Поважайте Київ. Післямова до поваленого Леніна

    • Елена Деревянко
    • 15 Грудня, 2013, 15:51
    • Розсилка

    В Києві розтрощили пам'ятник Леніну.

    В Києві розтрощили пам'ятник Леніну.

    І я згадала події 22-річної давнини – тоді я ще вчилася у школі поруч з площею Жовтневої Революції (нинішнім Майданом Незалежності), де на місці сьогоднішньої «теплиці» торговельного центру знаходився Монумент Великої Жовтневої революції. Його композиційним центром також була фігура Леніна. Директорка принесла на урок листа, який ми мали підписати – на захист того пам’ятника. Підписантів було небагато, бо на той час ми вже кілька років лякали вчителів привітанням «Слава Україні! Героям слава!», з величезною цікавістю відкривали для себе не-радянську історію України та мистецькі екзерсиси на кшталт «Підпільника Кіндрата». Але так само нікому на думку не спало щось робити з пам'ятником Леніну на Бесарабці. Хоча ми всі добре розуміли, хто такий цей історичний персонаж і за що йому має «дякувати» Україна. Тому що пам'ятник, крім ідеологічного навантаження, мав художню цінність. І, залишившись на місці, був постійним нагадуванням про небезпеку комуністичного реваншу. А ще був частиною того Києва, де ми народилися і виросли.

    Сьогодні на постаменті порожньо.

    Я не хочу сперечатися про роль Леніна в історії світу та України. Бо вона загальновідома. Але я переконана, що знесення пам’ятника в той спосіб, в який це було зроблено – акт вандалізму. І не варто, як дехто популістські робить, порівнювати цю подію зі знесенням Берлінської стіни.

    Так, дійсно, зараз на порядок денний поставлено питання про політичні зміни, але вони ніяк не пов’язані з переходом від соціалізму, який уособлює Ленін, до капіталізму. І намагання притягти за вуха це пояснення вчорашніх подій – це вияв або неосвіченості, або наївності. Або, що навіть більше відповідає дійсності, небажання бачити реальність. Бо неозброєним оком видно, що це провокація, яка сіє розбрат замість того, щоб консолідувати суспільство, і аж ніяк не сприяє досягненню цілей соціального протесту.

    Для чого зайвий раз давати привід для суперечок між людьми з різними поглядами на історію країни у нашому хворому суспільстві? Кому вони вигідні? Тільки тим, хто мріє про розкол нашої держави, про те, щоб знов назвати її своєю колонією чи снобськи закопиливши губу промимрити «failed country, як я і прогнозував». Отже, всі, хто роздмухує цей небезпечний вогонь – зрадники, яким немає пробачення. Тому що такі люди свідомо позбавляють нашу країну майбутнього.

    Я не сподіваюся, що винні у вчорашньому варварстві будуть покарані. Політична кон’юнктура не сприяє цьому. Але закликаю ватажків протесту поважати громаду, на території якої цей протест відбувається. Київ – це не тільки столиця України, у якому розташовані урядові структури, але й старовинне місто зі своїми традиціями і своєю історією. Протягом багатьох десятиріч його історичне обличчя плюндрували в ім’я «ідеї» - чи заради збагачення чи приносили в жертву несмаку можновладців. І якщо політичні лідери, які нині позиціонують себе як якісно нова генерація державних діячів з іншими цінностями та світоглядом, продовжуватимуть діяти у цей спосіб, їхні слова нічого не варті.

    Київ заслуговує на повагу. Навіть якщо рознести півміста, несвідомо виконуючи ворожий план розколу країни, це ані на крок не наблизить до задоволення висунутих політичних вимог. І гасла про чесні вибори київської міської влади заради урахування думки територіальної громади виглядають аж надто непереконливо на тлі свавілля, яке коять люди, що не мають від киян мандату довіри.

    Навряд чи комусь з сьогоднішніх гостей Києва сподобалось би, як би до їх рідного міста приїхали люди в масках та з кувалдами. І перетворили улюблені місця їх дитинства на купу шматків каміння, деревини, металу й скла. Кияни мають різні політичні погляди, але вони часто-густо переступають через них і несуть на майдан одяг та їжу просто тому, що «шкода дітей». Тож кому вигідно, щоб кияни сприймали мітингувальників як ворогів і чергових окупантів? Питання риторичне, але навряд чи будь-хто з тих, хто днює та ночує на майдані, відстоюючи свої переконання, відповість на нього ствердно.

    …В Києві розтрощили пам’ятник Леніну.

    Мати моєї колеги гірко плакала весь вечір. Не через ідеологічну замшілість, а через щире горе від того, що наше місто втратило ще одну часточку своєї самобутності.

    Воювати з пам'ятниками та будівлями – ганебне боягузство, яке нічого, крім відрази, зневаги й обурення викликати не може. Вони ще більш беззахисні, ніж люди, і навіть не можуть втекти від нападників.

    Європейська ментальність – це ще й повага до людей, які мають інші цінності та світогляд. Зокрема і до представників старшого покоління, які щиро вірять у постулати комуністичної ідеології.

    Хочеться нагадати цитату, яку приписують Вольтеру: «Я не поділяю ваших поглядів, але готовий вмерти за ваше право їх висловлювати». І хочеться вірити, що дикунським проявам буде покладено край. А порожній постамент залишиться нагадуванням не тільки про злочини комуністичного режиму, але й про останній приклад нелюдського ставлення до історичного обличчя Києва.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ