Туберкульоз в Україні: 10 років епідемії

Десять років тому в Україні була оголошена епідемія туберкульозу серед дітей та дорослих. І хоч на проблему звернули увагу, все одно з того часу не вдалося врятувати сотні тисяч громадян. Причин багато: це і невчасне виявлення хвороби, і відсутність належного лікування, і просто небажання хворих йти в так звані заклади лікування.

З одного боку, це несерйозний підхід до свого здоров’я, але, з іншого, хворих можна зрозуміти – адже здебільшого їм пропонують нелюдські умови лікування, у тубдиспансерах просто-напросто моторошно знаходитися, не те що проходити лікування.

В Міжнародний день боротьби з туберкульозом, 24 березня, Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ, та Інститут розвитку суспільних інновацій організували прес-тур до Київської міської протитуберкульозної лікарні №2 (с. Мостище). Напевно, гіршої лікарні в своєму житті ви не бачили. Щоб зрозуміти глибину трагедії, не треба навіть заходити до палат: неприбрана територія, повсюди шприци та пляшки, відкриті люки, безліч бродячих собак.

Якщо зазирнути всередину, то можна побачити нереальні жахіття. Здалося, що ремонт останній раз робили багато десятків років тому. Таргани в інфекційних відділеннях, грибок на стінах та запах, від якого просто нудить, брудна білизна та недотримання елементарних санітарних норм. В малесеньких палатах по 6 ліжок. Це не найгірше: у четвертому відділені є палати, де взагалі немає проблисків цивілізації, відсутні вікна, тепло, і навіть світло. Натомість є грати на вікнах і паркан з колючим дротом, адже там утримують хворих, які переведені з тюрми. А наркомани варять «ширку» прямо в палатах. У звичайних відділеннях теж присутні наркотично залежні, і про це всі знають, навіть не приховують.

Хворі не дуже охоче спілкуються з журналістами, адже переживають за своє майбутнє перебування на території. Проте все ж знайшлися такі. Приміром, Віктор лікує важку форму туберкульозу вже вчетверте за 7 років: «Як нас можуть вилікувати, якщо все закінчується, пігулки всі, що є, віддають. А щодо харчування, то залишилася одна каша, бо картопля і горох вже закінчилися. Навіть компот відмінили», – говорить він. Віктор додає, що 7 років тому були масло і яйця, був цукор – нині ж це лише мрія…

Але завідуюча першого відділення, Сєрова Ольга Анатоліївна, не погоджується з хворим: «Скажемо так, годують тут краще, аніж в інших лікарнях. Більше того, ви можете побачити, що праворуч зводиться центр мультирезистентного туберкульозу (найскладніша форма), тобто хворі з відкритою формою туберкульозу будуть переведені до цього відділення з усього Києва».

Втім, одного відділення явно замало, аби прихистити найважчих хворих з усього Києва, – тим паче, коли фактично повністю відсутня інфраструктура. Доїхати до закладу самотужки досить складно, а для переважної більшості хворих – нереально. Середня вартість таксі з центральної частини Києва – 80 гривень, громадський транспорт сюди не ходить. Тож єдине рішення – виходити на трасі і йти через ліс, а якщо коротшим шляхом, то через кладовище, яке так «зручно» розташувалося зовсім поруч із лікарнею.

До найближчого продуктового магазину чи аптеки потрібно йти 4 кілометри або їхати на маршрутці зі звичайними пасажирами. Обирають другий варіант, бо не мають іншого виходу, на жаль. То про яку ефективність боротьби з епідемією можна говорити? А за статистикою, в середньому упродовж року один хворий з активною формою туберкульозу передає свою страшну хворобу 10-15 людям.

Лада Булах, виконавчий директор Київського відділення Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ розповіла: «На утримання лікарні виділяють 70 мільйонів гривень, в середньому за рік лікується 2 тисячі хворих. Тобто сума на одного хворого – приблизно 35 тисяч гривень. Взагалі, столична система лікування туберкульозу – діряве корито, через яке витікають мільйони гривень, а люди продовжують гинути сотнями. І найбільш неприємним в ситуації є те, що цю ситуацію не так вже й складно змінити. Достатньо розгорнути систему лікування при районних поліклініках, створити єдиний потужний сучасний лікарняний стаціонар і поставити витрати на лікування туберкульозу під жорсткий контроль влади міста та громадськості».

Міністерство охорони здоров’я – і це не секрет – далеко не перший рік спекулює на закупці препаратів, купуючи їх за завищеними цінами. А в районах та на місцях регулярно закінчуються препарати, і хворі за власний кошт купують життєво необхідні ліки. Лікарі пояснюють, що вони не спекулюють на цьому, адже якщо закінчуються ліки, то вони закінчуються для всіх. В середньому на лікування за півроку додатково хворі витрачають 10 тисяч гривень – в залежності від форми хвороби.

Настав час змін – інакше українці вимиратимуть іще швидше. Пам’ятайте, що туберкульозом може захворіти будь-хто – ваші рідні чи близькі, ви самі. Потримавши річ хворого, банально передавши за проїзд у маршрутці гроші. За 10 років епідемії кількість хворих тільки збільшувалася, і сьогодні щогодини реєструють чотирьох нових пацієнтів з туберкульозом, за цей же час один хворий помирає…

І ще одне: пройдіть флюорографію. 24-го березня, у Всесвітній день боротьби з туберкульозом, у Києві стартувала спеціальна акція: до кінця тижня курсуватимуть спеціальні флюоромобілі, де кожен охочий зможе безкоштовно перевірити свої легені. Тож поспішайте.

{15-}

Автор - Роксана Касумова