Історія Народного руху України: настав час дати дорогу молодим

От і настав час, коли Народний рух має дати дорогу молодим. 28 травня в Українському домі мають відбутися XXVI Всеукраїнські збори Руху. Теперішній голова Василь Куйбіда має звітувати, а збори мають обрати нового голову.

Двадцять одна крайова орґанізація Народного руху (з 26) заявила, що висловлює «консолідовану підтримку Віктору Кривенку, який, на наше глибоке переконання, є носієм концепції та проґрами змін, що забезпечить успішний розвиток нашої організації».

Віктор Кривенко – 35 років, народний депутат, із Січеславщини, міста Кам’янське (кол. Дніпродзержинська).

Батько-рухівець Микола привів сина Віктора до Молодого Руху ще 1997 року.

На моїй пам’яти два голови Народного руху, Вячеслав Чорновіл і Геннадій Удовенко, говорили про «треба дати дорогу молодим». Це були мудрі люди, які бачили майбутнє.

До чергового з'їзду вирішив подати низку відповідей на питання з історії Руху. Отож, частина перша.

Коли народився Народний Рух України?

16 лютого 1989 року газета радянських письменників «Літературна Україна» надрукувала проект програми Народного Руху України за перебудову. Це була ініціатива секретарів Спілки письменників – українських націонал-комуністів. Головою організаційного комітету першого з’їзду Руху став письменник Володимир Яворівський, народний депутат СССР, а першим головою Руху – поет Іван Драч.

Днем народження Народного Руху є 9 вересня 1989 року. Саме цього дня Установчі збори Народного Руху України за перебудову ухвалили статут і проґраму. Установчі збори проходили 8-10 вересня 1989 року в Києві.

Найперша реєстрація Народного Руху датована 9 лютого 1990 року. Як громадсько-політичну орґанізацію Народний Рух України за перебудову зареєструвала Рада Міністрів УРСР. 

Після всенародного референдуму щодо Акта проголошення Незалежности України, що пройшов 1 грудня 1991 року, Міністерство юстиції України у січні 1992 року перереєструвало Народний Рух України без рудименту «за перебудову». Хоча зміни до назви були внесені на ІІ Усеукраїнських зборах Руху, які пройшли 25-28 жовтня 1990 року. Саме тоді Народний Рух проголосив курс на здобуття Україною Незалежности.

На ІІІ Усеукраїнських зборах Народного Руху України (28 лютого – 1 березня 1992 року) рухівці з ініціативи Вячеслава Чорновола проголосили опозицію до системи посткомуністичної влади і поставили за мету виграти перші у вільній Україні парламентські вибори. У відповідь влада на чолі з президентом Леонідом Кравчуком розробила відверто антирухівський закон. 16 червня 1992 року комуністична більшість («група-239») у Верховній Раді ухвалила Закон України «Про об’єднання громадян».

Рухівці виступали за те, щоби залишатися громадсько-політичною організацією. Але кравчуківський закон поділив об’єднання громадян на політичні й суто громадські організації. Політична організація, згідно із законом, мала право на політичну діяльність, тобто брати участь у виборах. А громадським організаціям дозволялася комерційна діяльність. Влада фактично втиснула Рух у прокрустове ложе партії.

Цим був покладений край існуванню громадсько-політичних організацій, але не існуванню і діяльности Народного Руху України. Бо ще на ІІІ зборах Рух обрав курс на партійне будівництво, а на ІV зборах (4-6 грудня 1992 року) закріпив цей курс завдяки наполегливости Вячеслава Чорновола.

Рух був зареєстрований як партія на підставі закону «Про об’єднання громадян». 1 лютого 1993 року. Свідоцтво про реєстрацію № 391 видало Міністерство юстиції України. Міністр Василь Онопенко вручив свідоцтво голові партії Вячеславові Чорноволу.

На межі 1992-93 років Народний Рух припустився прикрої помилки, не створивши громадську орґанізацію на підтримку Народного Руху України як партії. Скажімо, під назвою «Народ за Рух» чи громадська орґанізація «Громадянський Народний Рух України». Цим скористалася Лариса Скорик, яка заснувала громадську організацію «Всенародний рух України». На догоду владі та проти демократичної опозиції.