Іван Варченко ТВО заступника голови Харківської ОДА

Про Лєніна у Харкові, або Складний вибір: між істерикою та діалогом

Одним з проектів, які планується реалізувати в Харківській області, стане процес формування неконфліктного гуманітарного та культурного простору.

Одним з проектів, які планується реалізувати в Харківській області, стане процес формування неконфліктного гуманітарного та культурного простору. Прикладом є досвід країн, які пережили важкі часи розколів та громадянських війн, але їх громадяни знайшли в собі мудрість і волю об'єднатися заради майбутнього. Так було у Франції, США, Іспанії. Так має бути в Україні.

Зведення цієї теми до «гарячої новини» про ймовірну долю пам'ятника Леніну у Харкові, як це виглядає з повідомлень окремих ЗМІ, є надто примітивним. Очевидно, потрібні додаткові роз'яснення.

Частиною нашого гуманітарно-культурного простору є символи, які нас оточують. У тому числі пам'ятники, назви вулиць, площ тощо.

Є символи, які об'єднують, є - нейтральні. Такими об'єднуючими символами для соціально здорових громадян своєї країни є Україна, Батьківщина, Незалежність, свобода тощо. Позитивно символічними стають імена діячів культури (як національної так і світової), спортсменів, науковців, тих, хто досяг успіху в інших видах праці. Ми шануємо імена та подвиги героїв, які боролися проти загарбників. Ми цінуємо побратимські і дружні стосунки з іншими країнами та містами світу. Зрештою, абсолютна більшість з нас любить природу.

Там, де громадяни цінують мир і порядок, впевненість у майбутньому і добробут сьогодні, вони оточують себе символами, які допомагають порозумінню, мобілізують на подальший розвиток. Наслідком такої гармонії стає успішна країна з щасливими людьми.

Не ставлю собі за мету знайти і призначити винних у тому стані справ, який є сьогодні. Така країна нам дісталася у спадок.

Але щиро вірю, що можна і потрібно шукати порозуміння й компроміси між високоосвіченими і культурними людьми, якими вважають себе і якими є більшість харків'ян. Було б бажання.

Тепер про Леніна. Насправді прізвище (чи псевдонім) фігуранта тут неважливі: можемо говорити про Дзержинського, Петровського, Артема, Косіора, Свердлова, Бандеру чи Шухевича тощо. Але мені здається, що про Леніна знає трохи більше людей, тому приклад буде більш зрозумілим.

Для одних Ленін - це вождь світового пролетаріату, це індустріалізація, ковбаса по 2.20, парад на 1 травня, 7 листопада і відчуття стабільності у брежнєвські часи.

Для інших - лідер людиноненависницької ідеології комунізму, наслідком якої стали: голодомор, політичні репресії та економічна стагнація, результати чого відчуваються дотепер.

Для одних - це символ сильної держави, для інших - кат, який освятив знищення рідних та мільйонів інших людей.

Є ті, для кого пам'ятник Леніну - частина звичної архітектури міста.

І одні, й інші - харків'яни, можливо в другому-третьому або й надцятому поколінні. Чи готові вони почути одне одного? Чи можуть як люди, які мають душу і серце, відчути переживання і біль іншого?

Сподіваюся, ми всі проти війни і конфліктів. Чи хочемо ми, щоб кожного разу зі зміною влади загострювалися істерики на тему: знесуть Леніна, чи ні, поставлять пам'ятник Бандері чи ні?

Безкомпромісна позиція у цьому питанні становить загрозу «культурно-історичній спадщині радянської доби». Понад 350 лише пам'ятників тому ж Леніну, не рахуючи інших, було знищено в Україні і розібрано на сувеніри лише з початку цього року. Руйнували від Житомирщини та Хмельниччини до Луганщини та Криму, до Лозової на Харківщині. За те, що цей процес відбувався саме в такий спосіб, окремо можна подякувати «незламний впертості» комуністів та їх прихильників.

Судячи з тенденцій, які спостерігалися останнім часом, прогнозую кілька можливих сценаріїв для долі конфліктних символів.

Перший: їх буде знищено в радикальний спосіб: розбито на сувеніри або переплавлено у щось потрібне. Це можуть зробити як активісти-антикомуністи, так і провокатори, з метою збурити громадську думку. Про 350 прикладів лише 2014 року я вже написав.

Другий: їх буде красиво демонтовано і вони зникнуть безвісти. Як, наприклад, монумент з майдану Конституції.

Третій: символи перемоги однієї ідеології над іншою буде перетворено у пам'ятники історії і вони знайдуть своє місце не на центральних площах міст, а у відповідних музеях-пантеонах радянського (тоталітарного) часу. Цю пропозицію можна розцінювати як спробу врятувати дорогі для шанувальників радянського мистецтва пам'ятники (у тому числі Леніну).

Які не конфліктні символи можуть прикрашати центральні площі? Одна з харків'янок пропонує пам'ятник Діві Марії, інші - нобелівський лауреатам, ще інші - символи промислового міста, міста авіації та космонавтики, студентства... Простір для естетичної фантазії безмежний.

Що ж стосується назв вулиць та площ, то Харківщина має сотні славетних, відомих в Україні і далеко за її межами діячів, досі належно не вшанованих у рідному Харкові. Драматурги Лесь Курбас і Микола Куліш, письменники та поети Павло Тичина, Яків Щоголев, Володимир Сосюра, Іван Багряний, Христина Алчевська, Борис Грінченко, Олександр Олесь, художник Сергій Васильківський, історик Дмитро Багалій, економіст Михайло Туган-Барановський, - це лише початок довгого списку наших земляків, гідних належного вшанування. (Детальніше про це в моїй статті «Харків на роздоріжжі: між Україною, Російською імперією та СССР).

Розуміємо, що в процесі змін силові рішення не є прийнятними. Нашою метою не може бути задоволення інтересів одного прошарку людей за рахунок трагедії іншого. Діалог, найширше громадське обговорення і вихід на спільну позицію мешканців міста щодо майбутнього вигляду і символіки Харкова та Харківщини - ось шлях до порозуміння.

Співчуваю тим, хто бачить у цих пропозиціях лише привід для смаженого скандалу.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: