Юрій Рибчинський: За що засуджувати Лорак і Повалій, коли в нашого президента теж бізнес у Росії?

    «Все, що сьогодні роблять наші можновладці є ознакою того, що вони не лише рука Москви, а і нога»
    Легендарний поет-пісняр, Народний артист України Юрій Рибчинський у 2015-му відзначає 70-річчя. У сусідній Росії, де держава використовує артистів як ідеологічну зброю, з такої дати обов’язково зробили б подію державного масштабу. Нагороди, вшанування, численні телешоу на федеральних каналах увінчались би пафосним концертом у Кремлівському
    • Наталія Литвинова, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
    • 5 Липня, 2015, 00:00
    • Розсилка

    «Все, що сьогодні роблять наші можновладці є ознакою того, що вони не лише рука Москви, а і нога»

    Легендарний поет-пісняр, Народний артист України Юрій Рибчинський у 2015-му відзначає 70-річчя. У сусідній Росії, де держава використовує артистів як ідеологічну зброю, з такої дати обов’язково зробили б подію державного масштабу. Нагороди, вшанування, численні телешоу на федеральних каналах увінчались би пафосним концертом у Кремлівському палаці.

    В Україні все по-іншому. Ні! Рибчинського теж вшанували – Президент нагородив митця орденом князя Ярослава Мудрого. І наш ювіляр щиро, без іронії радіє цій відзнаці. Юрій Євгенович запевняє, що не очікував удостоїтись такої уваги. А про концерт каже, що влаштує його і сам, без підтримки Мінкульту, лише б дочекатись мирних часів.

    Та ні знаки уваги від глави держави, ні членство сина-депутата у фракції Блоку Порошенка, не стримують Рибчинського від гострого слова на адресу нинішньої влади. «Президент – це не Ісус Христос», – пояснює Юрій Євгенович в розмові з «Главкомом». Мова про уряд ще жорсткіша: «Це уряд не камікадзе, це уряд злочинців». Поет, який у своїх творах передбачив Майдан, нині застарігає очільників держави від нового народного збурення.

    «Я роблю попередження для тих, хто цей Майдан «готує». Вони кричать: якщо ти критикуєш владу, значить, ти – рука Москви. Ні! Справа в тому, що все, що роблять сьогодні наші можновладці є ознакою того, що вони не лише рука Москви, а і нога», - вважає Рибчинський.

    Юрію Євгеновичу, в травні ви відзначили 70-річчя. Зазвичай до таких дат артисти готують що особливе для шанувальників. Над чим працюєте ви в цей ювілейний рік?

    Зараз я працюю в кількох жанрах. Пишу просто вірші, вірші для пісень та п’єси. Закінчив мюзикл про Мерелін Монро, який називається «Мерилін. Crazy in love», композитор Вікторія Васалатій, з якою ми написали мюзикл «Едіт Піаф. Життя в кредит» (постановка театра ім. Франка, - «Главком»). Також зараз закінчую рок-оперу «Паганіні» з композитором Віталієм Волкомором.

    Хто буде виконувати головну роль в мюзиклі про Мерилін?

    Ми домовились з каналом «Інтер», що зробимо телевізійний кастинг на різні ролі, а ролей там багато. Головні події в житті Мерелін Монро відбуваються навколо чоловіків. Це – її продюсер Даррел Занук, директор кіностудії «ХХ століття – Фокс», це її перший чоловік, видатний спортсмен-бейсболіст Джо Ді Маджіо, актор французького кіно Ів Монтан, з яким у неї був роман в Голівуді, драматург Артур Міллер, президент Джон Кеннеді, також є роль Жаклін Кеннеді і того, кого вважають вбивцею Кеннеді – Лі Харві Освальд. Ще є така персона – душа Мерелін Монро. В мене в кожній п’єсі є якась містична фігура, наприклад, Біла леді в «Едіт Піаф», то і тут без цього не обійшлось. Я люблю містику.

    Ваш ювілей вам довелось відзначати без традиційних для вас творчих вечорів. У них завжди брали участь багато російських артистів, з якими вас пов’язує багаторічна співпраця. З ким з них ви підтримуєте стосунки сьогодні?

    Так, кожен ювілей я робив концерт. Але в нинішній час я вирішив не робити концерт, тому що не можу запросити, скажімо, Тамару Гвердцителі, Олександра Малініна, Анжеліку Варум… Я взагалі вважаю, що в цей час, поки в нас триває війна, не варто робити подібних концертів. Робити присвячений війні концерт –дуже гнітюче, а співати веселі пісні в цей час – не доречно. Потрібно перечекати. Коли ти щось святкуєш, а в цей час у багатьох людей горе – це не правильно.

    Тобто, чекаєте…

    Так. Я чекаю кращого часу. Ще багато років тому я назад написав пісню «Перемога», чекаю, коли ця перемога настане.

    Я зробив ювілейний телевізійний концерт на УТ-1. На різних каналах звучали концерти минулих років, вони повторювалися під час мого ювілею. Робити зараз творчий вечір – це, по-перше, колосальні фінансові і нервові затрати. Крім того, Мінкульт і раніше особливо не допомагав в таких заходах… а зараз навіть не варто звертатись з подібними проханнями. Але прийде час і я зроблю концерт. В цьому проблеми великої немає. Але я хочу робити тоді, коли у людей настрій буде нормальний.

    З ким із російських артистів ви продовжуєте підтримувати зв’язки?

    Зараз їх не так багато. З російським прозаїком Віктором Єрофєєвим, який завжди писав і пише про Росію так, що ніхто з українців так не написав. Він залишився сучасним Салтиковим-Щедріним для Росії. Чого варта його відома «Енциклопедія російської душі». Зараз в Московському драматичному театрі під керівництвом Армена Джигарханяна ставлять рок-оперу «Біла ворона» (автори Юрій Рибчинський та Генадій Татарченко, - «Главком»), то, звичайно, з Арменом Джигарханяном підтримую зв’язки, з композитором Максимом Дунаєвським.

    Гвердцителі, Малінін також завжди були в орбіті Рибчинського. Сьогодні ці зв’язки не перервані?

    Їм всім заборонено їхати з концертами в Україну. Незалежно від того, яка в них позиція, – позитивна, негативна чи нейтральна. Я пам’ятаю, з якою насолодою ми працювали з Сашею (Малініним, - «Главком»), коли він вирішив зробити концерт з двох відділень з українських пісень. Він вивчив українську мову, зовсім без акценту. З якою насолодою він над цим працював. І «Дикі гуси» співав, і «Чарівну скрипку», і «Ніч яка місячна». Він їздив Україною та мав колосальний успіх, бо він закоханий в українську пісню.

    Тобто, якщо російські артисти бояться, що якщо відвідають Україну, то їх по поверненню чекатиме покарання?

    Їм нічого не скажуть, але вони зникнуть з телебачення, з радіо, раптом в них почнуться проблеми з концертами. Їм дозволяють їхати тільки в Крим, в «ДНР», в «ЛНР». От туди, будь ласка…

    Лоліта Мілявська нещодавно в Керчі мала виступ…

    Так, я знаю. Вона співала українські патріотичні пісні Вакарчука.

    Але вона останнім часом виступала з образливими заявами щодо України. Зокрема – критикувала прагнення України до Європи, проклинала санкції, накладені на Росію.

    Це її проблеми. Але її мати з донькою живуть тут (у Києві, - «Главком»). Кожна людина, особливо під час таких складних подій може і помилятися, але не потрібно забирати в неї шанс виправити цю помилку. Не потрібно на людині назавжди ставити хрест.

    Ваше ставлення до Лоліти зараз змінилось?

    Вона як була талановита виконавицею, актрисою, так і залишилась нею. Але її політичні погляди… При тій епідемії, яка є в Росії, коли всі зомбовані, нічого дивного немає, що і вона потрапила під цей вплив. Мене це не дивує.

    В її репертуарі є і ваші пісні…

    Так, українські, до речі, написані з композитором Аркадієм Укупником, «Нічне таксі», «Я ненавиджу тебе за те, що так люблю».

    …чи не було у вас бажання заборонити їх співати?

    Ні. Нехай співає. Я вважаю, що українські пісні, які лунають в Росії, працюють на імідж України.

    Не так давно в Києві з концертом виступав Андрій Макаревич. Він з тих артистів, які не бояться, що про них щось в Росії подумають, або почнуть цькувати.

    Він не боїться. Олег Басилашвілі, Армен Джигарханян, Лія Ахеджакова, Борис Гребенщиков, Юрій Шевчук, Ельдар Рязанов – багато російських знаних людей не бояться. У багатьох людей болить серце за Росію та Україну, вони розуміють, до чого може призвести фашизація Росії.

    Один із жорстких критиків української влади серед російських артистів – Йосип Кобзон. Він називав нашу владу «катами Донбасу», закликав помститись українцям за кров. Ви, наскільки відомо, не розмовляєте з ним вже багато років, хоча раніше були друзями. Не намагались зараз переконати Кобзона?

    Ми не розмовляли після першого Майдану, потім знов почали спілкуватись. Для мене було дуже образливо, коли він назвав наш український гімн нацистським. Що він там знайшов нацистського? Навіть при всій неповазі до російського гімну, перелицьованого третій раз, я все-рівно ніколи не називав його нацистським. Це ж гімн держави. Думаю, таким чином, колишні друзі самі себе викреслюють із лав друзів… Кобзон – хвора людина, тому не хочеться нічого такого образливого говорити, тому, що коли людина хворіє, її жаліти потрібно. Це свідчення того, що багато людей вийшли з Радянського союзу, але там і залишилися, хто однією ногою, а хто і двома. Він же співає «Ленин такой молодой», наче він живе в тому часі. Якщо він з цього тішиться, то, напевно, йому хочеться повернутись до радянських часів. Він ображає Україну, хоча сам там тут народився (Кобзон народився в Донецькі області – «Главком»)… Тим паче, каже ті речі, яких не було: нібито коли малим був, то на Донбасі бачив бандерівців. Але бандерівських загонів там зроду не було.

    Те, що Кобзон образив гімн, перекреслило ваші відносини?

    Так. Гімн, який освячений кров’ю людей, які загинули на Майдані, – це свята пісня. До неї не може бути ставлення як до якогось шлягеру.

    «Для України втрата Лорак чи Повалій – це велика втрата»

    Багато наших співаків продовжують їздити працювати до Росії. Це - Ані Лорак, Потап та Настя, Світлана Лобода, Таїсія Повалій та інші. Як вважаєте, критика на їх адресу обґрунтована?

    Це можна було б якось засуджувати, якби у нас було офіційно оголошено, що ми воюємо з Росією. Але в нас немає такого. За що засуджувати їх, коли не тільки в нашого президента але і в багатьох наших олігархів і бізнесменів є бізнес в Росії, а російський бізнес працює зараз на нашій території. Крім того, мільйони наших людей працюють в Росії, тому, що їм потрібно утримувати сім’ї. Вони працюють там, тому, що не мають роботи тут. Я зрозумів би, якби тут було стільки роботи, а вони їздили б в Росію… Крім того, з моєї точки зору, артисти, які представляють Україну і їздять співати в Росію, роблять позитивну справу, бо раз на них там приходять люди, то вони приходять на Україну. У мене немає сумнівів, що Світлана Лобода, Тая Повалій, Ані Лорак, Потап і Настя – не менші патріоти, ніж будь хто з нас. Але вони їздять на роботу. Вони не до Путіна їздять, не на політичних мітингах виступають. А «Океан Ельзи» хіба не їздив з турами по Росії? В Петербурзі наприклад, їх заборонили. Але якщо такий колектив, як «Океан Ельзи», поїде по Росії – хіба це погано?

    Ми і так віддали Росії колосальну кількість естрадних співаків і співачок. Напевно, 75% російської естради вищого ешелону – це наші. Це і Лариса Доліна, і Лоліта, і Анжеліка Варум, і Наташа Корольова… Комусь, звичайно, дуже хочеться, щоб вони ніколи не повертались, щоб самим виглядати, так би мовити, на «вищому поверсі». Але я вважаю, що для України втрата таких співаків, як Лорак чи Повалій, – це велика втрата. Де їм тут працювати? Тут же немає концертів. Якщо мама не годує, то що поганого, якщо сусідська тітка дає цицьку. Поки не оголошена війна і є дипломатичні стосунки, поки наші заводи працюють там, а їхні тут, то я в цьому не бачу ніякого злочину.

    Минулого року концерти Ані Лорак блокували навіть в Одесі та Києві…

    Це те саме, що і цькуваня Макаревича в Росії.

    Ваш син в минулому році проводив свій великий творчий вечір і нібито бойкотував Таїсію Повалій, для якої написав багато пісень в 90-ті. В ЗМІ писали, що Євген Рибчинський, начебто, не захотів бачити співачку на своєму концерті, бо вона запросила завеликий гонорар.

    Так, насправді, Євген робив концерт, звернувся до Ігоря Ліхути, який назвав йому завелику ціну. Справа в тому, що Женя для Таї писав дуже багато пісень, коли вона починала і це робилося безкоштовно. Тому його це морально вразило.

    Ви відвідуєте всі концерти Ірини Білик в столиці. Але, здається, в її репертуарі немає ваших пісень?

    Одну пісню я їй зробив для дуету із Зібровим – «Мужчина и женщина», але це нічого не значить. Я її люблю не тому, що вона співає мої пісні, вона видатна співачка, яка зробила цілу епоху в українській естраді.

    Її часто засуджують за те, що вона почала з початку 2000-х співати російською. І це типова ситуація для багатьох українських співаків, які вирішили таким чином розшири свій ринок.

    А що, російською мовою перестали в Україні говорити? Хіба російська мова прийшла до нас з Росії? Вона виникла на терені стародавньої слав’янської мови, так само як українська, білоруська. Російська мова не належить тільки Росії, як і англійська мова не належить лише Англії. Мови не ворогують. Не потрібно ставити знак рівності: російська мова – це Росія. Українська культура, з моєї точки зору, багатокрила. Україна дала геніїв, які писали українською мовою, геніїв, які писали російською, геніїв, які писали, як Шолом Алейхем на ідиш, геніїв які писали польською, і, навіть, як Пауль Целан, німецькою. Якщо взяти всіх, повернути і сказати, що це наші, не віддавати Росії, та іншим країнам, то ми одразу стаємо великою світовою культурою.

    Як часто зараз у вас замовляють пісні?

    Якщо взяти 2013 рік, то, як мінімум – 2 пісні в місяць мені замовляли. Зараз, в зв’язку з тим, що концертів менше, у виконавців менше можливостей купувати пісні, але, все-рівно, я пишу, наприклад, для Лайми Вайкулє, постійно. В 2014 році Лайма співала у фіналі «Пісні року» нашу з Володимиром Волкомором пісню «Прощание Славянки», після цього ще декілька пісень ми для неї написали.

    Замовляє Павло Зібров, також молоді співаки. Але вже менше, набагато. Та все це тимчасово. Це як у рояля: не буває інструменту лише з білими клавішами, і не буває рояля лише з чорними. Якщо ти побачив рояль з одними чорними клавішами, то підніми кришку (сміється).

    Від чого залежить ціна за пісню?

    В першу чергу від імені того чи іншого автора. Якщо це пісня таких композиторів як Віктор Дробиш або Ігор Крутий, або Костянтин Меладзе, то, звичайно, вона буде дорожча, ніж у когось іншого.

    А у вас від чого залежить у маестро Рибчинського?

    Дивлячись, для кого пишеш. Я можу написати і безкоштовно, скажімо, для Гвердцителі чи для Малініна – одну пісню на рік подарувати. А так… Це ринок, розумієте.

    «Критикувати – це не значить робити президенту погано»

    Сьогодні ваш син Євген у політиці. Він в Блоці Петра Порошенка. Чи даєте ви поради сину-депутату?

    Коли він хоче порадитись і якщо я на цьому розуміюсь, звичайно, я даю йому якісь поради. Але він дуже самостійна людина, тому звертається до мене дуже рідко.

    Він працює в комітеті у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю. Я йому казав, що потрібно поновити інститут військових аптек, щоб для військових та їх родин були окремі аптеки. Люди купують ліки зараз за колосальні гроші, я вважаю, що це – злочин з боку держави, допускати таке. Держава повинна їм безкоштовно давати ліки, або за зниженими цінами. До речі, в США армія – це святе, а при армії завжди існував інститут військових аптек. У нас же його скасували, бо медицина стала предметом бізнесу.

    Ваш син часто критикує президента.

    Критикувати – це не значить робити президенту погано.

    «Українці не зробили для себе ніяких висновків після першого Майдану. Тому й отримали президента в рази гіршого, ніж попереднього (Януковича)». Це ваші слова. А зараз як ви оцінюєте зміни в країні?

    В нас цікава тенденція: після Кучми кожен наступний президент був гіршим за попереднього. Це я казав ще до останніх президентських виборів.

    Тобто при Кучмі особисто вам жилось краще всього?

    При Кучмі відбувалась колосальна кількість концертів під його патронатом, була можливість знайти спонсорів. Більше 70 конкурсів української пісні відбувалось тоді за рік. Фестивалі в Криму пісенні проводились, були умови для цього. Якби все таким шляхом пішло, якби були створені ще далі умови для спонсорства, якби дали можливість меценатам та спонсорам спонсорувати культуру, якби були закони, при яких культура не сплачувала б податки, то ми б мали іншу культуру. В нас би тоді ніхто не їздив би до Росії.

    І от вже минуло багато часу, не лише після першого, а й після другого Майдану. На вашу думку, є якісь зрушення?

    Владою все зроблено для того, щоб відбувся третій Майдан. Обвал гривні, підвищення вартості комунальних послуг, у мене, як у пенсіонера, відрубали 15% від пенсії. В часи Януковича за 3 роки менше було зроблено проти людей, ніж за цей рік з цим урядом. Тому, я вважаю, що це уряд не камікадзе – це уряд злочинців.

    Треба дуже не любити свій народ, щоб робити такі речі. В той же час ідуть мільярдні оборудки через Митну службу, через продаж власності і все інше. Але з кожним Майданом наш народ має все більше досвіду...

    Батьки, сини зі зброєю в руках кожен день, ризикуючи своїм життям на Сході воюють. За що вони воюють? Вони воюють за свою Батьківщину, за майбутнє. Яке майбутнє може бути у дітей та онуків, якщо залишиться ця модель держави? Треба не реформами займатися, а модель держави змінювати. Реформи – це як ремонт поганої машини: в іржавий Запорожець час від часу вставляють якусь деталь то від мерседеса то від сітроена.

    «Я не «каркаю». Я роблю попередження…»

    Як цю модель потрібно змінювати?

    Треба робити таку модель держави, як у чехів, поляків, тобто, народний капіталізм. Інакше нічого не поміняється. Найбільший недолік нашої моделі – боротися з корупцією призначають тих, хто є корупціонером. Корупція ж не існую внизу: як судді будуть щось вирішувати, коли самі на 100% є корупціонерами. Потрібно все міняти – міліцію, суддів.

    Так от у нас же зараз створюють нову міліцію…

    Колись в одній з своїх поем я передрік, що буде Майдан. Так і зараз все до цього іде. Я не «каркаю». Я роблю попередження для тих, хто цей Майдан «готує». Вони кричать: якщо ти критикуєш владу, значить, ти – рука Москви. Ні. Справа в тому, що все, що роблять наші можновладці на сьогоднішній день є ознакою того, що вони рука Москви. Рука і нога. Якщо те, що вони роблять, не працює на український народ, то значить, це працює на ворога. Начебто через Мінські угоди вони не можуть відповідати ворогу вогнем, не мають права вигнати своєю зброєю ворога. Влада клеїть дурня, війну перетворила на бізнес. Це ганебно.

    Коли артисти ідуть до влади, це - позитив?

    З моєї точки зору, Верховна рада має складатись із інших людей. Потрібно мати дві освіти – юридичну та економічну. Може бути дуже хороша людина, чи дуже сумлінна, яка ризикувала життям, але в парламенті потрібно закони писати, а є такі зараз депутати, що навіть термінів юридичних не знають. В нас досі не було повноцінного парламенту. Зараз таке відношення: нам подобається якась людина, то давайте її виберемо у Верховну раду. Так не можна.

    Ви про таких, як козак Гаврилюк?

    Він більше користі б зробив, якби йому дали роту, нехай воює. Це все-одно, що мене призначити директором військового заводу. Парламент має бути професійним, це ж не любительський клуб «хороших людей». І партії я би заборонив, до речі.

    Навіщо?

    Тому що наша країна отруєна так званою партійністю. Але справжні партії мають бути ідеологічними. Ідеологій не так багато: може бути комуністична, соціалістична, соціал-демократична, ліберальна, анархічна… А у нас – партія Іванова, партія Петрова, Петренка, Сидоренко. Це клуби. Це бізнес. Яка може бути партія за географічною ознакою – я про Партію регіонів? 70 років все партійне життя людей в нашій країні – це була одна партія. Ми кожен день, образно кажучи, їли одну і ту ж їжу. Уявіть, що ви 70 років їли вівсянку, і раптом вас запросили на банкет з розмаїттям страв. Що з вами буде? Гастрит, язва і так далі. У нас люди зараз не пояснять толком, яка ідеологія у «Батьківщини», наприклад, або у «Народного фронту».

    Тим не менше, ваш син в парламенті у складі президентської фракції.

    Він не член партії, він мажоритарник. Просто він йшов під егідою БПП.

    Чи правильно, що КПУ заборонили?

    Для того, щоб заборонити будь-яку партію, треба провести щось на зразок Нюрнберзького процесу. Якщо сьогодні можна заборонити КПУ, то завтра так само можна заборонити будь-яку з інших партій, які є в парламенті. Це не цивілізовано. Цивілізовано – вирішувати все через суд, на якому визначається вирок.

    «Артистам я б сказав – хочете стати народними? Будь ласка, зберіть 70 тисяч людей!»

    Петро Порошенко вам на 70-річчя вручив орден Ярослава Мудрого. Що для вас означає така відзнака?

    Для мене це було не очікувано. Якщо я заслужив орден Ярослава Мудрого, то я вдячний президенту. Але я не звертався, ніхто не подавав ніяких документів, це була його ініціатива, значить, він так вважає. Кожній людині приємно, коли її цінують.

    Чи є сьогодні сенс в званнях народного, заслуженого артиста?

    Треба міняти систему присвоєння цих звань. Коли влада відзначає, кому дати, – це як при Радянському союзі. З моєї точки зору, не влада має відзначати - це має визначати народ, тобто кількість людей, які приходять на концерти. Влада може не давати Вакарчуку звання народного артиста. Але він збирає 70 тисяч глядачів, а інші артисти не можуть зібрати таку кількість людей. Іншим артистам я б сказав – хочете стати народними? Будь ласка, зберіть 70 тисяч людей!

    Яку пенсію ви отримуєте як народний артист?

    Коли я пішов на пенсію, в 60 років, моя пенсія складала приблизно 5000 гривень. За курсом на той момент це було біля $1000. Потім, долар раптом в 2 рази виріс, моя пенсія стала складати $500 . На сьогоднішній день, якщо врахувати, що в мене забрали 15% пенсії, – це приблизно $200 виходить. Тобто, $800 в мене держава вкрала. Держава, яку я маю любити, на яку я маю працювати.

    Ваш творчий побратим, композитор Ігор Поклад, співавтор найвідоміших ваших шлягерів, тяжко хворіє? Який у нього стан сьогодні, і чи відізвались на ваш заклик йому допомогти артисти?

    Він переніс важкі операції. Здоров’я його зараз більш-менш нормальне. Дай Бог, він має ще багато років жити та писати. Він – геній української музики.

    Хто з артистів йому допомагав?

    Допомагали всі, коли були операції. І Меладзе, і Ротару, і Ліхута з Повалій, дуже багато артистів допомогло, всіх і не назву.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ