У Києві відбулася прем'єра балету за знаменитою п'єсою «За двома зайцями»

У Національному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка відбулася прем'єра балету «За двома зайцями». Взятися за постановку всіма улюбленої п'єси, чудової комедії з масою смислів і філософських підтекстів, побудованої в основному, на діалогах – це був неймовірний виклик і сміливе рішення творчого колективу. І їхня перемога є беззаперечною. Я часто буваю в Оперному театрі, але таких розкотистих браво там раніше не звучало.

Про конкретні об'єктивні складові успіху мова піде трохи нижче. Але як пролог зауважимо: на сцені Київської опери проживали своє життя горді римлянки, красиві єгиптянки, запальні іспанки, але вчора на прем'єрі балету якось містично відчувалося, що усе дійство, яке розігрувалося, відбувалося саме тут, у нашому Києві, недалеко від Оперного, на Подолі. Здавалося, сам балет у всьому – в декораціях, костюмах, танцях, музиці був пронизливим зізнанням у любові нашому місту.

Поділ на балетній сцені

Спочатку про сценографію. Автором незвичайних декорацій був Сергій Маслобойщиков -художник-графік, сценограф, режисер театру і кіно, лауреат понад 50 нагород у галузі мистецтва (декорації, сценографія). На сцену з-під стелі спускалися завіси, сірі з пришитими на них рожевими мальвами. Хвилиночку, не просто мальвами, рожевими, пастельними, білими. Ці квіти (здається, самі вони були створені з шовку, фатину, а також там струмували білі стрічкові доріжки) як би формували малюнок – київський пейзаж. Ну уявіть: актори танцюють, танцюють, і раптом – раз – спускається завіса, на якій викладена Андріївська церква з таким впізнаваним куполом. Усі ці завіси створювали враження неймовірної легкості. Сама сценографія балету була святковою і ошатною, вона стала просто насолодою для очей.

Крім того, дуже цікавою сценогарфічною знахідкою була свиня на сцені. Якщо ви пам'ятаєте кінопостановку «Зайців», свиня, яку колють на весілля Проні, з'явилася лише один раз, але яскраво. Але автори балету ні в чому не стали жертвувати «дрібницями» і деталями, які є у п'єсі. Свиня на сцені лежить нагадуванням. Нагадуванням, що не можна поводити себе по-свинськи, не можна соромитися своїх рідних, свого стану? Що вона так і не прикрасила весільні страви? Більш того, свиняче рило, яке з'являється на жвавому ринку на Контрактовій, воно ніби просилося в калашний ряд. І тим самим нагадувало одну з центральних ідей твору. Про намагання людей більш низької культури вирватися в інший стан. Вирватися і долучитися, іноді принижуючись, жертвуючи гідністю і... програючи.

Ще однією знахідкою я вважаю декорацію цирюльні. Чи то туалет, чи то розкладна переносна роздягальня. Крім того, що це красиво, це ще й символізувало ставлення самого Голохвастова до своєї справи.

Музика і п'ять змін суконь

Музика – це перше, що нас зустрічає і в Опері, і в балеті. Композитор Юрій Шевченко писав музику цілий рік. І створюючи її, він дбайливо зберіг настрій та музичні мотиви зі старого українського мюзиклу. Цю мелодію знає кожен, хтось називає її «канареечкой», хтось «один я в мамы сын». Але мотив пісеньки Голохвастова, яким оркестр почав балет, був дуже доречним – це було, як зустріч на Подолі зі старим другом. Взагалі, тут багатий діапазон мелодій: кадриль (ранок на Контрактовій), танго (у приватному салоні, де навчається Проня), вальс (коли Галя з сумом йде на Хрещатик), але у всі мелодії вплітаються іноді знайомі мотиви народних пісень або навіть хуліганської «Ця школа бальних танців».

І, звичайно, костюми балету були просто дивовижними. Тим, хто сидить далі дев'ятого ряду, категорично рекомендований бінокль. Тому що це майже театр високої моди. Художник по костюмах Ганна Іпатьєва, напевно, хотіла одягнути балерин в одяг усіх станів з тієї київської старовини, при цьому я не побачила двох однакових костюмів. Спочатку танцівниці були одягнені в як би народний одяг. Малюнок плахт-пачок у кожної балерини відрізнявся. Наскільки я зрозуміла, тут використовували аплікації і принти з робіт Марії Примаченко.

Наступний танець: балерини в салоні для навчання танцям одягнені в прозорий, коктейльний танцювальний одяг – такий же світлий, як мальви сценографії. У наступній сцені силуети одягу балерин нагадували одяг київських міщанок. Городові були одягнені в костюми з виразною смужкою. Повинно було викликати алюзію ув'язнених? Родзинкою були містичні зайці – танцівники з вухами в дивних фрако-ватниках (і фрак, і ватник одночасно). Містичні зайці з'являлися непомітно і як би завершували або підкреслювали дію.

Це були інша Проня та інший Голохвастов: пластика говорить голосніше слів?

Окремо хочеться сказати про вбрання Проні.

Проню танцювала артистка Тетяна Андрєєва (вона ж автор ідеї та лібрето). Виконавиця змінювала наряди п'ять разів. Їх намагалися зробити так, щоб вони імітували – якщо не безглуздість, то щось недоладне. Як там в оригіналі: «Начхала я на ваші моди»? Іноді вона виходить в червоно-рожевому, що виглядає недоладно і тривожно на тлі ідеальної кольорової гами одягу танцівниць. Іноді, коли хочуть показати її дике бажання заміжжя, вона залишається в смішних панталонах. І хоча балерину важко зіпсувати, але Проню красива Андрєєва зображала трохи незграбною.

Блискучою творчою знахідкою була її весільна сукнч з довгим шлейфом, у який майже насильно закутували Голохвастова. До речі, про Голохвастова (роль виконував Ярослав Ткачук). Граціозний, в гарному одязі (хоча перший костюм зі смішними накладками виглядав смішно) – здавався дійсно таким чарівним.

Взагалі, йдучи на цей балет, забудьте все, що бачили в однойменному кіно. Налаштуйте зорові рецептори на інші образи. Вони не такі дошкульні, не такі смішні, але більш милосердні і, безумовно, більш красиві.

Я ніколи не розуміла загального сміху над Пронею, вона мені здавалася жалюгідною і драматичною. Я знаю, як мінімум, одну людину, яка зі мною згодна. Балерина Тетяна Андрєєва. Її смішна, незграбна, часом хижа у своїх намірах Проня – дуже самотня. І досить беззахисна перед досвідченим супротивником, який хоче її грошей. Про це говорять її рухи, її пластика.

Та й Галя тут інша. Це образ розгубленої красуні і скромниці, яка, тим не менш, добре, надто в унісон, станцювала з Голохвастовим.

Голохвастов, над яким ми теж звикли сміятися (хоча чому сміятися, у п'єсі ж він і сам намагається говорити зовсім ламаною російською, щоб ідентифікувати себе зі «знаттю»), тут теж викликає швидше роздуми. Роздуми і співчуття до цирульника, який прогорів, банкрута, який імітує багатство. Можливо, над красивими людьми важче сміятися? (Наші танцюристи ж всі гарні).

Не знаю, що будете відчувати ви, але коли на сцену викочується труна з надіями Голохвастова, мені самій стало сумно.

Зізнаюся, у низці танців, починаючи з найпершої сцени на міській площі, важко виділити щось одне більш яскраве або таке, що більше запам'ятовується. Навіть через три години після закінчення прем'єри думки повертаються то до моменту викриття Голохвастова (коли до нього тягнуться сотні рук) – дивовижне сценічне рішення, то до номеру в школі бальних танців, коли балерини тримають у руках тонкі довгі цигарки (автори балету ніколи б не забули і не упустили фразу про «шкварчала ваша папироса», вмонтувавши її органічно в іншу сцену), то до самого початку – базарного дня і ранкового Подолу, де танцюють найграціозніші «торговки» країни.

Після вистави, на якій були присутні і представники чи не всіх посольств, і академіки, і юні та не дуже юні балерини і професійні любителі балету, ніхто не хотів розходитися. Артисти не просто подарували радість, вони вже зробили балет «візитівкою» української столиці.

Лана Самохвалова