День злуки як останній видих опозиції

Опозиція не готова до широкого об’єднання проти влади. Святкування Дня соборності лише засвідчать це. Кожна опозиційна сила на своєму окремому майдані тільки скористається нагодою «засвітитися» перед телекамерами. Тож у влади немає причин зривати ці акції, вистачило б розуму в разі чого не застосовувати силу.

Водночас політологи нагадують, що справді подією стало 22 січня 1989 року. Тоді в акції Злуки взяли участь 3 млн. чоловік від Львова до Луганська, вона об’єднала всі регіони України, і україномовних, і російськомовних українців. Але потім вона більше не повторилася, тому що саме політики, опозиція та влада розкололи цей рух.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик та директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко.

Михайло Погребинський: «Мені видається дивним, що Тимошенко погоджується брати участь у мітингу разом з Тягнибоком»

Якими будуть ризики для влади та опозиції під час анонсованих акцій? Оскільки не можна убезпечити себе від психічно нездорових людей, то ризики завжди існують. От ми бачимо Макіївку, здавалося б, подія виникла на рівному місці. Тому для влади і опозиції один і той самий ризик: одна чи кілька психічно нездорових людей вчиняють якийсь непотріб або під час ходи, або вже на самому майдані. Цей ризик приблизно однаковий, тому що це не на користь ні владі, ні опозиції.

Дехто з працюючих для опозиції експертів розповідають, що це на користь владі тому що, нібито, влада зацікавлена в тому, щоб показати, що треба закручувати гайки. Я вважаю, що очікування від людей насправді пов’язані з тим, що влада обіцяла порядок і вона, нібито, його наводить, і це лише підтримує її рейтинг. Всі розмови про те, що він катастрофічно падає, не відповідають дійсності. Звичайно, хвиля підтримки, яка була після перемоги на президентських виборах, спала, але зараз є стабільний рейтинг. Якщо ці події продемонструють, що влада не в змозі утримувати стабільність, це, очевидно, буде їй не на користь, тому влада в цьому не зацікавлена. Опозиція, насамперед, в особі Тимошенко також не зацікавлена в тому, оскільки це буде руйнувати імідж, який вони формують за заході.

Мені видається трошки дивним, що Тимошенко погоджується брати участь у мітингу разом з Тягнибоком. Можливо, там і Фаріон прийде чи Михальчишин, який розкаже про «синьожопих», як він це робив у Львові. Я вважаю, що це дискредитація для Тимошенко і для її іміджу це основний ризик.

Ще є ризики вторинні. Вже відомо, що певні представники опозиції чи так званої опозиції беруть участь в окремих акціях. Це говорить про те, що поки не настав той час, коли немає різниці, хто там стоїть, а важливо, що вони проти за принципом «разом батька легше бити». Це важлива риса того моменту, що опозиція не готова до широкого об’єднання проти влади.

Юрій Якименко: «Головний ризик для влади – це можливі її неадекватні дії в ході цих акцій, які можуть призвести до небажаного застосування сили»

Я погоджуюся, що спільним ризиком для влади і опозиції є психічно хвора людина або люди, які намагатимуться щось спровокувати і таким чином загострити ситуацію. Але я проаналізував би нинішні акції з точки зору ширших ризиків, і того, хто для кого є джерелом цих ризиків. Ризики для влади виходять від влади, ризики для опозиції – від опозиції. Тому що головний ризик для влади – це можливі її неадекватні дії в ході цих акцій, які можуть призвести до небажаного застосування сили.

Подивімося на певне нагнітання ситуації у відомій заяві міністра внутрішніх справ, яку він згодом спростував, потім на загальний контекст, коли у нас правоохоронні органи все більше стають суб’єктами політичного і соціального діалогу, коли лідери Майдану заарештовуються, беруться під варту чи запрошуються до прокуратури, так само опозиційні лідери і представники інших громадських неполітичних організацій. Коли в такій ролі все більше починають виступати правоохоронні органи, коли в державі посилюється репресивна функція, це свідчить про те, що там вже з’являється страх перед певним спротивом спровокованим, неспровокованим, організованим, неорганізованим.

Ця ситуація певною мірою нагадує початок 2000-х років, коли кінець-кінцем все призвело до реального силового зіткнення біля Адміністрації Президента 9 березня. Тобто, ризик виходить від очікування чогось поганого від протилежної сторони і можливої неадекватної нервової реакції виконавця. Це головне, тому що влада дійсно зацікавлена в тому, щоб все було стабільно і продемонструвати свою стабільність та силу без застосування сили, тому що це буде шкодити в тому числі міжнародному іміджу з огляду на великі перспективи та домовленості. А сама акція не є ризиком для влади.

Тепер ми переходимо до характеру акцій для опозиції. Те, що відбудеться, є традиційними політичними, організованими підготовленими акціями, які мають на меті створення певної телевізійної картинки, виступи лідерів, які давно не з’являлись перед великими аудиторіями і т.і. Тобто, вони в першу чергу розраховані на пропагандистський ефект. Немає реальної соціальної протестної енергії всередині цих акцій, на відміну від акції підприємців, коли люди дійсно мали перед собою загрозу і мету. Тут збираються люди, які не люблять владу, але вони не готові висувати якісь вимоги або тим більше йти до Адміністрації Президента чи щось захоплювати.

Ризики для опозиції, по-перше, те, що ця акція матиме саме такий характер. По-друге, буде відбуватися кілька акцій, причому різного спрямування. Якщо про акцію на Софіївській площі говорять, що це акція протесту, то акція «Фронту змін» чи на мосту Патона – це, скоріше, акції відзначення цього свята. Вони не є протестними в повному сенсі, але свідчать про те, що дійсно є традиційна національно-демократична позиція до якої ми включаємо БЮТ і «Свободу» Тягнибока. Це дуже широка назва для них, але вони будуть там відзначати разом. Очевидно, на статус нової опозиції, яка буде за іншими підставами критикувати владу, претендує «Фронт змін». Опозиція в цей час демонструє, що вона ділиться вже не лише за формою, а й за змістом.

Що стосується реальних акцій, які б дійсно могли мати певний ризик, – це акції, які матимуть соціально-економічні причини. В цьому у нас відбувається європеїзація акцій протесту, коли люди виходять не відстоювати умови, які не впливають на рівень тарифів і цін, а якраз проти тарифів і цін. Це будуть акції, за якими стоятиме реальна соціальна енергія протесту.

Віталій Кулик: «Об’єднання всієї опозиційної активності з особою Тимошенко шкодить і самій опозиції, і новим соціальним рухам, які зараз протестують»

Ці акції протесту відбуваються в достатньо складний період. Ми бачимо вибухи в Макіївці, а перед цим постійно висувалася ідея появи політичного тероризму в Україні. І якщо, не дай Бог, завтра відбудуться якісь непевні події, то у влади виникне інструмент можливості тиснути на опозицію, звинувачуючи її в ескалації, підбурюванні радикальних видів протесту.

Тенденція, яка буде виправдана завтра, – це відсутність центру об’єднання в опозиційному середовищі. Якщо гасла опозиціонерів на Софіївському і Контрактовому майданах будуть майже ідентичними, то попри гідність цих гасел, єдності політичних структур, які ініціювали ці акції протесту, не буде. Ми навіть бачимо певні спроби єднання серед опозиційних правих політичних сил (мається на увазі, що «Фронт змін» закликав до об’єднання партію Гриценка і інші невеликі групи цього спектру), проте наразі важко говорити про успіх цього об’єднавчого процесу. Так само важко говорити про усіх об’єднавчого процесу між «Рухами» і «Нашою Україною.

Власне кажучи, навіть об’єднуючись опозиційні структури не виштовхують назовні нових політичних лідерів, немає їх кадрового і якісного оновлення. В результаті ми знову отримуємо ті ж самі доданки тільки в іншій пропорції, сума від яких не змінюється. Тобто, якщо навіть об’єднається «Фронт змін» з партією Гриценка чи іншими, ми отримаємо спробу відродити НУНС.

Те ж саме стосується Тимошенко, проблема якої - її чіткі лідерські амбіції. Вона нікого, крім себе, не бачить лідером опозиційних сил. Проблема БЮТ в неможливості переформатуватися і всі протести, які будуть ініціюватися під її гаслами, не матимуть великого поширення серед населення.

Справді, є внутрішня потреба в протестних рухах, які б об’єднали певні групи інтересів. Багато груп інтересів зараз знаходяться в ситуації, коли вони придушені і не знаходять в партіях достатньої адекватної підтримки, вони бачать намагання партії використати ці протестні ініціативи. Це стосується і «підприємницького майдану», і студентських профспілок, які зараз знову активізувалися в боротьбі з ініціативою Міністерства освіти, вони не бачать можливості дотику з політичними силами. Опозиція намагається лише партизувати ці соціальні протести, не допомагаючи через Верховну Раду. Є лише спроби використати це для створення картинки: от нас підтримують такі-то соціальні рухи. Жодних дій по об’єднанню між соціальними ініціативами і опозиційними партійними проектами я не бачу.

Для влади ризиком також є те, що вона не почує ні опозицію, ні інші соціальні протестні ініціативи. Насамперед тому, що не хоче їх чути, вона поки що займається іншими питаннями, їй не до комунікацій з громадянським суспільством. На жаль, деякі позитивні конструктивні речі, які пропонують соціальні протестні ініціативи, не чуються владою, тому що вона робить знак «дорівнює» між соціальними ініціативами і каверзами Юлії Тимошенко. Це об’єднання всієї опозиційної активності з особою Тимошенко шкодить і самій опозиції, і новим соціальним рухам, які зараз протестують. Це є основним ризиком для протестних ініціатив і опозиції в цілому.

Михайло Погребинський: Хочу висловити заперечення щодо того, що Тимошенко веде неправильну політику, тому що не хоче відмовитися від лідерства в опозиції на користь когось іншого. Важко собі уявити такого політика, який, маючи другий рейтинг в країні і перший серед опозиційних лідерів, відмовиться від цього на користь когось іншого. Вона буде боротися і справа уже в інших, чи зможуть вони перебороти її.

Сам факт того, що Тягнибок погодився одночасно з Тимошенко брати участь в мітингу говорить про те, що він впевнений, що у тому мітингу може перемогти її. Вона пішла сама на конкуренцію на тому полі, на якому зараз піднімається Тягнибок і не піднімається Тимошенко. Мені буде цікаво подивитися, як вони там поділять місце.

У мене є певні сумніви стосовно сприйняття терміну «соборність», йдеться про дату об’єднання ЗУНР і УНР. Інакше кажучи, ЗУНР і Києва, тому що коли ці події відбувалися, вже була більшовицька Україна, з нею жодного об’єднання на той час не було. Сьогодні створювати живі ланцюги, говорити, що схід і захід разом – це проти правди, тому що участь в цих подіях беруть представники лише однієї сторони. Якщо ви візьмете перелік людей, які є організаторами «майдану» на Софіївській площі, то там будуть дуже симпатичні давно відомі мені люди, які жодного відношення до сходу України не мають. Вони працюють в опозиції таким чином, щоб фактично унеможливити простягнуту руку на схід. Тому що будь-яка людина, яка готова стати поряд з Тягнибоком, вже відмовляє собі в праві подати руку донецьким, тому що вони, як сказала Фаріон, «не люди».

Тому зараз на часі і для опозиції, і для влади, і особливо для майбутнього України будь-які дії, які йшли б на об’єднання сходу і заходу. Ми бачимо, що робить ця влада, і можемо критикувати її за дії, які точно не можна ідентифікувати як спробу інтеграції. І абсолютно те саме робить опозиція. Хоча в суспільстві є запит на інтеграцію. Соціологічна служба «Рейтинг» провела опитування з питанням: як ви ставитеся до розвалу Радянського Союзу. Більш-менш відомою є інформація про те, що майже половина громадян України сумують, але те, що так вважають 18% представників західної України… Це один штрих, який говорить про те, що суспільство очікує ініціативи від політиків припинити війну одне з одним, сказати «ні» радикалам з двох боків. Якщо ви обзиваєте останніми словами радикалів з одного боку, а при цьому мовчите з приводу радикалів з іншого боку, то ви працюєте на поглиблення цього розколу. Таких прикладів надзвичайно багато, і жодного прикладу справжньої спроби об’єднання країни.

Юрій Якименко: Якщо говорити від щирого серця, то насправді ніхто не ставить мети засвідчити завтра, що це соборність, що схід і захід разом. Тому що зрозуміло, партії розійшлися по своїм регіональними електоральним нішам дуже давно. Вони, на жаль, експлуатують один суспільний поділ – соціокультурний. І вся партійна система України структурується саме за цієї ознакою – ідентичності, мови, культури, зовнішньополітичних орієнтацій і всього, що від цього походить. У політиків одна мета: експлуатація виборців і їх симпатій у період виборчої кампанії.

Реальне об’єднання суспільства відбудеться іншим шляхом. Тут якраз влада вносить свій внесок в те, щоб суспільство об’єдналося, коли вона починає притискати спільні для всіх громадян права в різних регіонах України. Акції «податкового майдану» – це той прецедент, до якого можна апелювати. Тому я погоджуюсь з тим, що акції опозиції, звичайно, не об’єднають, але чим далі ця партійна система відриватиметься від суспільства (а це відбувається зараз), з’являтимуться нові сили, які відповідатимуть реальним соціальними проблемам, які є однаковими на сході і на заході. Саме тоді, коли відбудеться заміна політичної еліти, схід і захід з’єднаються в певних політичних силах.

Прокоментуйте думку, що події в Макіївці – це бажання влади закрити завтрашній день як акційний з тим, що і в Києві може таке ж статися.

Віталій Кулик: Є вже заява пана Хорошковського, що жодних вибухів більше не буде. Є заява МВС, що ситуація під контролем, в тій же навіть Макіївці, що це були кримінальні розборки або просто акції божевільного. І власне кажучи, після цього нагнітати ситуацію, що Київ заміновано, що на Софіївському майдані бомба?.. Влада на це не піде. Так само як і не піде на масову зупинку автобусів. Вчора відбулася нарада заступника міністра внутрішніх справ і організаторів завтрашніх акцій протесту, де було чітко зазначено позицію Міністерства про те, що проблеми будуть лише в тих автобусів, які мають «лису» гуму або є несправними. Масової зупинки, що мала місце під час «податкового майдану» не буде. Буде максимальна мобілізація опозиційних політичних сил на ці акції протесту. Але, вибачте, 5-6 тисяч на Контрактовому майдані чи 7 тисяч на Софіївському, хіба це мобілізація таких впливових політичних сил як БЮТ чи «Свобода»? В результаті, на Софіївському майдані буде близько 400 прапорів «Свободи» і близько 50 «Батьківщини». Все буде виглядати так, наче це акція «Свободи», а не «Батьківщини» - це всі технології, які будуть розігруватися.

Тому ніякої зупинки, зриву акції чи мінування Києва, чи намагання через Макіївку закрити в столиці акції протесту немає, тому що в цьому немає потреби. Акції завтрашнього дня не несуть жодної небезпеки для існуючої політичної влади. Це є останнє видихання опозиційних сил, максимальна межа мобілізації опозиції як такої.

Стосовно акції злуки. Об’єднання України відбулось у 1939 році штиком та зброєю Радянського Союзу. Але справді подією, яка відбулась 22 січня, була акція 1989 року. Тоді в акції Злуки взяли участь 3 млн. чоловік від Львова до Луганська, вона об’єднала всі регіони України, і україномовних, і російськомовних українців. Тож святкувати потрібно 22 січня 1989 року, бо це була справжня акція Злуки, якої потім більше не повторилося, тому що саме політики, опозиція та влада розкололи цей рух.

Михайло Погребинський: Наші політики ще не навчились говорити, бо сказати, що вибухів більше не буде – це дуже підозріло. Хіба це терористичний акт, коли там є записка, де написано, що вони хочуть чотири мільйони купюрами в 500 євро, які не в кожному банку можна розміняти навіть в Берліні. Тож те, що це «пацани» - 99,9%. Тому ніхто цим залякати насправді не зможе. Вони змушені були ввести внутрішні війська просто тому, що таких дурнів багато, а вибухівка там на кожному кроці і всі нею вміють користуватися.

Що може стати об’єднавчим чинником для нинішньої опозиції?

Михайло Погребинський: Цим чинником може бути накопичення помилок влади, бо одну таку суперпомилку важко уявити. Я вважаю, що назва «терористичний акт» щодо Макіївки чи щодо пам’ятнику Сталіну - це помилки. Виклик 31 грудня Тимошенко на допит в ГПУ – це теж помилка. Ви просто втрачаєте підтримку навіть серед тих, хто вам симпатизує, якщо викликаєте жінку в той час, коли вона має робити олів’є. Накопичення таких маленьких помилок може призвести до того, що люди із зовсім різними поглядами скажуть: «Все, треба об’єднатись, щоб бити батька!».

Юрій Якименко: Згоден, що це може бути або накопичення помилок, або зростання тиску влади на опозицію, причому на всіх без винятку.

Важлива поява саме одного вікна можливостей для опозиції, коли вона може перемогти тільки об’єднавшись, як це було у 2004 році. Якби не приєднався будь-хто із коаліції «Сила народу», перемоги не було б. Якщо така можливість відкриється, тоді можливе об’єднання.

Віталій Кулик: Цій опозиції вже нічого не допоможе. В цьому форматі вона вже ніколи не об’єднається. Ніякого об’єднання «Фронту змін» з «Батьківщиною» не відбудеться.

Об’єднатися зможе лише опозиція нової якості, це будуть нові політичні сили, які з’являться на руїнах цієї опозиції.

Як вплинуть події в Макіївці на самих людей? Чи не відмовляться від того, щоб прийти на акції?

Віталій Кулик: Достатньо бути підписаним на кілька розсилок партійних проектів, щоб побачити проблему з мобілізацією самого активу. Навіть члени «Батьківщини» по місту Києву не гарантують прихід своїх представників на Софіївський майдан. Очевидно, що більшість партійних учасників акції будуть матеріально простимульовані. Але ця схема працює кожен рік і тут нічому дивуватися.

Але якщо людина має бажання, громадянську позицію підтримати Акт злуки, то вона прийде у будь-якому разі і її не залякати жодними терактами в Макіївці. Інша річ, що бажаючих підтримати ці акції не так уже й багато.