Володимир Литвин: Держава має думати, що робити з людьми, для яких війна стала ремеслом

    • Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
    • 30 Липня, 2014, 16:20
    • Розсилка

    Голова комітету з питань нацбезпеки та оборони передбачає: результати дострокових виборів в Раду визначатимуть люди зі зброєю

    Українська армія з величезними складнощами, але звільняє міста на Донбасі. Війна відбувається на фоні парламентської кризи. Розпад коаліції призвів до заяви про відставку прем’єра Арсенія Яценюка, який звинуватив депутатів в тому, що вони не хочуть прийняти його план додаткового фінансування Збройних сил за рахунок інших бюджетників. У четвер парламентаріям буде надано ще один шанс проголосувати за урядові законопроекти і залишити Яценюка на чолі уряду. Голова комітету з питань національної безпеки та оборони Володимир Литвин прогнозує політичне майбутнє Яценюка, говорить про помилки АТО та чекає, що люди зі зброєю будуть визначати результати дострокових парламентських виборів.

    «Яценюк з Турчиновим можуть стати ситуативними політичними союзниками»

    Як ви оцінюєте події, що відбулися минулого тижня в Верховній Раді: розпад коаліції, заява прем’єра про відставку?

    На атмосферу воєнного стану, в якому фактично перебуває Україна, накладається загострення політичної кризи, яка в свою чергу пришвидшить падіння української економіки. В зв’язку з заявою прем’єр-міністра про відставку, на мій погляд, ускладнюється вирішення питання залучення фінансів з-за меж України – МВФ не буде поспішати виділяти чергові транші. Він же співпрацював з цим урядом і, судячи з усього, знайшов з ним порозуміння. Зараз, очевидно, прийняття остаточного рішення щодо наступного траншу гальмуватиметься. Україна все очевидніше стає економічним банкрутом. Кажу це, з огляду на ті драконівські заходи, які запропоновані Кабміном. Судячи з усього, він просто не бачить інших можливостей, ніж припинення фінансування за значною кількістю статей.

    Вочевидь Яценюк таки залишиться керувати урядом? Рада його у відставку відправляти не збирається, та й він знову проводить наради.

    Згідно із трактуванням закону про Кабмін заяву про відставку Верховна Рада повинна розглянути в десятиденний термін. Якщо ж вона в момент подачі заяви не працює, то повинна розглянути її на першому засіданні після роботи депутатів в округах або комітетах. Просто Арсеній Яценюк зробив заявку на участь у високій політиці, бо до цього часу перебував у великій політиці. Повертатись в уряд йому нема резону, оскільки в політичному плані він багато втратить, але рішення за ним. Схоже, що він вже злякався своєї власної сміливості та ввімкнув задню передачу.

    Йому відразу дорікнули, що він намагається покинути корабель в важкий момент.

    Його виступ засвідчив про те, що в політичному плані він сповна використав момент, пов'язаний з розпадом коаліції. Він прекрасно розуміє, що за таких умов уряду працювати практично неможливо і зробив крок, щоб зберегти політичне майбутнє персонально для себе.

    Розпуск коаліції став для цього причиною чи просто приводом, щоб красиво грюкнути дверима?

    Яценюк заявляв, що він – камікадзе і, розуміючи, що камікадзе в нас швидко забувають, вхопився за момент... Інакше – «куля в лоб».

    Тобто він підключиться до передвиборчої метушні?

    Думаю, для нього не настільки важливими будуть ці парламентські вибори, як розвиток подальших політичних проектів. Треба сказати, що він вміє їх розвивати. Очевидно, що без політичної партії одинаку в політиці реалізуватись сповна практично неможливо.

    І в «Батьківщині» також?

    Не думаю, що в «Батьківщині» можуть вжитися декілька лідерів. Не для цього Тимошенко активно реформує свою політичну силу. Думаю, Яценюку складно брати участь і в проекті Петра Порошенка «Солідарність». Це означало б вічно бути на підхваті. І це в його роки. І це за його планів…

    Вони з Турчиновим можуть стати ситуативними політичними союзниками. Тим більше, що в них сьогодні непоганий рейтинг, оскільки, окрім всього іншого, вони постійно мають публічну трибуну. Проповідують з неї і сварять усіх. Яценюк дуже активно намагається тримати лідерство на європейському напрямку зовнішньої політики та витісняти з нього Порошенка. І це може оцінити проєвропейськи налаштована частина українського суспільства.

    Турчинов піде від давньої соратниці?

    Питання слід ставити інакше: чи візьме вона його до себе? І чи хоче він вже цього?

    Цей «передвиборчий» парламент буде здатний на непопулярні рішення?

    Вибори, які до того ж будуть вкрай складні, і непопулярні рішення – несумісні складники.

    І нічого не зміниться в його позиції щодо ініціатив Кабміну в четвер?

    Рішення матимуть половинчастий характер і просто відтермінують економічні загрози. Принаймні, до завершення виборів, щоб особи, відповідальні за країну, могли отримати нову індульгенцію на правління від народу.

    Загроза війни не затьмарить турботу про передвиборчі перспективи?

    Можливо, тим, хто взяв на себе відповідальність за країну, доведеться шукати спільну мову із групами депутатів, які займають доволі специфічну позицію. І власне ці утворення є специфічними.

    Це ви про кого?

    Достатньо подивитися на голосування в останні четвер-п’ятницю. Якщо в четвер одна з груп давала нуль голосів, то в п’ятницю раптом почала голосувати. В українській політиці часто-густо поєднується не поєднане. Точніше кажучи, спільний бізнес, який не переривається попри знаходження у ворожих таборах, дозволяє виходити на узгоджені позиції, щоб, врешті-решт, примножити гроші.

    «Військомати закидають невід набагато далі, ніж потрібно»

    На який час вистачить великого кредиту довіри, виданого народом Порошенку?

    Все буде залежати від того, наскільки довго буде тривати війна. Це проблема не тільки для сходу України, вона стає все більше проблемою для всієї країни – для сімей, з яких чоловіки рекрутуються в Збройні сили. Наведу показові приклади: за два етапи мобілізації під зброю поставлено 68 тисяч чоловіків, з них 5 тисяч 732 чоловіки – з Житомирської області, яка за кількістю населення займає місце наприкінці двадцятки регіонів. І це без врахування регулярних військових з’єднань, що розташовані на Житомирщині. В сім’ях цих військових виникає безліч проблем – по суті, люди не знаходять собі місця за своїх рідних і близьких. А закінчиться війна тоді, коли населення сходу в переважній своїй більшості стане союзником Києва. До того ж треба зробити все, щоб його союзником залишились й інші території.

    Якщо спробувати абстрагуватися від війни. Зараз українці відчувають на собі тотальне подорожчання при скороченні доходів, навіть Київ сидить без гарячої води… Ті, хто підтримував Майдан, радів втечі Януковича можуть задати питання – а чого ми досягли? Що говорити про тих, хто не був лояльний до Майдану…

    На побутовому рівні у людей ця тема масово не поставала так гостро до останнього часу. Люди називали речі своїми іменами більш відкрито, ніж це роблять політики. Як показало опитування, 80 % моїх виборців прямо заявляють, що причина війни в Україні – Путін, а політики говорять більш обтічними фразами. Проте останнім часом все частіше доводиться чути таке: попередня злочинна влада обікрала країну, але разом з тим щось перепадало і людям. Виходить, що нові крадуть все, оскільки нічого не перепадає людям. Якщо ситуацію не переламати і вона продовжуватиме погіршуватись, настрої будуть більш песимістичними, а далі – радикальними.

    Тим більше в зоні ведення АТО і в південній частині України, де також стоять наші військові частини, у військових дуже багато питань, на які ніхто не дає відповідей. Скажімо, бійці під Луганськом говорять – чому ми понад чотири місяці в окопах, а в Києві ніяк не можуть розсістися і освоїти посади, ділять їх між своїми і наближеними, а це – не кращі. І далі попереджають: на вибори прийдемо зі зброєю і допоможемо їх правильно провести. У людей, які виснажені фізично і морально, настрій дуже радикальний. Він відповідним чином передається їх рідним і близьким.

    Цих людей там просто забули чи ніким їх замінити?

    По-перше, немає достойної винагороди. Винагорода в разі смерті або каліцтва визначається трьома цифрами, а рішення, прийняті на законодавчому рівні, до цього часу так і не матеріалізовані Кабміном. Рядовий солдат строкової служби отримує зарплату 150 гривень, щоправда, йому нараховують ще премії – трохи більше 3 тисяч гривень. А поруч з ним контрактник першого року служби, в якого зарплата від 2500 гривень плюс премії. І один снайпер, і другий снайпер, а винагороди різні. Є відмінність зарплати між різними секторами безпеки і оборони, наприклад між військовослужбовцями Нацгвардії і Збройних сил. Комітет з питань національної безпеки і оборони неодноразово приймав рішення, звернення і вимоги, щоб вирішити питання із зарплатами. Реальні рішення досі так і не прийнято. Більше того, знижено рівень пенсійних виплат. Коли буде встановлена заробітна плата, яка б відповідала ризикам, яким піддаються ці люди, тоді вони, можливо, знали б, за що воюють. Тобто не тільки за країну Ми ж, як завжди, хочемо взяти кількістю, оскільки в нас ще з радянських часів залишилася вкорінена практика, вибачте на слові, смітити людьми. Потрібно дати людям впевненість, що якщо з ними, боронь Боже, щось трапиться - їхні сім’ї будуть забезпечені. Обіцянки влади платити до тисячі гривень в день мали б бути реалізовані хоча б у наближенні.

    По-друге, коли ми приймали рішення в Верховній Раді щодо мобілізації, депутати виходили з того, що наступна мобілізація буде проводитись за рахунок добровольців і тих людей, які мають відповідний досвід в гарячих точках і хочуть його використати. Для цього, до речі, Верховна Рада підняла граничний вік для призову. Людей, які висловили бажання піти добровольцями, чимало приходять до військкоматів. Нами навіть була сформована пропозиція для Міноборони утворювати офіцерські підрозділи, щоб не брати необстріляних людей, в тому числі тих, хто закінчував військову кафедру. Що таке військова кафедра і що таке реалії війни, особливо в наших умовах?

    І звісно, ішлося й про те, що треба здійснити ротацію, надати людям можливість перепочити. Звільнити тих, кого взагалі не мали права призивати. Але дає про себе знати егоїзм військових – у них вже є пристріляні люди, більш-менш злагоджені підрозділи і вони вважають, що треба довести війну до переможного завершення з цими людьми. Правда при цьому військові керівники показують пальцем вгору: є команда переможно завершити війну до 24 серпня.

    Є якісь норми, які регламентують строки перебування в зоні бойових дій?

    Є усталена практика. Якщо людина перебуває під постійним обстрілом, психологічно вона довго витримувати не може. Треба готувати резерв і звертатись за послугами, вибачте за слово, до тих, хто вже має відповідний досвід, пройшов гарячі точки і готовий сьогодні піти служити. В наш комітет приходить багато звернень людей, які брали участь в подіях на Балканах, служили в Афганістані, з пропозиціями використати їх досвід. Під час третьої хвилі мобілізації принципи добровільності і пропорційності треба взяти за основу.

    За яким принципом взагалі відбувається мобілізація?

    За очевидним: які спеціалісти потрібні, в якій кількості, для яких з’єднань. Але військомати закидають невід набагато далі, ніж потрібно. Якщо рознарядка на район, умовно кажучи, десять чоловік, то повістки виписуються ста, з урахуванням, що частина не з’явиться, а частина з тих, хто з’явиться, буде мати явні протипокази для призову. Мали місце непоодинокі випадки, коли для виконання плану загрібали всіх, в тому числі тих, кого закон забороняє мобілізувати, зокрема людей з каліцтвами, або чоловіків, у яких троє чи більше дітей.

    «Коли ведемо мову про антитерористичну операцію, армія взагалі не має брати участі у бойових діях»

    Коли події в Криму та на Донбасі тільки починались, люди з натхненням самі йшли до військоматів. А зараз, коли всі побачили всі ці жахи, бойовий дух зник?

    Вони побачили реалії війни, її страшну буденщину. Тут є такий показовий парадокс: у нас за соціологією десь 70% людей виступають за рішучі заходи в наведенні конституційного порядку. А от коли почали приходити домовини, ця рішучість і категоричність залишилась, а бажання іти на війну і посилати туди своїх рідних згасли. Маємо парадокс: патріотичні гасла поєднуються з масовими виїздами на заробітки, в тому числі й для того, щоб уникнути призову.

    В країні дуже багато штатних силовиків (армійці, міліція, спецслужби), які всі ці роки отримували освіту за рахунок бюджету, потім зарплатню, квартири, пільги і так далі. І ось країна фактично вперше за 23 роки потребує їх вмінь і навиків. Де зараз всі ці люди тепер? Чому доводиться робити додаткові призови, мобілізувати тих, хто досі утримував і армію і міліцію?

    Це питання абсолютно справедливе і логічне. Коли ведемо мову про антитерористичну операцію, армія взагалі не має брати участі у бойових діях. Закон це забороняє. Армія тільки виконує допоміжну функцію для спецпідрозділів внутрішніх військ, МВС, СБУ, зараз ще й Нацгвардії. Справа армії – це блокпости, перевірка документів… Керує антитерористичною операцією керівник Антитерористичного центру, він же перший заступник голови СБУ. Сьогодні ж реально операцією керує начальник Генштабу і військові виконують головну функцію. Ми внесли деякі зміни в закон про протидію тероризму, щоб легалізувати участь військових. На превеликий жаль, спецпідрозділи МВС після лютневих подій були частково розформовані, а більшою мірою деморалізовані, оскільки їх всіх одразу оголосили зрадниками і посіпаками злочинного режиму. Іще один неприйнятний чинник, коли основні сили міліції були задіяні на оборону своїх приміщень – вони обороняли свої споруди, а не людей. Я вже не кажу про територіальний принцип формування сектору безпеки і оборони, коли силовики живуть серед тих людей, яких ми називаємо сепаратистами, і відчувають на собі постійний тиск. Невипадково зараз почали займатися ротацією, перекиданням з інших регіонів представників силових структур.

    Хто конкретно керує АТО? Керівник Антитерористичного центру, начальник Генштабу, міністр оборони?

    Координація всіх дій зосереджена сьогодні в руках начальника Генштабу. Адже міністр оборони – це політична фігура, якщо йти за європейськими стандартами. По суті, в зоні АТО перебувають всі керівники сектору безпеки і оборони, в Києві вони тільки на час засідань Кабміну або нарад у Президента.

    Але начальник Генштабу не може давати накази, скажімо, міліції.

    Президент України, судячи з усього, наділив його необхідними повноваженнями. До того ж в зоні АТО перебуває міністр внутрішніх справ. Вони роблять одну справу і повинні знаходити спільну мову. Хоча питання взаємодії і координації зусиль все ще залишається істотною проблемою.

    Чи проходило призначення пана Гелетея узгодження з вашим комітетом? За які заслуги, як вважаєте, саме його обрав Порошенко?

    Не проходило. Хоча напередодні призначення Гелетея міністром оборони відбувалося засідання комітету. І серед керівників сектору безпеки і оборони був присутній також і Гелетей, який керував тоді УДО. На мій погляд, він з поміж інших присутніх об’єктивно і зі знанням справи характеризував те, що відбувається в зоні АТО, і оцінював ситуацію. Але члени комітету не знали, що на наступний день Президент внесе його кандидатуру на посаду міністра.

    Ви заявили, що війна на Донбасі вже перейшла в душі тамтешніх мешканців і буде передаватись наступним поколінням, потім почнеться партизанщина і так далі. Невже за цей недовгий період Україна ментально втратила Донбас?

    Треба розрізняти дві оцінки – війну, яка увійшла в свідомість людей, і втрату Донбасу. Постійно перебуваючи в цьому стресовому стані, виходити з нього буде непросто жителям регіону. Мені знайомі, до яких приїхали родичі з Донбасу, розповідають, що малі діти дивуються, чому не зашторені вікна, а почувши звук літака, починають шукати, куди сховатись. Я не кажу вже про те, що люди намагатимуться знайти відповідь, чому вони втратили житло, роботу і найголовніше – чому багато хто з них втратив рідних і близьких. І друге – по Україні розповзається зброя. Рано чи пізно території в зоні АТО будуть зачищені, але частина бойовиків нікуди не зникне – зачаїться, піде в підпілля або перейде до партизанських методів, мігруючи в інші області. Ми психологічно не були готові до того, що війна точитиметься на нашій території. До того ж, ані наша військова доктрина, ані наша психологія ніколи не могли уявити, що будемо воювати з найближчим сусідом. В сукупності маємо підстави для висновку, про який говорять фахівці: ми повинні думати вже не лише про те, що сьогодні відбувається, а й планувати життя країни на завтра.

    Як саме планувати?

    В першу чергу треба думати, як вилучити зброю, що робити зі створеними протоарміями, як їх перевести під юрисдикцію держави. У нас зараз сформовано 24 батальйони територіальної оборони – по чисельності це повнокровна дивізія. Формально вони підпорядковані Міноборони, але одягають, озброюють і фінансують їх області, а то й приватні особи. Є також спецбатальйони, які не належать до сфери підрозділів територіальної оборони. Як потім звести цих людей зі зброєю під відповідні державні структури? Як надалі використовувати людей, які відчули, що війна їхнє ремесло? Не кажу вже про тих, хто в регулярних військових частинах перебуває в зоні АТО – вони вже не сприймуть команди від людини, яка не була з ними в окопі і не була під обстрілом. Тобто постає і поставатиме безліч проблем, які поки що не вийшли на поверхню.

    «Україна має запропонувати свою «дорожню карту»

    Ви поділяєте думку, що якщо Росія заспокоїться в своїй агресії, то і в Україні все само собою заспокоїться?

    Трагедія із «Боїнгом» – це той момент, після якого з точки зору геополітики інтересам Росії відповідав би переговорний процес. Але рейтинг російського керівництва різко виріс якраз тоді, коли була здійснена анексія Криму. Тому вони зараз самі є заручниками політики, яку вчинили. Відтак або війна піде на завершення, або набуватиме все більш жорсткого характеру. Поки, судячи з усього, перший варіант не спрацьовує.

    Ви не бачите сигналів, що Росія хоче вийти з цього конфлікту?

    На мій погляд, Україна має запропонувати свою «дорожню карту». Росія взялася виправляти історію, і ці спроби фактично обернулися війною. Нова розділювальна лінія між Заходом і Росією пролягла територією України. Тож, по суті, це не просто українське питання, а міжнародний воєнний конфлікт, але на нашій території.

    Вам зрозуміло, чого хотіла Росія і чого вона досягла? Донбас, який російські бойовики знищують, їй не потрібен, це вже очевидно…

    Мова від початку ж ішла не про Донбас, а про значно більше – Новоросію. Зрозуміло, що Росія, як і кожна держава-глобальний лідер, не хоче, щоб біля її кордонів розгорталися війська і озброєння інших військових блоків. У даному випадку НАТО. Україна могла б порушити перед міжнародним співтовариством питання надання їй гарантій і статусу нейтральної держави. Росія мала б це підтримати і в свою чергу забрати звідси всіх своїх «зелених чоловічків». Очевидно, що без підтримки Росії війна закінчиться в Україні фактично наступного дня. Далі проводимо в Донбасі вибори, люди обирають місцеву владу, яка їм буде організовувати життя. Росія в свою чергу знімає блокування у питаннях енергоносіїв. Треба пропонувати пакет, в якому були б напрацювання щодо таких синхронних дій. Зрозуміло, що така постановка питання одразу викличе критику і спротив з боку тих, хто демонструє патріотичний чад і в комфортних умовах закликає вести війну до переможного кінця. Але, врешті-решт, належить зробити все, щоб не гинули люди. Військові, і мирні.

    Ви вважаєте, Порошенко налаштований зараз на такі перемовини? Чи ідуть якісь консультації між українськими і російськими можновладцями зараз? Може, депутати Ради і Держдуми контактують між собою?

    Сподіваюсь, що голова держави шукає різні варіанти. Я не виключаю різного роду консультацій і контактів – відомо лише про телефонні розмови. Такі консультації навіть не повинні вестись від початку на рівні глав держав, у яких повинна бути можливість для маневру. Коли тільки розпочалися процеси в Криму, наш комітет звернувся до профільних комітетів верхньої і нижньої палати російського парламенту з пропозицією продемонструвати реалізм і вийти на діалог. Відповідь отримали лише тоді, коли Крим був фактично анексований. Суть її була в тому, що «ваші пропозиції актуальні, тепер давайте будемо говорити про те, як нам далі дружити». Не відкрию великої таємниці, коли скажу, що свого часу мені було запропоновано в.о. Президента контактувати з російськими керівниками, щоб мати канал діалогу. На таку пропозицію я поставив питання – а яка позиція української сторони, які директиви? Відповіді не отримав, тому було лише декілька телефонних розмов, а далі контактів не було, бо, як я зрозумів, у тодішнього тимчасового керівництва держави не було визначеної позиції.

    А сьогодні позиція з’явилась?

    Ви ж розумієте, що якщо вноситься пропозиція, що завтра ми повинні негайно вступити в НАТО і ЄС – цілком зрозуміло, що нас туди не приймуть. Якщо ж бути далекоглядними політиками і розуміти, що треба зберегти територіальну цілісність, утримати державу і якомога швидше завершити війну, то належить пропонувати реальні кроки. Деякі з них я щойно назвав, але їх має бути набагато більше.

    Ви вважаєте, що Порошенко затягує підписання Асоціації з ЄС саме з міркувань пошуку компромісів з РФ?

    Не думаю, що в цьому треба шукати підступні дії з боку Президента. Наскільки я розумію, Президент вирішив одразу подати до парламенту повний пакет, який би передбачав ратифікацію документів і прийняття рішень, які б дозволили їх реалізувати. Адже, якщо тільки ратифікувати угоду, то всі розслабляться і скажуть: хай тепер Європа кладе нас в теплу ванну і вирішує всі наші проблеми. А до цієї угоди треба ще приробити ноги – не один закон, підзаконні акти, постанови і таке інше. Не кажу вже про практичну роботу.

    В цьому парламенті ще реально це проголосувати?

    Навряд чи.

    Але ж на словах всі за Європу.

    На словах всі за підтримку наших Збройних сил, але рішення якщо й приймаються, то виконуються мляво, а то й взагалі не виконуються. Парламент повністю зійшов з рейок. А треба було хоча б прийняти спільне рішення Президента, уряду і Верховної Ради про те, що вибори неминучі, як і смерть у належному віці, і прийняти ряд рішень, без яких країна у цей період не зможе існувати. А зараз всі почали просто розбігатися – це нагадує мені події 20 лютого під Верховною Радою, коли раптово знялися внутрішні війська, міліція, залишки депутатів розбіглися, а потім довелося їх дуже важко збирати.

    Ви як мажоритарник будете голосувати за непопулярні проекти, що подає уряд?

    Кабмін, з одного боку, проголошує, що потрібні кошти для підтримки збройних сил, а в документі при цьому пропонується скорочення коштів за різними програмами Міноборони, Держспецзв’язку, Прикордонної служби. Вони це пояснюють так – ми скорочуємо деякі статті, а ви нам дайте 16,7 мільярдів в резервний фонд і ці кошти підуть і на збройну організацію, і на відбудову Донбасу. Але покажіть постатейно, куди ділися 8 мільярдів, які вже було додатково скеровано в той же резервний фонд. І скільки ще і на що потрібно для Міноборони та інших силових структур. В цьому проекті закону через рядок звучить таке: «в умовах воєнного стану», «в разі введення воєнного стану» Кабмін самовільно скорочує видатки і вирішує всі проблеми. Або така новела: керівники бюджетних установ можуть без попередження і згоди працівника відправити його в неоплачувану відпустку на той термін, який вважають за необхідне. А чому не можна хоча б попередити людину, що вона протягом кількох місяців муситиме виживати тим, що знайде?

    До речі, так і не можна добитися цифри – скільки ж ми в день витрачаємо на війну. Звучать пропозиції ввести податок 1,5% на роздрібний товарообіг, податок на «війну» таким же обсягом. Але немає конкретних розрахунків, в тому числі й щодо того, як захищати вразливі верстви населення. Очевидно, має бути запропонований диференційований підхід: з багатих – по повній програмі, з бідних – по мінімуму. Взагалі галасу багато – серйозної роботи по-суті немає. Взагалі нічого не пропонується для збільшення доходної частини бюджету. Призначення уряду не полягає в тому, щоб лише урізати, а те, що залишилося, називати перемогою. Те, що запропоновано, є профанацією…

    Яценюк і міністр фінансів Шлапак лякають, що якщо не прийняти ці закони, то БТРи нічим буде заправляти, літаки не зможуть літати…

    За всієї поваги до уряду треба було виконати одну рекомендацію – під час війни має бути централізоване постачання ресурсів. Чому держава не може централізовано закупити паливо і віддати в військові частини? Чому кожен сектор безпеки і оборони окремо замовляє собі бронежилети? Можна ж просто переорієнтувати одне-два підприємства на виробництво бронежилетів. А так всі стоять в черзі в вузькому проході і ціна бронежилета 4+ досягає п’яти тисячі гривень. І подається як велике досягнення, що в день в зону АТО направляється 250 бронежилетів, причому я один туди відвіз 130 бронежилетів, а деякі мої колеги-депутати й більше.

    Але факт в тому, що армія поки все одно на наступний місяць належним чином не профінансована.

    Коли виступає міністр фінансів і говорить, що у нас залишились для Міноборони 500 мільйонів, а на парламентських слуханнях виступає його заступник і розказує, що «загальний фонд невикористаних коштів резервного фонду становить 5,8 мільярда гривень, у тому числі по Міністерству оборони 3,9 мільярда гривень», «ці кошти будуть використані на потреби оборони держави до кінця поточного року», то очевидно вони між собою повинні визначитись, скільки є грошей. Або хай запросять людей, які зможуть порахувати, а не розказують лякалки, щоб протягти будь-яке рішення. Вони ж нічого не говорять про те, що хочуть повністю зупинити заднім числом – з 1 січня 2014 року – дію низки соціальних законів. Мабуть вважають, що чим більше буде ґвалт, то це допоможе проштовхнути такі негідні речі. І якщо ти не голосуєш, то не патріот. Ставка робиться на те, що більшість депутатів законів не читають, а то й взагалі не беруть документів в руки при реєстрації.

    «Якби прикордонники взялися за руки і обв’язалися гранатами, терористів би це не зупинило»

    Дуже багато політиків в Верховній Раді вимагають від Президента введення військового стану. Він на це категорично не йде. Ви розумієте його аргументацію?

    Якщо взяти норми закону про правовий режим воєнного стану і надзвичайного стану, то фактично маємо воєнний стан. Є різні аргументи, щоб його формалізувати і є аргументи проти цього. Одні бачать в небажанні це зробити злі підступи для того, щоб провести дочасні вибори, інші вважають, що з країною у стані війни не будуть співпрацювати міжнародні фінансові інституції. Аргументів можна наводити багато, але Міжнародний комітет Червоного Хреста довів до Росії і України, що вони фактично перебувають у стані війни.

    Росія рапортує, що розміщує на своєму кордоні спостерігачів ОБСЄ для моніторингу ситуації. Чи можуть вони отримати більш-менш об’єктивну картину того, що там відбувається?

    Треба на місці дивитися, скільки спостерігачів і чи можуть вони охопити весь периметр кордону. Апріорі можу сказати, що це абсолютно неможливо. Очевидно, що через пункти пропуску ніхто не бажаний для України не ходить, до того ж з забороненими речами та технікою. Але будь-який крок в напрямку, коли ситуація ставиться під міжнародний контроль, треба вітати. Як початковий, звісно.

    Довелося чути думку, що Порошенко як любитель символізму хоче оголосити дострокові вибори на День незалежності, тому коаліція так поспішала розсипатися саме 24 липня. А він може, маючи на це право, не оголошувати ці вибори 24 серпня в залежності від розвитку ситуації на той час?

    Судячи з усього, налаштованість на проведення дочасних виборів не зазнає змін. Звісно, що можуть бути корективи. Проблема в іншому – чи відбудуться ці вибори в Україні, чи будуть вони легітимними і чи буде нова Верховна Рада представляти всю Україну. Якщо в такий спосіб переслідується мета відрізати Схід України від представництва його інтересів, то це завдання, схоже, буде виконане. Прогнозую, що маленькі війни будуть в кожній області, на кожному виборчому окрузі і багатьох виборчих дільницях. Коли люди зі зброєю, закритими обличчями будуть демонструвати підтримку тій чи іншій політичній силі і вимагатимуть від комісій прийняти «правильне» рішення.

    Не тільки на Донбасі?

    Усюди. Піде період розосередження конфлікту по всій Україні, я в цьому переконаний.

    Багато хто з депутатів каже, що без зміни системи виборів є ризик отримати майбутній парламент таким же, як цей.

    Ті, хто так каже, реально оцінюють свої шанси і відповідно розуміють – якщо буде 100%-пропорційна система, вони будуть представлені в Раді. Якщо ж буде система «50 на 50», то є питання. Звідси і таке занепокоєння майбутнім складом Верховної Ради.

    Ствердно заявляю, що ця Верховна Рада в особах оновиться мінімум на 70%. Вона буде абсолютно розконсолідованою і завзято буде далі розхитувати країну.

    Виборчу систему в цьому парламенті змінити реально?

    По-перше, я не бачу можливостей це зробити, а по-друге, якщо велика кількість людей дійсно хоче перезавантажити Раду, то приблизно такий же відсоток людей каже, що вони хочуть обирати конкретного депутата, тобто виступають за мажоритарну систему. Якщо ми так піклуємось про людей, то повинні це врахувати.

    Пропонуються відкриті списки, от люди і будуть обирати свого депутата.

    Щоб впровадити відкриті списки, потрібно буде провести всеукраїнський лікнеп – для початку місяців три вчити представників виборчих комісій.

    Чи може бути знайдений компроміс щодо зниження бар’єру?

    Ми – розділена країна, а є така біблійна мудрість, що будинок, розділений зсередини, довго не встоїть. В такій країні, як наша, треба враховувати настрої усіх верств населення і територій. Відповідно прохідний бар’єр має мати лише «санітарний» характер – від 1 до 2 %. Але егоїзм тих, хто при владі, обернений на те, щоб перекрити шлях дрібним партіям.

    Свого часу була хвиля закликів щодо відставки вашого брата, керівника Державної прикордонної служби Миколи Литвина. Зараз, здається, все вляглось?

    Люди, що організували цю кампанію, розраховували на високі місця в усіх структурах сектора безпеки і оборони. Вони їх потім не отримали, але безпідставні звинувачення проросли в українському суспільстві. До 4 червня лише прикордонники вели бої на кордоні і не все могли стримати, а зараз, коли увійшли регулярні Збройні сили України, вони теж нічого не можуть зробити. Прикордонна служба – це не прикордонні війська і не колючий дріт. На 1700 кілометрів україно-російського кордону на сході менше двох тисяч прикордонників. Зважте і на те, що 20% прикордонників – жінки. Навіть якби вони взялися за руки і обв’язалися гранатами, терористів би це не зупинило. Чому ніхто не згадує про те, як прикордонники декого не випускали за межі країни? Чому славні ВМС України здали весь флот, а прикордонники вивели весь свій флот із Криму? Чому ніхто не згадує, скільки силовиків зрадили присязі і перешли служити Росії, а вийшли з Криму тільки прикордонники і всього 5 тисяч військовослужбовців?

    Моя сім’я реально захищає країну. Мої брати – і один, і другий – в зоні АТО під обстрілами. Вони воюють! І не тільки брати. А де інші?

    У вас давні дружні стосунки з Петром Порошенком. Чи це допомагає вам доносити до нього якісь свої позиції після того, як він став Президентом?

    Я один раз безпосередньо спілкувався з Президентом. І говорив йому про ситуацію, називаючи речі своїми іменами. Зокрема, й тому, що буваю і на Сході, і на Півдні, і в своєму окрузі. Добре знаю, що оточення завжди дозує інформацію, щоб не псувати настрій керівнику. А вже справа Президента – брати до уваги чи ні – те, як я оцінюю події.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ