Лариса Скорик: Реконструйований театр на Подолі – це плебейство, що подається під виглядом модерну

    • Наталія Сокирчук
    • 29 Листопада, 14:40
    • Розсилка
    Лариса Скорик
    Лариса Скорик

    Архітекторка, яка три роки тому сама втрапила у скандал з реконструкцією музею Шевченка, прокоментувала новий витвір колег на Андріївському узвозі

    Нова будівля Київського драматичного театру на Подолі викликала незадоволення киян, які одразу ж назвали її «крематорієм». Причина обурення мешканців міста – колір будівлі та її недоречність у затишному історичному куточку столиці. Головний архітектор Києва Олександр Свистунов поспішив запевнити, що нинішній вигляд будівлі не є остаточним і що його ще мають «відкорегувати».


    Яким мав бути театр за проектом
    Яким мав бути театр за проектом


    Що кияни побачили на відкритті фасаду театру
    Що кияни побачили на відкритті фасаду театру

    Лариса Скорик – архітектор, навколо творіння якого три роки тому теж спалахнув скандал. Йдеться про реконструкцію Музею Тараса Шевченка в Каневі, яку затіяли за часів правління Віктора Януковича. У 2014 році відреставрована під керівництвом Скорик будівля викликала обурення у громадськості: з неї зникли всі «живі експонати», картини митця, а приміщення стало схожим на склеп. Замість паркету підлогу устилав граніт, унікальні розписи стін заліпили гіпсокартоном, а з вікон прибрали вітражі. Музейники стверджують, що з Чернечої гори зникла і частина безцінних фондів... Натомість посеред зали Скорик поклала величезний камінь, на нього – червону стрічку-китайку, якою була вкрита домовина Тараса Шевченка. Все це, за задумом архітектора, мало бути ще й накрито склом. Працівники культури сходились на думці, що «з музею зник дух Шевченка». Відреставрований заклад обійшовся держбюджету у 32 мільйони гривень.

    Працівники музею перше, що зробили, після урочистого відкриття після реставрації – прибрали каменюку з центру зали. Наступним кроком стало зняття гіпсокартону зі стін і стелі та відкриття унікальних розписів.

    Архітектор, чий стиль так і залишився незрозумілим для громадськості, нині висловлює палке обурення новою будівлею Театру на Подолі і переконує, що їй нецікаво, що після неї переробляють у Каневі.

    Громадськість поставилася до нової будівлі Київського драматичного театру на Подолі, яку звели на Андріївському узвозі, неоднозначно. Як ви її оцінюєте?

    В дикому суспільстві дикі ситуації виникають на кожному кроці. Цей чорний ящик – дике, цинічне ставлення до нашої історичної спадщини, до одного з найбільш романтичних та дорогих серцю кожного киянина вулиць. Назвати це можна одним словом – плебейство, що подається під виглядом якогось там модерну. Жодного стосунку ні до модерну, ні до сучасної архітектури, ні тим паче до сучасного підходу до містобудування воно не має. Ті жахіття, які відбуваються сьогодні у так званій архітектурі Києва, – хоча її навіть архітектурою назвати не можна – це уособлення в цілому ситуації, що склалася всередині нещасної країни. Ви підіть в урочище Гончари-Кожум’яки (Воздвиженка – елітний та дуже малонаселений район у центрі Києва. – «Главком»), подивіться, що там відбувається. Там зводять величезні будівлі, ставлять крани, щоб будувати ще більші, щоб нівелювати найважче і найдорожче, що є у Києва: рельєф і ландшафт, які вирізняють його серед інших столиць Європи.


    1111
    «Будинок-монстр» на Подолі

    У корпорації «Рошен», яка стала меценатом реконструкції та добудови Театру на Подолі, кажуть, що чорна обшивка театру – це райнцинк, яка використовувалася спеціально, оскільки основна її властивість – надзвичайна легкість і міцність...

    До чого тут матеріал? Навіщо таку величезну споруду ставити? Вона ж не масштабна, навіть якби вона була зіткана з найлегшої тканини, – вона потворна. Будівля руйнує все середовище. Це вони так кажуть, аби ще раз обдурити населення і сказати, що потурбувалися про схили. А турбуватися про схили означає не лізти на них з ідіотськими спорудами, а займатися їх укріпленням так, як потрібно укріплювати схили.

    Чи була б доречною ця будівля в іншому куточку Києва?

    Я не можу про це говорити. У нас зараз стільки спотворених куточків Києва, що напевно, у будь-якому з них така будівля була б доречною. Вже їм місця мало – зазіхати на Андріївський узвіз! Це не вкладається в жодні рамки цивілізації.

    Чи доречні взагалі новаторські будівлі в історичному центрі?

    Розумієте, новаторство буває різним. Новаторство, яке здійснює інтелігентний архітектор, це завжди благо. Можна зробити навіть найсучаснішу будівлю тихою, приємною, співмасштабною, як, наприклад, будівля Нідерландського посольства на Контрактовій площі. А коли новаторство в руках мавпи – то граната спрацьовує однозначно.


    11111
    Посольство Нідерландів на Контрактовій площі

    Та й у чому полягає новаторство цієї будівлі Театру на Подолі? Це ж бездарність, яку намагаються прикрити якимось новаторством. Хіба воно має полягати у тому, щоб спотворювати? Тому нові будівлі цілком можуть бути, але вони мають бути підібраними за матеріалом, масштабом, ритмом, розміром. Адже вже давно відомо, як вписувати в об’ємно-просторову історичну тканину нові споруди. Є маса вдалих прикладів. Ті ж голландці показали на Контрактовій, як це робиться. А цей чорний ящик – це ж неймовірна неінтелігентність та відсутність совісті.



    Я думаю, що реконструкція Подолу триватиме, а на Андріївському узвозі ще щось всунуть. Там є ще колишня фабрика «Юність», з якою обов’язково щось влаштують. Сьогодні така річ, як охорона історичних пам’яток, перебуває повністю в руках людей, які не мають права цим займатись. Відбувається тотальне спотворення міста, його самобутності.

    Два роки тому ви самі потрапили в «архітектурний скандал», пов'язаний із Музеєм Тараса Шевченка у Каневі. Тоді не оцінили ваші старання…



    Ой, я вас благаю. Це була забава Лихового (Ігор Лиховий – нині перший заступник міністра культури. Керував музеєм у 1989–2005 рр. – «Главком»), якого свого часу було усунуто від керівництва цим музеєм. Потім він опинився у міністерстві (культури), і розпочався скандал, оскільки все це робилося за часів Януковича. Сім років музей узагалі не працював, і лише завдяки Януковичу було прийнято рішення про відновлення закладу. Провести реконструкцію потрібно було до Дня Незалежності, у дуже стислі строки, потрібно було багато працювати, ночувати там. І експозицію було зроблено чудово. Всі, хто приїжджав з-за кордону, казали, що це – один з найкращих музеїв, який їм доводилося бачити. Все було зроблено достойно. Це була сучасна композиція експозиції, зроблена так, як потрібно, у 21-му столітті для видатного поета та мислителя. Це ж меморіальний музей, на могилі, відповідно він і має виглядати. А їм квіточки потрібні, безкінечні рушнички і таке інше.

    Я після цього не була там, не знаю що там, мене не цікавить. Експозицію можна змінювати тисячу разів як завгодно, тільки потрібно ж це робити в кращий бік, а не в гірший. Вони ж показали, на що вони здатні – ні на що. Тільки руйнувати можуть і мститися.

    Наталія Сокирчук, «Главком»

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ