Про що питають німці

У ці дні в Берліні все ще ставлять багато питань про Україну.

У ці дні в Берліні все ще ставлять багато питань про Україну. Хто добре в темі – запитує з прізвищами, «явками й паролями». Я намагалась підсумувати найпопулярніші. Можливо, і в Києві комусь будуть цікаві больові точки, на які тиснуть всі, хто приймає чи, точніше, впливає на прийняття рішень з приводу України. Бо я наприклад переконана: не факт, що ми зможемо легко трансформуватись та інтегруватись в європейський політичний та економічний простір у компанії з Німеччиною, але факт, що без компанії Німеччини це зробити буде дуже важко.

От, власне, і питання:

Чому нічого не робиться з децентралізацією? Німці вже знають, що в Україні саме слово «федералізація» викликає протест, хоча для Німеччини, як відомо, це одна з історій успіху, яку не соромно відправляти на експорт. Але вони не побачили й не бачать, щоб щось реально робилось і з децентралізацією. На відміну від багатьох нас, вони дійсно сприймають децентралізацію як своєрідну панацею від біди під назвою «Росія».

Для чого ще більше провокувати Росію, заявляючи про членство в НАТО? Як я вже згадувала нещодавно, це дуже болісне питання для німців, бо вони в принципі розуміють, що НАТО може дати для України, але в упор не розуміють, що членство України може дати для НАТО, окрім війни з Росією. І руйнування вщент ледве склеєної європейської єдності навколо України.

Де гарантія, що не почнете знову війну на Сході? Будь-яка мілітаризована акція викликає у все ще досить пацифістичному німецькому суспільстві рефлекс відторгнення. Тим більше, у ситуації, в якій начебто є шанс домовитись шляхом переговорів. Так, іракським курдам вони допомогли зброєю, бо там шансу на мирне вирішення не було, а в Україні, мовляв, є. Дарма, що мирне вирішення на Донбасі сьогодні одне – заморожений конфлікт. Але воно сприймається в Німеччині переважно як оптимальне. «Це не ідеально, але треба дивитись на речі реалістично», – кажуть деякі тамтешні стратеги.

Як на Донбасі люди переживуть зиму? У Берліні явно хотіли б, щоб Київ більше покреативив на тему, як вийти з позиції пряника до мешканців Донбасу, а не з позиції кнута. Навіть знаючи, що автори гуманітраної катастрофи знаходяться не в Києві.

Що ви плануєте робити з Коломойським? Ставлення до олігархів зі Сходу тут взагалі специфічне, але постать Коломойського і те, наскільки він здатний чи не здатний створити державу у державі – непокоїть наразі особливо. Хтось з німецьких колег пожартував: Путін хотів створити Новоросію, Коломойський може спокійно створити Новоукраїну. Причому, десь у тих же географічних межах.

Чому досі не приїхав посол України? Посол – це статус. Тимчасового повіреного Василя Химинця хвалять, але, кажуть, що дискутувати про долю України з послом Росії, який там швидко за впізнаваністю зрівняється до зірок шоу-бізнесу, все ж має посол.

P.S. Питання «де реформи?» я вже навіть вважаю непристойним писати – швидко воно буде звучати від європейців замість привітання на зустрічах з українцями. Ми до них будемо «Добрий день, як справи?», а вони у відповідь: «Що там з реформами?». Десь так.

P.S.1 Найнейприємніша річ, яку я почула востаннє у Берліні, була перефразована з російської: «Умом Украину не понять». Так, це великий прогрес, що нинішній українській владі стало легше знаходити спільну мову з європейцями, ніж з росіянами. Але європейці все одно кажуть, що на їхній ментальній карті Європи України поки що ще нема. Занадто багато всього у нас відбувається, що не вписується ні в які їхні параметри. Дуже важливо, коли за Україну вболівають серцем, але треба працювати над тим, щоб нас, даруйте за тавтологію, розуміли й розумом.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: