Навіщо нам ЦЯ армія?

    • Микола Несенюк
      Журналіст
    • 11 Березня, 2014, 12:40
    • Розсилка

    Аби уникнути звинувачень у провокації розпочну із загальновідомого.

    Аби уникнути звинувачень у провокації розпочну із загальновідомого. Усі армії світу за усі часи існування сучасної цивілізації існували заради того, аби обороняти свою країну. Розмір і назва країни не має значення. Так було із часів давнього Єгипту, так воно є і досі. Коли ж озброєні люди не обороняли державу, вони називалися і називаються по-іншому – поліцією, жандармерією, нацгвардією і так далі. Але і вони у разі небезпеки допомагали армії та йшли у бій.

    Споконвіку у разі нападу ворога армія країни, на яку напали могла або вступити у бій і відбити агресію, або зупинити ворога на певному рубежі, або відступити з боями чи без таких, або здатися у полон. Світова історія не знає випадків, коли армія країни, на яку напали, спокійно сиділа б у своїх гарнізонах і «не піддавалася на провокації», спостерігаючи як окупанти встановлюють свій контроль над країною, яку ця армія має захищати.

    Є заперечення? Згадайте будь-яку війну у світовій історії і наведіть приклад чогось подібного. Тому що такого не буває. Чому ж у нас це трапилось у Криму і може трапитись будь де? Тому що армії в Україні немає.

    Право називатися армією, флотом, збройними силами і так далі ці формування втратили після того, як російські війська без єдиного пострілу захопили частину території України, де знаходяться підрозділи того, що у нас досі звуть «збройними силами». Бо ці підрозділи «збройних сил» у Криму знаходились саме задля того, щоб захищати Україну і Крим як її складову від іноземної агресії. Якщо не для цього, то це вже не армія, а щось інше.

    Одразу скажу, що до самих військовослужбовців тих частин, які тепер «зберігають спокій» у Криму не може бути жодних претензій. Вони виконують накази і не мають права щось робити самі. Виходить, наказу захищати територію України від нападу їм не надходило? Бо коли б такий наказ був, а вони його не виконали, ці частин слід було розформувати як такі, що зрадили присязі.

    Який же був наказ і чи був він взагалі? Невідомо. Зате відомо, що дехто вже збирається оголосити українських військових у Криму «учасниками бойових дій». У заслугу їм ставиться те, що вони не перейшли одразу ж на сторону ворога. А те що цей ворог господарює на землі, яку ці військові мали б оборонити, це нічого? Знову повторюю – військові не винні. Тому що вони служать не в армії. А де ж тоді вони служать?

    Спробую відповісти. Те, що з 1991 року зветься Збройними силами України насправді такими силами не є. Усі двадцять два попередні роки те, що зветься «збройними силами», займалося чим завгодно, окрім своїх безпосередніх обов’язків. Начальство крало усе, що можна вкрасти, солдати «чекали дємбеля». Наша армія не скорочувалася, як нам усі ці роки брехали. Вона просто розвалювалася як трухлявий сарай.

    Усі знають, що наші військові ракети не стріляють, а якщо стріляють, то або по мирному місту Бровари, або по цивільному літаку над Чорним морем. Усі знають, що наші військові літаки не літають, а коли літають, то падають на мирних людей під Львовом. Уся техніка нашого війська не просто застаріла, вона дійшла до повної непридатності.

    Наприкінці сімдесятих я працював слюсарем на військовому заводі і бачив ту техніку. Вже тоді ми розуміли чого та техніка варта і були впевнені, що воювати на цій техніці неможливо. Це було 35 років тому. Техніка та сама. Запитання є?

    Що ж тоді є у наших «збройних сил»? А ви підійдіть до прохідної будь-якої військової частини яка «зберігає спокій» і «не піддається на провокації». Ви побачите з десяток сучасних закордонних авто, на яких прибули на роботу «військовослужбовці». Чим займаються тисячі штабних офіцерів від генералів і до лейтенантів у Києві, Львові, Одесі? Великий секрет! Хоча, яких там лейтенантів! Коли я бачу молоду рожеву пику із погонами підполковника, я згадую капітанів-фронтовиків із свого дитинства, які здобули свої зірочки на погони у смертельних боях. У нас же капітанські погони видають, як виглядає, ледь не одразу після військового училища.

    Скажете, що наше військо усі ці роки недостатньо фінансували ось і вийшло таке. Чому ж тоді число генералів у нас не меншає, а конкурс у військові училища ледь не більший, ніж до Могилянки? Тому що ніхто із наших «командирів» і не збирався ніколи воювати. Про те, що там ті генерали хімічили і хімічать, заробляючи на безбідне життя, і знати не хочу. Бридко. Так само бридко бачити сотні вгодованих мужиків які щодня товчуться на Володимирській біля приміщення колишнього КГБ. Хоча тепер ясно, що зовсім не колишнього.

    Але повернемося до армії. У всіх країнах народ годує своїх віськових аби ті їх захищали. Чому я піду на пенсію на двадцять років пізніше за мого однокласника-офіцера? Не тому що він носив форму. А тому що він у разі небезпеки мав перший піти у бій і відповідно до присяги віддати якщо треба життя у бою. У нас же якось виходило і виходить, що життя у бою втрачають не ті, що на пенсію у сорок років, а ті, кого ті майбутні пенсіонери забрали із дому і погнали у бій.

    Скажіть мені, навіщо ми усі ці двадцять років годували наше військо? Щоб вони тепер сиділи по гарнізонах і «зберігали спокій»? Так ми з вами теж сидимо вдома і зберігаємо спокій. Яка між нами різниця? Така, що ми самі заробляємо собі на життя «зберігаючи спокій». То чому ми маємо годувати тих, хто нас не захищає?

    Три тижні тому ми раділи із того, що режим Януковича не зміг придушити народне повстання оголосивши «антитерористичну операцію». Раділи із того, що наші військові тоді «зберігали спокій». Не розуміли, що вони насправді нічого іншого не вміють. Тепер зрозуміли. Зрозуміли, що у нас немає ані справжнього війська, ані справжньої міліції, які нездатні нас ні від чого захистити. Скажу більше - ЦЯ армія і ЦЯ міліція нам не потрібні. А що тоді потрібно? Як нам тепер захищатися?

    Дуже просто. Пригадайте, як драпали із Києва бандити привезені для захисту Януковича і його банди. Ці страшні на вигляд люди, які, не виключено, були озброєні, повтікали одразу після того, як із своїх осель вийшли звичайні мужики із дрючками. Вийшли не «нести службу», не «зберігати спокій», а насправді захищати своє будинки, свої мікрорайони, свої родини, своїх жінок і дітей.

    Розумію, що це не метод. Метод – терміново привести до присяги, видати форму та зброю бійцям «самооборони майдану», які у реальному бою довели, що готові захищати свою країну а не «зберігати спокій». Сформувати із них офіційні військові підрозділи і відправити туди, де ті, хто називає себе «збройними силами» сидять по гарнізонах на захопленій окупантами українській землі. Упевнений, що саме лише повідомлення про відправку цих людей на захист наших державних кордонів, одразу змиє отих усіх озброєних «проросійських демонтрантів» як гівно з унітазу. Тому що найманці завжди бояться тих, хто йде у бій не за гроші, а за свободу своєї батьківщини.

    Чому цього досі не зробив наш уряд, якщо він справді хоче захистити Україну від агресії? Чому цей уряд робить вигляд що у нас є «збройні сили»? Тому що і уряду у нас насправді теж немає, як і армії. І розбіжиться цей уряд одразу, щойно до його будівлі підійдуть «проросійські демонстранти», а міліція і військо будуть як у Сімферополі «не піддаватися на провокації». Скажете, що новий уряд захистить незламна «самооборона майдану»? Якщо так, то навіщо нам тоді «збройні сили»?

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ