Українські спецслужби лише зараз входять у справжній режим війни

Українські спецслужби тільки зараз, з таким трирічним запізненням входять у справжній режим війни. Вони переживають той же шок, що й отримувала українська армія у 2014-му на початку агресії, коли пригадувати премудрості війни, розкривати забуті підручники і розпізнавати їх сенс довелося, долаючи біль втрат і розгубленість. Армія тоді впоралася, і добровольці, їх дух виконував роль реагента.

А от СБУ та розвідка ще не зіштовхувалися зі смертельним, безкомпромісним та оснащеним ворогом. Раніше такого ворога в них не було. Структури запливали жиром, сидячи на потоках та виконуючи політичні замовлення. Грім прогримів 2014-го, але він не зробив із СБУ фронтову структуру – затхлий дух тилу все ж превалював. Але війна наздогнала.

Це не ганяти по дворах націоналістів чи контрабанду кришувати. Виявилося, що можна масово та поки що безкарно вбивати топ-офіцерів спецслужб одноманітним і достатньо банальним способом. 

Перетворення у спецслужбах можливі лише за тієї умови, що і в армії – коли двері відкриються для патріотичних та мотивованих, коли ліфти вертикальної мобільності повезуть нагору професійних, чесних та досвідчених. Власне, коли спецслужби об’єднаються нарешті з народом, котрий уже четвертий рік майже самотужки воює з окупантом.