Євген Червоненко – смертний вирок інформполітиці України

Вчора на дні народження у Ірини Білик я неочікувано зустрів колишнього міністра транспорта і за сумісництвом гонщика Євгена Червоненка.

На запитання, чому він знає, але не говорить українською, Червоненко почервонів і нервово промовив: «Я вам, бандерам, не дам себе примусити говорити мовою, якою я не хочу. Хочу і говоритиму російською».

Ну добре, кажу, хоч головою об стіну бийся, тільки не психуй, говори хоч китайською! І тут у розмову вступає Юрій Рибчинський, і питає, що такого поганого Євгену Альфредовичу зробив Степан Бандера. Той на чистому оці каже: «Він сотні євреїв закатував». Бісер закінчився, розмову було припинено і Євген, син Альфреда, вже вдогонку нам прокричав: «Дивіться мене на «Інтері», у мене тепер там своя авторська програма...»

І от тепер я думаю, як я був правий, коли писав, що росія не на Донбасі і не в Криму, а у Києві, Львові, Одесі і Дніпрі... Адже допоки українці думають російською, Росія скрізь.

А Червоненко – це не що інше, як смертний вирок інформаційній політиці держави, влада якої весь час хоче бути «рідною» і для своїх, і для чужих.