Путін програв не тільки в Україні: ситуація дуже важка

Поява такого роду доповідей – це лише формальна ознака того, що американський істеблішмент розуміє в останні кілька років. Це важливо, тому що одна справа – це розмови, а інша – документальне оформлення. А в цьому випадку вже словами чітко прописане розуміння стратегії путінської Росії щодо найближчого майбутнього. Нічого нового в цьому немає, крім того, що речі названі своїми іменами. А це в рамках західної політичної моделі важливо. Це дає вже ясно зрозуміти, виходячи з яких пріоритетів, уявлень про цілі і завдання Росії Захід буде будувати свої подальші відносини з путінською РФ. Тут поставлені крапки над "і".

Що ж стосується змістовної частини, то зрозуміло, що довгострокова стратегія Путіна стала прозорою і тому перестала бути небезпечною. Успіхи Путіна якраз були пов'язані з тим, що він діяв, сміливо порушуючи західні, зокрема європейські, уявлення про відповідальну політику. Ніхто не був готовий до того, що він так легко порушить власні зобов'язання, пов'язані з гарантією територіальної цілісності України, і, відповідно, ніхто не був готовий до його дій у Криму. Завдяки цьому і вдалося цю історію благополучно провернути. Україна не була готова ні у військовому, ні в політичному, ні в ментальному відношеннях, і Захід не був до цього готовий. На це і орієнтувалася путінська стратегія. Тому йому вдалося так легко завоювати Крим. Тепер це вже не буде працювати, тому що від нього чекають саме таких кроків.

Тепер Путіна сприймають не зовсім як Кім Чен Ина, але приблизно так само. І відносини з ним будуватимуться по-іншому. Тут вже про якісь домовленості говорити практично не доводиться. Спроби Меркель і Могеріні ще раз промацати ґрунт, налагодити якісь відносини на новому, більш низькому рівні, ні до чого не призвели. Ні до чого не призвели візит Лаврова до США і його зустріч з Трампом.

Так що Захід готовий, Захід озброєний. З такого роду політичними факторами відносини можуть будуватися тільки на дуже простих, матеріальних основах. Домовлятися важко. Значить, Захід буде використовувати матеріальний тиск – це санкції, подальша ізоляція, також, напевно, комплексна операція зі зниження цін на нафту, щоб послабити економічні позиції путінської Росії.

Як же може помінятися стратегія Путіна? Зробитися більш м'якою вона вже не може, тому що це буде втрата обличчя. Стати більш жорсткою – теж не може, тому що в Путіна немає серйозних ресурсів (ось це теж американці вміють рахувати добре). Єдине, що Путін останні кілька років реалізує, це загроза збройним конфліктом, чого Захід допустити не може, тому що в нього інші уявлення про допустимі втрати. Якщо традиційно для радянської армії і для російського керівництва допустимі втрати були на порядок вище, ніж для Заходу, то зрозуміло, що загроза реального військового конфлікту для Заходу неприйнятна. У той же час Москва робить вигляд, що вона таке може допустити. Насправді – ні. Нестерпний західний раціоналізм якраз і показує, що у Путіна немає достатньої військової бази для того, щоб серйозно конфліктувати з Заходом. Єдине, що він може робити, – це лякати. Це теж вже зрозуміло. Ми вже бачимо, що для Росії у всіх сенсах це контрпродуктивно.

Єдине, що Путін вже останні кілька років реалізує, це загроза збройним конфліктом Фото: cont.ws

Геополітична поразка Росії очевидна: розколоти Європу не вийшло. Brexit послабив ситуацію. У той же час саме тому, що Захід будувався на демократичних засадах, він вчиться на своїх помилках, і загроза Frexit змусила політичний клас і виборця у Франції виступити проти Ле Пен. Так що ця ставка не спрацювала. У результаті виходить, що путінська Росія себе оточила кільцем недоброзичливців, адже її всі бояться і вважають джерелом дестабілізації. Вийшло вже суцільне кільце – Балтія, Польща, Україна, Білорусь вже починає вести себе амбівалентно, двоїсто. І тільки один пан Додон з Молдови присутній на параді поруч з Володимиром Путіним. Такого давно не було. Залишилося тільки Кім Чен Ина запрошувати на ходу.

Росія перебуває в ізоляції, і у неї не залишається ніяких ресурсів впливу. Адже на Заході вже готові до її хакерських втручань. І стратегія Заходу буде виходити з того, щоб зробити так, щоб грошей у російської держави було поменше. Щодо міжнародної ізоляції на саміті "Великої двадцятки" (відбудеться 7-8 липня 2017 року в німецькому Гамбурзі, - "Апостроф") Путін отримає багато не дуже приємних для себе сигналів. Росія перетворюється на другорозрядну країну з позиціями, що вже послаблюються навіть на території колишнього Радянського Союзу, яку прийнято вважати її зоною впливу. Тобто Путін програє у своїй власній грі про розподіл світу на зони впливу. Його сфера впливу звужується, він не може продемонструвати комплексні успіхи в розвитку підконтрольних територій – того ж Придністров'я або ДНР/ЛНР. Залишається тільки пропаганда, яка працює всередині. На зовнішньому ринку ця пропаганда вже не працює. Вона зустрічається з розумінням і роздратуванням, тому що всі розуміють, що це порожні розмови. Якщо в Радянському Союзі були ліві інтелектуали, які вірили в те, що це якась нова модель, яка несе спасіння людству, то зараз більшість думає зовсім по-іншому. Ніякої моделі тут немає, а є спроба утвердити своє домінування, причому не за допомогою м'якої сили, а за допомогою жорсткої – військового контролю.

Зараз є сигнал, що Захід розуміє, звідки виходить загроза світу, і розуміє, як з путінською вертикаллю діяти надалі.

Зрозуміло, що головною метою Росії залишається дестабілізація будь-якими засобами. То за допомогою підтримки націоналістів, то за допомогою підтримки "партії війни", яка тисне на український економічний розвиток, то за допомогою підтримки ЛНР/ДНР. Але при цьому ресурс підтримки – обмежений, грошей не вистачає навіть на соціальні програми всередині країни, це зараз все гостріше відчувається. Так що у Путіна дуже важка ситуація, вона буде тільки посилюватися. Йому потрібно перед виборами демонструвати якісь перемоги, а на якому полі? У Сирії перемога вельми сумнівна, в Україні – очевидна поразка. Україну Путін втратив, прихопив, правда, Крим, але це, швидше, гиря на шиї. Усе більше людей починають відчувати нерозуміння: а що такого ми отримали разом з Кримом? Ось ці питання російські люди поки женуть від себе і намагаються не замислюватися, але з кожним місяцем, у міру зростання цін, у міру зниження доходів, ці питання будуть звучати все актуальніше.