Олександр Положинський: Залишатися на Майдані немає сенсу

    • Евгения Мазур
    • 9 Сiчня, 2014, 10:00
    • Розсилка

    Лідер гурту «Тартак» та член ради «Майдану» переконаний: настав час локальних протестів по всій Україні

    Відомий український музикант, лідер гурту «Тартак» та член ради «Майдану» Сашко Положинський переконаний, що настав час для того, щоб поступово згортати Євромайдан. В інтерв’ю «Главкому» він розказав про те, яким, на його думку, має бути новий формат акцій протесту; чого не вистачає опозиції для адекватності та чому він планує вийти зі складу ради ВО «Майдан».

    - Ви увійшли до складу ради «Майдану». Як Вам там? Відчули якісь зміни у власному статусі?

    - Майже ніяк. Жодних змін не відчув і, чесно кажучи, думаю, що буду просити про виключення мене з цієї ради.

    - Чому?

    - Тому що це не зовсім те, в чому я бачу свою користь і свою потрібність.

    - Ви уже вирішили, коли саме покинете раду?

    - Ще ні. Розумієте, у чому проблема: перебуваючи на засіданні ради я зрозумів, що знаю людей, які набагато більш гідні того, щоб бути у складі цієї ради.

    - Хто саме?

    - Я не хочу називати конкретних імен, тому що можу когось пропустити і вийде не дуже гарно. Такі люди є. Я хочу ввести їх до складу цієї ради, тому що щиро вірю - вони можуть більш ефективно працювати в цьому органі, ніж я. Окрім того я відчуваю, що це – не моє. Просто сидіти голосувати –суперечить моїй природі. Але у тих умовах ефективно реалізовувати ті функції, які на мене поклали, я не можу. Рада не може бути безмежною, і в тих межах хай краще хтось більш гідний і більш діяльний робить якісь корисні речі.

    - Тобто ми повертаємось, до того, що ви сказали на самому початку Євромайдану, що в політику ви влізли набагато більше ніж вам би хотілося?

    - Ну, приблизно так. Повторюсь: та картинка, яку я побачив на тому засіданні ради, на якому я був, дуже мені нагадала те, що відбувається у Верховній Раді. Я багато років кажу, що не бачу себе у складі Верховної Ради, тому що просто не витримаю тих умов, в яких там доводиться працювати. Відтак, навряд чи я зможу довго протриматись і в раді «Майдану».

    - Ваша політична діяльність на цьому завершиться? Все ж таки, ви людина, яка однією з перших з'явилася на барикадах і цей статус зобов’язує.

    - Я це не називаю політичною діяльністю. Я це називаю громадською чи громадянською діяльністю. І, звичайно, вона буде продовжуватись. Я нікуди від цього не подінусь. Доки я є громадянином України, я змушений це робити.

    - Тоді як ви плануєте дистанціюватись від політики?

    - Я і не планую. Я хочу свою діяльність будувати на співпраці, а не на дистанції. Поки що політиком ставати я точно не готовий і не маю ніякого бажання. Але стан справ, слава Богу, поки що мене ніхто до цього і не змушує. Тому маю можливість робити вільний вибір.

    - Як виглядатиме співпраця?

    - Вона вже якось виглядає. По багатьох питаннях ми координуємо свої дії з політиками, або допомагаємо їм реалізовувати якісь їхні акції, проекти і так далі. Але, разом з тим, ми багато чого робимо самостійно, в тому числі заповнюємо якісь пробіли і недоліки в організацій роботі представників політичної сфери. Хотілося б, щоб ця співпраця була більш активною, тоді у нас було би більше місця для маневру. З іншого боку, зараз є можливість відкривати для себе якісь нові горизонти в роботі.

    З'явилася велика кількість громадян, які готові щось робити, вони свою позицію чітко задекларували. Інша справа, що ці люди не завжди знають, що робити. Тому є нагальна потреба в тому, щоб ці люди скоординували свої зусилля. Це говорить про те, що громадянське суспільство у нас зараз активно формується. Цих людей хочеться знайомити між собою, об’єднувати. От тут я виступаю як певний комунікатор чи координатор.

    - Тобто, ви самостійно взялися за вирішення тієї проблеми, про яку самі ж і говорили: об’єднання людей та суспільних груп у єдиний рух?

    - Я, принаймні, намагаюся. Насправді, це виявилося не так просто, як мені здавалось із самого початку. По-перше, спрацьовує людський фактор – багато хто виявляється абсолютно не таким, як ти його собі уявляєш. Деякі люди не хочуть іти на діалог. Хтось з тих, хто уже досяг певного статусу, з його висоти намагається диктувати свої умови, з якими, наприклад, я не завжди готовий погоджуватися. Є багато людей, які дуже активні на словах, але коли доходить до дії - їхня активність згасає. Словом, є багато факторів, які не сприяють тому, щоб розвивався переговорний процес.

    З іншого боку, я сам не дуже уявляю, яким чином це об’єднання має виглядати. Я дуже розраховував на те, що в цьому середовищі будуть люди, які знають якісь там технології, що допоможуть його налагодити, і все що від мене треба – допомогти цим людям реалізувати їх на практиці. Але насправді це виявилося не так. Тобто, якісь теоретичні інструкції і сценарії існують, але мало які з них виглядають реалістичними у можливостях свого впровадження.

    - Тоді як це все можна об’єднати?

    - Я вірю, що рано чи пізно ми знайдемо оцю формулу об’єднання. Наприклад, один із дуже простих способів – об’єднуватися довкола уже існуючих дієвих структур. Я, наприклад, за час існування Майдану, для себе дуже виокремив, у позитивному плані, діяльність Демократичного Альянсу. Вони справді добре організовані, мають чіткий план дій і реалізовують поставлені завдання на практиці. Їм постійно не вистачає якогось, можливо, розповсюдження інформації, і, головне, що їм не завжди вистачає людського ресурсу, щоб їхні проекти реалізовувати. Тому я зараз намагаюся активних людей, які хочуть щось робити, скеровувати до Демократичного Альянсу. Не обов’язково, щоб вони вступали в партію. Рішення щодо цього вони приймуть самостійно, коли побачать, чи влаштовує їх ця партія.

    Інша формула – об’єднання довкола якихось проектів. Зараз немає якоїсь чіткої структури або назви організації, але є певний колектив людей, до складу якого я входжу. Ми реалізовуємо певні проекти, і реалізуємо доволі успішно. Серед інших можу назвати Інформаційний центр «Не ЗлиЙ Майдан» та «Відкритий університет Майдану». Зараз активно набирає обертів кампанія «Напиши листа на схід». Довкола цих проектів люди самі по собі організовуються, тому що є що робити, є можливість застосувати свої вміння, здібності, ресурси і так далі.

    - Якщо ви самостійно взялися за організацію діалогу між різними групами, то, наскільки я розумію, ви не розглядаєте новостворене ВО «Майдан» Як певну комунікативну площадку?

    - Не зовсім так. Я, безумовно, вітаю появу тієї організації, яку зараз створили. Хоча, чесно кажучи, бачив це об’єднання менш політичним, щоб там було менше політиків та більше громадських представників. Щоб не було людей які нав’язують політичну волю, щоб з’явилася платформа для комунікації між політиками і громадою для прийняття спільних рішень та вироблення конкретної програми. Поки що політики у цій раді домінують. Але в той же час вони доволі відкриті і я особисто пересвідчився, що рада відкрита для того, щоб до її складу входили нові члени, представники громадських організацій, просто неформальні громадські активісти.

    Зрозуміло, що це об’єднання ставить перед собою політичні цілі, тому там без політиків ніяк не обійтися. Ні в якому разі не можна сприймати мої слова як відмову від політики взагалі, чи як заклик до усунення політиків від керівництва процесом. Але мені здається, що цей діалог між політичними партіями та непартійним суспільством має відбуватися на рівних, а не на елементах диктування своїх умов, наявності більшого політичного досвіду, чи вищого суспільного статусу.

    - Ті цілі, які задекларовані ВО «Майдан», вас влаштовують?

    - Виходячи з того, що я прочитав в статуті, - не зовсім. Можливо, на момент нашої розмови туди вже внесли якісь певні корективи. Але тоді, коли я ознайомлювався з документом, там було вказано, що мета – це оновити владу, змінити певних людей при владі, змінити систему влади, підписати Асоціацію з ЄС.

    Хотілося б бачити більш далекоглядні плани. Мені, наприклад, важливо розуміти, що буде після того, як влада зміниться, коли до неї прийдуть інші політики. Якими будуть оці процеси контролю, діалогу? Хотілося б, щоб спілкування між політиками і громадою не зупинялося, щоб в Україні поставав якийсь громадський рух, який унеможливить, наприклад, повторення узурпації влади у майбутньому. Рух, який, можливо, в чомусь допомагатиме політикам, але, головне, який не дозволятиме їм робити те, що не входить в інтереси України та її народу.

    Я би хотів, щоби цілі цієї організації були більш віддалені у часі й чіткіші у своїй конкретиці. Щоб вони не були аж занадто тактичні, а мали більш далекоглядну стратегію.

    - Але мені здається, що з тактикою у них все ж таки теж трошки напряг…

    - Ну давайте будемо справедливими! Об’єднанню трохи більше тижня. Насправді воно перебуває поки що в зародковому стані, незважаючи на те, що кількість членів цієї організації стрімко збільшується. Сам процес зародження ще не закінчився. Цілком можливо, що коли викристалізується більш-менш постійний, активний та фаховий склад ради, можна буде говорити про якісь конкретні тактичні речі.

    Насправді на тому засіданні, на якому я був, багато часу зайняли суто організаційні моменти. Зрозуміло, що все це потрібно вирішити, але виявилося, що це дуже болючий процес, тому що в кожного своє бачення, свої ідеї, й, часом, навіть одне слово викликає палку дискусію, тому що одні вважають, що формулювання має бути таким, інші впевнені, що воно має бути інакшим. Іноді, це дійсно важливо. Але повторюсь – воно відбирає чимало часу і сил.

    - З іншого боку, Майдан стоїть більше місяця і всі ці люди спілкувалися і до засідання Ради. Тобто, вони мали трошки часу, для того, щоб обговорити певні деталі.

    - Не всі люди спілкувалися. Насправді оцей процес взаємного спілкуванні в межах цієї ради тільки починається.

    За великим рахунком, політики зробили дуже великий крок на зустріч громадянському суспільству. Я це вітаю обома руками. Але зрозумійте, що це люди, які формували свої політичний та суспільний світогляди роками. Вони мають багато упереджень, їм важко через них одразу переступити.

    Знову ж таки, якщо взяти, наприклад, 30 чоловік ради, то більш пізнаваними і більш відомими будуть саме політики. І з цим теж треба рахуватися.

    - Але чи будуть вони бажані? Все ж таки, люди на Майдані найбільше симпатизують не закликам політиків, набагато більше довіряють музикантам –Вам, Фомі, Руслані.

    - Ну, по-перше Руслана і Фома також входять до ради «Майдану» і беруть активну участь у її діяльності, на відміну, скажімо, від мене. Так що, в цьому відношенні симпатії народу враховані.

    З іншого боку, давайте зважимо на те, що ті ж самі політики, яки виступали на сцені зі своїми промовами, і, наприклад, я – нас сприймають по різному. Політики зі сцени зі своїми промовами виступають по кілька разів на день, а я виходжу раз на тиждень, чи раз на два тижні. Цінність мого одного виступу трошечки вища за цінність промов політика, який змушений часто повторювати одне і те саме.

    - Здається, що у ваших виступах і душевності трошки більше.

    - Може бути. Але це обумовлюється різницею у нашій діяльності. Політики – це політики, а я – людина творча. Мистецтво політики полягає в тому, щоб говорити і при цьому не сказати нічого зайвого. Моє мистецтво полягає в іншому: сказати так, щоб зачепити за живе.

    - Ви достатньо багато часу проводите на Майдані. За вашими спостереженнями, настрої змінилися від початку акції протесту?

    - Звичайно.

    - В який бік?

    - Ну, перше, що видно неозброєним оком – людей стало менше. Помітно менше. Можна різними факторами це пояснювати. В тому числі – і певним розчаруванням людей, і наближенням свят.

    Але, разом з тим, зростає рішучість. Є чимало тих, хто готовий стояти на Майдані роками. Є ті, хто хоче виносити протестну діяльність за межі Майдану. Інше питання, що далеко не всі розуміються, як ця діяльність виглядатиме.

    - Як вам здається, що має бути далі?

    - Ну, оскільки вдалий момент для якихось більш рішучих дій уже втрачено, то, на мою думку, конче залишатися на Майдані сенсу немає. Зараз, як на мене, необхідна координація різних сил для організації локальних акцій протесту по всій Україні.

    З іншого боку, час уже чітко сформулювати, що саме ми пропонуємо замість того, що у нас є сьогодні. Зараз ми дуже активно говоримо, що нам не подобається: ми проти цього, ми проти того, ми проти іншого. Ми вимагаємо відставок. Нас не влаштовує система. Це зрозуміло. Але немає чіткого формулювання того, що ми пропонуємо на заміну. Тому виходить, що чимало людей сприймають нашу акцію протесту як спробу змінити одних людей при владі на інших. Причому, хто ці інші люди – теж не дуже зрозуміло. Очевидно, що в такому форматі наша діяльність виглядає дуже однобоко.

    Для мене не все одно, яка буде існувати система; як ці опозиційні політики виконуватимуть свої обов’язки, якщо вони опиняться при владі; хто буде контролювати їхні дії на керівних постах у державі. Це важливо знати. Але, чесно кажучи, відповіді на ці питання я для себе поки що не бачу, тому що я не маю чітко сформульованої мети, чітко сформульованої нової системи. Поки що все дуже загально.

    - Тобто, більш-менш адекватної реакції опозиції на те, що відбувається, поки що немає. А реакцію влади на події в країні, на вашу думку, можна вважати адекватними?

    - Дії нашої влади не були актуальними від самого початку. Від самого початку української незалежності. Я зараз кажу не лише про тих людей які є нині при владі. Всі представники влади, яких ми мали протягом останніх двадцяти років не показували, що готові адекватно виконувати свої функції. Вони не були готові активно працювати в інтересах держави. Всі вони активно демонстрували готовність активно працювати в інтересах своїх власних кишень.

    - Скільки ще Майдан протримається саме на Майдані?

    - Не знаю. Я чесно кажучи, вважав би за доцільне після різдвяних свят акції на Майдані згорнути. Але виключно за умови, що ми будемо чітко знати, що ми робимо далі. Тому що якщо не маю чіткої конкретної відповіді на це питання – краще стояти.

    Є багато людей, які вважають, що стояти на Майдані – це нічого не робити. Насправді, стояти на Майдані – це означає демонструвати свою силу, свою спрямованість, свій характер Це теж багато чого вартує. Але якщо буде план якихось інших дій, то я готовий цей план вислухати.

    - Від початку акцій протесту періодично проскакують думки про те, що музиканти, які приймають активну участь у житті Майдану, просто піаряться і не більше. Для вас це піар?

    - Чесно скажу, що я нікого із своїх колег не можу запідозрити в тому, що вони там піаряться. Насправді, музикантам зараз набагато простіше просто утриматися від присутності на Майдані, на інших акціях протесту і сказати: «Я займаюся тільки творчістю, мене це не цікавить». Це набагато легше, ніж сказати: «Я тут стою за ідею, тому що відчуваю, що це мій громадський обов’язок».

    - Чи може взагалі такий політичний піар працювати на користь виконавцю?

    - Скоріше, навпаки. Музиканти ризикують внаслідок такого, як ви кажете, піару, втратити частину концертів. Вони ж виступають по всій Україні, а не лише в тих регіонах, які розуміють і підтримують акції на Майдані. Тому такою діяльність легше отримати якісь неприємні моменти на майбутнє, ніж забезпечити собі піар.

    - На вашій концертній діяльності Ваша позиція якимось чином позначилась?

    - Ні. На щастя, не позначилась. Ми працюємо у звичних умовах.

    - Чи виходили на вас представники влади з якимись пропозиціями чи проханнями?

    - А сенс? Ми багато років чітко і відкрито декларуємо свою принципову і непохитну позицію, свої симпатії та антипатії. Ми уже через це проходили і багато разів наша відповідь була: «Категорично ні». Вони ж теж не тупі люди і розуміють, що якщо ми уже сказали «ні», то зараз не має для нас жодних причин казати «так».

    - Як ви ставитесь до колег, які відкрито підтримують владу і охоче виступали на антимайданах?

    - Серед моїх хороших приятелів та колег, наскільки мені відомо, нема нікого хто б таким займався. Але якщо є… Це їхня позиція, а яку вони мають право. Я не впевнений, що можу її засуджувати.

    - Во одній з пісень ви співали про те, що «не хочете бути Героєм (мова про звання, яким нагороджує влада) своєї країни». Але зараз, опинившись на барикадах, ви поступово наближаєтесь до цього статусу…

    - Якщо люди хочуть бачити мене героєм, чи називати мене героєм - це ще не означає, що я ним насправді є. Це по-перше.

    По-друге, якщо раптом мені запропонують з відповідних інстанцій і скажуть, що вирішили присвоїти мені звання Героя України, то я щиро відмовлюсь від цього.

    - Чому?

    - Мене завжди більше цікавило визнання слухачів і те, чи потрібна їм моя творчість, чи розуміють вони її. Визнання з боку влади для мене є малоцікавим.

    З іншого боку, якщо якесь звання допоможе мені реалізовувати проекти для суспільства, то я готовий до діалогу на цю тему. Не однозначно готовий, але, якщо, наприклад, мені подзвонять і скажуть «Олександре, ми хочемо запропонувати вам посаду директора Національного палацу «Україна» і можете самі вирішувати, які концерти там можуть відбуватись», то я готовий погодитися. Але тільки якщо я зможу робити на цій посаді все так, як сам захочу.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ