посилаючись на Конвенцію морського права від 1982 року, визнає спільні території як власний континентальний шельф, а також виключною економічною зоною і тому вимагає від китайців призупинити роботу і покинути цю територію.

Такі дії було гостро розкритиковані Сполученими Штатами: секретар оборони США Чак Хагель заявив, що китайські територіальні претензії спричинили дестабілізацію в цьому регіоні, а також підкреслив, що США не будуть стояти осторонь намагань обмежити судноплавство в регіоні. Водночас прем’єр Японії Шінзо Абе заявив про підтримку Токіо В’єтнаму і Філіппін в їхніх територіальних суперечках з Китаєм. Зрештою – в зв’язку з багатьма авіаінцидентами в безпосередній близькості від спірних островів Сенкаку, останнім часом також зросло напруження між Китаєм та Японією.

Неспокій в регіоні викликає і збільшення фінансування китайських збройних сил, в яких відбувається модернізація і переозброєння. Сполучені Штати звинувачують Китай у тому, що вони занижують дані про видатки на армію: насправді вони повинні бути на 20 відсотків вищі, ніж подаються в офіційній статистиці. Згідно даних Пентагону, в 2013 році військовий бюджет Китаю становив близько 145 мільярдів доларів, а не як стверджують китайці – 119,5 мільярдів.

-- Об’єднання – як на довго?

Отже, українська криза вплинула на ситуацію на Далекому Сході: в результаті погіршення стосунків Росії з Заходом, відбулася інтенсифікація співпраці Росії з Пекіном, а також зміцнення між цими країнами антиамериканського союзу. Його збереження і подальший розвиток подій в регіоні буде залежати від характеру відносин Росії з Заходом. Однак, в найближчій перспективі вони навряд чи покращаться, оскільки в подальшому вони будуть визначатися нестабільністю ситуації у східній частині України і звинуваченнями Росії у підтримці дій сепаратистів.

Влада США адекватно оцінює вагу російсько-китайського союзу, саме тому протягом останнього часу вона здійснили певні рухи в сторону Пекіна. Перед запланованим на 9-10 липня в Пекіні, шостим раундом стратегічного економічного діалогу Китаю і США, президент Обама заявив про готовність розвитку співпраці, а також конструктивного розв’язання існуючих проблем. Відповідну заяву зробив і президент Сі Цзіньпін: керівник Китаю заявив, що конфронтація Китаю та США була б катастрофою.

Про намагання дійти згоди мирним шляхом можна зробити висновок також і з бажання деескалації конфлікту і заспокоєння напруженої ситуації, так само як і з усвідомлення стратегічних економічних інтересів обох країн. Однак, послідовність останніх подій показує, що утримати стабільну ситуацію у східно-азіатському регіоні буде дуже важко. Територіальні суперечки, а також розбіжності в інтересах сусідніх країн спричиняють до того, що територія Далекого Сходу є надзвичайно конфліктною і є лише питанням часу, коли відбудеться зростання напруження і чергова ескалація конфлікту в цій частині світу.

Пьотр Байор з Пекіну. Автор є викладачем Ягелонського Університету в Кракові, а також visiting professor Шанхайському Університеті Міжнародних Досліджень.

Переклад Оксани Тютюн