Перед Супервівторком. Чи очікує американську політичну систему землетрус

Перша, так звана рання стадія попередніх внутрішньопартійних виборів в США, була передбачувано наповнена обговоренням очікувань і розчарувань навколо персони Дональда Трампа. Втім, вибори в Айові, Нью-Гемпширі, Південній Кароліні та Неваді продемонстрували і низку більш системних тенденцій. Наприклад, поляризацію суспільства, небажання широких верств громадян голосувати за тих кандидатів, на яких орієнтується соціальна еліта.

Втім, слід звернути увагу, що та частина американської преси і експертного співтовариства, яку, незалежно від партійних симпатій прийнято відносити до центристів (mainstream), після Айови поспішила поховати Трампа. Вони виставляли цього кандидата в ролі популіста-провокатора, чия роль - скидання накопичених емоцій консервативної частини суспільства і постановка незручних, некоректних питань.

Разом з тим, навряд чи варто було легковажно ставитися до мільярдера як до альтруїста, який мріє принести себе в жертву на вівтар оздоровлення Республіканської партії.

-- Спадщина Обами

Зовсім не спаринг-партнером чи хлопчиком для биття для Хілларі Клінтон виступає і Берні Сандерс, чия кампанія знаменує собою міжгенераційний і в чомусь навіть етнокультурний (демократи-афроамериканці консервативно підтримують Клінтон) конфлікт в ліберальному сегменті американських виборців. Його програші в Неваді та Південній Кароліні не мусять провокувати швидких висновків – на національному рівні його підтримка зростає, а в таких важливих штатах як Масачусетс Сандерс узагалі попереду.

Голосування в штаті Нью-Гемпшир, а вони з Айовою конкурують за календарем – продемонструвало, що суперництво між американськими політиками за «спадщину Обами» (його зміст, зрозуміло, оцінюється сторонами полярно) не є «боротьбою нанайських хлопчиків», а ведеться всерйоз і вельми запекло.

В цьому році виповнюється 40 років з тих пір, як Айова перетворилася в конкурента Нью-Гемпшира в справі визначення магістральної тенденції розподілу підтримки . Тим не менш, велика соціологія продовжує доводити, що переможець в Нью-Гемпширі отримує до 27% остаточного підрахунку голосів в партійній кампанії. Досвід останніх циклів незмінно підтверджує цю закономірність - в одному з двох штатів обов'язково виграє майбутній кандидат від своєї партії і майбутній президент.

Утім, ще до Нью-Гемпшира строкатий натовп кандидатів-республіканців помітно поменшав.

Мало хто помітив, як тихо покинув кампанію після Айови сенатор Ренд Пол, чия загальнонаціональна підтримка до цього першого зіткнення становила 3-3,5%, а за підсумками голосування він взяв п'яте місце. Здавалося б, непоганий результат, але швидка капітуляція Пола стала неформальною вимогою фракції «чайників» (правих лібертаріанців або навіть палеоконсерваторів). Їх кандидатом тепер остаточно став практично офіційний лідер руху – Тед Круз. Також він намагається здобути голоси важливої групи республіканців - християнських консерваторів.

Склав зброю і Рік Санторум – зірка виборів 2012 року, коли він ледь не перейшов дорогу Мітту Ромні, якого, до речі, тоді переміг в Айові. Санторум, нинішній ведучий каналу «Фокс» зкотився до менш 1% популярності. Але при цьому він підтримав зовсім не Круза, як можна було очікувати від правого консерватора, а поміркованого Марко Рубіо, який збирає голоси християнського електорату.

Капітулював й інший консервативний авторитет року, двічі губернатор Арканзасу і проповідник Майк Хакабі (2,1%) після Айови не підтримав нікого, проте його голосу, швидше за все, розійдуться між Крузом і Рубіо.

Ледь помітний відсоток сенатора Ліндсі Грема не завадив йому (який припинив кампанію ще в грудні) за два тижні до кокуса в Айові підтримати Джеба Буша.

Виборець Джорджа Патакі – тричі губернатора штату Нью-Йорк – «випарувався» ще в грудні і за тиждень до початку праймеріз цей партійний ветеран висловив свою підтримку Марко Рубіо.

Ще в листопаді завершив свою кампанію і перший індус в американській політиці, екс-губернатор Луїзіани Боббі Джиндал, який заявив каналу Fox, що «його час ще не настав» - тепер він підтримує Рубіо.

Так і не знайшов свого виборця колишній контррозвідник, екс-прокурор і екс-губернатор штату Вірджинія Джим Гілмор - в Айові він отримав лише 12 голосів виборців (ймовірно, це були федеральні агенти), але формально кампанію не припинив.

Отже, хоча тепер у республіканських перегонах залишилося три лідера, слід зазначити що вони випереджають суперників (в тому числі один одного) в кількох різних номінаціях. Якщо Дональд Трамп консолідує протестний електорат консерваторів, то Тед Круз – правий фланг (тобто, лібертаріанців – а це більш широка група, ніж саме «Чаювання», із ухилами в ізоляціонізм і соціал-дарвінізм), а Марко Рубіо – центристів і лібералів.

Проте, в загальнонаціональному масштабі Трамп по країні набирає більше, ніж Круз і Рубіо разом узяті (а це ще раз довели первинні вибори у штаті Невада), і в цій площині його перша перемога в Нью-Гемпширі мала важливе значення.

Бо поки що залишає його і Круза серед «символічних претендентів» на висунення (один виграв Айову, а інший – Нью-Гемпшир), в той час як Рубіо в такому випадку доведеться ще довго доводити, що саме він консолідує партію. Мабуть тому на останніх дебатах Рубіо вперше особисто накинувся на Трампа, викликавши схвальну реакцію аудиторії.

Але ключовим днем весни для всіх трьох стане 1 березня, коли республіканці та їхні суперники одночасно голосують в 11 штатах, а демократи до того ж у в закордонному окрузі, а також у території Американське Самоа.

Очевидно, що припинення кампаній всіх чотирьох центристів – Буша , Касіча (той чекає на свій результат в рідному Огайо 15 березня), Крісті і Фіоріна розподіляє голоси їхніх прихильників між Марко Рубіо і Тедом Крузом, просто тому, що Рубіо – кандидат від центру, а Круз займає друге (а десь і перше) місце в наступній групі голосуючих штатів.

А ось голоси Бена Карсона ляжуть в кошик Дональда Трампа - подейкують, Карсон придивляється до кандидатури віце-президента в команді Трампа (хоча тут ніхто ніяких гарантій не дає).

Підтримка мас за американських правил повинна конвертуватися в упевнене лідерство в формі електоральних голосів ( «очок», голосів делегатів). Якщо в Нью-Гемпширі республіканці розігрували 23 таких голосів, то в Південній Кароліні і Неваді - вже 80, а в «супервівторок» - 595, або майже половину від усіх необхідних голосів! В кінці кінців, переможцю необхідно набрати тисячі двісті тридцять сім голосів з 2472, або 50,04%.

Та поки що всі троє мають шанси на перемогу в праймеріз. Тед Круз, зокрема, розраховує на Техас, Марко Рубіо – на потужне друге місце в низці «березневих» штатів, а в Колорадо ще зараз лідирує Бен Карсон.

Врешті-решт, Крузу і Рубіо доведеться якось домовлятися між собою. Але якраз цього американська політична культура не передбачає. За відсутності явного фаворита, лідери борються «до кінця», до тих пір поки один з них не набере необхідної більшості голосів делегатів. Може статися і таке, що не набере жоден, і тоді у складних переговорах кандидата з-поміж них обиратиме конференція.

Причому в кого-кого, а в Трампа – в тому випадку, якщо його шанси до літа не зникнуть, а такий результат поки що не проглядається, коштів на таку гонку вистачить.

Тим більше, що перед Великим Вівторком його підтримують 40% виборців (Тед Круз – 19,23%, Марко Рубіо – 17,5%), він переміг у трьох штатах (Круз в одному, Рубіо в жодному), і набрав 82 голоси виборщиків (Круз – 17, Рубіо – 16). До кінця березня з перегонів все-таки випадуть Джон Касіч (він чекає як проголосує в середині місяця його рідний Огайо) та Бен Карсон і їхні на двох 16% популярності та 10 «очок» розійдуться між фаворитами.

У той же час на периферії виборчої кампанії раптово виник інший мільярдер, Майкл Блумберг – тричі мер Нью-Йорка розглядає участь в гонці як незалежний кандидат.

Слід зазначити, що незалежні кандидати в американській політичній системі є таким собі «сферичним конем у вакуумі», чия роль зводиться до підриву одного з двох партійних кандидатів. Утім Блумберг заявив, що поточна кампанія зводиться до банальностей і цим явно дратує частину виборців.

Остаточно Блумберг визначиться після Великого вівторка 1 березня – власне, пізніше березня вступати в кампанію вже безглуздо, адже праймеріз уже відбудуться в деяких найбільших штатах. Поки що його заява прозвучала як певний шантаж – якщо обидві партії нездатні подолати вплив крайніх кандидатів, Трампа і Сандерса, включається екстраординарний запобіжник, який може позбавити обох таких кандидатів, у разі їхньої перемоги в праймеріз, залізних шансів на Білий дім. Блумберг здатен «вкрасти виборця» в обох партій – з одного боку він прибічник низьких податків, а з іншого боку – ліберальних цінностей, таких, як права людини. Тим часом, рівень підтримки Блумберга оцінюється приблизно в 15% голосів. Втручання цього важкоатлета в гонку потенційно може змішати карти нинішнім лідерам

Якщо до цієї гри входить потужний незалежний кандидат – це буває дуже рідко, але відомі приклади Теодора Рузвельта, Роза Перо та Ральфа Нейдера – він або послаблює ідеологічно ближчого кандидата, оскільки той не добирає голосів, або, що «гірше» виграє кілька штатів, що може позбавити партійних висуванців можливості здобути 270 голосів виборщиків. В разі, якщо ніхто з кандидатів, тобто демократ, республіканець і незалежний не отримали 270 голосів вибірників, тоді з них трьох президента вибирає конгрес (1 сенатор - 1 голос, одна делегація штату в нижній палаті – 1 голос). Але це ситуація надзвичайна.

Чим блідішою виглядатиме Клінтон – тим серйозніше стає перспектива включення «незалежного» Майкла Блумберга в гру, оскільки існують потужні кола, не зацікавлені в капітуляції Америки перед консервативними популістами або комуністами. Але таким кандидатом може стати й Трамп у разі, якщо попри всю його популярність партія відмовиться висувати його кандидатуру, або якщо він незначно поступиться у фіналі праймеріз.

Із двома слабкими висуванцями системних партій та з двома сильними позасистемними кандидатами доля перегонів стає непередбачуваною, а політико-партійна система – крихкою.

Проте, поки що існує висока вірогідність того, що кризи не станеться. Клінтон почала показувати очікувані результати – у Південній Кароліні (в якій, щоправда, мають все одно перемогти республіканці) вона набрала більш як 70% голосів демократів. Для зовнішнього світу Хіларі Клінтон передбачувана – її дипломатична лінія нагадуватиме курс її чоловіка, з урахуванням помилок останніх 16 років.

Із республіканцями складніше - про зовнішню політику Дональда Трампа ми знаємо поки тільки те, що він не відчуває симпатії до сирійського диктатора, але може домовитися із Путіним (хоча обмін компліментами через океан ні до чого не зобов'язує). У Марко Рубіо існує чітке розуміння того, ким є Володимир Путін - «гангстером, який загрожує розвалити НАТО», але що робити з арабами він не дуже розуміє, незважаючи на те, що засідає в профільному комітеті. У свою чергу, Тед Круз пропонує перетворити території, контрольовані ІГ в скло, повністю паралізувати фінансовий та енергетичний сектор Росії, відновити створення ПРО в повному масштабі (Обамі теж довелося поворухнутися в цьому питанні), почати поставки скрапленого газу в Східну Європу (але це відбувається вже без будь-яких політичних рішень у Вашингтоні) і взагалі, повернути Америку на світову арену, оскільки її союзники і партнери давно відчувають розачарування.

Єдиним кандидатом, який представляв свою зовнішньополітичну команду був Джеб Буш, але його електоральна подорож закінчилася.

Що стосується Майкла Блумберга, то його обережна лінія між двома партіями, пріоритет питань екології та здоров'я, а також орієнтація на інтереси бізнесу – неминуче змусить його в фантастичному випадку перемоги на виборах продовжити помірковану лінію Барака Обами. Крім того, від гіпотетичного незалежного президента в США ніяк не залежать конгресмени і сенатори, тому важко собі уявити як такий глава держави в принципі може керувати країною.

Чи очікує американську політичну систему землетрус – уже 1 березня покаже Великий Вівторок.