Демократія і чому вона настільки важлива для України

    • Джон Теффт
      Чрезвычайный и Полномочный Посол США в Украине
    • 2 Травня, 2011, 09:28
    • Розсилка

    Промова Надзвичайного і Повноважного посла США в Україні Джона Теффта у Київському політехнічному інституті, 27 квітня 2011 року

    Промова Надзвичайного і Повноважного посла США в Україні Джона Теффта у Київському політехнічному інституті, 27 квітня 2011 року

    Я хочу подякувати ректору Михайлу Згуровському за запрошення виступити сьогодні у КРІ. Моя тема – демократія і чому вона настільки важлива для України. Так, ви можете задатися питанням: а чого це американський посол приходить до Київського політехнічного інституту виголошувати промову про демократію. Як я сподіваюся показати вам, я вважаю, що демократія життєво необхідна цій країні вже сама по собі, але крім того ще й для розвитку підприємництва й інновацій, для економічного майбутнього цієї країни. І ось тут ідеться про вас – майбутніх технологічних новаторів у цьому суспільстві. Я вважаю, що ваш успіх і успіх України як держави у конкурентній глобалізованій економіці тісно переплетені із успішною еволюцією демократії і модернізації України.

    Дозвольте мені почати пояснювати цю тезу, змалювавши трошки фон для будь-якої сьогоденної дискусії про демократію. Дехто з вас може пригадає, що наприкінці холодної війни американський мислитель Френк Фукуяма у статті, датованій 1989 роком, виступив із знаменитою заявою, що ми досягли "кінця історії". Пізніше, у 1992 році, у своїй книзі "Кінець історії і остання людина" Фукуяма доводив, що розвиток людської історії як боротьби ідеологій загалом добігає кінця. Фукуяма передбачав кінцевий глобальний тріумф політичного й економічного лібералізму.

    Він писав:

    "Те, свідками чого ми є, ймовірно, – не просто кінець холодної війни або завершення певного періоду повоєнної історії, але кінець історії як такої... Тобто, прикінцевий пункт ідеологічної еволюції людства і універсалізація західної ліберальної демократії як остаточної форми людського правління".

    А вже наступного, 1993-го, року інший поважний американський мислитель, Сем'юел Гантінгтон з Гарварду, опублікував у журналі "Форін ефферз" не менш знамените і контраверсійне ессе під назвою "Зіткнення цивілізацій?". Гантінгтон (який пізніше розвинув свої думки у книзі) писав, що суспільства розділені по культурологічних кордонах – Західне, Східне, Ісламське і т.д. – і що немає універсальної цивілізації. Кожний культурологічний блок дотримується свого окремішнього набору цінностей.

    Роздивляючись цю частину світу, Гантінгтон вважав, що Україна і Росія загалом належать до одного блоку цивілізації і тому схильні знайти спільну мову, хоч це і нелегко, але водночас він порушував питання, чи не належать культурологічно західні частини країни, із довшим досвідом життя під польською, литовською та австрійською владами, до західно-європейського блоку і чи не оберуть вони навіть відокремлення від східної України. За два минулі десятиліття незалежності України багато хто, вхопившись за гантінгтонівський аналіз, висловлювали думку, що Україна лежить на певного роду розламі між Заходом і Сходом, між демократією і більш авторитарною моделлю. Для багатьох ця школа думки означає, що Україна повинна вибрати або Захід і демократію, або ж Схід і відсутність демократії.

    Погляди Гантінгтона нещодавно знов виявилися у центрі уваги у зв'язку із революцією в багатьох частинах арабського світу. Тепер багато хто говорив, що Гантінгтон помилився, що культурологічний контекст або цивілізаційний вибір не є фундаментальним чинником. Фундаментальний чинник – це прагнення усіх людей, у тому числі народів арабського світу, проживати свої життя у вільному і демократичному суспільстві.

    У блискучій статті в "Нью-Йорк таймс" 4 березня оглядач Девід Брукс переконливо пише про помилковість погляду Гантінгтона:

    "У ретроспективі, я б сказав, що Гантінгтон припустився фундаментальної помилки атрибуції, приписавши до основоположних рис ті якості, які, власне, визначаються контекстом. Він казав, що народи в арабських країнах... не є спраглі до плюралізму й демократії, так, як ці речі розуміють на Заході. Але зараз виглядає, що вони просто жили за обставин які не дозволяли... цій духовній спразі вийти на поверхню... Але ж виглядає ясним, що багато людей в арабських країнах якраз поділяють універсальне прагнення свободи. Вони відчувають, що є універсальні права людини, і почуваються ображеними, коли їм у них відмовляють".

    Я думаю так само можна сказати і про Україну. Гантінгтонівський штучний поділ на західну і східну Україну був помилковим. Так, очевидно є історичні відмінності й традиції. Але я вважаю, що якими б врешті решт не були відносини України із її сусідами з Європейського Союзу на заході (а я певен, що більшість українців хочуть бути частиною Європи і Європейського Союзу) та із її російськими і білоруськими сусідами на сході й півночі, я думаю, український народ більш ніж ясно дав зрозуміти, що хоче свободи, незалежності і демократії – коротко кажучи, універсальних прав усіх людей визначати своє майбутнє.

    І тут ми підходимо до наступного засадничого моменту. Я вважаю, що демократія і модернізація ідуть пліч-о-пліч. Демократія і економічний розвиток ідуть пліч-о-пліч. І в Україні це є правдою так само, як і будь-де в світі. У серйозній статті, опублікованій у журналі "Форін ефферз" у 2009 році два професори, Рональд Інгелгарт з Мічиганського університету і Хрістіан Вельзель з Якового університету в Бремені, вказують, що наростає обсяг емпіричних доказів,

    "які підтримують теорію, що економічний і технологічний розвиток призводить до послідовної сукупності соціальних та економічних змін... і вони також призводять до зростаючих масових вимог демократичних інституцій та чутливішої поведінки еліт. Ці зміни збільшують імовірність появи демократії, у той же час роблячи війну менш прийнятною для громадськості".

    Трохи далі у статті вони пишуть:

    "Прагнення демократії та самостійності – універсальні устремління. Вони можуть бути підпорядковані потребі виживання і порядку, коли саме виживання загрожене, але вони перетворюються на вищий пріоритет, коли виживання забезпечується усе ліпше. Засаднича мотивація до демократії – людське прагнення свободи вибору – починає відігравати усе важливішу роль. Люди усе більше наголошують свободу вибору у політиці і вимагають політичних свобод та демократичних інституцій".

    Що для України означає бути зрілою демократією? У чому будуть вигоди демократії для українців у практичному аспекті? Коли Білл Клінтон відвідав Українуяк президент Сполучених Штатів майже одинадцять років тому, він, промовляючи до великого зібрання людей на Михайлівській площі, сказав слова, які справедливі й сьогодні:

    "Я знаю, у вас були розчарування і ваша мрія не здійснилася вповні. У вас є ваш голос, але ви запитуєте, чи зможе він справити справжній позитивний вплив. У вас є ваша свобода, але ви запитуєте, чи приведе вона до кращого майбутнього. Я закликаю вас озирнутися довкола. Від Литви до Польщі й Чехії, ті, хто обрав відкрите суспільство і відкриті ринки, як і ви, розпочали з принесення жертв, але врешті домоглися успіху...

    Ви у дорозі. В України є багато з того, що потрібне для успіху у глобальну інформаційну еру – потужні університети, освічене суспільство і партнери, готові бути з вами. Усе що вам зараз потрібно, це триматися курсу і набирати швидкість. Відкривайте економіку, зміцнюйте верховенство права, просувайте громадянське суспільство, захищайте вільну пресу, розбийте лещата корупції".

    Я б припустив, що багато хто на тій площі, слухаючи Клінтона, зрозуміли думку. З необхідних умов, які перерахував президент Клінтон, однією з царин, в якій Україна домоглася найбільших успіхів за минуле десятиліття, є розбудова потужнішого громадянського суспільства. НУО та інші громадські організації продовжують надавати впливові голоси на захист свобод і заохочення потрібних реформ. Завдяки значною мірою їхнім зусиллям урядові й опозиційні партії нещодавно зійшлися у рідкісному єднанні у написанні й прийнятті величезною більшістю нового закону, що гарантує українцям доступ до офіційної інформації. Українському громадянському суспільству потрібно продовжувати бути діяльним у забезпеченні повного запровадження цього закону, але він буде важливим інструментом у руках журналістів, НУО та усіх громадян для викриття і викорінення корупції та марнотратства.

    Але є й царини, у яких Україна усе ще не виправдала демократичних сподівань, окреслених президентом Клінтоном. І тут ми повертаємося до нашого питання, що означає демократія для України сьогодні. Коли я веду мову про демократію, я включаю ліберальні цінності, які ми у США і Європі асоціюємо із демократичними інституціями і нормами. Сюди входять: свобода слова і зібрань, свобода участі у чесних виборах, свобода від невиправданого обшуку помешкання і захоплення власності людини. Ці речі – серед базових вимог до усіх демократичних суспільств, але вони також є елементами демократії, що забезпечують невід'ємні права, про які писав Томас Джефферсон у нашій Декларації незалежності: життя, свобода і прагнення щастя. Я не думаю, що мені потрібно сьогодні далі розповідати вам про свободу слова і зібрань, оскільки ці питання жваво обговорюються у сучасному українському суспільстві.

    Разом із тим, як зрозуміло, що без верховенства права немає демократії, я б сказав, що верховенство права незамінне для модернізації й економічного розвитку. Забезпечення священного права приватної власності незамінне у сучасному суспільстві. Так само і незалежні суди. Вони служать бастіоном проти довільного захоплення – як відкритого віднімання свободи чи власності владою, так і більш прихованого злодійства шляхом корупції. Повертаючись до Джефферсона, ми маємо таке застереження:

    "У кожній владі на землі є дещиця якась людської слабкості, якась зернина корупції й зіпсутості, яку лукавий розпізнає й бездушно виростить і розвине у справжнє зло. І кожен уряд зіпсується, якщо довірити його самим тільки правителям народу. Незалежне судочинство, що застосовує закон супроти правлячого класу так само як і посполитої людини, є незамінне у запевненні, що уряд служить всьому народові, а не лиш тим, хто може захопити й користати з владної посади".

    Коли лише корумповані політики й особливо наближені олігархи користають із владних структур, що покликані гарантувати права для всіх, вони обкрадають не лише нинішні, а й майбутні покоління. Коли "Інтел" і "Делл" шукали базу для свого виробництва в Європі, вони цілком могли б взяти до уваги освічене, працелюбне населення Києва чи Одеси, але вони вибрали подібне за рівнем освіти й працелюбності населення Лодзі у Польщі. Звичайно, у Лодзі була перевага в тому, що Польща вже в Європейському Союзі. Але інша причина, чому інвестори вкладають свої гроші туди, куди вкладають, – це розрахунок, в якій країні є більше шансів передбачувано захистити контрактні права. Закордонні інвестори уникатимуть країн, щодо яких є небезпідставне побоювання, що там їхні інвестиції можуть бути привласнені політиками та їхніми союзниками, а контракти оголошені нечинними без законного розгляду.

    Подібним, і мабуть ще доречнішим для студентів провідного технічного університету як КПІ, є те, що незалежні суди і верховенство права в демократичній країні допомагають захищати права інтелектуальної власності. Це, у свою чергу, заохочує тих, хто має ідеї, що можна запатентувати, або творчу продукцію, яку вони бажають захистити авторським правом, займатися такою діяльністю тут, в Україні, а не їхати до інших країн. Явище, яке називають "витоком мізків", це не просто виїзд освіченого люду з бідніших країн до багатших, але також і коли з одної заможної країни переїжджають до іншої, в якій кращі умови отримання користі від інтелектуальних і творчих починань.

    У Львові міститься центральний офіс компанії "Елекс", заснованої 1991 року, яка тепер має понад 450 людей в Україні, Польщі і навіть декілька офісів у США. Ця фірма займається розробкою програмного забезпечення високого рівня для американських компаній, у тому числі розробляє технічні рішення для різних шоу на Бродвеї та у Лас-Вегасі. Олексій Скрипник, засновник і керівник компанії, брав участь у фінансованій урядом США обмінній програмі у 1990-х роках і використав те, чого він тоді навчився, для роботи із американським Фондом цивільних досліджень і розробок (за підтримки грантів від Посольства США на 200 тисяч доларів), із Львівською міською адміністрацією та іншими українськими підприємцями з метою створення і підтримки Інноваційного центру у Львові для сприяння інноваціям і комерційному використанню наукових розробок.

    Такі приклади повинні бути в Україні правилом, а не винятком. Це виклик, що стоїть перед вами. Ви, хто зібралися сьогодні тут, повинні мати можливість допомогти збудувати майбутнє Україні, а не бути вигнаними до інших країн пошуком роботи. Від нинішнього керівництва країни залежить заохотити вас до цього шляхом виконання обіцянок щодо демократичної реформи, реформи судоустрою і боротьби проти корупції. А від вас залежить приєднати свій голос до тих інших голосів у суспільстві, що вимагають від урядовців дотримати своїх обіцянок. У демократії це не лише ваше право, а й ваша відповідальність.

    Кажучи це, я цілком свідомий того, що багато молодих людей у цьому суспільстві знеохочені й розчаровані суспільством, яке, здається не відгукається до них, суспільством, яке дає їм освіту, але не пропонує гарних можливостей працевлаштування. Я розмовляв із молоддю, яка не бачить тут надії і відчуває спокусу налаштуватися на від'їзд, щоб збудувати своє життя деінде. Звичайно, це ваш вибір. Але хотів би згадати для вас одну промову, яка мала на мене великий вплив, коли я був приблизно вашого віку. Сорок п'ять років тому один з видатних американських політиків минулого століття – сенатор Роберт Кеннеді промовляв до студентів Кейптаунського університету в Південній Африці. Він закликав тих студентів, які виховувалися за умов апартеїду, чинити згідно зі своїми ідеалами, допомагати обділеним, і боротися за демократію. Його слова надихають:

    "Кожного разу, як людина відстоює ідеал, або своїми діями прагне поліпшити долю інших, або постає проти несправедливості, від такої людини розходяться малесенькі хвилі надії, і перетинаючись між собою і з тими, що йдуть від мільйонів інших центрів дерзання, такі хвилі утворюють потік, спроможний знести наймогутніші стіни гноблення та протидії."

    Готуючись до свого виступу перед вами тут у КПІ, я згадав, що означали для мене ці слова у молодості, коли я вперше почув їх. Вони написані на могилі Роберта Кеннеді на Арлінгтонському національному кладовищі у Вашингтоні. Вони надихнули мене на те, щоб присвятити свою довгу кар'єру державній службі, і, сподіваюся, вони також надихнуть вас на те, щоб знайти шляхи, на яких ви робитимете внесок у велич вашої країни – чи на державній службі, чи у приватному бізнесі, вибір вашого покоління може стати вирішальним для успіху демократії, свободи та процвітання в Україні. Ці речі насправді потребують верховенства права і знищення корупції, які удвох вимагають, щоб діяльність уряду була прозорою, і уряд був підзвітний своєму народу. Роберт Кеннеді казав про це у тій же самій промові, зазначаючи:

    "Основоположна людська сутність людини може бути захищена і збережена тільки там, де уряд мусить відповідати – і не лише перед багатими, не лише перед тими, хто сповідує певну релігію, не лише перед представниками певної раси, а перед усім народом. І навіть уряд, встановлений за згодою тих, ким він керує, як за нашою Конституцією, повинен бути обмежений у своїй владі діяти проти свого народу... Нереалістично і непрактично вирішувати проблеми і вдаватися до дій не керуючись кінцевими моральними цілями і принципами, хоча ми всі знаємо декого, хто твердить зворотне... Звичайно, дотримуватися принципів, ідеалів, візії перед лицем безпосередніх загроз потребує великої відваги і потребує впевненості у собі. Але ми також знаємо, що тільки ті, хто ризикує зазнати великої невдачі, може колись отримати великий здобуток".

    Уряд має в кінцевому підсумку відповідати перед народом, а народ не повинен приймати аргументи, що верховенство права і демократичні принципи можуть бути принесені у жертву доцільності, навіть якщо заявлена мета здається бажаною. Як сказав американський поет і есеїст XVIII-го століття Ральф Вальдо Емерсон "мудрі знають, що безглузді закони – це мотузка з піску, що розсиплеться, лиш ворухнеш, а Держава повинна йти за громадянами, а не поперед них, у думках їхніх і розвитку... і лиш ті, хто будує на Ідеях, будує на віки".

    При тому, що багато з освіченої української молоді вирішили поїхати з країни у пошуках щастя, сміливий вибір це залишитися і долучитися до підйому рівня приватного підприємництва, інновацій і верховенства права тут. Пам'ятайте про шевченкового козака, який пішов світ за очі долі шукати, а лишився із тугою за шляхом на батьківщину, до своїх людей, дивлячись як понад синім морем летять собі журавлі додому ключами. Думайте про освічену польську, індійську чи тайванську молодь, яка повертається до рідних країн, щоб реалізувати свою енергію і знання на посадах у високотехнологічних проектах і зробити внесок у розквіт можливостей на землі, де вони народжені.

    Вибір перед вами. Виклики перед вами. Я бажаю вам усього найкращого і сподіваюся на ваш успіх у процвітаючому, демократичному суспільстві, керованому правом. Дякую.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Сергій Запорізький
    Сергій Запорізький

    Підприємець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ