Звільнений Донбас. Почуті історії

Розповім кілька історій, почутих в одному селі. В селі Донецької області, де зараз немає війни, але де війна була ще навесні минулого року. Мову співрозмовників зберігаю.

* * *

У мене з батька по 200 гривень з пенсії відщитують. У нього і так мінімалка - 950. А получає уже какой місяць 700 з копійками. Дурак потому шо. Он в лісі автомат знайшов. І нєт, шоб позвоніть, спитать, що робить. Поїхав в міліцію його віддавать. А там його попитали і кажуть: а, може, ти той автомат і украв. Він плюнув, автомат оставіл и поїхав додому. А вони його в якийсь суд почали викликать. А він не ходив. І начіслілі йому штрафа. Чи за експертизу чи що. Огромєнного. Вже третій місяць з пенсії знімають з нього за той автомат по 200 гривень. Правільний він якой, ти диви. Дурак. Зато всьому селу тепер наука. Шо найшов - або собі бери, або мимо проходь. І ніякої щоб міліції.

* * *

У нас на углу дома, на дорозі фугас заклали. Машина проїхала - нічого. А грузовік з воєнними їхав і підірвався. Четверо поранених. Сказали: якби вбиті були, село б вобщє спалили. А так - тіки чистки почалися. Ходили по всіх домах, обисківалі, вєщі там, документи. Бо, може, хто з нас до "ДНР" причетний. А ми шо? Ми самі тією дорогою на велосипедах їздили. Я на мопєдє навіть. Так після тих чисток у Володимира Миколайовича з кімнати прапор пропав, український, і електрошокер, що син дарив.

* * *

Я ото кофє собі заварила, вийшла на крилєчко, харашо. Віжу, Васька Глухий йде. А тут град! Як почав по нас працювати! Мама дорогая. Я ту чашку викинула. Думаю, чи в дом тікать, чи в траву падать. А Васька, він же глухий, стоїть і в небо так дивиться...

* * *

У сусідів собака був. Шоколад його звали. Такий веселий, слухняний. Але прямо десь поряд з ним снаряд розірвався. Не зачепив його, ні. Серце від страху стало. То нема вже Шоколада. Ти диви, да? Собака, а як і ми, боїться.

* * *

Начав у нас тут недавно вже ліс горіть. Чуть-чуть, а страшно. Ну, ми отправілі тракториста Сашка тушить. Він поїхав. А там від жару як почали міни взриватися. Сашко бігом повернувся з тим трактором. Каже: йдіть до біса, я туди більше в житті не поїду. Харашо, шо лише трошки погоріло і перестало, дощ сильний. Бо як там тушить, якщо замінований весь ліс. А мені донька каже: мамо, коли в ліс по гриби підемо? Які гриби? То ж смерть.