Валерій Пекар Український підприємець і громадський діяч

Сага про форум. Антикорупційний

Тепер, коли проаналізовані поточна ситуація та основні сценарії наступного року, можна більш детально пояснити про Антикорупційний форум.

Тепер, коли проаналізовані поточна ситуація та основні сценарії наступного року, можна більш детально пояснити про Антикорупційний форум. Протягом тих 5 днів і ночей, що тривала підготовка Форуму, я до сенсів майже не долучався, бо весь час займався організаційними питаннями (оцінити їх, напевне, може лише той, хто хоч раз сам готував якийсь захід більше ніж на 100 осіб). Тепер час відповісти на численні запитання: а навіщо це все було?

Почнемо з очікувань. Вони були дуже різними. Хтось прийшов на оголошення про створення нової політичної партії (і був розчарований, бо не справдилося, або ж навпаки, був задоволений, бо почув те, чого не було насправді). Хтось прийшов почути гучні викриття відомих імен, від яких країна здригнеться. Хтось прийшов отримати конкретний план дій, а інший — навпаки, взяти участь у його розробці. Хтось прийшов послухати видатних осіб, а іншому на них начхати, бо головне було побачитися з друзями. Хтось прийшов з єдиною метою вручити депутату свого листа про несправедливість, а хтось інший — просто потусуватися. При такій глибокій різниці очікувань 6200 учасників, зрозуміло, не могли всі вони справдитися цілковито.

Але саме завдяки таким різним цілям вийшло те, що мало бути: міні-Майдан. Досить велике зібрання дуже різних людей, об'єднаних лише за одним принципом — нетерпимістю до корупції (звичайно, лише на словах, але про це пізніше). Що б там не казали, розмір має значення. Енергетика залу була висока. Вперше зібралися спільноти, які майже два роки не зустрічалися. Своїх впізнавали по очах, як на Майдані. І як на Майдані, люди були різні, часом дивні й незрозумілі. Кожен отримав своє: була і спільна робота над сенсами та планами, і красива телевізійна картинка, і селфі зі знаменитостями, й обнімашки з друзями, і «вождь на трибуні», і пріснопам'ятні цукерки. Кому що було треба, хто за чим прийшов, той те й отримав.

І тут саме час зазначити, що кожна категорія учасників була невдоволена наявністю інших категорій. Інтелектуалам не сподобалися люди, які прийшли послухати вождя. Іншим не сподобалися ті розумники, що сиділи за столами і щось писали на аркушах, розмахуючи руками. Тим, хто все знає краще за всіх, не сподобалися ті, хто прийшов з конкретною ідеєю, і навпаки. Тим, хто має ліві переконання, дуже не сподобалися праві, а правим — ліві. Бороданям в окулярах не сподобалися бриті в шкіряних куртках, і навпаки. Нарешті, людям, які прийшли за цукерками, не сподобалося, що цукерок мало, а людей багато.

І тут лежить перший ключ до розуміння. Перемога приходить тоді, коли є дуже різні люди, об'єднані ідеєю. Як на Майдані. Коли толерантність до іншого є високою, а мета — спільною. Оце почуття спільної долі після Майдану трохи розвіялося, а без нього ми всі розпорошені, протиставлені один одному — і програємо.

З цієї точки зору Антикорупційний форум показав: енергетика є, єдність можлива, толерантність до розбіжностей не щезла, досвід спільної дії нікуди не подівся. Співорганізаторами форуму стали два десятки дуже різних як громадських, так і політичних організацій. Самостійною цінністю, окрім того, є досвід відкритого краудфандингу, коли півтори тисячі люди свідомо внесли на організацію форуму по кілька десятків чи сотень гривень.

На цій позитивній ноті можна було б і завершити. Але є одна неприємна річ, що турбує і не дає спокою.

Отже, Антикорупційний форум об'єднав людей, нетерпимих до корупції. Тієї самої корупції, яка живе і квітне завдяки цим самим людям, нам з вами.

Економісти і соціологи давно довели, що для немодерних держав (таких, як наша) корупція не є хворобою. Вона є скелетом організму, його основою. Приберіть корупцію, і держава розвалиться. Зупиниться постачання, загальмують навчальний та лікувальний процеси в усіх закладах, застопориться арбітраж, припиниться експорт та імпорт, закриються підприємства, щезнуть робочі місця. Думаєте, перебільшую? Адже цілі області живуть лише за рахунок контрабанди, цілі галузі виживають лише завдяки ухилянню від податків, багато важливих процесів існують лише завдяки «мастилу». Неприємно таке чути? Але це правда, і ви це знаєте.

Саме тому боротьба з корупцією неефективна. Не може організм боротися зі власним скелетом (і тим більше перемогти його). Не можна на живому зробити операцію по пересадці скелету, тим більше без наркозу. Можна поганятися за окремими корупціонерами, але їм на зміну негайно прийдуть інші, що осідлають налагоджені потоки.

Що ж робити? Історія дає чітку й однозначну відповідь: модернізація — це коли під тиском активних соціальних груп відбувається заміна самого державного організму. Новий організм функціонує за новими правилами, де корупція просто не передбачена. І до того ж, він наповнений новими людьми, які живуть за іншими цінностями. І тим цінностям не загрожують старі правила і процедури, бо їх вже нема.

Прозорі правила, прозорі системи, менше правил загалом, менше роль держави загалом. Прозорий бюджет і прозорі закупівлі. Все дуже прозоро і просто. Все приватизоване і конкурентне. Як кажуть програмісти, скрипти замість міністерств. Мало чиновників, у них мало прав, натомість великі зарплати і великий страх перед незалежними слідчими. І громадський контроль щоденно над тим усім.

А ще нове виборче законодавство і нова державна служба. Й оновлення всіх еліт, від мерів малих містечок до народних депутатів, від директорів комунальних підприємств до директорів держмонополій, від районних суддів до Конституційного суду, від командирів бригад до генералів в міністерстві, від місцевих прокурорів до Шокіна.

До чого ж тут Антикорупційний форум? Ось до чого.

Будь-які великі зміни починаються з маніфестації. З публічного проголошення позиції. Рух за незалежність Індії починався із «соляного походу». Рух за права американських меншин починався з «Маршу на Вашингтон». Євромайдан починався з виходу ста тисяч людей на Європейську площу (так, я пам'ятаю перший вихід за три дні до того, але це був лише запал, що згас би без підтримки). Ці та інші подібні події ставили мету та формували сенс. Звичайно, можна було не сприймати їх серйозно. Але той, що не сприйняв серйозно Європейську площу, нині у Ростові та радить іншим бути уважнішими.

Чому ж тоді не зібрати сто тисяч людей на Майдані? Саме через описану вище складність завдання, яке стоїть перед країною — нині воно складніше, ніж «Янукович під арешт». Треба було зробити подію менш вождистською, більш різноманітною та, як зараз модно говорити, «інклюзивною». Більш інтелектуальною, пошуковою, відкритою у сенсах, без заздалегідь визначених ролей «троє на сцені говорять — решта під сценою слухає». Не все вдалося, але більшість задуманого втілилася, попри надзвичайно стислий термін.

І головне: був чітко поставлений акцент на боротьбі із системою, а не людьми. Не антикорупційні прокурори й детективи є головним знаряддям цієї війни, а зміна правил гри. Дерегуляція та приватизація, ліберальна податкова реформа й обмеження влади чиновників, спрощення процедур та конкурентність адміністративних послуг, прозорий бюджет та прозорі закупівлі. Власне, далеко не всі зрозуміли важливість цього акценту. Але й 24 листопада 2013 року далеко не всі, що вийшли на Європейську площу, читали проект Угоди про асоціацію з ЄС. Вони лише знали, де майбутнє і де минуле, і яким буде їхній вибір між цими двома.

Занадто складно, кажете? А просто вже не буде. Початкову школу ми вже закінчили, на зміну арифметиці прийшла алгебра. Нам дають щоразу складніше завдання, і так ми ростемо.

Источник: site.ua

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: