Іван Ліщина: Екс-командувач ВМС Березовський погодився перейти на бік ворога за 300 тисяч доларів...

    У військкоматі в Сімферополі, де катували полонених, перебували Гіркін і Бєс
    Сьогодні в Міжнародному суді ООН в Гаазі розпочалися слухання за позовом України проти Росії за вчинення актів тероризму і дискримінації. Як заявили в МЗС, рішення про зобов’язання РФ припинити протиправні дії проти населення Донбасу і Криму може бути прийнято за 1-2 місяці. Повільно, але все-таки «рухаються» і позови України
    • Катерина Пешко
    • 6 Березня, 12:33
    • Розсилка
    Іван Ліщина
    Фото: hromadske.ua
    Іван Ліщина

    У військкоматі в Сімферополі, де катували полонених, перебували Гіркін і Бєс

    Сьогодні в Міжнародному суді ООН в Гаазі розпочалися слухання за позовом України проти Росії за вчинення актів тероризму і дискримінації. Як заявили в МЗС, рішення про зобов’язання РФ припинити протиправні дії проти населення Донбасу і Криму може бути прийнято за 1-2 місяці.

    Повільно, але все-таки «рухаються» і позови України проти Росії в Європейському суді з прав людини. Вперше у своїй історії Україна подала скаргу проти іншої держави до ЄСПЛ навесні 2014 року – з початком анексії Криму. Сьогодні ж на розгляді в Європейському суді перебуває загалом п’ять скарг нашої держави проти агресора.

    Дві з них стосуються порушень прав людини в Криму та на Донбасі в 2014 році, ще дві – порушень у 2015 році і окремо йде справа про викрадення дітей-сиріт та дітей-інвалідів на Донбасі і спроби Російської Федерації вивезти їх на свою територію.


    12122

    Міністр юстиції Павло Петренко анонсував подання шостого позову, в основу якого ляжуть уже події 2016 року. Та очікувати на те, що анексія і розв’язана Росією війна на сході України матимуть швидку юридичну оцінку, не варто. ЄСПЛ по кілька років розглядає більш прості скарги від звичайних громадян. Міждержавних же справ за всю свою історію суд розглянув лише 16. І, наприклад, справа «Кіпр проти Туреччини», що стосується турецького вторгнення на територію Північного Кіпру в 1974 році, отримала вердикт лише 40 років потому – у 2014-му.

    Проте урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ Іван Ліщина запевняє, що суд не зацікавлений у затягуванні розгляду скарг України проти Росії і попередній досвід ЄСПЛ, набутий роками, допоможе йому.

    Пане Іване, в Європейському суді з прав людини перебуває п’ять позовів України проти Росії. Яку з цих справ може бути розглянуто швидше за інші?

    Ми подавали одну справу за іншою, потім суд їх ділив, про якісь справи забував, потім згадував, усе відбувалось певним чином сумбурно. Тому всі справи зараз перебувають на різних стадіях розгляду.

    Що означає «забував»?

    Першочергово, наприклад, щодо подій у Криму і на Донбасі в 2014 році була одна справа. Росія нам довго не відповідала, врешті в 2016-му подала зауваження, що стосувалися саме юрисдикції ЄСПЛ. Вони зазначали, що на даному етапі суд узагалі не може розглядати дане питання по суті. Після коментаря росіян суд розділив справу на дві. І на початку 2016 року запропонував нам прокоментувати відповідь росіян тільки щодо Криму. Аби не затягувався розгляд справи стосовно Донбасу, у вересні я подав до ЄСПЛ запит із проханням активізувати роботу також і щодо неї. За деякий час нам прийшла відповідь: ну, добре, прокоментуйте ще й тут відповідь росіян. Тобто відповідь у росіян була одна щодо Криму і Донбасу, але ми окремо мали коментувати кримську і донбаську частини. Все дещо сюрреалістично. Але суд сам вчиться, для нього такі справи нові.

    З іншої точки зору, у ЄСПЛ досить складна процедура. Навіть у звичайній справі до стадії комунікації може минути багато років. Це не означає, що суд про цю справу забув. Але наразі справа просто лежить на полиці, чекає, коли до неї дійдуть руки. Просто дуже великий завал у справах. Вони фізично не встигають.

    Росія до 2016-го взагалі нічого два роки не відповідала суду?

    Вони подали якісь загальні заперечення щодо юрисдикції. Потім суд їм запропонував сформулювати це чіткіше. Тобто листування якесь було і є, але це не відбувається протягом двох-трьох днів. У таких масштабах нічого подібного у ЄСПЛ ще не було.

    Всі ці п’ять позовів рухаються паралельно. Щодо подій у Криму в 2014 році ми зараз готуємо велику відповідь для Росії. Весь цей час ми збирали документи, проводили інтерв’ю зі свідками. Думаю, зібраною інформацією, зокрема, допоможемо колегам з МЗС з їхнім позовом у Міжнародному суді справедливості (Міжнародний суд ООН. – «Главком»). Бо ми систематизуємо всю інформацію про анексію: як вона відбувалась, які частини заходили, кого блокували, яких активістів захоплювали, де їх тримали, хто їх бив. Словом, складаємо дуже детальну картину всього, що діялося.

    У донбаській справі, яку після нашого запиту суд нам усе ж таки запропонував прокоментувати, відповідь ми маємо надати у березні. Але, скоріш за все, це буде трохи відкладено, бо ми фізично не встигнемо все зробити. Дуже великий обсяг роботи.

    Паралельно з цим росіяни прокоментували наші позови щодо подій 2015 року і зробили це доволі дивно, бо одночасно дали три відповіді. По-перше, зазначили, що всі наші заяви так само є неприйнятними і судом не повинні розглядатися. По-друге, сказали, що спочатку має розглядатися справа 2014 року, а потім уже 2015-го. І попросили відтермінування. Зараз у нас є строк до середини березня прокоментувати цю відповідь. Ми, звісно, писатимемо, що немає необхідності відкладати справу. Тим паче що у справах – 2014 та 2015 років – питання юрисдикції трохи різні.

    У чому саме полягає відмінність?

    Якщо стосовно Криму росіяни кажуть, що до 21 березня 2014 року вони відповідальності за Крим не несли, то щодо 2015 року вже не приховують, що відповідають за події там.

    Щодо Донбасу теж є різниця. У 2014 році, на початку воєнних дій, участь росіян була прихованою. Вони почали «світитися» активно ближче до серпня, тоді з’явились їхні десантники, що «заблукали», заходили їхні частини, які брали участь в Іловайському котлі. Та рівень підтримки і системного контролю за озброєними формуваннями так званих ЛНР та ДНР у 2015 році був уже зовсім іншим. Вони сформували 1-й, 2-й корпуси, які безпосередньо включили вже в загальну систему російської армії. Вони ж підпорядковуються керівництву відповідного округу (Південного військового округу. – «Главком») Російської Федерації. Тобто це вже частина російської армії. Тому це різні процеси. Так, висновок щодо 2014 та 2015 років буде один і той самий, бо росіяни мали контроль над цими територіями й раніше. Але щодо 2015 року буде вже інакше вибудовуватись аргументація.

    Деталі, конкретні докази, які надсилаєте до ЄСПЛ, оприлюднювати можете?

    Суд спочатку взагалі зробив усю інформацію конфіденційною. Зараз він трохи послабив цей режим. Але ми не можемо оприлюднювати зміст міждержавних справ та позицій, що подаватимуться нами до ЄСПЛ. Якоюсь мірою таке оприлюднення може розглядатися як тиск на суд.

    «Полонені чули розмови: «Бес пришел, привел врача...»

    Принаймні статистичні дані можна озвучити? Скільки людей, наприклад, у Криму в 2014 році було захоплено в полон?

    Зараз не можу. Тим паче ми ще збираємо дані, зводимо цю інформацію.

    У росіян два елементи аргументації. Перший – Україна порушила всі можливі, на їхню думку, вимоги, критерії прийнятності справ. Вони кажуть, що наша справа політично мотивована, відповідно, ми зловживаємо своїм правом звернення до ЄСПЛ. Ми пояснюємо, що у нас немає жодної політичної мотивації, наше завдання – захист прав людини. І навіть якби була політична мотивація, це не є засадою для визнання нашої заяви до ЄСПЛ зловживанням. Насправді будь-який заявник, коли звертається до суду, звертається по захист своїх прав, але мотивація в нього буде будь-яка – політична, економічна і так далі.

    Окремо у них ідуть скарги на те, що ми не довели систематичність порушень, на їхню думку. От ми якраз зараз цим займаємося. Навіть ті свідчення, які ми вже зібрали, показують систематичні викрадення, незаконне позбавлення волі, катування трьох груп людей. Перша – наші військовослужбовці, які відмовлялись переходити на бік Росії. Друга – проукраїнські активісти. Третя – татари, хоча ця група перетинається з другою. І у нас є свідчення багатьох тих, хто пройшов камери катувань у Криму...

    Що з цих свідчень вас вразило?

    Дещо розповім. Десь до 10 березня (2014 року. – «Главком») відбувається штурм військкомату в Сімферополі. Що важливо? Сімферопольський військкомат розташований поряд із залізницею, її там чутно. Після штурму і захоплення в цьому військкоматі перебував Гіркін (згодом один з ватажків «ДНР». – «Главком»), він навіть є на записах. Ми насправді не знаємо, як себе називали ті, хто захопив військкомат: чи то була «самооборона», чи якесь «Русское единство», чи якась інша нечисть. Але це були озброєні люди у формі, проте не в піксельній російській формі. Потім, як нам відомо, там з’явились і «зелені чоловічки» у піксельній формі. У нас є докази, що вони стояли на вході, по периметру.

    Ми розмовляли з воєнкомом цього військкомату, який зараз служить в Україні. Він розповідав, що коли його до початку всіх цих подій лише було туди призначено, в підвалі військкомату була недобудована сауна. І от після захоплення цього військкомату в цей підвал почали звозити військовослужбовців української армії, які потрапили під увагу так званої самооборони. Їм замотували очі, надягали на голови капюшони, пакети, щоб вони не бачили, куди їх везуть. Одного з них випустили, а потім з якихось причин привезли назад. І він упізнав сходи, почув залізницю, запахи були ті самі. У нас є четверо людей, котрі там сиділи. Вони один одного не бачили, бо у них на головах постійно були пакети, а руки були зв’язані. Їх катували електрикою, приставляли дроти від польового телефону до горла і били током, били просто з різних причин.

    У одного військовослужбовця, наприклад, намагалися дізнатися про місце проживання українського генерала. Активістів катували, щоб ті зізналися у зв’язках із НАТО. Коли зрозуміли, що зв’язки з НАТО щось не вдається відшукати, з них просто вибивали інформацію про банківські картки, щоб гроші познімати. Також їх просто катували для розваги. Наприклад, якоїсь миті туди завели кримський «Беркут» і запропонували тим робити з полоненими що завгодно. Щоправда, кажуть, ті не дуже лютували. Самі охоронці там були неадекватні. Це як жахливий трилер.

    Окрім Гіркіна, когось ваші свідки ще впізнали?

    Хто їх катував, вони, звісно, не бачили, очі були постійно закриті. Але вони чули. Наприклад, до Гіркіна всі зверталися «товариш майор». Є у нас свідки, які бачили його біля будівлі цієї і теж чули, що до нього зверталися саме так. Також один з тих, хто брав участь у всьому цьому і навіть приводив лікаря до полонених, був Ігор Безлер (Бес). Полонені чули розмови: «Бес пришел, привел врача». Це був «пересувний цирк», який спочатку приїхав до Криму, а потім попрямував «підпалювати» Донбас. Усю інформацію ми збираємо для ЄСПЛ.

    У середині – наприкінці березня 2014 року були постійний тиск, спроби підкупу, ідеологічна обробка наших військовослужбовців, які мали перейти на бік Росії. І я так розумію, що у них був якийсь термін, протягом якого треба було переконати максимальну кількість українських військовослужбовців. І до тих, хто втримався, потім почали застосовувати фізичний примус. Військовослужбовців звозили на гауптвахту Чорноморського флоту в Севастополі. І вони там один одного бачили. У нас є відповідні докази. Їх там теж катували, але інакше: когось били, комусь дуже гучно включали музику в камері, когось не випускали на вулицю, декому влаштовували типу «розстріли»: вивозили кудись, давали лопату, заставляли копати яму, надягали на голову якийсь пакет і починали стріляти в повітря.

    Як мінімум 20 епізодів ми доведемо. Це була відпрацьована система, державна практика.

    Всіх цих свідків ви шукали самі чи за допомогою правоохоронних органів?

    Ми знаходимо їх по-різному. Когось уже допитали правоохоронні органи. Та знову ж таки, навіть якщо є протокол допиту, якщо слідчий готовий його надати, він не завжди зроблений у тій формі, в якій його сприйме Європейський суд. Якщо ці свідчення дуже важливі, то ми цю людину запрошуємо до себе, розмовляємо, готуємо документи за формою, яка буде прийнятною в ЄСПЛ.

    Ми намагаємося максимально підтвердити факти, про які стає відомо у процесі роботи. Тому не лише відшукуємо очевидців тих чи інших подій. У нас відбувається спілкування з телевізійними каналами, журналістами, які на момент окупації мали змогу безпосередньо фіксувати все, що коїлось у Криму. Вони нам надсилають матеріали, які детально вивчаються та долучаються до роботи.


    Іван Ліщина

    Іван Ліщина

    «У росіян було кілька переговірників. Один з них – заступник міністра оборони. Та ще п’ятеро адміралів і генералів»

    Головне зауваження Росії, що до 21 березня 2014 року вона взагалі не мала стосунку до подій у Криму?

    Так. Але з позицією у них складно. Вони кажуть, що до 21 березня жодного відношення не мають. 21 березня – це дата набуття чинності законом (про прийняття Криму та Севастополя до складу Росії. – «Главком»). Але закон посилається на «договір», який нібито уклали із «незалежною республікою Крим» і РФ, і який набрав чинності 1 квітня. То як це так: закон набув чинності раніше, ніж договір, на основі якого закон виданий? І це ж ще не все. Вони пишуть у своїй позиції, що 18 березня (нагадаю, що псевдореферендум був 16 березня) місцева адміністрація під керівництвом Аксьонова вже була інтегрована в РФ, стала частиною державної системи Російської Федерації. Виходить, вони вже стали частиною державної системи Росії, але Росія ще кілька днів за них не відповідає?

    Спочатку, чесно кажучи, ми хотіли їх просто потролити. Але зрозуміли, що це важливо. Чому? Бо це показує, що такі формальні моменти, як квазіреферендум, квазідоговір, квазіконституційний закон і так далі – лушпиння, оформлення факту, який уже стався. Ситуація, що 17 березня, що 23-го була та сама. Так само стояли російські солдати, так само штурмували адміністративні будівлі, правозахисників, телеканали. Це все було лише поспішне та дурне оформлення подій, які вже трапились.

    Понад те, якщо уважно читати обґрунтування росіян, то там можна побачити й цікавіші моменти. Бо вони спочатку переформатовують парламент Криму під Аксьонова, щоб приймати рішення про референдум щодо автономії у складі України. Потім переносять дату і вирішують, що це буде референдум про приєднання до Росії. І лише потім до них доходить, що, аби провести референдум про приєднання до Росії, Крим має бути незалежною державою. Бо у автономної республіки в рамках української системи немає повноважень укладати міжнародні договори. І тоді вони вирішують це «документом» під назвою «Декларація про незалежність Республіки Крим», де написано, що референдум про приєднання до РФ буде розцінюватись як голосування за незалежність Криму.

    Яка аргументація РФ щодо подій у Криму після 21 березня?

    Жодної! Вони кажуть, що все, про що ми кажемо, неправда, що ми брешемо.

    Але для них важливим моментом була організація проведення «референдуму» і швидке виведення лояльних до України військ. Після цього масові захоплення активістів просто з вулиць більше не мали системного характеру, хоч ще і були. Я підозрюю, що від’їзд Гіркіна також вплинув на зменшення кількості таких справ. Вони були, але так, щоб в одному місці концентровано сиділо до 20 осіб, як у тій сауні, такого не було.

    Раніше ви заявляли, що маєте докази того, що активна фаза захоплення України почалася ще в 2013 році. Що маєте на увазі під «активною фазою»?

    Підготовка до захоплення почалася дуже давно. Влітку 2013 року росіяни раптом почали завозити сюди набагато більше паливно-мастильних матеріалів, у десятки разів більше, ніж їм потрібно було щорічно. Також були виявлені приховані БТРи у великій кількості на одному з російських полігонів. Вони у нас ніде не проходили. Коли росіян спитали про ці БТРи, вони просто промовчали. Плюс 2013 рік – часи правління Януковича. Ми так розуміємо, було дано певну команду відповідним органам просто закривати на це очі.

    І ще окремо ми підготуємо документ про те, як розвалювалась уся система безпеки в Криму, як перепідпорядковувалась військова контррозвідка, розвідка СБУ.

    Також ви казали, що Мін’юсту відомі прізвища посадових осіб РФ, які ще до Революції гідності координували цю спецоперацію. Назвати їх можете?

    Та вони особливо й не ховалися. Було кілька завозів російського генералітету. Ми знаємо, коли він заходив, куди він залітав. Коли ми закінчимо і матимемо єдиний текст, думаю, якось ми щось відкриємо в цій історії. Там є цікаві персонажі.

    У росіян було кілька переговірників. Одним з них був заступник міністра оборони РФ. Також серед них були командири округів, їхні заступники, командувач Чорноморського флоту та його заступники. Загалом десь п’ятеро адміралів і генералів, які їздили нашими частинами. Здійснювалося кілька рівнів тиску на наших військовослужбовців. Одним казали просто: приходь, запишись і ти – російський військовослужбовець. Погоджувались найслабші. На інших починати тиснути через родину, знайомих. До тих, хто обіймав важливу посаду, надсилали вагомого переговірника, пропонували гроші. Так ми дізналися, що Березовський (колишній командувач Військово-морських сил України, що на початку березня 2014 року зрадив присягу та перейшов на бік так званої нової влади Криму і Севастополя. – «Главком») погодився за 300 тисяч доларів. Одному нашому свідку також пропонували 200 тисяч. Він просто, щоб дізнатися максимум, сказав, що хоче мільйон. Йому відповіли: послухай, Березовський за 300 погодився, а ти мільйон хочеш?

    «У нас війна не закінчується. Тому з боку суду навряд чи будуть затримки»

    Скаргу, що стосувалася ситуації із сином Мустафи Джемілєва, ви відкликали?

    Ми відкликали з ЄСПЛ свою заяву, бо адвокати Джемілєва подали свою заяву.

    Так розгляд може піти швидше?

    По-перше, швидше. По-друге, вони – потерпіла сторона. Їм вирішувати, в якій формі їм краще себе захищати. Я їх розумію, я б теж хотів сам контролювати процес. Ми туди ввійдемо третьою стороною. Але наразі ця справа ще не комунікована.

    Скільки взагалі людей з Криму та Донбасу подали окремі скарги до ЄСПЛ?

    У січні цього року ЄСПЛ опублікував на своєму сайті оновлену інформацію щодо кількості отриманих ним заяв щодо подій у Криму та на Донбасі. Зараз ця цифра становить близько 4 тисяч індивідуальних заяв. Але ми бачимо лише ті справи, які перебувають уже у стадії комунікації: передані нам на коментарі. Таких щодо Донбасу загалом у нас 21. Є кілька окремих, кілька групових. Щодо Криму – жодної. Навіть, як я казав, справу стосовно сина Джемілєва не комунікували.

    Чого стосуються ці справи щодо Донбасу?

    Скоріше за все, вони пов’язані з пенсіями, з виплатами жителям Донбасу. Також у ЗМІ багато говорять про зруйноване житло на Донбасі.

    Ви про те, що жителі Донбасу вимагають компенсації від України за зруйноване у зоні АТО житло?

    Питання з власністю дуже складне. Бо зовсім незрозуміло, як його розглядати.

    За всю історію суду було кілька справ, пов’язаних із власністю у часи воєнних конфліктів. Були турецькі справи, де частиною державної політики було спалювати оселі тих, кого вважали терористами, так званих борців за свободу Курдистану. Це була державна політика. Були справи щодо росіян. У них певний час у Чечні була «чудова» тактика: якщо в селі чинять опір їхнім військовослужбовцям, це село просто рівняли із землею. Ще була справа «Банкович та інші проти Бельгії і 16 інших країн», яка стосувалася бомбардування авіацією НАТО телецентру в Белграді, столиці колишньої Югославії. Тоді Європейський суд визнав, що для того, аби виникла відповідальність держави за порушення, має бути ефективний загальний контроль. А очевидно, що НАТО на той момент не здійснював над тією територією ефективного загального контролю.

    І у нашій ситуації теж усе геть незрозуміло. У мене чималий досвід роботи в судах та поза ними, адвокатом з Європейської конвенції, і я не дам вам чіткої відповіді, чи є Україна відповідальною за зруйнований будинок на території, яку контролює «ДНР» чи «ЛНР», при бомбардуванні. Навіть якщо буде доведено, що це саме український снаряд влучив у цей будинок. Так само я не знаю, чи буде Україна відповідальною за зруйноване російськими найманцями майно на території, яку контролює українська армія.

    Але українські суди вже стають на бік українців, які втратили житло в зоні АТО. Зараз головне територіальне управління юстиції в Луганській області за довіреністю Кабміну, наприклад, оскаржує рішення райсуду Луганщини, який задовольнив клопотання місцевої жительки щодо відшкодування їй 576,3 тис. грн за пошкоджений житловий будинок. Ще раніше подружжя з Донеччини виграло судову справу у держави і очікує за зруйнований будинок виплати компенсації у розмірі 6,7 млн...

    Мені дуже цікаво, що там було на 6 мільйонів – це ж, по суті, шість квартир у Києві. Але я із цими справами не працюю.

    Певний час тому проводилися оцінки української власності у Криму. Називалася сума в 1,2 трлн грн. Цифра не змінилася?

    Якісь оцінки робилися. Але це зараз не найголовніше питання. Бо нам зараз треба довести, що у суду взагалі є компетенція розглядати ці справи. Потім, коли цю компетенцію встановлять, суд уже розглядатиме справу по суті. І є висока ймовірність, що питання щодо сум компенсації відкладуть до часу, коли вже справу буде розглянуто по суті. Вони так іноді роблять, якщо питання визначення сатисфакції складне і розрахунок цієї сатисфакції затягує сам процес розгляду по суті.

    Індивідуальну справу ЄСПЛ може розглядати за прискореною процедурою. Міждержавні справи – ні? Можна хоч орієнтовно визначити строк розгляду позовів України проти Росії?

    Індивідуальні справи можна розглядати за прискореною процедурою, якщо є підстави. Наприклад, коли людина хвора або дуже стара. Просто так, лише тому що ви цього хочете, ніхто не буде розглядати. І в міждержавних судах теж усе дуже складно.



    Якщо брати за основу процес щодо Кіпру, то це жах. Усе відбувалося протягом місяця в 1975 році, а кінцеве рішення суду щодо сатисфакції було прийнято в 2015-му. З іншого боку, справа щодо Грузії просувається швидше. Все закінчилося в 2008 році, зараз вони вже виходять на рішення із юрисдикції. Теж немало, але все-таки. Нині, якщо спиратися на розмови, суд засвоїв уроки, і наші справи затягувати там не хочуть, хочуть розглянути їх у більш-менш адекватні строки. Тим більше, на відміну від Грузії та Кіпру, де все закінчилося, в нас війна триває. Тому з боку суду навряд чи будуть якісь затримки. З іншого боку, зрозуміло, що Росія докладатиме всіх зусиль, аби затягнути процес.

    Якщо відійти від позовів щодо Криму і Донбасу, чого переважно стосуються позови українців проти України до ЄСПЛ?

    Наприклад, невиконання рішень національних судів, відповідальність за які несе держава. Це наша найбільша проблема, яка раніше не сягала такого неймовірно високого рівня. Коли я до 2007 року працював у Європейському суді, то йшлося переважно про державні підприємства, які збанкрутіли та не виплатили своїм працівникам зарплату. А потім відбувся надзвичайний стрибок. Він був пов’язаний з історією з чорнобильцями, коли їм законом передбачили певну компенсацію, а бюджетом – ні. В результаті за законом вони звертаються до суду, отримують рішення, йдуть до Пенсійного фонду, який відмовляє їм у виплаті, оскільки немає коштів. І громадяни почали скаржитися до Європейського суду. Зараз є близько 12 тисяч заяв конкретно у цій ситуації. Вона дуже проста, все зрозуміло: треба заплатити певну суму грошей – і все. Але заяв дуже багато, і суд відверто не може впоратися з таким обсягом, оскільки не призначений для цього.

    Друга велика категорія – це тривалість судового процесу в цивільних і кримінальних справах, оскільки дуже часто процес затягується. Це також системна проблема. Ми будемо з цим боротися, але це не щось неймовірне. В усіх країнах вона існує. В Італії справу щодо всиновлення можуть 12 років розглядати. Тобто ваш син уже в університеті навчається, а батьки ще судяться за те, з ким він повинен залишитися.

    Ще є категорія позовів, які стосуються катувань в органах внутрішніх справ. Теж одна із системних проблем. Йдеться про тортури з метою «вибити зізнання». Але за останніх три роки таких скарг значно поменшало. Мені здається, що одним з факторів зміни ситуації є безкоштовна правова допомога від Мін’юсту. Там добре відпрацьована схема, за якої поліція при арешті людини зобов’язана їй про це повідомити, зобов’язана повідомити родичам, одразу ж приїжджає адвокат, здійснюється перевірка, чи необхідна людині медична допомога. Скажімо так, стало складніше знаходити момент, коли можна фізично натиснути на підозрюваного. Але старих справ щодо катування в нас ще дуже багато.

    І ще одна група позовів стосується умов утримання під вартою. У деяких закладах, як ми бачимо зі скарг, ситуація змінюється на краще. Плюс Мін’юст проводить реформу пенітенціарної системи, тож, сподіваємося, принаймні частково проблему буде вирішено.

    Ще окрема тема – різноманітні заяви, які подавалися державними органами або прокуратурою від імені державних органів про скасування раніше проведеної приватизації. Наприклад, людина чи юридична особа отримала якесь майно держави. Але за певний час держава вирішила, що людина отримала це неправомірно і треба все повернути. Тут усе залежить від обставин, не всі справи ведуть до визнання порушення. Але як системне звернення до ЄСПЛ це має місце. І вже є рішення у справі «Максименко і Герасименко проти України». Була така ситуація, що збанкрутіло держпідприємство, люди викупили будівлю. А потім за позовом прокуратури суд визнав, що це держпідприємство неправильно отримало цей будинок на баланс. У людей забрали приміщення, не виплативши жодного відшкодування. Європейський суд визнав це порушенням.

    Катерина Пешко, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ