Як ми революцію робили

    • Сашко Положинський
      Cпівак і шоумен
    • 8 Квiтня, 2012, 17:13
    • Розсилка

    Вирішили ми з хлопцями зробити революцію.

    Вирішили ми з хлопцями зробити революцію. Дуже вже нас дістало все те неподобство, що в країні коїться. Домовилися зустрітися в найближчу суботу, щоб обговорити плани дій, накреслити основні напрямки та визначити потенційних союзників. В п’ятницю ввечері один повідомив, що дружина захотіла їхати в гості до тещі, тож його на зустрічі не буде. В суботу зранку зателефонував другий і сказав, що терміново викликають на роботу, тож, на жаль, мусить працювати. До третього довго-довго телефонували, врешті він таки взяв трубку і ледь живим голосом повідомив, що вчора трохи загуляв, додому приповз оце щойно зранку, тому до жодних зустрічей не придатний. Так ми й не зустрілися, тож довелося все перенести на наступні вихідні.

    Наступними вихідними історія вийшла трохи інакша, але вже з іншими причинами. Через вихідні вже я не зміг, а ще через вихідні було якесь там важливе зібрання інших революціонерів, на яке нас також офіційно запросили, тож ми туди і пішли. Там всі багато говорили, але таке враження, що кожен про своє. Ми тако трохи послухали, а потім і собі взяли слово від нашої, так би мовити, фракції. Слово дали мені, я коротко і ясно сказав приблизно те ж саме, що до мене говорили всі інші, тому мій виступ нічим не відрізнявся від виступів усіх попередніх. Коли ми обговорили всі проблеми й вирішили, що потрібно такі зустрічі організовувати регулярно, зайшла господиня та чемно запросила нас усіх до столу. Стіл був доволі щедрим, як виявилося, і ми, в перервах між закусками, немало випили, проголошуючи вишукані тости героїчно-патріотичного спрямування. За одну тільки Україну пили разів з п’ять, та все стоячи, та з дружними воланнями «Будьмо! Гей!».

    Наступні революційні зустрічі не дали нам змоги помітно просунутися далі в досягненні нашої такої святої та шляхетної мети. Вирішили, що для успіху нашої справи, маємо створити організацію. Спочатку довго сперечалися, чи це має бути партія, чи рух, чи фронт, чи просто об’єднання громадян. Думки розділися, тому остаточне вирішення питання відклали на потім. Стали вигадувати назву – і тут така біда! Зрозуміли, що всі більш-менш пристойні назви вже так чи інакше використані, тому маємо або вибирати щось не дуже влучне, або шукати якусь цікаву абревіатуру. А поки нічого не знайшли, домовилися й це питання також відкласти на потім.

    Хтось запропонував обрати лідера. Відкритим поіменним голосуванням… Відкритим поіменним голосуванням вирішили не зловживати, тому кожен написав ім’я того, кого вважає кращим кандидатом в лідери, скрутив папірець у трубочку та вкинув її до капелюха, який навмисно приніс із собою якийсь ковбой. Коли підбили результати голосування, з’ясувалося, що імен вписано рівно стільки, скільки людей присутньо на зібранні. Порадившись, мудро вирішили не загострювати ситуацію, питання тимчасово закрити, аж до того моменту, коли потенційний лідер проявиться сам, в процесі підготовки нашої видатної революції.

    Постало нове питання – якою ж та наша революція має бути: збройною чи мирною. Оскільки на інше ключове питання – «Де взяти зброю?» – ніхто відповіді не мав, вирішили, що революція буде мирною. Щоправда, один радикал таки протестував, кажучи, що одну мирну ми вже мали і пшик з того вийшлов, треба збройну, бо поки не проллється кров з нашого та з ворожого боку, ніхто нашої революції не боятиметься та не поважатиме. Ми запропонували йому хай свою кров проллє просто тут і просто зараз, а ворожу сміливо може піти пролити завтра зранку. Однак він на це не погодився, стверджуючи, що він значно більше користі принесе революції, не проливаючи свою кров, а керуючи процесом. Коротше кажучи, заспокоївся він лише тоді, коли ми переконали його, що все одно зброєю користуватися, як слід, не уміємо. А ті, хто більш-менш вміє, знаходяться або в армії, або в міліції, або в якихось охоронних структурах, які охороняють усіх отих від усіх нас.

    Далі постало питання – з ким об’єднуватися? Відповіді на нього ми поки не знайшли, зате чітко визначили список тих, з ким не об’єднуватися ніколи, нізащо, за жодних обставин! Список вийшов доволі таки вагомим, тож ми були горді з того, що хоча б у чомусь результату досягли, хай це навіть і результат від протилежного. Тепер ми точно знаємо, кому немає місця у наших, таких героїчних, революційних рядах!

    Але наші важливі розмови тривали. Ми мусили визначити, які кроки маємо зробити у досягненні своєї високої мети. Пропозицій було безліч – від виходити на вулиці, перекривати рух і ставити наметові містечка, до захоплювати вокзал, пошту, телеграф… Перепрошую, до захоплювати Верховну Раду, Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Коли ж прикинули, скільки народу потрібно, щоб усе це вдалося, а міліція, з усіма своїми спецпідрозділами, нічого не могла би вдіяти, почали думати, де ж стільки народу взяти. Думали-думали, й нічого путнього не придумали. Коли ж хтось несміливо запропонував, може варто підключити когось зі списку неприєднуваних, його назвали зрадником, шпигуном і сексотом, та швиденько самого до того списку вписали.

    Зрозуміли ми з хлопцями, що з цими революціонерами діла не буде, тож вирішили знову відділитися і все почати спочатку – знову самостійно. Після кількох невдалих спроб таки вдалося всім разом зібратися в один із вихідних днів. Зібралися, швиденько поговорили, з’ясували всі питання та розставили крапки над «і». Знали, що будемо робити, як будемо робити, з ким будемо робити. Знали, кого і як покараємо, кого на яке місце призначимо і які повноваження дамо. Знали, як будемо ламати існуючу систему і яку систему збудуємо навзамін. Знали, скільки років триватимуть реформи і якими засобами знайдемо підтримку в людей. Не знали тільки одного – коли ж розпочати?

    На дворі – грудень. Початок зими, кінець року. Хо-о-ло-о-дно-о-о… Мерзнути не хочеться нікому! Ще й ось-ось почнуться довжелезні свята – яка вже там революція? Призначили початок на весну.

    А весна прийшла – великий піст принесла. Сонечко визирнуло, пригріло трохи – і погуляти хочеться, і городи садити пора. А там далі – Великдень, писанки, смако-о-та-а-а! Ні, не будемо робити революцію навесні – от хай-но літо прийде!

    Літо прийшло і сонце – як почало пекти! Яка революція в таку спеку?! Ні-і-і-і! Давай на море, на озера – до води! А скільки класних фестивалів усюди! А канікули й відпустки треба відгуляти? А День Молоді-Конституції-Прапора-Незалежності-Міста-Шахтаря треба відсвяткувати? А там і урожай збирати час… І взагалі – всі революції у нас завжди починалися восени! О!

    Аж ось і осінь. Та-а-ак, на початку повставати поки не будемо. Ото зберемо врожаї, втягнемося в учбовий процес, догуляємо свята та весілля, а на Покрову – як дамо! Знову ж таки – символічно! І Козацьке Свято, і День Повтанської Армії – саме воно!

    А на Покрову, як назло, – холод-прехолод і сніг з дощем… Бр-р-р-р-р!… Хай-но оця хляґа трохи підмерзне – ну не йти ж нам до перемоги революції по воді! От хай вже зима прийде – от тоді!…

    Ну, зрештою, знайшли ми з хлопцями оптимальний варіант: створили сторінку на Фейсбуці й чекаємо, поки назбирається мільйон лайків. От як тільки назбираємо – так одразу й почнемо!;)

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ