Вадим Скуратівський: Генпрокуратурі та СБУ треба заборонити Партію регіонів та КПУ

    • Віталій Червоненко, «Главком»
    • 15 Липня, 2013, 10:00
    • Розсилка

    Історик та культуролог про дії польської та української влади в річницю Волинської трагедії

    Попри масову істерію в Польщі напередодні 70-річчя Волинської трагедії, Сейм таки не визнав ті події геноцидом поляків з боку ОУН-УПА. Їхні депутати зуміли знайти компроміс й не «добивати Україну» своєю гострою резолюцією напередодні саміту України з ЄС та підписання історичної угоди про Асоціацію. Важко оцінювати справедливість звинувачень поляків у бік українців та УПА, адже навіть українська влада долучилась до приниження свого народу. Фактично, на захист української позиції стати, окрім громадський діячів, було нікому.

    Більше того, третина Верховної Ради – 148 нардепів від Партії регіонів та комуністів, звернулися з офіційним листом до польського Сейму з проханням визнати українців з УПА винними в геноциді. Треба віддати належне полякам – в них вистачило розуму не йти на таке загострення у стосунках між народами й не поглиблювати розкол в самому українському суспільстві.

    Своїми оцінками дій українських та польських політиків та самої напередодні 70-ї річниці Волинської трагедії з «Главкомом» поділився відомий український історик, мистецтвознавець та філолог Вадим Скуратівський.

    Чому 148 нардепів написали того листа? Бо вони закінчені мерзотники

    Вадиме Леонтійовичу, хвиля звинувачень поляків на адресу УПА щодо Волинської трагедії 1943 року закінчилася ухвалою Сейму, в якій ті події так і не були названі геноцидом. Хоча значна частина їхніх політиків були дуже радикально налаштовані, все-таки було прийняте достатньо зважене рішення – «етнічні чистки з ознаками геноциду». Тим більше, що 148 українських нардепів самі просили поляків визнати геноцид. Як пояснюєте таку позицію польських та українських депутатів?

    Ви можете відрізнити нормальну людину від мерзотника? Думаю, доволі подивитися на людину, щоб зрозуміти – цей нормальний, а інший – мерзотник. Чому 148 нардепів написали того листа? Бо вони закінчені мерзотники.

    Сама по собі тема волинської трагедії страшенно болюча. Будемо відверті, що десь під дахом радянсько-німецької війни мала місце ще одна війна на Волині. Хто був там «кращий», а хто «гірший» - говорити не доводиться. Війна є війною, важко говорити про винних. Події другої світової війни на тих землях – це похідне столітньої «неідеальної» історії польсько-українських взаємин. Шевченко писав, що «колись ми братались з вольними ляхами», але боюся, що це так і залишилося у шевченківському вірші. Треба якось виходити з цієї ситуації, пояснивши всю кількість жертв, весь хаос тогочасної жорстокості. Разом з тим, закрити цю ситуацію для подальших спекуляцій, щоб дві нації знайшли поміж собою спільну мову.

    Іншого виходу немає. Польща, між нами кажучи, одна з найбільш інтелектуальних слов’янських, та й не тільки, країн. Пригадую гуманітарну продукцію Польщі після смерті Сталіна й до кінця 80-х років. Ця гуманітарна продукція перекривала українську й російську в десятки разів. Там нагромадилася якась культура, яка зрештою спонукає тамтешніх керманичів знайти спільну мову з тією країною, яка є буферною поміж Польщею та Росією.

    Хоча, звичайно, у поляків вистачає своїх гарячих голів. Хвала Богу, що більшість себе повели стримано, значить, окрім кар’єристів й екстремістів, які там є й заробляють рейтинг на Волинській трагедії, є думаючи люди.

    З іншого боку, в Україні ми бачимо третину парламенту неосталіністів, які настільки ненавидять все українське, настільки незацікавлені в майбутньому України, що нормальних слів до них не підібрати. Вважаю, що той лист українських депутатів до поляків був провокацією такого рангу, що Генеральній прокуратурі та СБУ треба розпочати процес заборони політичної діяльності цих двох партій.

    Це не просто провокації, це гіперпровокація. Вони то думають про свої тимчасові сюжети, але насправді пробують закласти міну, яка може вибухнути й через століття. Маємо справу з неймовірним політичним скандалом чинної влади, що засвідчує одне – вона є антиукраїнською й дурною.

    Чи не складалося у вас враження, що протягом останніх тижнів, коли було загострення теми Волині, керівництву країни це взагалі було не цікаво, ми не бачили жодної публічної реакції. Правлячій еліті, яка в нас переважно з Донбасу, Волинська історія і невідома і нецікава?

    Вище керівництво України втручалося у все це, тільки ми не знаємо, як саме. Ми ж не чули відповідні діалоги. Хіба керівники держави не знали, що будуть робити ці самі 148 народних депутатів? Думаю, всі керувалися обмеженими політичними інтересами – от зробимо нашим політичним противникам з опозиції щось зле. Але ж при цьому вони роблять зле всій Україні. Зрештою, Президент мав втрутитися в ситуацію, так само вчинити і прем’єр-міністр.

    Але перепрошую, наш прем’єр-міністр – закінчений гуманітарний невіглас. Стосовно нашого пана Президента, коли побачив, що його щиро вітає Михайло Поплавський з університету культури, зрозумів, у нього міг би бути ширший кругозір. То хай би втрутився в ситуацію. Ми за це йому платимо грошей, ще й на утримання його Межигір’я.

    На вашу думку, ці люди можуть просто не розуміти, що б’ючи по УПА й просячи поляків визнати геноцид, вони зашкодять не «Свободі», а принижують всю Україну?

    Внаслідок піввікового агітпропу довкола УПА мислення частини наших людей викривлене до межі. Та навіть взяти Загребельного, якого нагородили Героєм України, він написав повість «Шепіт», де спотворив ситуацію довкола УПА. Один єдиний раз з’явилася новела Ярослава Ступака «Гординя» про те, чим насправді є ця партизанка. Але його змусили піти у фінську літературу «фінознавцем». Скільки фільмів було, де УПА гранично демонізована. Не кажучи про радіо і газети.

    Населення нічого толком не знало і не знає про УПА. Наддніпрянська Україна з великим скрипом почала дізнаватись про це в кінці 80-х і впродовж 90-х років. На Донбасі ж як не знали, так і не знають. Бачите, політик має просвічувати свій народ, а не користуватися його темрявою, яку штучно створили комуністи.

    Якщо в цьому контексті говорити про Волинську трагедію, то про цю події в нас же взагалі ніхто не знав. Про це свого часу сказав лише один український письменник Юрій Щербак в 60 роках у повісті «Як на війні». До речі, він був одружений з полькою. Він в режимі певного співчуття до обох сторін в кількох рядках згадав про ту різанину. Все інше замовчувалось, бо була заборона.

    В мене є одне питання до ось цих добродіїв, які як можуть демонізують УПА, пишуть полякам листи. Чому вони не висувають претензії до національних героїв сучасної Польщі з Армії Крайової? Адже ті люто воювали з Червоною Армією. На це тутешні закривають очі…

    Як ви собі пояснюєте ту різницю, яка була у ставленні влади до проблеми Волинської трагедії десять років і зараз? Кучма також був зі Сходу, проте активно займався врегулювання протистояння між народами…

    Леонід Кучма був реальним політиком. В нього було багато дефектів, але й не мало точних політичних інстинктів. Треба мати справу з сусідньою країною, тому добродій Кучма, який міг взагалі раніше нічого не чути про Волинь, пішов назустріч втихомиренню пристрастей. А ці навпаки, розбурхують пристрасті. Зрештою, ці пристрасті на них самих впадуть. Уявіть, що лишиться від репутації Партії регіонів і КПУ на Західній Україні. Якщо вона й була, то тепер зникне. «Іншого виходу не було», - скаже будь-який українець з того регіону про Волинь. Від страшних подій 1943 року треба йти, а не оголошувати одну сторону винним у всьому.

    Московські функціонери навіть толком не знають, що то була за Волинь

    Розмови про руку Москви в цій історії – хвора фантазія?

    Оскільки об’єктивно всі ці добродії з «групи активістів» - це агенти впливу Москви, то навіть особливої роботи з боку Кремля не потрібно було. Думаю, що московські функціонери навіть толком не знають, що то була за Волинь. Послухайте, що про Україну говорять всі ці Затуліни та Корнілови. Вони ж плавають у всьому. А що говорив генконсул Росії в Криму? Вони ж про ці території не мають жодного уявлення.

    Не можу сказати, наскільки події були інспіровані Генштабом, але це точно пішло їм на користь. В Москви дуже складні стосунки з Польщею, вони зацікавлені в будь-яких інцидентах подібного штибу. От дурнуватий український канал «Мега» показує російський фільм про Польщу 1939 року. Там все зводиться до того, що поляки самі винні, а Сталін мав рацію укладаючи пакт з Гітлером й ділити Польщу. Так вони діють. Як ще – не знаю, хоча впевнений, що українські спецслужби бігають на побігеньках Кремля.

    Поляки себе поводили дуже дивно в цій ситуації – їхні націоналісти демонізують УПА, проте те ж саме роблять з Росією. Але в історії з Волинню фактично діяли разом з проросійськими силами України. Вам це видавалось якимось «антилюбовним історичним трикутником»?

    Все набагато складніше. Польщі немає за що любити УПА, бо вони на повну силу боролись за українську самостійність, включно з тими територіями, де жили українці в польській державі до 1939 року. Тут поляки можуть знайти спільне з Росією, але це тимчасова кон’юнктура, й поляки це розуміють. Їм потрібна Україна як буферний простір проти Росії, яка як прийшла в Польщу в 1768 році, так і пішла фактично в 1989 році. Поляки мають молити Матір Божу, щоб виник цей буферний простір.

    70-річчя Волинської трагедії минуло, можна чекати, що ті ж пристрасті повторяться на 80-річчя?

    Щось обов’язково буде бурлити. З обох боків нагромаджено дуже багато динаміту. Його можна або розрядити, або можна десь сховати і потім підірвати. Ми не знаємо, якою буде історія, але маємо робити все, щоб нейтралізувати той динаміт. Знаєте, як до сих пір поляки кажуть про приналежність Львова? Окрім того, коли вибухнув Чорнобиль, був такий варшавський анекдот. Один варшав’як питає іншого – Пан знає, що сталося в Чорнобилі? А що сталося? – Катастрофа! А, в тих графів Потоцьких завжди щось таке стається.

    Саме так складена польська масова свідомість. Хотів нібито Пілсудський слов’янської федерації, але яка федерація, коли його кіннотники їхали в 1920 році на підрадянську Україну й співали «їдемо по маєтки на Волинь». От і отримали ці маєтки в 1942-1943 році.

    Тепер треба знаходити якісь розумні напрямки, і я бачу у керівництва Польщі розумні жести. Треба якось все це монтувати так, як польський режисер Єжи Гофман в своєму фільмі «Огнем і мечем». В нього всі вийшли потроху винними, але всі все одно симпатичні. Взяв гарного російського актора Домогарова на роль Богуна, яким століттями в Польщі дітей лякали. Ну так польські глядачі казали глядачкам – що тій дівці треба було? А роман то наскрізь шовіністичний був.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ