Екс віце-президент ПАРЄ Горан Ліндблад: Росію потрібно позбавити права голосу до повернення Криму Україні

    «Сама заборона комуністичних символів може бути неефективною у боротьбі з комунізмом»

    Після Революції гідності в Україні розпочалася декомунізація. По всій країні громадські активісти валили пам’ятники Леніну, іншим комуністичним діячам. Пізніше до цього процесу приєдналася й держава: ухваленням пакета декомунізаційних законів цей процес було легалізовано. В Україні під забороною опинилися радянські символи, Комуністична партія, було перейменовано сотні населених пунктів і тисячі вулиць.

    Наша держава засудила комунізм лише через 25 років після здобуття незалежності. Натомість наші колеги по соцтабору зробили це набагато раніше. А найпрогресивнішими у цій справі стали країни Балтії, у яких створено музеї, що засуджують тоталітарні режими XX століття.

    Втім, усіх європейців об’єднує відсутність покарань для конкретних осіб за злочини, скоєні під впливом комуністичної ідеології. На відміну від фашистів і нацистів, покараних спеціально утвореним для цього Нюрнберзьким трибуналом, комуністичних злочинців оминула подібна доля. Найбільший шанс на утворення трибуналу і притягнення до відповідальності був наприкінці 80-х років минулого століття – в час падіння СРСР і комуністичних режимів у країнах соцтабору. Однак спеціальний трибунал тоді так і не було створено. Немає його і дотепер.

    Нині у Старому світі працює неурядова організація «Європейська платформа пам’яті та сумління», мета якої – добитися утворення міжнародного трибуналу, на якому буде засуджено злочини комунізму і притягнуто до відповідальності конкретних осіб. «Одним із результатів нашої роботи стало те, що у травні 2015 року Естонія стала країною-ініціаторкою запровадження утворення міжнародного трибуналу за злочини тоталітарних режимів», – розповідає керівник організації, колишній віце-президент ПАРЄ, шведський політик Горан Ліндблад. Однак втілити задумане в життя нині буде вкрай складно через те, що більшість депутатів Європарламенту має ліві погляди, а в деяких країнах ліві навіть намагаються обмежити доступ до архівів, приміром у Чехії. «Ліві погляди більшості Європейського парламенту не дозволяють мати економічну підтримку від країн ЄС. Наші операційні витрати складаються з підтримки, яку ми отримуємо від Угорщини. І ця підтримка триватиме ще найближчих два роки», – розповідає Ліндблад.


    Горан Ліндблад
    Горан Ліндблад

    Пане Ліндблад, ви є людиною правих поглядів. Вважаєте, що ліві ідеї погані чи йдеться лише про лівий радикалізм?

    Проблема не в тому, що ідеологія сама по собі погана. У мене дуже багато друзів серед лейбористів, дуже багато друзів серед представників Соціалістичної партії. Вони насправді дуже прикольні люди. Але в моменти, коли вони повертаються до своїх ідеологічних базисів, починаються проблеми. Є дуже багато думок, міркувань, які не залежать, не впираються в ідеологію. Є багато ідей, з якими я згоден, з урядом Швеції зокрема, коли йдеться про підтримку найменш заможних прошарків населення, коли йдеться про нормальне забезпечення охорони здоров’я. Але це не питання ідеологічної належності, це питання розумного планування держави.

    Проблеми, з якими стикаємося, полягають у сприйнятті. Ми звикли вважати, що представники правої ідеології – це завжди погані, а представники лівої ідеології – завжди хороші. Насправді все не так просто. Є хороші як серед тих, так і серед інших, погані також є і там, і там. Проблема в тому, що коли ідеології перемагають, це не приводить до добра. Коли влада опиняється в руках однієї людини, котра чітко дотримується ідеології, це завжди погано. Насправді дуже багато спільного між комунізмом і фашизмом, але люди цього не помічають, не усвідомлюють.

    Можливо, тоді слід засудити конкретних осіб, а не забороняти ту чи іншу ідеологію, як сьогодні, наприклад, відбулось в Україні?

    Погоджуюся. Ми маємо привести до відповідальності конкретних людей. У своєму звіті 2006 року я засуджував конкретну ідеологію. Звичайно, ми не можемо привести ідеологію до суду, але можемо людей. Тобто дуже важливо, аби ми побачили конкретних виконавців злочинів, побачили, що вони відповідальні за ці злочини.



    Після Другої світової війни було створено Нюрнберзький трибунал, який покарав винних у злочинах нацизму і фашизму. Натомість до цього часу так і не було створено трибунал, який би засудив винних у злочинах комуністичних режимів. Чому?

    Нюрнберзький трибунал відбувся одразу після Другої світової війни. Його проводили переможці, які засуджували злочини сторони, яка програла. Це все було на переможній хвилі, це було дуже актуальним на той момент. Проблема з трибуналом, який хочемо зорганізувати ми, якраз полягає в тому, що його потрібно було провести у 1989 році, на початку 90-х років. Зараз уже надто пізно – 25 років минуло після того, і вже немає того відчуття…

    В Україні остання революція призвела до заборони Компартії і ухвалення «декомунізаційних законів». На вашу думку, ці рішення є справді щирим бажанням влади перегорнути сторінку минулого чи це лише ширма, якою прикривається влада, йдучи назустріч настроям у суспільстві?

    Проблема завжди «двояка». Тобто коли ми починаємо забороняти щось, ми завжди можемо наштовхнутися на зворотну дію. Мені здається, що проблема так само полягає в тому, що зараз дуже багато молодих ідіотів, назвемо їх так, які не розуміють, із чим вони мають справу. Ми не можемо заборонити певні символи, бо їх потім апропріює молодіжна культура. Наприклад, у Норвегії зараз дуже багато товарів, які купуються, пов’язані з минулим. Наприклад, футболки з Че Геварою, футболки з серпом та молотом. І коли я запитую цих людей про те, чому вони носять на собі ці символи, чи знають вони щось узагалі про них, то вони відповідають, що у нас російська, радянська (!) така ностальгія. Тоді я їм відповідаю, що хочу побачити норвезьку ностальгію, хочу побачити футболки з вашим найвідомішим колаборантом і зрадником Норвегії. Чому ви не носите такі футболки? Проста заборона будь-яких символів може бути неефективною. Те, що заборонено символи нацизму і символіка нацизму, не означає, що у нас немає неонацистських рухів, а вони є і у Швеції, неонацизм у певних проявах є і в Україні також. Тому забороняти символи, забороняти партії… Інша річ – це, власне, підвищувати обізнаність людей.

    Ви обіймали посаду віце-президента ПАРЄ, знаєте кухню цієї організації. У січні буде чергова сесія ПАРЄ, у якій усунута від участі Росія хоче повернутися до роботи. Як гадаєте, росіянам це вдастся, якщо врахувати заяви нинішнього голови асамблеї Педро Аграмунта про необхідність це зробити і його регулярні візити до Москви?

    ПАРЄ – це організація, спрямована на діалог, на відкриту дискусію. Тому зрозуміло, що вони (делегати в організації) мають домовлятися між собою. Ще у 2008 році я голосував за те, щоб позбавити Росію права голосу, коли було скоєно напад на Грузію. На той час це рішення не було прийнято. А те, що зараз відбувається… Дійсно, нинішній президент ПАРЄ – людина, яка має доволі близькі зв’язки з Росією і проросійські погляди. Я бачив, як Леонід Слуцький (голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ. – «Главком») дарував йому величезну картину, розумію, що він має певні дружні взаємини. Мені здається, не треба обмежувати участь Росії у з’їздах, роботі організації, але потрібно позбавити її права голосу, доки Крим не буде повернуто Україні. Це моя особиста думка.


    Горан Ліндблад
    Горан Ліндблад

    Горан Ліндблад – шведський політик. У 1997–2010 роках був членом шведського парламенту, працював у Парламентській асамблеї Ради Європи (2004–2010 рр.), певний час обіймав посаду віце-президента ПАРЄ. Ініціатор резолюції ПАРЄ №1481 «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» (2006). З 2011 року є президентом неурядової організації «Європейська платформа пам’яті та сумління».

    Михайло Глуховський, Наталія Малиновська, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

     

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ