Чи відчиняться Бранденбурзькі ворота для України?

    • Олег Вытягов
      Директор политических программ Института украинской политики
    • 16 Листопада, 2011, 09:03
    • Розсилка

    Після того, як Україна і Євросоюз визначилися з датою і місцем проведення саміту, що має всі шанси стати історичним, у вітчизняний простір увірвалася новина: 17 листопада, на засіданні комітету з питань зовнішньої політики Європейський парламент готується прийняти нову критичну резолюцію щодо України, в якій від органів влади ЄС може вимагатися припинити переговори щодо угоди про асоціацію до вирішення нагромаджених проблем.

    Після того, як Україна і Євросоюз визначилися з датою і місцем проведення саміту, що має всі шанси стати історичним, у вітчизняний простір увірвалася новина: 17 листопада, на засіданні комітету з питань зовнішньої політики Європейський парламент готується прийняти нову критичну резолюцію щодо України, в якій від органів влади ЄС може вимагатися припинити переговори щодо угоди про асоціацію до вирішення нагромаджених проблем.

    Зокрема, цього разу Європарламент може зажадати від органів влади ЄС призупинити переговори щодо Угоди про асоціацію до вирішення питання ув'язнення Юлії Тимошенко , а також внести поправки, що стосуватимуться термінів парафування, підписання і набрання чинності Угоди про асоціацію.

    Так депутат Ельмар Брок (німецький політик, група ЄНП, партнер «Батьківщини» в Європарламенті і один з головних лобістів Юлії Тимошенко на Заході; не так давно російські ЗМІ інформували громадськість про те, що ніби-то Е.Брок отримував щорічні «гонорари» від Ю.Тимошенко в розмірі 300 тис. євро) запропонував поправку, що передбачає завершення переговорів з Україною «тільки за умови, що вимоги резолюції від 27 жовтня будуть виконані». У пропозиціях ЄНП наголошується, що до обов`язкових входить вимога про перегляд вироку стосовно Ю.Тимошенко. Такі самі умови висуваються до статей про необхідність підписання угоди в першій половині 2012 року і про її передачу на ратифікацію до кінця 2012 року.

    Хоча пізніше в Європарламенті сказали, що «ця інформація (про резолюції з рекомендаціями призупинити переговори щодо Угоди про асоціацію – авт.) не відповідає дійсності. І навіть процедурно внести це питання в повістку дня нереально», спокійніше не стало. Майже як у старому єврейському анекдоті: негативний осад залишився. А головне - потрібна відповідь на питання: кому це потрібно? Адже 2 листопада Юлія Тимошенко вчергове звернулася до керівництва Європейського Союзу з проханням продовжувати співпрацю з Україною і підписати Угоду про асоціацію, не зважаючи на її арешт.

    У своєму листі Тимошенко просила Брюссель «ігнорувати дії українських кримінальних авторитетів» і продовжити з підписанням угоди про асоціацію, яку ЄС може зірвати на знак протесту проти її ув'язнення.

    Відповідь, хоч і не чітка, але така, що заслуговує на увагу, надійшла з Європарламенту. «Брок вимагає зробити звільнення Тимошенко умовою підписання угоди про асоціацію, хоча сама вона просить про зворотне і каже, що укладення договору допоможе становленню демократії. Схоже, проблема не в цьому, а в якихось прихованих мотивах, якими керується Німеччина в Раді ЄС і німецькі депутати в ЄП», - поділився інший депутат, який побажав залишитися неназваним.

    Припущення щодо ФРН опосередковано підтверджує і німецький експерт, екс-керівник Фонду імені Фрідріха Еберта Вінфрід Шнайдер-Детерс.

    Нещодавно він заявив, що рішення про те, чи буде будь-якій європейській державі надана перспектива інтеграції чи ні, приймається не в Брюсселі, тобто не Європейською комісією, і не Європейським парламентом, а національними главами держав та урядів країн-членів. Отже, в «європейській перспективі» Україні відмовляє не Брюссель, а, серед інших, насамперед Берлін. Політика Німеччини щодо України відображається на офіційній політиці Європейського Союзу, тому замість багатьох обставин замість «Брюсселя» можна розуміти «Берлін».

    З ним важко не погодитися пригадавши, що активна протидія канцлера Німеччини Ангели Меркель на саміті альянсу в Бухаресті (квітень 2008-го) унеможливила приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО. При цьому Меркель невтомно повторювала: «Ми залишаємо двері відкритими», але Київ ще «має зробити багато реформ».

    Що ж означає для Німеччини Угода про асоціацію України з ЄС? На це питання Ангела Меркель відповіла ще в липні 2008 році в ході візиту до України. Вона погодилася з тим, що майбутню посилену угоду Україна–ЄС можна охарактеризувати як Угоду про асоціацію, тільки українцям не слід плутати це з перспективами членства в ЄС. «Ідеться про інтеграцію, зокрема економічну, але не про членство», – зауважила вона. Тобто насправді, німецький уряд під «асоціацією» України розуміє альтернативу членству, а не підготовку до членства. Саме тому він категорично відхиляє бажання української сторони внести в преамбулу Угоди про асоціацію обіцянку перспективи членства.

    У чому причини такої упередженої позиції Берліна щодо України?

    По-перше. ФРН побоюється, що внаслідок такої перспективи інтеграції запуститься механізм «автоматичного вступу». І тоді Україна зможе увійти в ЄС повз «німецькі турнікети». Німеччина (разом з Францією та деякими іншими державами) боїться посилення в ЄС американських впливів. Після вступу в ЄС ряду країн Східної Європи впливи США на вироблення європейської політики посилилися. Україна, яку у Європі все ще (напевне, за інерцією) сприймають як креатуру Вашингтону, є небажаним фактором з точки зору Німеччини. Україна може порушити ті баланси і рівноваги в європейській політиці та економіці, які протягом тривалого часу вибудовував Берлін.

    По-друге. Німеччина – найбільший «платник нетто» Європейського Союзу, і вона, насамперед через актуальну кризу європейської валюти та можливу другу хвилю світової економічної кризи, боїться величезного фінансового тягаря, який ляже на неї внаслідок вступу України. І справа не лише в тому, що «Україну треба годувати» - через українське питання доведеться суттєво переглянути економічні проекти, квоти та митні тарифи, що склалися на східних кордонах Євросоюзу.

    По-третє. Небажання Берліна псувати свої відносини з Москвою.

    Остання причина, насправді, - першочергова.

    Федеральний канцлер Ангела Меркель переконана, що, завдяки своєму географічному становищу, Україна просто змушена перебувати між ЄС і Росією у всіх сенсах цього формулювання. Про це вона заявила в розмові з іноземними журналістами у Берліні в лютому цього року.

    «Врешті-решт, Україна в довгостроковій перспективі багато в чому залежить від того, як нам вдасться побудувати наші партнерські і стратегічні відносини з Росією. Це повністю на користь України»,- зазначила канцлер.

    Зверніть увагу, Меркель вважає, що:

    1. Місце України між ЄС і Росією, а не в Євросоюзі;

    2. Наша держава, має залежати від партнерських і стратегічних відносин ФРН і Росії.

    Виглядає дуже дивно, що європейський політик вважає припустимим говорити про Україну, як про недоумкуватого стороннього спостерігача, який не в стані усвідомлювати, що йому корисно, а, що ні. М’яко кажучи це якось не по-європейськи. Проте, чомусь, таке зверхнє спілкування з Україною для демократичного Берліна і «контрольовано-демократичної» (читай, недемократичної –авт.) Москви, здається стає нормою. Історично склалося так, що німці протягом століть намагалися демонструвати свою «вищість», «обраність». Це проглядається і в гегелівському поділі націй на «історичні» та «неісторичні», і в Марксовій зверхності щодо слов'ян, і у діяльності деяких німецьких політиків ХХ століття, і в широко пропагованій у Німеччині теорії поділу на Стару Європу та «Іншу Європу». Ангела Меркль для своєї позиції має доволі потужну ідеологічну основу, що сформувалася в Німеччині.

    Логіка у діях Ангели Меркель проста, і вона лежить на поверхні. Християнсько-Демократичний Союз (CDU), яким керує пані канцлер, в Німеччині ще жартома розшифровують як Клуб німецьких підприємців (Club Deutscher Unternehmer). А тому партія Меркель не може не враховувати інтереси німецького бізнесу, а вони, як відомо, серйозно пов'язані з Росією. Тому не викликає подиву той факт, що за канцлерства А. Меркель динаміка україно-німецьких відносин має чітку тенденцію до зниження, і вона незалежна від персоналій, а саме від «окрасу» українських політиків, які представляють владу в Україні. Якби не було справи Тимошенко, її було би потрібно вигадати – на догоду позиції Меркль. Якби при владі в Україні був не Янукович, а якийсь сивочолий академік з ультра демократичними поглядами, знанням європейських мов та демонстрацією широких жестів вбік Європи, позиція Меркль і Німеччини щодо України була б незмінною. Бо вона б враховувала насамперед інтереси Росії.

    Прикладів прагматичної німецької політики стосовно України чимало. Нагадаємо лише найбільш значимі для України. Безумовно, це саміт НАТО в Бухаресті, коли Україні фактично було відмовлено у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО на догоду стратегічним цілям ФРН на «російському напрямку», а також підтримка Німеччиною газпромівського проекту - трубопроводу «Північний потік», після введення в експлуатацію якого газ пішов з Росії до Німеччини по дну Балтійського моря в обхід України. Щодо останнього, цікавий нюанс полягає у тому, що під час перерви в поставках російського газу до Європи в січні 2009 року через цінову суперечку між Москвою та Києвом Німеччина особливо не постраждала, проте це не завадило канцлеру Німеччини Ангелі Меркель підтримати будівництво «Північний потоку».

    З усього наведеного можна зробити такі висновки:

    1. Німецька політика щодо України безцільна і ні до чого не зобов’язує.

    2. Безпека та економіка — очевидні причини пріоритетності політики Німеччини щодо Росії перед її політикою щодо України, тому Берлін «враховує» російські інтереси в Україні, навіть якщо офіційно це й спростовується.

    Німецькій східній політиці бракує для європейського інтеграційного процесу уявлення про мету цього процесу. Німеччина демонструє не стільки власні національні інтереси, скільки німецький політичний егоїзм. А її наполягання на довгостроковій концепції проміжного становища України, коли ця європейська держава не належить ні до Європейського Союзу, ні до Російської Федерації (у будь-якій формі), не витримує критики.

    Імовірно, що внаслідок політичної асоціації України Європейський Союз ризикує спровокувати фундаментальний конфлікт з Росією. «Втрата» України на користь Європейського Союзу призведе до найвищої напруги в його відносинах з Росією. Проте, Берліну потрібно зрозуміти, що для запобігання «холодному миру» між Європейським Союзом і Росією є не тільки один спосіб – унеможливити євроінтеграцію України, а є ще інший. Брюссель може спробувати дійти компенсаційної згоди з Москвою. І саме Німеччина у цьому процесі може взяти на себе, маючи відповідні можливості, провідну роль.

    Ангела Меркль має шанс приструнити Ельмара Брока, політичних «яструбів» у своєму оточенні і простягнути руку Україні. При цьому можна сподіватися, що Володимир Путін під час чергових німецько-російських переговорів відмовиться розмовляти німецькою мовою. Але ж пані Меркль чудово володіє російською і зрозуміє свого московського візаві у будь-якому випадку. А що стосується України… Її все-таки варто намагатися зрозуміти. Основні біди Німеччини в ХХ столітті (чомусь так збігалося) лежали у площині нерозуміння, ігнорування або занадто пізнього розуміння можливостей України.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ