Аскольд Куров: 45 хвилин розмови з Сенцовим - одне з найсильніших переживань мого життя
Російський кінематографіст розповів про свій візит до північної російської колонії
Вже минуло більше як місяць з початку голодування Олега Сенцова. Український кінорежисер оголосив безстрокову акцію з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів з російських в’язниць.
Сам Сенцов засуджений російським судом до 20 років суворого режиму. Він поступово готувався до голодування, аби кульмінація цього протесту припала на початок Чемпіонату світу з футболу, який країна-агресор прийматиме з 14 червня. Таким чином ув’язнений режисер хоче привернути увагу усього світу до проблем політичних в’язнів. За словами родичів та друзів, яким вдалося поспілкуватись з режисером, Сенцов готовий «йти до кінця» і не відмовиться від голодування.
Нині Олег перебуває у колонії суворого режиму «Білий ведмідь» у місті Лабитнангі на півострові Ямал. Туди його перевели кілька місяців тому. На початку червня тут лежить сніг, а на річці Об лише нещодавно скресла крига.
Минулого тижня до Сенцова у колонію приїхали його адвокат Дмитро Дінзе, архієпископ Кримський та Сімферопольський УПЦ КП Климент та режисер-документаліст Аскольд Куров, який мав лише фільмувати поїздку. Спершу побачити Сенцова планували адвокат та архієпископ та склалось все непередбачувано: зустрітись із Сенцовим зміг Аскольд Куров. Востаннє режисер Куров, який є автором документальної стрічки «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова», бачив політв’язня у 2015 році у Ростові-на Дону. Саме тоді російський суд оголошував вирок українцю.
Аскольд Куров розповів «Главкому» про те, як за три роки змінився Олег, яке враження справляє місто Лабитнангі та колонія «Білий ведмідь», та пообіцяв зняти нову стрічку про Сенцова.
«Це чудо, що мені вдалося побачити Сенцова»
Ваша зустріч з Олегом не була запланована. Яким чином вам вдалося побачитися?
Я поїхав в Лабитнангі з адвокатом Олега Сенцова Дмитром Дінзе та архієпископом Кримським і Сімферопольським Климентом як оператор. Збирався зняти невеликий сюжет про цю поїздку для радіо «Свобода». Коли ми туди вже приїхали і почалися переговори з адміністрацією колонії про те, щоб дати можливість архієпископу зустрітися з Сенцовим, почалися колізії…
Олег спочатку відмовився від зустрічі з архієпископом, тому що його неправильно проінформували, хто саме до нього приїхав і навіщо. Потім він передумав і погодився, але адміністрація колонії за формальним приводом відмовила Клименту (через відсутність реєстрації релігійної організації на території РФ – «Главком»).
Наша зустріч була незапланована, замість архієпископа зустрівся з Олегом я. Це колонія суворого режиму, ув'язнений має право на зустрічі тільки з близькими родичами, тобто, наприклад, навіть двоюрідна сестра Олега Сенцова Наталія Каплан не може розраховувати на таку зустріч. Я думаю, це якесь чудо, що мені вдалося побачити Олега.
Напевне, адміністрація колонії розуміла, що до голодування Олега Сенцова зараз прикута увага громадськості. Таким чином вони хотіли показати якусь відкритість, їм потрібен був неупереджений свідок, який би сказав, що Олег зараз в нормальному стані і на умови утримання не скаржиться. З іншого боку, може таким чином вони хотіли показати власне ставлення до Олега, щоб потім якось умовити його знятися з голодування. Наша зустріч тривала 45 хвилин, могла б і довше, але через важку дорогу в Лабитнангі, тривале узгодження з адміністрацією колонії, а також зустріч Олега з адвокатом, у нас залишилося всього 45 хвилин.
Для мене це було одне з найсильніших переживань, мабуть, в усьому житті, тому що я ніколи не бував в колонії і не розмовляв з людиною, яка в ув'язненні. Коли там перебуваєш, коли розмовляєш з Олегом, то все по-іншому бачиться... Олег - людина рішуча, ідеаліст. Якщо він пішов на цей крок, то готовий йти до кінця.
«Він сповнений рішучості йти до кінця. Я йому співчуваю»
Тобто голодування він продовжуватиме й надалі?
У мене не виникло жодних сумнівів, що він може кинути голодування. Я перед цим востаннє бачив його в 2015 році, коли йому оголосили вирок у Ростові-на-Дону. І та людина, яку я побачив в Лабитнангі - це той же Олег Сенцов. Він лише став більш жорстким, на нього вплинуло ув’язнення, адже це одна з найсуворіших колоній в Росії. Він не здався, він не пригнічений, він не в депресії, у нього немає сумнівів і коливань, він сповнений рішучості йти до кінця. Я йому співчуваю.
Колонія «Білий ведмідь», у якій перебуває Сенцов, розміщується на півострові Ямал, у російській Арктиці. Навіть на початку літа там лежить сніг. Яке ваше враження від цього місця?
По-перше, це край Росії, край географії. Лабитнангі - це кінцева залізнична станція в північному напрямку, далі поїзд не йде. Клімат дуже суворий, 4-го червня там лежить сніг, зараз тільки почався льодохід і тому дістатися з Салехарда (столиця півострова Ямал – «Главком») не можна по воді. Взимку ж є зимова дорога, а влітку - паром, бо мосту немає і незрозуміло, чи буде він коли-небудь. Коли йде льодохід, єдиний спосіб дістатися в Лабитнангі - це гелікоптер, на якому ми й добиралися. Мало сонця протягом всього року. У центрі Лабитнангі є цивілізована частина з хорошими будинками, вулицями, з готелем, в якому ми жили, але все інше - околиці, район, в якому розміщується колонія – залишає дуже похмуре і гнітюче враження. Сама колонія, звичайно, міцна. Я був лише в адміністративній частині і в кімнаті для побачень, не знаю, як виглядає камера, в якій сидить Олег. Там, де я був, більш-менш нормально.
Перед входом в колонію висить величезний бетонний ведмідь, пофарбований білою фарбою. Це дуже важке місце через клімат і через умови. Олег показував нашивку на куртці - нашивка перекреслена тонкою червоною лінією. За його словами, це означає «схильний до втечі». Мабуть, тому за ним встановили додатковий контроль.
Про що вдалося поговорити під час зустрічі і яких тем ви навпаки спеціально не торкались?
Говорили про все. Олега цікавить все, що відбувається. Табуйованою темою для нас було лише саме голодування, ми негласно це визначили. Я з самого початку сказав, що не збираюся Олега відмовляти від цього і взагалі про це розмовляти. Я не збирався його ніяк відмовляти, тому що Олег - людина дуже серйозна, відповідальна. Для нього це обдумане рішення, важливе. Він до нього готувався. Зараз його якось відмовляти, коливати його рішучість, було б з мого боку зрадою.
Перед цим ви бачили Олега в 2015 році під час оголошення йому вироку у Ростові-на-Дону. Як за цей час він змінився?
По-перше, він схуд на 8 кг, і це помітно. У нього змінився колір обличчя, він став блідий. Чи це наслідки голодування, чи від нестачі сонця… По-друге, щодо зубів. Хтось писав, що в нього випадають зуби через цингу. Це не так. Проблеми з ними почалися ще під час етапу з Якутії. Це все пов'язано з кліматом. Поки що йдеться лише про це.
Олег розповідав про умови, в яких він зараз знаходиться?
Розповідав, що на той момент він в камері-одиночці, тому що за правилами колонії, якщо ув'язнений починає голодувати, людину ізолюють. Його спостерігають лікарі. Дали обігрівач, він скаржився раніше, що холодно в камері, там було близько 16 градусів. Також дали телевізор, який він не дивиться, тому що там російський федеральний канал, він не довіряє цій інформації.
«Він сповнений надій, але є принципи, заради яких він готовий пожертвувати життям»
Минув 30-й день голодування Олега. Йшла мова про те, що примусове годування може початися, якщо Олег витримає місяць. Керівництво колонії і досі обіцяє вдатись до таких заходів?
Так, ви знаєте, є таке побоювання. Олег підтвердив, що була така розмова з лікарем. Він сказав, що його годуватимуть примусово, якщо будуть побоювання за його життя. Буквально вчора з'явилася інформація від уральських правозахисників про те, що Олега перевели з одиночної камери до медсанчастини, в окрему палату. Тепер він під постійним наглядом медиків.
Олег з кимось спілкується з колонії? Чи є в нього друзі?
Олег нічого не розповідав про своїх друзів в колонії ні мені, ні адвокатам. Я жодного разу про це не чув і забував запитати. Він сказав, що дуже багато пише, читає і працює над сценаріями. Пише розповіді, романи. Ми говорили про його сценарії, і я сказав, що прочитав всі його сценарії, які залишилися на волі. Я дуже чекаю, коли він зможе їх реалізувати, тому що вони мені дуже сподобались. Після спілкування з ним в мене виникло двояке відчуття: з одного боку, він сповнений надій та планів, з іншого - у нього є принципи та ідеали, заради яких він готовий пожертвувати життям.
У неділю в центрі Москви проходив мітинг «За вільну Росію без репресій і свавілля». Його учасники розгорнули банер на підтримку Сенцова. Ви також брали участь в акції. На вашу думку, подібні мітинги покращують становище в’язнів у РФ? Існує думка, що саме через активізацію громадськості, Сенцова етапували у забуте богом Лабитнангі.
Ні, я думаю. Гірше нічого бути не може, і не протестувати ми не можемо, тому будемо продовжувати це робити. Інша справа, що коли Олег перебував у південнішій колонії в Якутії, дівчата з Pussy Riot влаштували акцію у Якутську, і, мовляв, Олега вирішили заховати після цього подалі. Адміністрація колонії в Лабитнангі попереджала: якщо таке повториться вже на Ямалі, то Олега знову будуть кудись етапувати. Хоча далі вже і нікуди…
У справі Сенцова жодні юридичні механізми нічого не вирішують. Тільки одна людина може вирішити питання – Путін. На мою думку, все, що ми робимо - акції солідарності кінематографістів, петиції, фестивалі, прохання - це все ланки одного великого ланцюга. Я вірю в те, що окремі зусилля людей по всьому світу сумуються і як ефект доміно зможуть донести наш імпульс до головного адресата.
Відразу після Лабитнангі я прибув до Києва, тут була закрита зустріч, на якій був присутній я, двоюрідна сестра Олега Наталя Каплан, правозахисниця Марія Томак. Ми зустрічалися з послами країн Великої сімки. Не знаю, наскільки це реально, але нас запевнили, що шанси підняти це питання на найвищому рівні доволі високі. Надіюся, що і зустріч Великої сімки і прийдешній Чемпіонат світу з футболу дадуть можливості для вирішення питання і Олега Сенцова, й інших українських політв’язнів. Чи допоможе це російським політв’язням? Я не знаю. На мітингу в Москві на площі Сахарова були дуже різні люди, були присутні батьки російських політв’язнів, було дуже багато плакатів з іменами цих людей.
Сенцов колись заявляв, що не сидітиме 20 років, тому що режим Путіна завершиться раніше. На вашу думку, це просто яскрава фраза?
Коли Сенцов це сказав, здавалося, що це є абсолютною правдою. Зараз я навіть не знаю… Ніщо Путіну не заважає залишатися у владі. Мені здається, що кожного разу ми досягаємо якогось нового дна. З іншого боку, мені здається неможливим, що народ так довго може терпіти, жити в таких умовах, коли людей знищують. І це в той час, коли є джерела інформації, можливості поїхати в іншу країну…
«Після візиту до Лабитнангі з’явилася ідея про новий фільм»
Перебуваючи в Лабитнангі ви зробили сюжет. Це відео стане частиною якогось нового фільму про Олега?
Раніше я про це не думав, але після візиту до Лабитнангі з’явилася ідея: можливо, цей матеріал стане початком якогось нового фільму. Нашу зустріч з Олегом знімали на відеокамеру співробітники колонії. Коли завершували спілкування, ми звернулися до співробітника колонії, який знімав на камеру. Попросили, аби обов’язково зберіг цей матеріал, він ще нам знадобиться.
Деякі з ваших стрічок нині заборонені для демонстрації на території Російської Федерації?
Система намагається все зробити завуальовано. Вони говорять про те, що у нас немає ніякої цензури, ніхто нічого не забороняє. Водночас є такий механізм, як прокатне посвідчення. Для того, щоби мені показати фільм у будь-якому форматі, чи то у великому кінотеатрі, чи то у невеликому кафе для друзів, потрібно мати дозвільний документ, оскільки все це - публічний показ. Чи давати мені це посвідчення вирішує мінкульт РФ. Для фільму «Процес…» ми навіть не намагалися отримати прокатне посвідчення, знали, що не отримаємо. Проте змогли обійти «заборону», є один виняток для демонстрації таких фільмів у Росії - це показ їх на міжнародному фестивалі. Оскільки наш фільм виробництва Естонії, Польщі і Чехії, для нього згідно із законодавством не потрібне прокатне посвідчення для показу на міжнародних фестивалях. Завдяки цьому минулого року на фестивалі «Артдокфес» відбувся його показ. Зараз ми виклали цей фільм у відкритий доступ в інтернет, він доступний і на території Росії, і в Україні.
Що стосується мого попереднього фільму «Діти 404», то ми його декілька разів на фестивалях показали, а потім почалася «петрушка» з його прокатним посвідченням (врешті-решт, ця стрічка у Росії не отримала прокатного посвідчення – «Главком»). Цей фільм ми також виклали у відкритий доступ.
Ви маєте активну громадянську позицію. Чи погрожують вам?
Ні, я не отримував ніяких погроз ані тоді, коли знімав фільми, ані тоді, коли відбувався їхній показ.
Багато представників російської інтелігенції виїхали з Росії або ж отримали закордонний паспорт, навіть Алла Пугачова нещодавно отримала кіпрський паспорт… Чи міркували ви про переїзд?
Про це я думав доволі давно, але зараз не можу уявити себе в іншому місці. Поки є можливість жити і знімати кіно тут, я залишатимусь в Росії.
Юлія Тунік, «Главком»
Коментарі — 0