Партія війни

    • Андрій Любка

      Український письменник

    • 17 Жовтня, 2016, 06:50
    • Розсилка

    Коли в своїй інавгураційній промові Петро Порошенко стверджував «Я – президент миру», він ще навіть не підозрював, що за два роки ситуація докорінним чином зміниться, і саме мир може стати перешкодою для його мрії про другий термін на Банковій.

    Можна лаяти Мінські угоди як завгодно, але фактом залишається те, що саме завдяки ним і тимчасовому зменшенню інтенсивності бойових дій Україна змогла перегрупувати свої сили, привести до ладу армію, наростити м’язи. А коли це сталося і загроза блискавичного прориву росіян розвіялася – українцям миру виявилося замало. Тепер ми хочемо миру на своїх умовах.

    Тож коли французький президент Франсуа Олланд на пленарному засіданні ПАРЄ заявив, що спочатку гроші, а потім стільці вибори, а потім повернення контролю над кордоном й евентуальне виведення російських окупаційних військ, українці сприйняли це зі щирим обуренням. За два з гаком роки бойових дій на сході України позиція світових лідерів кардинально не змінилася, вони й досі прагнуть про мир домовитися насамперед із Росією, роблячи Україну заручником закулісних ігор, але за цей час суттєво змінилася громадська думка в самій Україні – і щодо політики Заходу, і щодо самого Донбасу.

    Якщо два роки тому українці хотіли зупинити війну за будь-яку ціну, вірячи, що після припинення вогню Донбас ледь не автоматично повернеться в Україну (адже вважалося, що сепаратизм й українофобія там геть надумані й імпортовані на російських танках), то тепер соборницького ентузіазму суттєво поменшало. Протягом цих двох років поволі прийшло усвідомлення, що донбасяни таки кайфують від вигляду георгієвської лєнточки і на можливих виборах до Верховної Ради вишлють до Києва Ґіві й Моторолу.

    Іншими словами кажучи, проблема сьогодні не в позиції Олланда, а в позиції українців, які вважають, що Донбас треба повернути, але лише на наших умовах (виведення російських військ, відновлення контролю над кордоном, кримінальні справи проти терористів-сепаратистів, вибори за нашими законами). Що це означає? Йдеться про те, що Україна готова прийняти назад не реальний Донбас, а виплеканий в уяві пригноблений регіон, де в людей під шаром вугільної сажі можна віднайти дідівську вишиванку. Справжній Донбас – з усіма його проблемами, совєтською ментальністю й заплутаною ідентичністю Україні не потрібен. Більшість українців готові прийняти цей регіон назад лише як блудного сина – з слізними вибаченнями й обіцянками надалі поводитися тихо і чемно.



    У владної еліти України не залишається іншого вибору, крім як послухатися інстинкту самозбереження і на жодні поступки європейцям, росіянам і донбасянам не йти. Неможливою зараз є ситуація, в якій парламент би погодився на зміни до Конституції й запуск реінтеграції Донбасу в нинішньому його стані й вигляді. Ні влада, ні українці не вірять, що після розведення військ з ліній розмежування вогонь і смерті припиняться. Голова Луганської військово-цивільної адміністрації в нещодавньому інтерв’ю заявив, що якщо ми відведемо наші війська зі Станиці Луганської – її займуть росіяни; приблизно так зараз мислять усі.

    Виходить, що якщо Порошенко і Ко хочуть зберегти владу (а вони дуже цього прагнуть), то на жоден мир вони не підуть. Навіть банальна амністія для донбаських сепаратистів нижчих щаблів виглядає нереально – матері й родини вбитих вояків АТО, а з ними й громадська думка, не допустять, щоб ці люди вільно ходили Києвом, балотувалися у ради всіх рівнів, виступали з власними виправданнями по українському телебаченню. Занадто болючі ще рани.

    Не минуло й трьох років, як Петро Порошенко з президента миру перетворився у лідера партії війни. Повернення Донбасу на будь-яких умовах для нього політично смертельне – про перемогу в першому турі йому вже й мріяти годі, а після евентуальної реінтеграції сепаратистського регіону в другий тур виборів вийдуть Бойко і Тимошенко (причому в Бойка шансів виграти буде більше). Тому вже зараз можна стверджувати: поки Порошенко президент – Донбас в Україну не повернеться.

    Джерело: Zbruc

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Павло Казарін
    Павло Казарін

    Журналіст

    Олексій Заводюк
    Олексій Заводюк

    Веб-девелопер, програміст, музикант, блогер, громадський активіст

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Олена Білозерська
    Олена Білозерська

    Боєць Української добровольчої армії 

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ