Ірина Фаріон: Було б кльово, якби Янукович став президентом в 2004 році

    • Павло Вуєць
    • 29 Листопада, 2012, 14:45
    • Розсилка

    Соратниця Тягнибока вважає, що крісло президента для нього не є самоціллю

    Ірина Фаріон, безумовно, є однією з «зірок» ВО «Свобода» - головного відкриття цих виборів. На всю країну її ім’я прогриміло після виховної роботи в дитячому садку, що дала зайвий привід опонентам «Свободи» лякати народ «жахливими бандерівцями». З тих пір Фаріон тільки підживлює такий свій імідж. Її вважають представницею найбільш радикального крила в і так неліберальній «Свободі». На цих виборах пані Ірина прогнозовано виграла свій округ на Львівщині з рекордним результатом в 68 % і зараз максимально затягує прощання з рідним Львовом, але вже скоро їй доведеться оцінити побутові умови депутатського готелю «Київ».

    «Серед наших виборців немає жодного випадкового»

    Багато хто з політологів та експертів вважає, що за «Свободу» на цих виборах голосувало багато тих, хто має досить поверхневе уявлення про вашу програму, тим більш про проект Конституції. Тобто ці люди голосували проти, а не за. Чи є у вас розуміння, що ці люди мають дещо інше бачення розвитку країни, ніж те, що викладене у ваших програмних документах?

    Я надзвичайно скептично ставлюся до тих експертів і політологів, які так говорять, і вважаю, що в нашій країні професіоналів серед них складно порахувати навіть на одній п’ятірні. «Свобода» надзвичайно цінує свого виборця і боролася за нього від 1991-го року – нехай експерти уважно собі цю дату вкарбують у свідомість і підсвідомість. Серед наших виборців немає жодного випадкового. Я розумію, що ці політологи, які служать тому чи іншому владному кланові, перебувають у тихому шоку від результату ВО «Свобода». Але відбулася зміна суспільної свідомості, яка сталася всупереч бажанням багато кого. Головне своє завдання як політика я власне в тому і бачу, щоб далі впливати на зміну суспільної свідомості. І якщо я це зробила в межах Західної, Центральної та Північної України, то тепер активно буду це робити на Сході. І не лише я, а вся наша команда. Те, що ми зробили, для нас – не політика, а спосіб життя, в той час як для політологів, що дають нам таку примітивну оцінку, це є різновид їхнього дуже примітивного бізнесу. В тому і полягає концепційна та екзистенційна різниця між нами.

    Тобто якщо ви збираєтесь далі просуватись, 10 % – це не межа для націоналістів в Україні?

    По-перше, не 10 %, а відповідно до екзіт-пулів 12,5 %. Націоналісти сповідують дуже простий принцип – ідею утвердження власної нації. Інакше кажучи, це навіть не ідеологія, а закони природи. За такою моделлю європейські держави побудували свої країни на межі 18–19-х століть. На превеликий жаль, українці тоді цього не зробили, бо втратили свою державу в 14-му столітті. Це означає, що ми дуже відстали у своєму національному державотворенні і тому тепер швидко набираємо темп у національному будівництві. Політологи, які дають нам такі оцінки, взагалі не мають поняття, що таке побудова національної держави. Нехай подивляться, як живуть поляки, угорці і чехи і наберуться елементарного досвіду.

    Для мене комфорт українця у своїй державі як у власному домі – завдання номер один. До речі, як і комфорт усіх інших націй, що, звісно, знають мою мову, шанують мою історію, традиції, знають мою Конституцію, але обов’язково прив’язують своїх дітей до свого етнічного коріння. Бо якщо людина втрачає етнічне коріння, вона насправді втрачає зв’язок із Господом. Господь вирішив, що я буду українкою, і я проти його волі не піду ніколи. Тому націоналізм – це не просто ідеологія природи, це – ідеологія Божого призначення. Я за своїм переконанням є абсолютною ідеалісткою, мені неймовірно комфортно жити у такому світі переконань і цією системою переконань максимально ділитися з кожним в цій країні. Незалежно від того, чи це українець, росіянин або єврей. Націоналіст ніколи нікого не принижує і не пригноблює, натомість дуже адекватно реагує, коли це роблять з ним.

    До речі, щодо євреїв та приниження. В Інтернеті розгорівся скандал через те, що ваш однопартієць Ігор Мірошниченко назвав в «фейсбуці» американську актрису українського походження Мілу Куніс «жидівкою». Ви як філолог вважаєте це правильним?

    А в чому проблема? Ті люди, які вважають, що це образливе слово, нехай поспілкуються на спіритичному сеансі с Тарасом Григоровичем, тому що він в своєму «Кобзарі» інших слів не вживає. Не вийде провести сеанс с Шевченком, нехай виходять на сеанс з Іваном Франком, в якого цілий цикл називається «Жидівські мелодії». Або почитають твори Нечуя-Левицького. Ніхто ніколи українцям не буде вказувати, яку їм вживати лексику, бо це закони нашої мови. І мене абсолютно не цікавлять емоції в цьому питанні. Нехай візьмуть до рук останній «Великий орфографічний словник української мови» і знайдуть там українські слова на букву «Ж», а серед них знайдуть і це. В Галичині це була дуже пестлива і ніжна форма – «жидівочка».

    На поствиборних ток-шоу дуже помітно, що провладні депутати та політологи намагаються регулярно закидати опозиції співпрацю з «неєвропейською» радикальною «Свободою». Чи ви будете зараз змінювати імідж заради того, щоб не виглядати «білою вороною» навіть серед ваших колег по опозиції, якось респекталізуватися? Чи будете ви особисто стримувати свою риторику?

    Даруйте, ніхто не живе заради когось. Кожен виростає сам з себе. Не росте у саду яблуня для того, щоб вишня більше родила. Яблуня робить яблука, а вишня – вишні. Тому ніхто ні під кого пристосовуватись не буде. І ми дуже задоволені, що знайшли формулу співпраці з Об’єднаною опозицією – і не тільки під час передвиборчої кампанії, а й плідно працюючи на місцевому рівні. В першу чергу я маю Львівську міську та обласну раду, Івано-Франківську облраду і, може, меншою мірою, Тернопільську облраду. В Україні кардинально змінилась політика, яка перестала бути просто бізнесом, – до неї прийшли винятково ідейні люди, для яких ідея самостійної української держави є такою самою важливою як комфорт в їхньому житті. Хай деякі пострадянські мізки і забізнесовані кишені цього досить не здатні збагнути. А я думаю, що Об’єднана опозиція, співпрацюючи з ВО «Свобода», відкриє для себе багато цікавих речей. Не маю сумнівів, що ми активно вплинемо позитивно один на одного.

    Але все ж таки «Батьківщина» – це опозиція ліберальна. На виборах таке співробітництво себе виправдало, а як буде зараз, коли вам доведеться проводити спільні рішення в парламенті?

    У нас є дев’ять чітко визначених спільних кроків щодо голосування в Верховній Раді. Це стосується певного пакету економічних законів, закону про вищу освіту, мораторію на продаж землі, скасування закону Ківалова – Колесніченка, того ж персонального голосування. Тобто ми ще до перемоги на виборах визначили свою стратегію діяльності в Верховній Раді. А ворожити, як воно далі буде, зараз не треба. Ми будемо максимально шукати точки дотику і максимально зцементовувати відстані між нами, бо ми маємо спільного ворога – кримінальну олігархію. Мені соромно, що на чолі держави – зек, мені соромно, що прем’єр-міністр, який живе в Україні 30 років, не обертає язиком і не складає українські слова. Чи може «Свобода» сама дати раду? Ні, і не тільки з огляду на те, що вона має лише 37 депутатів, а й з огляду на рівень суспільної свідомості. Україна – постгеноцидна і постколоніальна. Чи могла країна так просто визволитися за 20 років, будучи поневоленою 700 років? Перемога «Свободи» є наслідком нашої пекельної роботи, і ті, хто називає її феноменом і несподіванкою, просто не орієнтується в процесах, що відбуваються у людській свідомості і у тих потребах, що відчувають люди внизу. А «Свобода» – це політична сила, яка прийшла з низин. Я особисто прийшла з порепаних рук свого батька, який жив в той жахливий совдепівський час, прищепивши мені несамовитий спротив до цього. Найважливіше в житті – зберегти людську і національну гідність, а при цій владі ми маємо принижену гідність.

    Але ж це саме суспільство дало високий результат партії Кличка, яку ви назвали «політичною попсою». Кличко каже, що на вашому боці, тобто проти Януковича. Як ви будете співіснувати з ним в парламенті?

    Говорити – це одна річ, до того ж Кличко багато наговорив під час виборчої кампанії, в першу чергу, того, що стосується гуманітарної сфери. Я розумію, що він – далека від цієї сфери людина, але думаю, що в його політичній силі знайдуться люди, які належним чином будуть її представляти. Наприклад, Наливайченко – чоловік, якого я дуже шаную, бо за його очолювання СБУ було здійснено поштовх. Побачимо, як буде голосувати ця політична сила, особливо в контексті обрання голови Верховної Ради. І чи не дасть «Удар» зрадників (не хочу вживати слово «тушка», бо ми тоді переходимо на жаргон Януковича). Я розумію, що зради будуть завжди, бо Юда – це біблійний персонаж, який буде супроводжувати нас усе життя. Якщо дійсно у свідомості представників цієї політичної сили під час виборчої кампанії і під час теперішньої співдії між опозиційними силами напрацювалася модель протистояння владі, я це вітаю. Не змінюються тільки дурні. Я не можу очікувати змін від Януковича, Герман та Азарова, але сподіваюся, що Кличко поїздив по світах і побачив, що таке гідність. І я хочу побажати його політичній силі відкриття для себе феномену української культури та мови і усвідомлення того, що без фундаментальних гуманітарних законопроектів ми не побудуємо незалежну Україну.

    «Можливо, Тягнибоку зарано боротися за президентський пост»

    В середовищі опозиції мусується думка, що владі вигідно провести в другий тур президентських виборів Олега Тягнибока з технологічної точки зору…

    Зі сміхом ставлюся до того. Влада не діє за принципами побудови держави чи високої ідеї, для неї все існує в системі координат розрахунку і бізнесу. «Свобода» живе не за принципом технологій, а за принципом внутрішніх переконань і принципів. Ми не настільки примітивні, щоб вони втягнули нас в свою схему дій. Ми розуміємо, як важливо висунути єдиного кандидата в президенти на наступних виборах. Для нас не йдеться про персону Олега Тягнибока, а йдеться про те, щоб усунути Януковича і його кліку від влади. Якщо ми на цих виборах поступилися своїми округами, де точно б виграли, узгодивши їх із Об’єднаною опозицією, то невже ми не зробимо це перед ще більш важливою президентською виборчою кампанією? Ми ж розуміємо, що ця Верховна Рада буде мати доволі перехідний характер. Зараз насправді нічия на зразок 1:1 чи 3:3, яка відповідає способу мислення українця. Це насправді класно для всіх, хто зможе зараз стартанути і виграти. Мені здається, що виграти може тільки морально дуже сильний і вільний політик. Побачимо незабаром, хто саме.

    Ваші слова можна інтерпретувати таким чином, що Тягнибоку в 2015-му році буде зарано боротися за президентський пост?

    Можливо, і так. Для Олега Тягнибока не є самоціллю чи формою кар’єри стати президентом. Те, що він робить, – це поклик генів. В його родині є Лонгин Цегельський, який проголошував на Софійському майдані Акт Злуки між ЗУНР та УНР. Зараз в суспільстві настільки розвинувся примітивізм, що ми все пов’язуємо з якимись посадами та статусами, торгами за комітети чи ще щось. А Олег, як і я, живе в іншій системі координат – для нього участь в політиці не є чимось окремим від життєвих цінностей. Якщо ти просто будеш ставити собі за мету стати президентом, ти ним не станеш, а якщо й станеш, то тільки в мінусі, як став президентом Янукович. Я часто думаю, що було б кльово, якби він став президентом в 2004-му році – ми би вже давно його позбулися, а так ми уповільнили українську історію.

    На «Свободу» багато хто сподівається як на бойову одиницю опозиції. За яких обставин ваші депутати можуть використовувати фізичну силу в парламенті?

    Людина має бути адекватна у своєму житті та бутті. Якщо зневажають мою маму, я не втримаюсь, аби її захистити. Так само у парламенті. Я віддаю честь тим депутатам, які застосували фізичну силу, захищаючи українську мову, – йдеться про Івана Стойко, Андрія Парубія, В’ячеслава Кириленка. Я щаслива, що буду сидіти поруч з ними. Ми зараз не знаємо, які будуть ситуації в парламенті, але якщо знову будуть пропонуватись відверто українофобські законопроекти, ми будемо діяти адекватно.

    «25 % виборців ВО «Свобода» – російськомовні»

    З’явилася інформація, що вам можуть запропонувати очолити комітет зі свободи слова, хоча ви раніше казали, що збираєтесь працювати в комітеті освіти і науки.

    Ні, комітет зі свободи слова мене не цікавить. Мене цікавить комітет з питань освіти і науки.

    Які будуть перші ініціативи вашої сили в парламенті, наприклад, в інформполітиці. Зараз Перший національний канал крутить другосортні російські програми. Чи ви будете вимагати введення якихось квот на національний продукт принаймні на державному телебаченні?

    По-перше, треба напрацювати закон про захист інформаційного простору як чинника національної безпеки. Основи такого законопроекту пропонував свого часу великий Юрій Іллєнко, і зараз для нас це – одне з першорядних завдань, щоб зберегти своє національне обличчя. Але змінити керівників національного каналу можна лише тоді, коли зміниться виконавча гілка влади. Тому для нас надважливо напрацювати пакет законопроектів у кожній сфері. Інша річ, чи нас підтримує Верховна Рада, але це треба робити.

    Ви помітили, що, наприклад, в палаці «Україна» вже давно не виступають українські виконавці. Що робити в цій ситуації – вводити різну податкову систему для Кіркорова та Ніни Матвієнко?

    Наскільки мені відомо, у Франції та Швейцарії існує податок на чужу пісню і чужу мову. Хочеш, щоб вона була присутня – заплати гроші і з цих грошей моя культура буде розвиватися. Щось подібне має сенс вводити в Україні, якщо ми вже дійшли такого краю. Хочеш виконувати пісні російською мовою – нема проблем, є держава, де співають цією мовою, а українцям зі своєю піснею куди поїхати? До речі, у нас у Львові є ціла низка радіостанцій, які взагалі не крутять російської музики. Я користуюсь винятково громадським транспортом і бачу також, як діє моя ініціатива щодо заборони будь-якої музики в транспорті. Тепер важливе завдання для місцевих органів влади втілювати це на місцях, а не чекати вказівки згори. Звісно, потрібні рішення і на загальнодержавному рівні, але в теперішній ситуації, коли ця орда може їх блокувати, треба вдаватися до змін на місцевому рівні, бо закони про місцеве самоврядування це абсолютно допускають. Кожна людина має сама боротись за свій простір та місце під сонцем, бо ніхто нічого не принесе на тарілці. Це раніше нас вчили, що «руководящая коммунистическая партия за всех все решит», а зараз треба міркувати інакше.

    Чи усвідомлюєте ви, що парламент – це не львівська облрада, і багато чиновників будуть звітувати російською, депутати між собою також часто спілкуються цією мовою? Ви будете спокійно до цього ставитись?

    Неможливо змінити світ, можна змінювати тільки себе. Може, це звучить парадоксально, але для мене Верховна Рада буде способом заглиблення в себе і в те, що я роблю. Мені байдуже, хто там що буде робити, мені не байдуже, що я буду пропонувати своїм виборцям. Я не матиму часу розпорошуватися на всілякі зовнішні подразники та звертати увагу на людей дуже примітивної культури, які, живучи в Україні, в найвищому законодавчому органі не говорять українською мовою. Хай їхній примітивізм буде на очах у всього світу, я ж буду змінювати не тих, хто сидить в парламенті, а буду їздити до їхнього виборця – на південь, схід і центр країни. Буду пропонувати там свій інтелектуальний продукт – щонайменше, шість монографій (і скоро вийде сьома), низку своїх проектів, що я втілила у Львові.

    Чи мовний закон Ківалова – Колесніченка, який ви збираєтесь відміняти, взагалі запрацював, чи це був просто передвиборчий піар, на який вже не варто звертати уваги? Бо ми бачимо, що зараз його положення майже не виконуються.

    Це можна назвати позитивним парадоксом, коли негатив обернувся позитивом. Цей закон навпаки стимулював російськомовного українця повернутися обличчям до материнської мови. Я знаю, що 25 % виборців ВО «Свобода» – російськомовні. Я спілкуюся з ними через соціальні мережі і дуже вдячна цим людям, що вони нас підтримали. Пишуть вони мені російською мовою, але я, звісно, відповідаю їм українською. Зараз суть в тому, щоб створити умови для цих людей, щоб їхні діти пішли до української школи.

    На цих виборах 16 областей обрали опозицію і лише 8 – Партію регіонів. Це означає, що країна якісно і кардинально змінюється, в тому числі, в мовному контексті. Закон Колесніченка спрацював не проти української, а проти російської мови, тому що російська мова отримала додаткову негативну конотацію. Вони приписали їй інструмент ретроградства – тобто ще раз нагадали, що це мова радянського штибу, через яку нам насаджували радянський спосіб мислення, який ми категорично не сприймаємо. Хоча насправді російська – просто одна з 6800 мов, але такі, як Колесніченко, її принизили. Інтелектуальні росіяни п’ять разів перехрестилися від такого захисника і воліють абсолютно від нього дистанціюватися, тому що ані інтелектуально, ані морально, ані політично ця людина не заслуговує на жодні позитивні емоції. Тому серед наших виборців є представники різних національностей – це і угорці, і румуни, і величезна кількість етнічних росіян.

    «Янукович став каталізатором якісних змін в суспільстві»

    У фракції «Свободи» буде лише дві жінки – ви та Ірина Сех. Чому такий дисбаланс?

    Чесно кажучи, я дуже спокійно ставлюся до гендерної політики. Це не є проблемою: якщо жінка захоче піти в політику, вона туди піде, але вона не має туди іти тільки тому, що існує якась квота на жінок. Вона може іти в політику, якщо є харизматичною і має за собою якісь реальні державотворчі здобутки. Якщо ж вона йде лобіювати якісь інтереси, то стать тут не має значення. І параметри людської порядності також від статі не залежать.

    Якщо згадати про найвідомішу жінку в нашій політиці. В своєму інтерв’ю дворічної давнини ви казали, що вважаєте Тимошенко випадковою людиною в політиці. Чи вона, на вашу думку, ще зможе повернутися в велику політику чи це вже для України етап, що пройшов?

    Не пам’ятаю, щоб я таке казала. Я вважаю Тимошенко дуже сильною особистістю, хоча можу не поділяти її цінностей і переконань, про які зрештою нічого не знаю. Щоб сказати щось про людину, потрібно поспілкуватися з нею віч-на-віч. А я лише була з нею одного разу на сцені. Але з огляду на те, наскільки ця жінка сильно і міцно себе тримає, то я знімаю капелюха перед її мужністю як людини. Не треба завчасно ховати її політичну кар’єру.

    Якщо не пам’ятаєте, нагадаю – ви називали її «представником типового постсовкового олігархічного клану» і вважали, що якщо б Тимошенко, «не дай Боже», стала президентом, то ситуація була б не краща.

    Поясню, що я мала на увазі. Як це не парадоксально, Янукович став каталізатором якісних змін в суспільстві, тому що його потужний негатив почав випалювати з українців їхню розбалансованість, почав творити з українців реальну націю. Якщо б президентом була Тимошенко, можливо, суспільство перебувало б у стані млявого задоволення і не було б цього класного збудження і протистояння, яке ми зараз спостерігаємо. Думаю, що все це відбувається з волі Божої – потрібні були ці негативні збудники, щоб українець активізував в собі всі приспані можливості. За Тимошенко, можливо, все було б картинно дуже красиво, але я маю великі сумніви, що нація була б здатна на процеси катарсису, очищення і бажання будувати національну державу.

    Те, що «Свобода» показала добрий результат в столиці, а Партія регіонів – навпаки провалилась, має якесь символічне значення з огляду на те, що столиця задає політичні тренди?

    Без сумніву, так. Столиця – це серце країни, хоч я належу до тих людей, які вважають, що мають максимально відбуватися процеси децентралізації. Наразі ми перебуваємо у стані пострадянського розвитку держави, коли все зосереджується в столиці. Тому те, що продемонструвала столиця, є барометром політичної ситуації на загал. Третє місце «Свободи» в Києві показало, що ми повертаємося до самих себе – не до Європейської унії, не до Євразійського простору, а до себе. Тобто йдемо шляхом, який пройшли свого часу Чехія, що була під німцями, Польша, поневолена Російською імперією, і інші. Без Києва, як прообразу централізації, цього зробити неможливо.

    Хоча наша країна настільки багата на теренові центри, що вона в жодному випадку не повинна зациклюватися на максимумі політичних подій, які творяться у Києві. До речі, націоналістичну ідеологію в часи новітньої української держави почала форсувати Галичина, і цей націоналістичний імпульс перекинувся не тільки на центр країни, а вже йде на схід. Наприклад, у Харкові 3 %-й бар’єр ми спокійно подолали, від чого Добкін припадок мало не отримав. А в Луганську, відповідно до екзіт-пулів, ми здобули 5,5 %. І якщо в когось в голові крутиться совкове визначення націоналізму як ненависницької ідеології, то таких треба лікувати від радянського синдрому в якійсь клініці.

    А як бути з європейцями, які висловлювали занепокоєння вашим результатом? Теж лікувати?

    Дуже слушне запитання. Наш голова Львівської обласної ради Олег Панькевич поїхав до Франції і матиме низку прес-конференцій, аби пояснювати некомпетентним журналістам, замовним політтехнологам і іншим випадковим істотам, які є інструментами в руках певних політичних сил, що треба спочатку прочитати програму ВО «Свобода», а потім чіпати на цю політичну силу ярлики. Чому вони не піднімають шум, що до парламенту прийшли комуністи, які людей мордували голодом, винищили всю українську інтелігенцію, зруйнували систему освіти і змінили етноструктуру нашої країни? На це не зважають, а в «Свободі» бачать загрозу – в силі, яка прийшла з іншою буттєвою програмою принципів, одержимості, постійної внутрішньої роботи над собою. Це вимагає бути прокурором для себе.

    Європа до такої міри лібералізувалася, що розмила межу – що добре і що погано. А «Свобода» чітко цю межу показує. До якої межі виродження мало дійти суспільство, якщо торгівля депутатами стала нормою? Я так бачу, що Європу задовольняє така система цінностей в українському парламенті – може, через те, що такою країною легше маніпулювати і вона просто стає сировинним придатком? Нехай почитають книжки Ірини Фаріон, подивляться фільми Юрія Іллєнко, ознайомляться з працями Олександра Сича, уважно вивчать діяльність Олега Панькевича, простежать за політичною траєкторією та зв’язками з різними європейськими силами Олега Тягнибока. Ці люди абсолютно не обізнані в нашій діяльності – вони щось швидко висмикують і на основі цього роблять свої хибні висновки.

    До речі, щодо ідеї. Наскільки введенням змішаної системи владі вдалося вивести вибори з ідеологічної площини в більш для себе зручну споживацьку?

    Звісно, ця ідея провалилась. Вони чудово розуміли, що по списках програють, і врешті-решт програли, втративши при цьому свої базові області і 2,5 мільйони виборців. Вони змогли добрати лише за мажоритарною системою, але можна констатувати, що гроші програли ідеї. Бо тіло наше тлінне, а діла наші постійно будуть еманувати. До мене постійно еманує творчість Шевченка, Франка, Лесі, хоч тіл їхніх нема.

    А ці люди, мабуть, не читають нічого, якщо не розуміють, що гроші безсилі. Цей підхід збанкрутував не тільки на Західній Україні, а й в Києві. Хоча не думаю, що ці люди винесуть якісь уроки – вони будуть і далі триматись за споживацький спосіб життя. Бо вони – останній витвір совка. Мені здається, після них совок буде щоразу більше маргіналізуватися. Я виграла вибори, не маючи жодного бігборду, не обіцявши, що проведу дорогу або засвічу ліхтарі. Споживацтво зазнало краху, бо це тваринка лише споживає, а людина – творить.

    «Націоналізм завжди був інтелектуальною течією»

    Російські націоналісти привітали вас з високим результатом на виборах. Чи ваш результат може надихнути інші націоналістичні течії на теренах колишнього СРСР?

    Нас привітали не тільки російські націоналісти, а й голандські, болгарські, французькі, іспанські. В нас широкий зв'язок з цими колами. Звісно, як націоналістка, я вітаю будь-які націоналістичні рухи, особливо в Росії, тому що вона хвора на імперський комплекс. Так само як Україна хвора на малоросійський комплекс, бо коли я бачу політиків типу Єфремова, то розумію, що з малоросійством ще треба буде довго перебувати спільно на одній території. А швидкість витравлення імперського комплексу з Росії дорівнює швидкості витравлення малоросійського комплексу з України. І коли я якось випадково слухала представника російської націоналістичної сили на прізвище Касьянов, я йому аплодувала, бо це – вільний, красивий, самодостатній чоловік. Я готова людям типу Касьянова чи людям типу шановної Валерії Новодворської подати руку, і бажаю російським націоналістам натхнення і успішної боротьби з імперськими комплексами Путіна, Медведєва та інших.

    Хоча, безперечно, історичні передумови для націоналізму в Росії зовсім інші, ніж в Україні, і не треба російський націоналізм плутати з їхньою «лімоновщиною» та схожими рухами. Націоналізм завжди був інтелектуальною течією, і цим він страшно лякав тих, хто не є інтелектуалами. Коли «свободівців» називають «вуличними політиками», це дуже однобока оцінка, тому що змагатися треба всюди – і пишучи книжку, і сидячи за комп’ютером, і, звісно, виходячи на вулицю. Як «свободівці» захистили себе 9 травня, коли якісь виродки приїхали у Львів з червоними полотнищами. Той, хто не вміє себе поводити на вулиці, є оранжерейною квіточкою, яка з приморозками одразу опустить голівоньку.

    Ваш прогноз – як будуть відбуватись події в найближчі роки? Які кроки зробить Янукович для збереження влади?

    Я зовсім не Касандра. Можу стверджувати лише одне – Янукович залишиться собою. Це людина, яка не має жодних шансів на зміну, з огляду на своє виховання і середовище, з якого він вийшов. Йому залишаються лише репресивні методи, які будуть працювати проти нього, мобілізовувати українців на протистояння і обов’язково спричинять у самій Партії регіонів молекулярне дроблення. Бо ще жодна політична сила не встояла на репресивному апараті. Застосування репресій – це ознака слабкості, а їхня слабкість, по-моєму, іде до свого апогею. І кожен українець має пам’ятати, що їхня слабкість визначається також силою протистояння кожного з нас.

    Ситуація може дійти до якихось радикальних кроків?

    Я думаю, що вершина радикалізму буде напередодні президентських виборів і під час президентської кампанії, коли вони зрозуміють, що втрачають те, що для них найосновніше. А це – зони впливу через фінансові ресурси. Для нас же основне – зберегти українську державу як цілісний організм і працювати на її духовну незалежність. Тільки тоді, коли вона буде духовно незалежна, можна буде говорити про економічну і політичну незалежність. А наразі Україна духовно поневолена.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ