Кому заважає посада президента

    • Сергій Грабовський

      Політичний аналітик

    • 21 Квiтня, 06:42
    • Розсилка

    Що об'єднує «Опозиційний блок» і комуністів

    Ледь не з того самого моменту, коли Україна відновила свою незалежність, її намагаються обезголовити. В тому сенсі, що з наполегливістю, гідною кращого застосування, ті чи інші політики пропонують скасувати посаду глави Української держави, себто президента. Тривалий час головним у цій справі був очільник Компартії України Петро Симоненко. Мовляв, нам не потрібен президент, і крапка. Щоправда, коли на посаду заступив Віктор Янукович, антипрезидентські інвективи вождя КПУ раптом перестали лунати – чи то причиною була успадкована ще зі сталінських часів «соціальна близькість» комуністів до шанувальників пісні «Мурка», в даному разі – до «двічі несудимого» та його команди, чи то втомився Петро Миколайович (а також усі його підспівувачі з дрібних партій), і певний час було тихо. Проте недовго – вигідне для збирання політдивідендів місце вільним не буває.

    «Україні ідеально підходить парламентська форма влади, пост президента, вважає наша партія, має бути скасований на референдумі. Ось Німеччина не має президента фактично, він номінальна фігура, країна має земельний устрій – і нічого, прекрасно живе, процвітає, досягає рекордного зростання ВВП в цьому році», - заявив на телеканалі NewsOne народний депутат України, обраний за списком «Опозиційного блоку», а нині лідер партії «За життя» Вадим Рабинович (до речі, кандидат у президенти на виборах 2014 року). Отже, для того, щоб обезголовити Українську державу, на думку Рабиновича, досить провести референдум – і все, тобто повне й остаточне процвітання.

    Натомість осердям влади, на думку нардепа, має стати Верховна Рада: «У парламенті все ж більш жива ситуація, більше руху: тут створюють коаліції, легше знайти противагу, більшість може швидко перетворитися на меншість і навпаки». Ну а далі Рабинович звинувачує чинний парламент за те, що в ньому відсутня більшість, тому влада (мається на увазі, очевидно, президент і уряд) може робити все, що завгодно…



    Що ж, коли такі речі висловлював вождь комуністів, тут іще щось було зрозуміло: у державах, де панували вірні ленінці-сталінці, головною діючою особою був не президент (навіть коли ця посада існувала), а генсек партії. Іноді, щоправда, генсек для легітимації своєї влади перед обличчям клятих капіталістів забирав собі й президентське крісло. Та це стало популярним у 1970-1980, до цього партійні вожді частіше сідали в прем’єрські крісла. Тим більше, що Петру Симоненку, очевидно, періодично давали нагінку з Москви (не забуваймо, що КПУ – не самостійна партія, а складова частина так званої «СКП-КПСС», очолюваної Геннадієм Зюгановим) – мовляв, що це там за незалежна Українська держава? Що це за глава держави у Києві? Погралися, і досить, час інтегруватися й відтворювати Союз, бодай і Євразійський!

    Але Вадим Рабинович, здається, ніколи не був членом компартії. Звідки ж у нього така дивовижна суголосність із Петром Симоненком? Не знаю. А мої припущення виходять далеко за межі цієї статті…

    Натомість звернімо увагу на речі, які є фактами, а не гіпотезами.

    По-перше, у сучасному світі була одна-єдина «безголова» держава. Звалася вона Соціалістична народна лівійська арабська джамахірія. Зрозуміло, з-за лаштунків усі ниточки смикав такий собі Муаммар Каддафі, проте номінально він ще в 1970-х позбавився всіх владних посад, натомість звався скромно: Братський Вождь і Лідер Зеленої Революції. Але чим закінчила багатюща на ресурси Лівія, чим закінчив один із найбагатших людей усіх часів Каддафі? І чи варто Україні йти таким шляхом?

    Зрозуміло, Вадим Рабинович і його однодумці скажуть – ні, ми мали на увазі зовсім інше, ми як приклад беремо Німеччину. Добре. Але ж у ній посаду глави держави не скасовано, чи не так? Ба більше: це не така й номінальна посада. Федеральний президент має право зібрати Бундестаг тоді, коли він вважатиме це потрібним. Він представляє ФРН у міжнародно-правових відносинах й укладає від імені Німеччини договори з іноземними державами, акредитує і приймає послів. Так, ці угоди мають бути контрасигновані канцлером, а в разі потреби – підтримані Бундестагом, але якщо президент принципово не захоче підписувати ті чи інші документи, виникнуть дуже серйозні проблеми. Крім того, без президента ФРН неможливе призначення федеральних суддів чи звільнення їх із посади. Глава держави здійснює від її імені помилування в кожному окремому випадку. Ну а коли Бундестаг не підтримує після кількох турів голосування кандидатуру нового канцлера більшістю голосів, саме президент вирішує, чи затвердити такого «канцлера меншості» на посаді, чи розпустити Бундестаг і призначити вибори. То – і це буде по-друге – чи має певну вагу президентська посада в ФРН?

    А на додачу в ФРН і на момент її утворення стояли, і зараз стоять британські й американські війська. Саме вони убезпечили демократичну Німецьку державу від кремлівських агресорів, саме вони були гарантом стабільності в імовірних кризових ситуаціях. А з 1955 року ФРН – член НАТО. Тож чи не варто спершу в Україні зробити все, як у Німеччині, а потім уже займатися референдумом з приводу президентської посади?

    По-третє, Вадим Рабинович, схоже, не знає історії ХХ століття, якщо вважає президентську посаду джерелом автократизму та небезпек для демократії. Нагадаю, що саме прем’єрами були чи то на початку свого владарювання, чи то весь час, чи то наприкінці його Володимир Ленін, Беніто Муссоліні, Йосип Сталін, Адольф Гітлер, Фідель Кастро, Антоніу Салазар, Кім Ір Сен, Муаммар Каддафі, Володимир Путін і десятки дрібніших диктаторів. А концентрація всієї влади в руках парламенту – справа часом значно більш небезпечна, ніж диктатура однієї людини (якщо ми зануримось у кінець XVIII століття, то побачимо: часи одноосібної влади Наполеона Бонапарта стали для французів справжнім відпочинком після кривавого терору доби Конвенту та хаосу доби Директорії). І взагалі: як писав один із авторів Конституції США Джеймс Медісон (саме за 130 років до висунення Володимиром Леніним гасла «Вся влада радам!»), «накопичення всієї влади – законодавчої, виконавчої і судової – в одних руках, чи то однієї особи, чи кількох, а чи багатьох, незалежно від того, чи вона спадкова, чи самозвана, чи виборна, - можна з певністю визначити як тиранію». Історія повністю підтвердила цю тоді ще теоретичну (в частині виборної влади) максиму.

    І нарешті. Президент, за Конституцією, - це Верховний головнокомандувач. Чи можна під час війни скасовувати посаду Верховного? Так, у мене чимало зауважень і запитань до Петра Порошенка у зв’язку з цією його посадою, проте все, як-то кажуть, сходить на пси, якщо уявити головнокомандувачами Арсенія Яценюка чи Володимира Гройсмана, а чи їхніх попередників – Миколу Азарова чи Юлію Тимошенко (бо ж якщо всю владу бере парламент, то військом командує призначений ним голова уряду). Тим більше, якщо у Верховній Раді жваво буятиме політичне життя, формуватимуться нові й нові коаліції, падатимуть і призначатимуться уряди… Так, Великобританію під час Другої світової війни у Європі очолював сформований парламентом уряд Черчилля, проте це був уряд національної єдності (місцевих «опоблоківців» відправили до фільтраційних таборів), а британський парламент не мав тоді і не має нині майже нічого спільного з українським.

    Ось такі справи з ідеєю «обезголовити» Українську державу. Питання лише в тому, з якого це дива Вадим Рабинович відносно цього став наступником Петра Симоненка?

    Джерело: День

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Костянтин Боровой
    Костянтин Боровой

    Російський політик

    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Олеся Яхно
    Олеся Яхно

    Кандидат політичних наук

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ