Волонтер Родіон Лебедєв: Мешканці Опитного мають пройти сім кілометрів пішки, аби купити хліба

    «У Опитному, біля Донецького аеропорту, немає української влади, держава забула про людей»
    Три роки мешканці селища Опитне Ясинуватського району на Донеччині не мають доступу до елементарних послуг – електро- і газопостачання, медичної допомоги і торгових закладів. Населений пункт межує із сумнозвісним Донецьким аеропортом, з початку збройної агресії Росії він потрапив до епіцентру воєнних дій на Донбасі. У селищі залишаються
    • Михайло Глуховський
    • 9 Жовтня, 14:00
    • Розсилка
    Волонтер Родіон Лебедєв (ліворуч)
    Волонтер Родіон Лебедєв (ліворуч)

    «У Опитному, біля Донецького аеропорту, немає української влади, держава забула про людей»

    Три роки мешканці селища Опитне Ясинуватського району на Донеччині не мають доступу до елементарних послуг – електро- і газопостачання, медичної допомоги і торгових закладів. Населений пункт межує із сумнозвісним Донецьким аеропортом, з початку збройної агресії Росії він потрапив до епіцентру воєнних дій на Донбасі. У селищі залишаються проживати 42 мешканці, решта 700 евакуювались.

    Зважаючи на близькість до окупованих територій, до Опитного час від часу «прилітає». У середині серпня цього року внаслідок обстрілу згоріли шість приватних будинків. Але найбільшою проблемою місцеві мешканці називають навіть не обстріли, а відсутність влади, порядку і елементарної допомоги від держави, яка офіційно вважає цю територію підконтрольною частиною України. Селище, де-юре підпорядковане створеній після початку війни Ясинуватській військово-цивільній адміністрації, внесене розпорядженням Кабміну до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. Про те, що це означає на практиці, в інтерв’ю «Главкому» розповів депутат селищної ради (нині не діє) Опитного, волонтер гуманітарної місії «Проліска» Родіон Лебедєв.

    В Опитному немає ні електроенергії, ні комунікацій вже три роки. Як виживають люди?

    Електроенергії, води, транспортного сполучення, швидкої допомоги немає. Кладовище, магазини не працюють також. Селище відрізане, з ним фактично немає зв’язку. 

    У мирні часи у вас проживали близько 750 мешканців, скільки залишилося зараз?

    Проживають нині 42 людини. Більше 50 родин з нашого селища переїхали до Авдіївки. Інші роз’їхалися по Україні:і в Києві, і в Дніпрі, і в Сумах живуть. Коли почалися масові обстріли у 2014-му, люди із сумками виїжджали, думали перечекати десь на морі, але так і не повернулися.  Виїжджали також і у Донецьк та його околиці. 

    У серпні внаслідок обстрілів згоріли шість будинків. Наскільки інтенсивні обстріли зараз, де ховаються люди?

    Всього у нас згоріло 11 будинків, пожежа сталась 17-18 серпня. Тоді ж вперше за три роки до нас приїхали пожежні з Києва. Завдяки нашій організації «Проліски», через ДСНС ми натиснули на наших пожежників, щоб вони таки доїхали до нас. Думаю, згоріло би більше будинків, якби не викликали допомогу.

    Скільки всього будинків постраждало від війни?

    Від селища залишилася «верхня частина», тобто дев’ятиповерхові будинки більше вціліли. Але от на моїй вулиці Дружби жодного вцілілого (приватного) будинку немає. Тобто на відстані 1 км 200 метрів все зруйновано. Із 330 приватних будинків селища більше 300 зруйновано, якщо не повністю, то осколками пошкоджені.

    Будинки якимось чином ремонтуються зараз?

    Ні. Це для нас величезна проблема. Людям, які постраждали, не дають на руки акти про те, що їхнє житло зруйновано. Жодна людина з нашого селища такий документ не отримала. Причина в тому, що видачу таких актів блокує райдержадміністрація (Ясинуватського району – «Главком»). Вони пояснюють це тим, що бояться відряджати у селище своїх співробітників. Хоча ми пропонували організувати транспортування співробітників райадміністрації до нас, пропонували, щоби ми пофотографували ці зруйновані будинки і надали їм докази руйнувань. Але все відкидалося. Таким чином вирішення проблем і у Пісках, і у нас в Опитному заблоковане. А якщо люди не отримують акти, вони не можуть довести, що у них зруйноване житло.

    За три роки лише Міжнародний комітет Червоного Хреста надав нам брезент і плівку для вікон. Вже рік ми намагаємося добитися того, щоби для зруйнованого житла хоч дошки дали, аби брезент до чогось кріпити. У Пісках, наприклад, проживало 2800 мешканців, в Опитному близько 700. Тобто загалом близько 3500 людей просто викинули за борт. Вони десь «плавають», але що їм робити далі, не розуміють. Від селища міського типу Верхньоторецьке до селища Невельське, усюди працюють гуманітарні організації. Людям видають акти, всі фіксують руйнування. А от Опитне і Піски – це два селища, у яких проблеми. Від кого до нас приходить допомога, так це від Ріната Ахметова і Міжнародного комітету Червоного Хреста.  В основному, дають продукти харчування. Минулого року ще надавали нам по шість літрів бензину і також по одному-два талона на газ на родину. Але ці програми уже згорнули, мабуть вважають, що забагато.



    Хочете сказати, що волонтерська допомога зменшується?

    Так. Мабуть, люди втомилися в Україні, все сходить нанівець.

    Хто є владою в Опитному?

    Сергій Вікторович Добряк очолює частину Ясинуватського району, підконтрольну Україні. До цього, у 2014-му році він обіймав посаду голови Спартаківської сільської ради. Зараз він є головою Ясинуватської військово-цивільної адміністрації. Але Піски, Водяне, Тоненьке, як і ми, не мають влади. Люди з цих населених пунктів не можуть ані зареєструватися десь ще, ані виписатися. Ми вже рік добиваємося, щоб тут на місці хоч військово-цивільну адміністрацію створити, аби наші люди хоча б якісь довідки могли оформлювати, могли вільно переміщуватися між населеними пунктами. Як громадська організація «Проліска» (гуманітарна місія «Проліска» працює на Донбасі спільно з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців – «Главком») ми писали листи і до Порошенка, і до Жебрівського про це. Але віз і нині там.

    Є проблема з отриманням свідоцтв про смерть, родичі померлих не можуть оформити на себе право власності майна.

    Данська рада з питань біженців, організація «Право на захист» (всеукраїнський благодійний фонд) намагаються людям допомогти в оформленні документів, аби вони могли подати до суду щодо зруйнованого житла. Але щоб додати до переліку документів фотографії зруйнованого житла, їх потрібно зробити. Але навіть це важко зробити, оскільки проїзд до своїх будинків ускладнений. Військові не пропускають.

    З ким хочуть судитися люди?

    В країні ж у нас офіційно війни немає, у нас є спецоперація. Тобто якщо у людини щось зруйновано, або пошкоджено, держава повинна якось відшкодувати збитки. А влада блокує, щоби люди не подавали до судів. Ось за останньої пожежі у двадцятих числах серпня згоріло у Пісках більше 50 будинків. Власники цих будинків не можуть отримати акти про те, що у них згоріло житло. Навіть в Опитному пожежні, які приїздили, зафіксували пожежу. Та люди, які є тепер переселенцями і проживають в Авдіївці, все одно не можуть отримати ці акти. Ніяк не пояснюючи, влада каже, що не може дати їм такий документ.

    Як вийти із ситуації?

    Якби по всій лінії розмежування затвердили шаблон акту, який розробила і підготувала Данська рада з питань біженців (Данська рада з питань біженців - приватна, незалежна організація, метою якої є захист та сприяння впровадженню довгострокових рішень для біженців та внутрішньо-переміщених осіб та постраждалого від конфлікту населення. Організація також надає гранти для тимчасово-переміщених осіб на започаткування власних справ– «Главком») разом з партнерами і надіслала до Кабміну для затвердження, був би прогрес у цьому питанні. Якби потім зобов’язали районні адміністрації їх видавати людям, то проблема би вирішилася. Це ж не тільки нашому селищу потрібно. І Гранітне, і Широкіне потребують такого рішення. Є розпорядження Кабінету міністрів України №1085, за яким ряд населених пунктів не включено до переліку таких, які розташовані вздовж лінії розмежування. Іншими словами, мешканці, зареєстровані у таких селищах не можуть стати на облік як внутрішньо переміщені особи, аби отримати допомогу від держави, передбачену цим статусом.  Люди, які виїхали з населених пунктів, у яких практично тривають бойові дії не можуть добитися того, щоби набути статусу переселенців. Знаєте, нас не запитують, чого ми хочемо, які потреби маємо. Ми маємо право брати участь і у місцевих виборах, і у парламентських, і виборах президента. Але я як громадянин позбавлений права брати участь у житті держави, мої права порушені.

    Як ви собі уявляєте голосування вибори під обстрілами?

    Але ми повернулися до того, з чого починали розмову. Ми ж говоримо про те, що у країні немає війни. Громади, які залишилися, сіра, навіть червона зона, позбавлені уваги. Мій будинок у селищі Опитному знаходиться на відстані 1,8 км від Донецького аеропорту. Чому немає контакту влади з такими людьми, як я? Так, до нас приїжджав глава обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. У нас є ґрунтова дорога, по якій люди ходять сім кілометрів і взимку, і влітку (до Авдіївки в магазин – «Главком»). Я попросив цю дорогу «узаконити» (дозволити рух транспорту екстрених служб чи приватним авто – «Главком»). Ми ж не можемо вивезти людину літню із селища просто так. А якщо їй в банк потрібно чи в лікарню? Ми мусимо два тижні домовлятися з військовими, аби вони дали «добро» на такий виїзд. У Авдіївці, наприклад, люди наші в чергах до Ощадбанку по 10 днів стоять. Там величезні черги, складають списки на 300-400 людей заздалегідь, бо якщо отримувати пенсію, то винятково через цей банк. Наприклад, інвалідів, у яких група А, просто на руках заносять до банків родичі, аби їх обслужили.

    Опитне – це єдиний населений пункт, до якого не дозволяють заїхати власним автотранспортом. В інших населених пунктах так, людей реєструють в журналі, але вони спокійно можуть проїхати. 

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ