Микола Гнатовський: Я не поспішав би говорити, що на лаві підсудних у Гаазі опиняться лише вороги України

    • Наталія Малиновська
    • 30 Листопада, 10:00
    • Розсилка
    Президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню Микола Гнатовський
    Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню Микола Гнатовський

    «Ми не можемо розраховувати на те, що роботу за наших слідчих виконуватиме пані з Гамбії, яка працює прокурором Міжнародного кримінального суду»

    Проміжний звіт прокурора Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Україні, оприлюднений 14 листопада 2016 року, зчинив багато галасу. В інформаційному просторі України лунали крики суцільної перемоги – Міжнародний кримінальний суд визнав, що Крим анексовано, а між Україною та Росією триває збройний конфлікт.

    Реакція Росії на цей звіт не забарилася. 16 листопада президент Путін видав розпорядження про те,  що Росія не буде ратифікувати Римський статут узагалі.  

    Микола Гнатовський, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, переконаний, що не варто переоцінювати діяльність Міжнародний кримінальний суд, творити міфи і зачаровуватися. Адже звіт прокурора не містить жодних сенсацій. Натомість державі Україна треба самотужки проводити ефективне розслідування злочинів на Майдані та реагувати на звернення громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії РФ в Україні, щодо порушення їхніх прав. Для цього в Україні потрібно створити щонайменше спеціальну прокуратуру та суд, а також навести лад із правовою термінологією.

    Пане Миколо, проміжний звіт прокурора Міжнародного кримінального суду – зрада чи перемога?

    Проміжний звіт прокурора МКС – це рядовий документ, який не становить сам по собі жодної сенсації. Понад те, там немає нічого, що було б неочікуваним. Немає підстав ані для великої радості, ані для суму і незадоволення. Ясно одне – прокурор Міжнародного кримінального суду продовжує свою роботу з попереднього вивчення ситуації, що склалася в Україні. Він навіть ще не відкрив розслідування. Звичайно, те, що на цьому етапі прокурор змушений просто викласти ці факти, які є загальновідомими, і запропонувати їхню кваліфікацію за загальновідомим положеннями міжнародного права, є до певної міри матеріалом, який можна аналізувати, на який усі реагують. Адже до цього ми чули багато коментарів юристів, фахівців, навіть спеціальні монографії уже є – наприклад, кембриджським дослідником надруковано монографію «Агресія Росії в Україні: міжнародно-правові аспекти», багато статей і книг в Україні вже опубліковано. Але до цього дня жоден міжнародний орган не висловився публічно, що він з цього приводу думає, за винятком резолюції Ради Європи та ПАРЄ. Є підстави вважати, що прокурор набере достатньо матеріалів, щоб звернутися до палати попереднього провадження МКС і почати власне розслідування злочинів, які було скоєно або могло бути скоєно в Україні за останні три роки.

    Як довго триватиме вивчення ситуації прокурором і скільки ми ще побачимо проміжних звітів?

    Скільки завгодно. Немає в правилах МКС жодних жорстких обмежень часу. Скільки треба, стільки й будуть використовувати. Інша справа, що прокурора МКС критикують за повільність у роботі. Наприклад, для того, щоб перевести стан справи щодо Грузії з етапу попереднього вивчення фактів в етап власне розслідування і звернення до палати попереднього провадження, прокурору знадобилося сім років. Але з іншого боку, наприклад у ситуації з Лівією, прокурор значно швидше перейшов до стадії безпосереднього розслідування. Все залежить від того, коли прокурор зрозуміє, що у нього є достатня база, аби переконати суддів палати попереднього провадження дозволити розпочати попереднє розслідування. Гадаю, збір доказової бази триватиме рік чи два.

    Тут є ще одна проблема. Питання не тільки в тому, що є злочини і хтось їх скоїв, а й у тому, що прокурор МКС вивчає ті кроки, які здійснюються в державі для притягнення винних до відповідальності. МКС за визначенням не заміщає національні слідчі та судові органи. Він вступає в дію лише там, де національні органи не можуть або не бажають цього робити, тобто виконувати свої безпосередні міжнародної зобов’язання – переслідувати винних у злочинах проти міжнародного права: воєнних злочинах, злочинах проти людяності тощо. Тому важливо знати, що прокурор обов’язково дивитиметься на те, а що власне відбувається в Україні у цьому питанні, а саме чи відкрито відповідні кримінальні справи, чи українська прокуратура та суди виконують свої обов’язки. Якщо прокурор буде бачити, що Україна сама може впоратися, то йому немає сенсу й підстав втручатися.

    З іншого боку, зрозуміло, що Україна всіляко демонструє, що хоче залучення МКС. Понад те, якщо послухати наших посадовців, які займаються власним розслідуванням злочинів щодо Майдану і злочинів під час збройного конфлікту, можна зрозуміти, що вони були б щасливі, якби МКС прийшов і зробив би всю роботу за них.

    «Прокурор МКС дуже делікатно сказала, що поки не бачить широкомасштабності та систематичності злочинів проти цивільного населення на Майдані»

    Що відбуватиметься після того, коли прокурор збере всю доказову базу?

    Треба зрозуміти, що є три способи виникнення кримінальної справи провадження МКС. Перший – держава-учасниця Римського статуту передає ситуацію на розгляд МКС. Другий – Рада Безпеки ООН передає ситуацію на розгляд суду. Третій – український варіант – прокурор МКС за власною ініціативою порушує відповідну кримінальну справу і відповідне розслідування, тобто проходить усю процедуру попереднього вивчення, звернення до палати попереднього провадження, яка має дати згоду, і потім з’являється конкретна кримінальна справа, з’являється обвинувачення.

    Ми часто забуваємо, що МКС не судить держави, він судить тільки конкретних фізичних осіб, які потенційно винні в злочинах. Суду, щоб проводити роботу, на якомусь етапі необхідні ці персоналії, бо без них нічого не буде. Коли закінчиться попередній рівень, справа перейде в судову палату. Далі суд. Після суду справа ще може перейти в апеляційну палату. Це все відбувається в рамках одного Міжнародного кримінального суду.

    Ви зауважили, що на судовий розгляд має бути доправлено певних персон, яких підозрюють у скоєнні злочинів. Чи можливо буде «запросити» президента Росії, адже в нього імунітет?

    Ситуація непроста. По-перше, українці, посадовці, які займаються цими питаннями, чомусь перебувають під враженням, що обвинувачуватися в МКС можуть лише вороги України. Насправді, коли йдеться про воєнні злочини, неважливо хто їх скоїв і з якого боку конфлікту: чи це жертва агресії, чи це агресор. Адже є закони і звичаї війни, які однакові для всіх. І, якщо відбулися серйозні порушення, воєнні злочини, відповідно, винні мають відповідати. Тому я не поспішав би говорити, що на лаві підсудних у МКС можуть опинитися тільки вороги України. Тому Україна, як цивілізована європейська держава, повинна сама провести розслідування будь-яких тверджень про те, що українські військовослужбовці, скажімо, добровольці чи ще хтось, порушували гуманітарне право, скоювали воєнні злочини, і притягти до відповідальності винних. Якщо Україна це робить, то МКС не втручається. Ми виходимо з тієї презумпції, що Україна сама займатиметься порушниками, якщо такі є. Є твердження, що такі порушники є. Міжнародні неурядові організації говорять часто, що всі сторони конфлікту порушують закони і звичаї війни. Зауважу, що у міжнародному гуманітарному праві серйозне порушення з боку іншого не виправдовує твоє власне серйозне порушення, тобто у цій сфері майже ніколи не можна відповідати порушенням на порушення.

    Але будемо виходити з того, що Україна зі своїми розбереться сама. А от іноземних громадян дістати не так легко. Україна може запитувати їхню видачу, але чи їх видадуть – питання. У такому випадку ми думаємо, що МКС нам може допомогти. Але, якщо в Україні є кримінальна справа щодо воєнних злочинів, то будь-яка держава, за міжнародним правом, повинна видати цю особу Україні, якщо тільки сама не бажає притягти її до відповідальності. Україна сама може судити цю особу. Якщо це робитиме МКС, то передавати йому осіб зобов’язані тільки держави, які беруть участь у Статуті МКС. Росія, наприклад, не бере участі. Тому не слід сподіватися, що МКС (таких осіб) передадуть швидше, аніж Україні.

    Щодо глави держави. Імунітет від кримінальної юрисдикції дійсно існує. Але він стосується лише випадків, коли справу порушено національним судом іншої держави. Тобто Україна не може порушити кримінальну справу проти глави будь-якої іноземної держави. Це прямо заборонено міжнародним правом. Але це не стосується МКС. Стаття 27 Римського статуту говорить про те, що перед МКС глава іноземної держави не має імунітету. Але хто його передасть до МКС? Я наведу приклад з главою Судану, президент якого Омар аль-Башир став першим главою держави, щодо якого МКС висунув обвинувачення. Аль-Башир, зрозуміло, перебуває переважно в Судані. Час від часу він подорожує до інших африканських держав, в Європу він не насмілюється їхати. Так от, жодна африканська держава не затримала його і не передала в Гаагу, навіть якщо ця держава і була учасницею Римського статуту. Був скандал у Південній Африці. Аль-Башир приїхав туди, можна здогадуватися, що під особисті гарантії керівництва країни. Південна Африка як учасниця Римського статуту повинна була його передати, натомість уряд послався на його імунітет. Верховний суд ПА розглядав це питання і вирішив, що його треба-таки передати до Гааги, але рішення було винесене тоді, коли вже аль-Башир повернувся до Судану. Тому теоретично імунітету немає, але на практиці домогтися передачі глави іноземної держави МКС не так просто. До речі, згадаю, що сьогодні ПА разом із кількома іншими африканськими державами заявила про свій вихід з Римського статуту. Вони не задоволені діяльністю МКС. На зорі своєї діяльності МКС займався тільки справами щодо африканського континенту, і в цьому плані роботу МКС організовано було невдало.

    Понад те, навіть серед учених, фахівців з міжнародного кримінального права немає одностайності, чи точно немає імунітету перед МКС у глави держави, яка не є учасницею Римського статуту, в усіх випадках, чи його немає тільки у випадках, коли Рада Безпеки ООН передає справу до суду. Я особисто дотримуюсь точки зору, що імунітету взагалі немає. Утім, закликаю не плекати особливих ілюзій щодо реальності покарання глав іноземних держав МКС.

    «Два з половиною роки війни ми живемо в атмосфері правової невизначеності»

    Минулорічний звіт прокурора було дуже розкритиковано українцями щодо справи Майдану. Але прокурор зауважила, що двері вона не зачиняє. Нехай держава Україна краще попрацює над доказовою базою. На ваш погляд, що змінилося за рік?

    Я у меншості серед українських експертів, бо дещо скептично ставлюся до самої ідеї залучення до цієї справи МКС. Але я розумію наші емоції: ми всі хочемо правосуддя, ми не довіряємо національним слідчим та судовим органам. Ідеться про велику кількість убитих людей. Причому вбивства скоєно або державою, принаймні за наказом тих осіб, які на той час керували державою, або, скажімо, держава там істотно задіяна. У будь-якому разі держава повинна ефективно розслідувати, адже йдеться про право на життя, що закріплене в Європейській конвенції з прав людини та інших міжнародних договорах. Основний обов’язок держави – організувати ефективне розслідування і притягнення винних до відповідальності. Що таке ефективне розслідування дуже чітко пояснив Європейський суд з прав людини: розслідування має бути швидким, повним, всебічним, і має бути кримінальна відповідальність винних. Цього в Україні досі не зроблено. І жодних задовільних результатів ця робота не принесла, є незначні непереконливі повідомлення, що намагаються когось притягнути до відповідальності. Свого часу для того, щоб допомогти Україні розслідувати ці злочини, генсеком Ради Європи було створено Міжнародну дорадчу групу, яка проаналізувала проблеми з нашим розслідуванням і вказала, що воно недостатньо ефективне. Були відповідні звіти цієї групи, але виглядає так, що Україна не зробила з нього висновків. Натомість вкотре декларується, що, мовляв, «гаазький трибунал» усіх покарає. По-перше, немає ніякого «гаазького трибуналу», по-друге, МКС за визначенням не може розслідувати ці злочини краще за українські інституції. МКС може оперувати тільки тією інформацією, яку під час розслідування дадуть українці.

    У МКС не такі великі сили, не треба його уявляти якимось суперменом. Питання, чому МКС має розглядати справу Майдану, а не Україна? Відповідають так: мовляв, у нас суди та прокуратура «недолюстровані», а от якщо МКС візьметься, то Януковича швидше видадуть. Ні, не буде швидше. Хоча б тому, що МКС буде цю справу розглядати значно довше, аніж національні інстанції. Ми знаємо, що Росія не має наміру видавати осіб, яких ми тут визнаємо винними чи звинуватимо в цих злочинах. Але якщо цих осіб буде вимагати МКС, то також у Росії немає жодних зобов’язань їх передавати до Гааги.

    Мене дивує, що ми від самого початку свою власну державу, свої слідчі органи, судову систему множимо на нуль. Навіть якщо цього всього не існує, то ці органи і державу треба створювати. Ми не можемо розраховувати, що за нас робитиме роботу шановна пані з Гамбії, яка працює прокурором МКС, та кілька її помічників. Це несерйозно!

    Я ще раз хочу нагадати, що МКС не всі злочини розглядає. Вбивства, навіть достатньо масові, не обов’язково потрапляють під юрисдикцію МКС. Це мають бути злочини проти людяності або воєнні злочини. У справі Майдану не йдеться про воєнні злочини. Злочини проти людяності передбачають широкомасштабний або систематичний напад на цивільне населення. Ми можемо сказати, що злочини проти людей на Майдані були широкомасштабними або систематичними нападами на цивільне населення? Мої колеги кажуть, що можемо, але я не переконаний, що з точки зору міжнародного кримінального права можна говорити про широкомасштабність та систематичність. Я не стверджую, що численні вбивства та викрадення людей не є злочином. Це страшні злочини, які потребують найсуворіших заходів кримінально-правового реагування! Але чи буде це виправданим, щоб МКС цим займався? Прокурор МКС із нами повелася дуже обережно і делікатно, сказавши рік тому, що вона поки що не бачить широкомасштабності та систематичності. Бачить убивства та викрадення людей, але не бачить масштабу, який виправдовував би включення МКС. Звичайно, прокурор наголошує, що якщо вона отримає такі докази, то перегляне своє рішення. Дуже багато вкладено зусиль адвокатами Майдану, щоб дати таку інформацію і показати, що це не лише Київ постраждав, а й регіони. Але цього року прокурор у звіті лише каже, що надійшла нова інформація, вивчаємо. От і все.

    Днями генпрокурор відвідав щорічну Асамблею держав-учасниць Міжнародного кримінального суду в Гаазі. На своїй сторінці у соцмережі він зауважив, що буде виробляти «спільне розслідування злочинів щодо учасників мирного протесту на Майдані, воєнних злочинів та злочинів проти людяності на Донбасі та в Криму як нерозривного ланцюга діянь державної мафії Януковича та його кремлівських покровителів».

    Як ви оцінюєте такі візити?

    Україна погодилася на юрисдикцію МКС, хоч ми не ратифікували Римський статут. Але, погодившись на юрисдикцію, ми взяли на себе майже всі зобов’язання та відмовилися поки брати права, які б Україна отримала як повноцінна учасниця Римського статуту. Можна з іронією сказати, шо українці вразили всіх своєю шляхетністю, відкритістю. Насправді це дуже дивний варіант рішення… Так чи інакше, оскільки ми взяли на себе зобов’язання співпрацювати, то й співпрацюємо. В цьому сенсі контакти ГПУ і офісу прокурора МКС дуже важливі, добре, що вони обмінюються інформацією, щось обговорюють. Мене трохи бентежать заголовки ЗМІ, що генпрокурор поїхав обговорити спільну стратегію про притягнення Путіна до відповідальності. Не може там бути ніякої спільної стратегії! У МКС своя стратегія. Його не цікавлять вороги України. Його цікавить уся ситуація! Там з усіма спілкуватимуться, будуть вдячні за інформацію, ми маємо надавати їм цю інформацію, маємо допомагати, але жодної координації там за визначенням не може бути. ГПУ і МКС – організації з паралельних всесвітів.

    Чи впливає на розгляд двох справ – щодо Майдану та щодо російської агресії – те, що ми визнали юрисдикцію МКС, але досі не ратифікували власне сам статут?

    За таких обставин Україна має менше можливостей впливати на процес. Ми обмежили свою роль, ми знову зайняли позицію об’єкта замість суб’єкта. Ми відкрилися, сказавши: «Ось ми такі, будь ласка, дивіться куди хочете, і думайте, що з цим робити…» Якби ми стали державою-учасницею Римського статуту, ми могли б передати ситуацію на розгляд прокурора самі та вже як мінімум зекономили б на одному процесуальному етапі, бо ж зараз мусимо чекати, доки прокурор виявить власну ініціативу щодо початку розслідування. І тоді МКС розглядав би все швидше. А ми самі уповільнили цей процес. Отже, ми не повинні мати завищені очікування від МКС, якщо у нас така стратегія.

    «Дії з анексії є нікчемними, територія вважається окупованою. Скільки триватиме окупація, стільки юридично триватиме міжнародний збройний конфлікт»

    Про що свідчить 158-й параграф звіту, в якому сказано, що чорне – це чорне, а біле – біле, тобто визнано події в Криму анексією? Наскільки це важливо?

    Речі названо своїми іменами. І нервова реакція РФ, яка після цього заявила, що, незважаючи на те, що вона підписала Римський статут, ніколи його не ратифікує, вказує на те, що влучили в больову точку. Хоча, з іншого боку, нічого шокуючого там немає, це єдино правильна кваліфікація за міжнародним гуманітарним правом. Є чимало резолюцій міжнародних інституцій, де вказано, що Крим анексовано Росією. Анексія – один з різновидів агресії, тобто жодних інших варіантів немає. Після ухвалення Статуту ООН у 1945 році законної анексії не може бути.

    МКС у цьому параграфі визначає, які склади злочинів він може застосовувати при розгляді подій у Криму. Йдеться про воєнні злочини. Їх може бути скоєно в одному з двох варіантів: або в контексті міжнародного збройного конфлікту, або в контексті неміжнародного збройного конфлікту. Щодо Криму у прокурора не було жодних варіантів, як процитувати положення статті 2, спільної для чотирьох Женевських конвенцій 1949 року («Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях» (Конвенція I), «Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі» (Конвенція II), «Про поводження з військовополоненими» (Конвенція III), «Про захист цивільного населення під час війни» (Конвенція IV), а також два додаткових протоколи до них 1977 р.: Протокол I про захист жертв міжнародних збройних конфліктів і Протокол II про захист жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. – «Главком»), яка говорить про те, що військова окупація, навіть, якщо вона не зустрічає збройного спротиву, дорівнює міжнародному збройному конфлікту. Це зі сфери загальних знань. Чому окупація? Тому що анексія заборонена, і будь-які рішення щодо анексії не тягнуть за собою жодних юридичних наслідків, крім міжнародної відповідальності агресора. Дії з анексії є нікчемними, і територія вважатимуться окупованою. Скільки триватиме окупація, стільки триватиме міжнародний збройний конфлікт юридично. Наприклад, між Ізраїлем та Палестиною триває міжнародний збройний конфлікт майже 50 років, бо Ізраїль окупував палестинські території. Тобто ніякої сенсації немає, але, звичайно, Росії це чути неприємно. 

    Чи будуть тепер якісь наслідки для Росії?

    Жодних негайних. Прокурор вивчає перелік злочинів, скоєних у Криму. На цьому етапі прокурор нічого стверджувати не може, вона аналізує ситуацію. Писати прокурору може хто завгодно, і всю цю інформацію вивчатимуть.

    І Росія може писати листи, кажучи, що вона насправді «біла і пухнаста»?

    Саме так. І ми з вами теж можемо написати і подати інформацію прокурору МКС.

    До речі, свого часу Росія активно співпрацювала з МКС протягом тих семи років, коли розглядалася справа щодо Грузії про події у Південній Осетії. Росія писала листи, надавала інформацію і документацію. Результати Росію не потішили. Минулого року вийшов такий самий звіт прокурора, де було зазначено про перехід до стадії розслідування, і палата попереднього провадження дала згоду на проведення розслідування. Російська версія подій у Південній Осетії явно не переконала прокурора. І вже тоді Росія висловилася дуже різко у бік МКС. Але нинішня заява Росії не безпрецедентна. До неї вже робили такі маневри і США, і Ізраїль, і Судан.

    В українському інформаційному просторі ширяться думки, що тепер завдяки тому, що в цій 158-й статті визнано факт анексії, окупації, то в.о. президента і чинного президента може бути покарано, оскільки, мовляв, було порушено пункти 1, 19, 20 статті 106 Конституції України?

    Заради справедливості треба сказати, що Україна говорила про те, що вона є жертвою агресії, давним-давно. Якщо і йдеться про якусь відповідальність, то, по-перше, це явно не Гаага і не МКС, це суто наші внутрішні справи. По-друге, відповідальність, якщо вона взагалі тут є, у чому я геть не впевнений, матиме конституційно-правовий характер. Конституційна відповідальність – це коли ви погано виконуєте свої обов’язки і вас наступного разу не переоберуть. Це вся конституційна відповідальність, жодної іншої немає, крім імпічменту. Але для імпічменту має бути злочин, тобто кримінально-правова складова. Про кримінально-правову кваліфікацію, мені здається, тут узагалі не йдеться. Коли ми говоримо, що президент приймає рішення про оголошення воєнного стану, про мобілізацію, то це повноваження президента: він оцінює всі чинники і вирішує, виправдано це чи не виправдано. А ми чули неодноразово пояснення в різних контекстах в офіційних і напівофіційних, що боялися заявити прямо, що у нас війна, бо масштаб агресії міг би далі збільшитися.

    Інша справа, питання про наявність збройного конфлікту і в Криму, і на Донбасі потребує правового визначення. Два з половиною роки ми живемо в атмосфері правової невизначеності з тим, що у нас є АТО, у нас є офіційна риторика про терористів, у нас водночас є цілком виправдані заяви про участь РФ у збройному конфлікті, що ми є жертвами агресії. У результаті юридична кваліфікація ситуації завжди становила проблему не лише для нас, а й для стороннього спостерігача. Ви звернули увагу, що написала прокурор у цьому звіті щодо Луганської та Донецької областей? Там немає чіткої визначеності. До того ж така правова невизначеність порушує права і цивільного населення, і осіб, які беруть участь в АТО, захищають Україну, з точки зору їхніх перспектив. Просто необхідно навести термінологічний лад!

    У своєму звіті прокурор зазначає, що на Донбасі триває одночасно міжнародний збройний конфлікт і неміжнародний. Хіба може бути так? І чи потрібно Україні добиватися, щоб події на сході було визнано міжнародним збройним конфліктом як у випадку з Кримом?

    Це питання одне з найскладніших. Я повернуся до того, що говорив щодо Криму. Навіщо ми взагалі визначаємо, який конфлікт – міжнародний чи неміжнародний? Мета одна – визначити, які норми міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права, буде застосовано. Жодних політичних цілей там не може бути.

    З точки зору МКС, у нас є принаймні ситуація, яка одночасно кваліфікується як неміжнародний конфлікт і як міжнародний конфлікт. Так, дійсно, така кваліфікація звучить дуже незвично. Але насправді так багато сьогодні збройних конфліктів кваліфікується. Тому що більшість збройних конфліктів відбувається на території якоїсь однієї держави, якій не пощастило. Як правило, там є уряд, є антиурядові сили. В більшості випадків ці антиурядові сили підтримуються ззовні. І питання лише в тому, якою мірою та іноземна держава втягнута в цю ситуацію. Можна стверджувати, і прокурор про це пише, що Росія здійснює загальний контроль над тими антиурядовими збройними групами, які воюють на території України. Якщо це буде доведено, то відповідно до практики МКС буде застосовано норми, які регулюють міжнародний збройний конфлікт. Якщо це не буде доведено, то буде застосовано норми як для міжнародного збройного конфлікту, так і неміжнародного збройного конфлікту. Як саме це буде? Залежить від того, чи отримає МКС достатньо доказів щодо того, що Росія дійсно контролює антиурядові збройні групи. На перший погляд, є багато підстав вважати, що такі докази прокурор МКС отримує.

    Наскільки це важливо для України? Політично нам, напевно, краще стверджувати, що у нас немає внутрішньої складової у збройному конфлікті. Якби не зовнішнє втручання, то у нас нічого такого не було б. Я цілком погоджуюся з цим. До війни у нас точно не дійшло б. А от з іншого боку, чи завжди в ситуації на сході треба застосовувати тільки норми міжнародного гуманітарного права щодо міжнародних конфліктів, я до кінця не впевнений. Політично – це плюс, а за фактом це може зіграти і проти України. Є нюанси. Наприклад, МКС, коли говорить про воєнні злочини, має один перелік воєнних злочинів для міжнародного збройного конфлікту, і другий для неміжнародного. Перелік для неміжнародного конфлікту менший. Він стосується тільки найбільш таких кричущих злочинів, тоді як в міжнародному кримінальному праві, яке займається воєнними злочинами під час міжнародних конфліктів, більше відповідальності для збройних сил. Наведу приклад невибіркових обстрілів територій. Антиукраїнські збройні групи десь там сховалися біля цивільних об’єктів, вони порушують міжнародне гуманітарне право, адже використовують цивільні об’єкти як щит для себе. А українські збройні сили відповідають. І мають повне право відповідати. Але є нюанс – наскільки пропорційною була відповідь. Якщо постраждало занадто багато цивільних об’єктів, порівняно з тією військовою метою, яку переслідували, то в такому разі можна говорити про воєнний злочин. Так от, такий воєнний злочин існує тільки в міжнародному збройному конфлікті. В умовах неміжнародного збройного конфлікту, коли держава воює лише зі збройними антиурядовими групами, такого складу злочину в Римському статуті МКС немає. Тобто ми можемо поспішати і доводити, що це суто міжнародний конфлікт, але треба подумати, чи це потім не вдарить по наших же військових, які, можливо, десь не дуже точно прицілились або застосували систему залпового вогню, яка була уже не здатна розрізняти військові цілі і цивільні об’єкти. Ось так працює міжнародне гуманітарне право. І це треба враховувати.

    Неміжнародний збройний конфлікт трактується як громадянська війна?

    Ні, у тім-то й річ, що ні! Сучасне міжнародне гуманітарне право взагалі не застосовує термін «громадянська війна». Терміни «міжнародний збройний конфлікт» і «неміжнародний збройний конфлікт» – це дуже специфічні юридичні терміни. Після Другої світової термін «війна» став виходити з ужитку, тобто не «війна між державою А та державою Б», а «міжнародний збройний конфлікт», і не «громадянська війна», а «неміжнародний збройний конфлікт». Це робиться для того, щоб визначити обсяг норм, які буде застосовано. Питання радше технічне, аніж політичне. Звичайно, з контексту висмикнути можна все, що завгодно. І я цілком розумію, чому ми не хочемо бачити кваліфікацію «неміжнародний збройний конфлікт». Дійсно, повертаючись до озвученої тези, без зовнішнього втручання ситуація не переросла б у будь-який збройний конфлікт. І, мабуть, це єдиний аргумент, щоб визнавати весь конфлікт міжнародним. Але ще раз наголошую: у цьому питанні треба не забувати про згадані нюанси.

    У 182-му, 183-му параграфах звіту йдеться про те, що обидві сторони конфлікту застосовували катування, сексуальне насильство і так далі по відношенню до мирного населення, військовослужбовців ЗСУ та представників антиурядових збройних груп. Згадалася гучна судова справа батальйону «Торнадо», представників яких підозрюють у скоєнні таких дій. Організовано навіть рух із визволення цих «патріотів».

    Що стосується повідомлень про катування, які ми всі чуємо. Тут такі самі обов’язки держави, як і у випадку вбивства. Міжнародні документи зобов’язують державу провести ефективне розслідування. Абсолютно імперативно, жорстко, не чекаючи ні на які міжнародні кримінальні суди. Держава повинна сама ефективно і швидко робити. Те, що суд іде у цій вами згаданій справі, дуже добре говорить про Україну на міжнародній арені. Якщо люди не винні, їх виправдовують. Якщо їхню провину встановлено судом, то вони мають відповідати. Якщо розслідування буде ефективним, то до МКС справа не дійде, і тим більше не буде проблем із ЄСПЛ. Бо судові позови до ЄСПЛ можуть нас наздогнати значно швидше, аніж проблеми з МКС. А скарги до ЄСПЛ уже є. Адже в України є зобов’язання за Європейською конвенцією про права людини. Тому ці всі питання має вирішувати Україна. І прокуратуру треба відповідну створювати, і суди відповідні і, якщо треба, спеціальні палати організовувати, і, якщо треба, то й іноземців залучати. Окрім того, треба змінювати законодавство.

    Читайте також «Доктор права Сергій Саяпін: Російським ГРУшникам Александрову і Єрофєєву в Україні було винесено неправильний вирок»

    Наталія Малиновська, «Главком»

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ