Завдання Литви - допомогти українцям протистояти тязі авторитаризму

    • Аудронюс Ажубалис
      Міністр закордонних справ Литовської Республіки
    • 1 Червня, 2012, 14:36
    • Розсилка

    Кажуть, що народи усталюють себе тільки історично.

    Кажуть, що народи усталюють себе тільки історично. Але не забуваймо, що це можливо тільки тоді, коли сама історія усталюється у пам’яті народу. У свідомості литовців найбільше сяє корона нашого короля Міндаугаса (Міндовга), куршські та жямайтійські болота, що пам’ятають битву біля озера Дурбе, печатки листів Гядімінаса (Гедиміна), а перш за все – Жальгіріська (Грюнвальдська) битва (600-річний ювілей якої урочисто відзначили кілька років тому). Однак, державний розвиток Великого Князівства Литовського багатий й на інші значущі події, такі як Хотинська битва (1621), Саласпільська битва (1605), битва під Оршею (1514). І сьогодні Вашими вустами литовський, польський, білоруський, український, молдовський і російський народи голосно заявляють про ще одну легендарну битву – на Синіх Водах (1362).

    Я не історик і не намагатимусь наперед розповідати, як розвивалися події 650 років тому. Не говоритиму й про те, яку тактику обрав Великий князь Литовський Альгірдас (Ольгерд), об’єднані сили якого, доповнені київськими і волинськими воїнами, стали проти Золотої Орди. Підкреслю лише те, що події того часу зумовили подальший розвиток історії Середньо-Східної Європи. Кажу це піднесено. І не тому, що після битви Литва стала найбільшою державою Європи. Важливіше те, що у переможній битві Альгірдасу здобувши Україну, Україна здобула Європу, зберегла християнство і свободу для подальшого розвитку української самосвідомості.

    Не дарма часи, коли українська земля належала Великому князівству Литовському, у літописах та історіографіях згадуються як ера толерантності і культурних та політичних свобод. Сподіваюсь, що «литовський» період в історії України був не тільки історичним передихом, але й натхненням, щоб ніколи не розчинитись у чужих деспотизмах і свідчити перед усім світом про свою європейську природу та вибір.

    Мабуть, найризикованіше, але дуже улюблене політиками зайняття – шукати історичних аналогій у сьогоденні. Коли говоримо про Битву на Синіх Водах, говоримо про цивілізаційні вагання України, про період «на порозі» до європейського розвитку і культури. Дуже прикро, але це дещо нагадує той поріг, перед яким Україна ризиковано завагалась й сьогодні. Не будьмо наївними і не обманімось. Битви продовжуються й у теперішній час. І не тільки на футбольних полях Польщі чи України. Битва продовжується й у політиці. За ці кілька років Україна виконала кілька важливих політичних і економічних реформ на шляху до Європейського Союзу. Однак, сьогоднішня ситуація з Юлією Тимошенко показує перетворення права на політичний інструмент і створює небезпеку, що за одну битву може бути програна війна. Для України це означало би великий крок назад. Це був би крок назад і для всієї Європи. Адже саме від стратегічної ролі України частково залежатиме і те, яким шляхом – «спільноти» чи «відокремленості» - повернуть інші країни Середньо-Східної Європи, зокрема й Білорусь, яка не подолає недемократичну інфекцію.

    Литва як історично, так і наразі – один з найближчих європейських партнерів українців. Наше завдання, як і колись, у вирі Синьоводських подій, - допомогти своїм партнерам протистояти тязі авторитаризму і захистити ім’я поважного історичного європейського народу. Але лише допомогти, оскільки основна відповідальність, основні зброя і щити сьогодні в руках суверенної України.

    Шановні,

    Завершуючи, підкреслю, що радію тому, як відроджується повага литовців до свого минулого, своїх коренів. Я гордий тим, що до ініціатив з увічнення історії, включаючи й цю конференцію, долучається й Міністерство закордонних справ. Це не єдиний захід, що увічнює пам'ять про Битву на Синіх Водах: цього року передбачені спеціальні навчальні програми, будуть створені спеціальна поштова марка, монета, пам’ятна дошка, значення битви буде представлено для широкого загалу й збірками спеціальних статей литовською мовою.

    Відновлюючи нашу історичну пам'ять, особливо важливим буде наступний рік, коли ми головуватимемо у Раді ЄС. З цієї нагоди Міністерство вже сьогодні втілює у життя стратегію координації проектів історичної пам’яті і готує презентацію історії Литви для дипломатів старого континенту і суспільств. Сподіваюсь, що імпульсом для міжнародного діалогу слугуватиме й щойно у Сеймі затверджена моя та Голови Сейму ініціатива оголосити наступний рік Роком повстання 1863 року.

    А сьогодні, сьогодні ще раз дякую організаторам конференції: Університету Вітаутаса Великого, Інституту історії Литви, Краківському Ягеллонському університету та всім учасникам конференції з Литви, Польщі, України, Молдови, Росії, Білорусі. Бажаю плідних дискусій!

    Вітальне слово Міністра закордонних справ Литовської Республіки А.Ажубаліса на конференції «Середньо-Східна Європа під час Битви на Синіх Водах».

    Університет Вітаутаса Великого, Каунас, 24 травня 2012 р.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Сергій Запорізький
    Сергій Запорізький

    Підприємець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ