Вона зберегла все-таки бажання поносити корону

Інформаційний простір наповнився новою порцією поживи для різних міркувань. Ситуація в Києві та на місцях залишилася не змінною, а побалакати сторонам конфлікту… і хочеться, і колеться.

Чи справді було інтерв’ю зірки ЗМІ з-за ґрат, чи воно придумано на Подолі – значення не має. І в ньому є два логічно зв‘язаних фрагменти: 1) Вона проти повернення до Конституції 2004 року 2) Вона готова ввести переговори про гарантії безпеки В.Я. та сім‘ї.

В чому логіка? Вона зберегла все-таки бажання поносити корону. Хто ж сумнівався, що ця ідея-фікс не виходить з її голови. Вона весь час примірялась до царської оздоби, демонструючи таким чином свою відданість «демократії». Бачать це і її галасливі прибічники та захисники, що більш за все дбають аби вона була здоровою та надійно лікувалась ще багато літ у закритій спец.лікарні.

Логічний зв'язок є між згаданим бажанням і глузливою поблажливістю до господаря Банкової. То дарма, що абсурдність гарантій очевидна. Вона такою і уявляє вищу владу. Але біда, що в Україні суть вищої влади і зводиться до: хочу - караю, хочу – милую, а поміж тим - беру. Та і як можна ставитись до вищої влади, якщо вона … ніяка? Де, в якій країні можна знайти приклади, щоб державні установи відверто розграбовувалися, хтось на очах всього світу теревенів, що він – влада народу, а офіційна влада розводила руками, мовляв все «разсосется»?!

Відкинемо суєтні коментарі довкола інтерв’ю. Запитаймо тих, хто розпочинав Майдан і хто мав на нього надію. Де ж ваш інтерес? На ваших плечах до корита рвуться конкуренти влади. Ні Конституція, ні права людей, ні угода з ЄС… їм не потрібні. Наміри їхні, - влада як джерело іще більшої влади і, відповідно, статків. ВСЕ!

Тема Конституції 2004 виникла в них тоді, коли інші аргументи втратили значення. Сьогодні вже і Конституція стає лише декорацією. Хоч зміна її - як раз те, що відкриває шлях до нормальної держави, до нормального життя людей. А добитися потрібного результату ті, хто змагається з владою, могли уже 20 разів. Але не хочуть, бо теж надіються «перестояти», благо піску під Києвом для барикад вистачає, гроші виділені, а влада ніяка.

Висловлювання одного із завсідників Майдану щодо строку, який він «дає парламенту» - ще одне свідчення пародійності всього, що відбувається нині в Україні.

Одного жаль – людей можуть вивести на слизьку доріжку. З кров‘ю. І якщо вона поведе не очікуваним маршрутом, її провокатори «сховаються». У них є запасні варіанти. А народу, Майдану залишаться хіба що барикади.

Прикро, але складається саме так.