Острів Крим: життя в окупації. Свідчення очевидця

    • Олексій Бик
    • 10 Березня, 2014, 15:20
    • Розсилка

    А вообще по жизни за кого, мужики? Да мы за Чалого. Так привезите пожрать, мы же родную землю защищаем от этих фашистов…

    … - Цель поездки?

    - В гости.

    Український військовий зазирає до салону авто, звіряє наші обличчя з документами і мовчки киває. Ми їдемо далі – двома машинами.

    На під`їзді до російського блокпосту стає видно, що він вщент перегороджений бетонними блоками, і що через нього йшло багато військової техніки – асфальт прогнувся і просів. Над бетонними барикадами тріпотять російські триколори. В полі обабіч дороги – вкопані в землю БТРи, а далеко в полі видніється колона військових тентованих вантажівок для перевезення солдатів.

    Першу лінію росіян проїжджаємо швидко і практично без напруги: «зелені чоловічки» перевіряють документи, зазирають до багажника і салону автомобілів, питають: куди і навіщо їдемо? Відпускають.

    Але вже за кілька метрів – друга лінія. Тут, окрім «зелених», ще кілька чоловік у формі ліквідованого «Беркуту» (новісінька, з голочки) та місцева самооборона – вдягнена абияк, почасти в химерні комбінації папах і гумових пляжних капців. Тут «шмонають» всерйоз.

    … А починалося все добре, і ніщо не віщувало біди. На одній із журналістських спільнот у фейсбуку я знайшов оголошення про те, що ось, до Криму йде машина, і є два місця. Я передзвонив, мені сказали, що місце буде, але не точно. Та, зрештою, майже перед самим виїздом отримав підтвердження.

    Увечері 8 березня ми зустрілися у кафе – Євген (власник авто), Катя (дружина Євгена), Олесь (фотограф, що принципово користується тільки плівкою), Оленка (журналіст, фотограф) та я. Їхати мали всі, крім Каті.

    Ми довго обговорювали усі деталі, коли і як їдемо, що з собою беремо, а чого ні. Вирішили все ж ризикнути і взяти бронежилети, хоч тепер ясно, що то була погана ідея. Домовилися, що на під`їзді нас зустріне місцева людина, на машині з кримськими номерами, і ми спробуємо прорватися разом.

    До Перекопу дісталися без пригод. У Вознесенську бачили сентиментальну картину: біля воріт якогось підприємства поміж яблунями стоїть свіжопофарбоване погруддя Шевченка, а біля нього нечисленний мітинг – дорослі і діти.

    І вже тільки звернувши за Цюрупинськом на Крим, ми зрозуміли, що наближаємося до зони протистояння: якщо з Криму на велику землю подекуди і проїжджали авто, то на півострів їхали тільки ми. Звикнувши відвідувати Крим у розпал курортного сезону, важко повірити, що ця дорога буває настільки порожньою.

    За кілька кілометрів від блокпостів нас чекала людина, яка мала провести до Криму. Я пересів до його авто для координації (це був мій знайомий), і ми рушили.

    …На другому російському блокпості у нас знову перевірили документи, попросили відкрити багажники і почали ретельний «шмон». Мого рюкзака вивалили на заднє сидіння авто, переглянули кожну шмотку, кожну кишеньку і відділення. Самого спочатку не обшукували.

    «Сидимо, не рипаємося, говоримо російською» - попереджав провідник. Я так і зробив. Що відбувалося біля нашого «джипа», яким ми приїхали з Києва, видно не було.

    Зараз уже навряд чи можна буде з`ясувати, що саме і у якій з авто викликало підозру «зелених чоловічків», але нас завернули у «відстійник». Ймовірно, підозру викликало саме авто – справжній позашляховик з лебідкою над переднім бампером.

    - Чо, по бездорожью ездить собрались? Воевать приехали? - спитав хтось з бойовиків.

    Тут до машин позбігалися «самооборонці» - від «беркутів» та російських бойовиків їх відрізняла сумбірність одягу та «калашнікови» без ріжків з патронами. Проте, чи не кожен другий тягав на поясі ніж чи/та пістолет.

    У відстійнику вже стояла машина – білий «сітроен» з рожевим дахом. Він був випатраний, як різдвяна індичка. Поряд на асфальті валялися розкидані речі, якісь листівки, гроші і фото. Поряд навколішки стояли двоє дівчат, руки їх були стягнуті пластиковими реміняцми. Дівчата плакали.

    - Ваван, иди познакомься, тут с…ка, которая тебя «молотовым» жгла! - гукнув хтось. Від наметів, розташованих віддалік, вальяжною ходою підійшов Ваван. Вочевидь, він у складі «Беркуту» брав участь у подіях на Грушевського чи Інститутській в Києві, але слідів «молотова» на ньому видно не було.

    - Шо тут у вас?

    - Да поймали двух с Майдана, двести штук гривен с собой везли, листовки какие-то, фото, - Вавану задоволено показували розкурочені пачки грошей (навряд чи там було 200 тис грн. – я бачив лише три пачки купюрами по 50 грн.), сували в руки бейджик і посвідчення з написом «Press», а в цей час «самооборона» нишпорила по всіх машинах, мародерствуючи і шукаючи, чим поживитися.

    Взагалі, видавалося, що старшого серед цих бойовиків немає. Нашу машину, попри місцеві номери, обшукали разів чотири, кожного разу різні люди – промацали навіть стелю. Під час обшуку хтось благополучно позбавив кореспондента «Главкому» від тягаря у вигляді 1500 грн, схованих між речами у рюкзаку. А з якогось іншого авто «самооборонці» викрали коробку з пончиками і з радісним гигиканням побігли до наметів.

    - Опа, что это?, - один з «беркутів» витягнув з багажника мого бронежилета.

    - Командир, это мое! Я директор фирмы, инкассацию вожу, стремно же. Просто забыл выложить, - миттєво включився наш провідник.

    - Да он тебе не поможет, - помахуючи дулом «калаша», відповів «беркут», а тоді несподівано запитав:

    - А вообще по жизни за кого, мужики?

    - Да мы за Чалого (севастопольский мер-самозванець).

    - Так привезите пожрать, помогите нам, мы же родную землю от этих фашистов майданутых защищаем. Мой дед воевал, а они…

    - Да мы возим, только на другой блокпост…

    Біля нашого «джипу» вже зібралися бойовики. Що там відбувалося – з того місця, де нам наказали стояти, видно не було. Речі з багажника і рюкзаків вивалювали просто на землю. З-за машини вийшов «козачок», він намагався приладнати на ногу наколінник.

    - Давай помогу, - «беркут» нарешті облишив нас у спокої. Зате підійшов бородатий самооборонець у папасі і з автоматом. У руках у нього була хустка-«арафатка».

    - Были на Ближнем Востоке, да?, - з ненавистю спитав він у мене.

    - Да это ж не их, - вступився «зелений чоловічок», що охороняв нас.

    - Я, б…ь, их всех знаю, я под пули ихние ходил, - скреготнув зубами бородатий.

    В цей час від «сітроена», біля якого «пресували» двох дівчат, почулися захоплені вигуки:

    - Ого, б…ь! Ты смотри – у нее тут масть на руке! «Небесная сотня», б…ь!

    В одної з дівчат і справді на руці було татуювання з написом «Небесна сотня».

    - Ну, так щас вас станет 102, - Ваван весело заржав.

    - Можно было бы по кругу пустить, но, походу, там уже весь Майдан побывал, - сказав наш «зелений» конвоїр «беркуту» і вони загигикали.

    Біля «джипу», яким ми їхали з Києва, бойовики продовжували викидати речі моїх супутників на асфальт. Здається, вони крім щитків для ніг знайшли і професійні фотоапарати – це було погано, дуже погано. Видно було лише Оленку – вона про щось розмовляла з низькорослим бойовиком.

    - Ну чо, будет теперь у нас ох..нная машина! Всю жизнь про такую мечтал, - новий «самооборонець» намагався відкрити капот позашляховика, але в нього не виходило.

    - Да отойди, дебил, это тебе не «калина», - осмикнув його інший.

    - А, может, рацию себе заберем?, - допитувався третій.

    - Давай снимем заднее сидение, поставим к бочке. Пусть без него едут, - пропонував перший. Схоже, що мародерство тут було звичною справою.

    В цей час до кабіни «сітроена» заліз веселий бойовик:

    - Может, попробовать с разгона? Хахаха!, - пожартував він, вказуючи на барикаду з бетонних блоків. А тоді завів авто, розвернувся, побібікав і поїхав кудись. Дівчат в цей час обступили зусібіч, натовп кричав, і що там відбувалося – зрозуміти було неможливо.

    А машину нашого провідника знову обшукували – цього разу до неї підійшов якийсь меланхолійний хлопчина, зазирнув на заднє сидіння, перекинув кілька висипаних з рюкзака футболок, а тоді взяв каремат і спальник, запхнув їх до мого спорожнілого рюкзака і мовчки пішов геть у бік наметів. Я не втримався.

    - Командір, задержалі, обискалі, но зачем же грабіть?

    - Что? Где?, - один із «зелених чоловічків» відволікся від збирання розкиданих по асфальту листівок і грошей до поліетиленового пакету і загорлав до крадія: - Эй ты! А ну неси назад! Верни!

    Невідомо, навіщо він це зробив. Але після цього нас відпустили.

    - Давайте, мужики, дуйте отсюда, быстро, - сказав нам ще один бойовик, який тільки-но прийшов (може, й справді командир?).

    Ми сіли в авто і поїхали. За пару кілометрів у Армянську зайшли до кафе на АЗС, взяли по каві і сіли біля вікна визирати наших. Почав дзвонити затриманим друзям. Їхні телефони мовчали.

    Біля кафе зупинилася військова вантажівка без номерів. З неї вилізли троє «зелених» з автоматами, зайшли до кафе, купили три пляшки коньяку і пішли собі геть.

    Допивши каву і не дочекавшись другої нашої машини, ми вирішили закупити трохи продуктів, відвезти їх на блокпост і хоча б дізнатися, як там справи.

    - Да мы мужикам обещали на блокпост еды привезти, - пояснювали ми, коли нас спиняли.

    Біля блокпосту вже не було жодної з машин. Але нам вказали, де штабний намет. Біля намету двоє затриманих дівчат зі зв`язаними руками стояли навколішки, але моїх попутників тут не було. Зате по інший бік дороги біля посту ДАІ стояв наш «джип». Затримуватися тут стало небезпечно – мені вже почали надзвонювати колеги та рідні затриманих, але я просто не міг відповідати на дзвінки, перебуваючи серед бойовиків.

    Зараз затриманих шукають – депутати, Автомайдан, місцеві активісти. Але, за словами місцевого силовика, який підключився допомагати, «если бы их хотели замочить – они бы не церемонились, убили бы на месте». Силовик вважає, що найвірогідніший варіант – затриманих допитають та відправлять геть з Криму.

    …Крим сьогодні перетворився на острів. Хоча б тому, що він в деякому сенсі вже відірвався від материкової частини України і дрейфує морем у бік Росії. Але і Москві він – як валіза без ручки. Бо, скажімо, хоч анаконда і здатна проковтнути справді величезну здобич – все ж іноді неправильно розраховує свої силу, і здобич розриває їй шлунок. Путін так само вчепився у шматок, який може порвати йому кендюх.

    А Крим… Острів Крим залишається десь посередині. Між Україною і Росією. Посеред води і ворогуючих сторін. Яблуком розбрату, яке, далебі, в цьому побоїщі розтопчуть найпершим.

    Далі буде…

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ