Сублімація діяльності, або fata morgana перевороту

Скидається на те, що функціональні можливості Рада вичерпала, навіть не намагаючись їх застосувати. Стратегії і тактики конструктиву або хоча б не агресивно - толерантних новацій немає ані в провладних фракцій, ані в опозиції. Імпровізація четвергового «виїзного засідання» вбивчий приклад безпорадності провладної фракції, як і не менш трагікомічної реакції опозиції... Але про якийсь переворот, про якусь кризу чи національну трагедію важко говорити через вперту, а не ілюзорну, присутність наступних обставин.

Перша - про який парламентський переворот власне йдеться? Нині реально влада Верховній Раді не належить, навіть законодавча. Кабмін їй де-факто не підзвітний, тоді ж як Адміністрація Президента сама тотально і жорстко опікає Партію регіонів та КПУ, нівелюючи факт існування опозиції. Парламент, як це не прикро, абсолютно не впливає на зовнішню, тим більше, на внутрішню поведінку гаранта, як і на його Кабмін, якого він вже давно запхав за ремінь. Скажіть, події четверга щось в цьому розкладі змінили?

Йдемо далі. Переворот, путч, або як вам зручніше називати кризове явище такого кшталту, передбачає зміну однієї системи координат на іншу. Зміну не лише діючих політичних декорацій, але й дійових осіб, принаймні, силові чи політичні репресії. Та, головно, економічного і зовнішнього курсу. На щастя, цього ми не спостерігаємо, принаймні, поки. Зрештою, перелік аналогічних аргументів можна продовжувати, але суть проблеми від цього не зміниться.

Її парадигма (проблеми) - відчуття безпорадності як опозиції, так і провладної масовки парламенту, яке агресивно провокує імітацію - немає значення якої - проте діяльності. Додаймо до цього кричущу і безпрецедентну безвідповідальність усіх учасників так званого політичного театру України. В першу чергу це стосується саме народних депутатів й усіх без винятку. Навіть не намагайтесь мені заперечити. Краще дайте відповідь на запитання, а хто відповість за бездарну девальвацію протестних настроїв дочасним стартом акції «Вставай, Україно!»? Хтось із трьох опозиційних «месій» візьме на себе її фактичний провал чи зізнається у тому, кому так пекло і за скільки, аби змарнувати зримі досягнення опозиції на виборах? Якому опозиційному «генію» «рипнула» в голову ця ідея, якщо реальні і об’єктивні фактори волали проти такого бездарного кроку?

З регіоналами і комуністами все зрозуміло, та вони цього й не приховують: буде команда не вагаючись проголосують за входження України до Сполучених Штатів Америки. Але, як опозиційні «праведники» опинились в полоні подвійних стандартів? Сумний приклад: красномовна і боягузлива здача Власенка, та що Власенко, він, слава Богу, «кічу» не парить, як бути з Тимошенко і Луценко, про них вже забуто?

Можливо, я щось не розумію, тоді надоумте. Але про який останній бастіон свободи у вигляді статусу-кво парламенту йшлося?

Мені досі важливо знати скільки грошей витратили на виборчу кампанію усі нинішні парламентські партії, починаючи з Партії регіонів та КПУ і закінчуючи «Свободою» та Об’єднаною опозицією «Батьківщина», не до копійки, борони Боже, а хоча б… плюс - мінус до мільйона і не гривень, а «долярів» чи євро.

Щось не чув про те, щоб Яценюк, Єфремов, Симоненко,Тягнибок чи Кличко відзвітували або впіймали за руку нечесних конкурентів. Дружньо і мужньо про це УСІ (!!!) забули, зрештою, як і про більшість своїх передвиборних заманух. Так, преса, люди говорять і навіть переконують, що знають тих, хто стоїть за партіями і скільки реально було «вбухано» у вибори.

Відтак, виходить, що це не парламент пересварився в четвер, а ті, хто профінансували його вибори і успішно нині спекталізують політичне шоу на Грушевського. Тобто, тривіальні спонсори, групи впливу і прийняття рішень, нарешті, клани, але аж ніяк не нардепи. «Начальники» вирішили трохи посмикати один одного і поспостерігати, а що з цього вийде.

Та, як завжди, не врахували усього, а саме збитків, на які нарвалася національна безпека України. Бо, незалежно від волі ляльководів, хочуть цього олігархи чи не ні, та вони не лише повністю дискредитують парламент, але й розмивають й так досить підмочену легітимність поведінки і перспективу руху президента Януковича разом з оточенням. Тут логіка нещадна як німецький автомат: знищення, навіть гіпотетичне, формально легітимної парламентської гілки влади моментально накренить хиткий державний човен «Україна», а там достатньо невеличкої хвилі за борт і вже ніхто не вигребе…

Ситуація ще більш незрозуміла, коли врахувати, що парламентарям і народу, зрештою, нічого втрачати. Люд реально дичавіє від нестатків і свавілля чиновництва, а от те, чи хтось перейматиметься долею «Сім’ї», вже не кажучи про безмежно «шанованих» в народі олігархів та іже з ними, на випадок громадянського конфлікту - велике запитання. Якщо не риторичне…