Партія війни

    • Андрій Любка

      Український письменник

    • 17 Жовтня, 06:50
    • Розсилка

    Коли в своїй інавгураційній промові Петро Порошенко стверджував «Я – президент миру», він ще навіть не підозрював, що за два роки ситуація докорінним чином зміниться, і саме мир може стати перешкодою для його мрії про другий термін на Банковій.

    Можна лаяти Мінські угоди як завгодно, але фактом залишається те, що саме завдяки ним і тимчасовому зменшенню інтенсивності бойових дій Україна змогла перегрупувати свої сили, привести до ладу армію, наростити м’язи. А коли це сталося і загроза блискавичного прориву росіян розвіялася – українцям миру виявилося замало. Тепер ми хочемо миру на своїх умовах.

    Тож коли французький президент Франсуа Олланд на пленарному засіданні ПАРЄ заявив, що спочатку гроші, а потім стільці вибори, а потім повернення контролю над кордоном й евентуальне виведення російських окупаційних військ, українці сприйняли це зі щирим обуренням. За два з гаком роки бойових дій на сході України позиція світових лідерів кардинально не змінилася, вони й досі прагнуть про мир домовитися насамперед із Росією, роблячи Україну заручником закулісних ігор, але за цей час суттєво змінилася громадська думка в самій Україні – і щодо політики Заходу, і щодо самого Донбасу.

    Якщо два роки тому українці хотіли зупинити війну за будь-яку ціну, вірячи, що після припинення вогню Донбас ледь не автоматично повернеться в Україну (адже вважалося, що сепаратизм й українофобія там геть надумані й імпортовані на російських танках), то тепер соборницького ентузіазму суттєво поменшало. Протягом цих двох років поволі прийшло усвідомлення, що донбасяни таки кайфують від вигляду георгієвської лєнточки і на можливих виборах до Верховної Ради вишлють до Києва Ґіві й Моторолу.

    Іншими словами кажучи, проблема сьогодні не в позиції Олланда, а в позиції українців, які вважають, що Донбас треба повернути, але лише на наших умовах (виведення російських військ, відновлення контролю над кордоном, кримінальні справи проти терористів-сепаратистів, вибори за нашими законами). Що це означає? Йдеться про те, що Україна готова прийняти назад не реальний Донбас, а виплеканий в уяві пригноблений регіон, де в людей під шаром вугільної сажі можна віднайти дідівську вишиванку. Справжній Донбас – з усіма його проблемами, совєтською ментальністю й заплутаною ідентичністю Україні не потрібен. Більшість українців готові прийняти цей регіон назад лише як блудного сина – з слізними вибаченнями й обіцянками надалі поводитися тихо і чемно.



    У владної еліти України не залишається іншого вибору, крім як послухатися інстинкту самозбереження і на жодні поступки європейцям, росіянам і донбасянам не йти. Неможливою зараз є ситуація, в якій парламент би погодився на зміни до Конституції й запуск реінтеграції Донбасу в нинішньому його стані й вигляді. Ні влада, ні українці не вірять, що після розведення військ з ліній розмежування вогонь і смерті припиняться. Голова Луганської військово-цивільної адміністрації в нещодавньому інтерв’ю заявив, що якщо ми відведемо наші війська зі Станиці Луганської – її займуть росіяни; приблизно так зараз мислять усі.

    Виходить, що якщо Порошенко і Ко хочуть зберегти владу (а вони дуже цього прагнуть), то на жоден мир вони не підуть. Навіть банальна амністія для донбаських сепаратистів нижчих щаблів виглядає нереально – матері й родини вбитих вояків АТО, а з ними й громадська думка, не допустять, щоб ці люди вільно ходили Києвом, балотувалися у ради всіх рівнів, виступали з власними виправданнями по українському телебаченню. Занадто болючі ще рани.

    Не минуло й трьох років, як Петро Порошенко з президента миру перетворився у лідера партії війни. Повернення Донбасу на будь-яких умовах для нього політично смертельне – про перемогу в першому турі йому вже й мріяти годі, а після евентуальної реінтеграції сепаратистського регіону в другий тур виборів вийдуть Бойко і Тимошенко (причому в Бойка шансів виграти буде більше). Тому вже зараз можна стверджувати: поки Порошенко президент – Донбас в Україну не повернеться.

    Джерело: Zbruc

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ