Чому Україна не заслужила подарунків від НАТО

    Хто захищатиме східний фланг Альянсу?
    Напевне,  мало хто сумнівався, що на Варшавському саміті НАТО  питання посилення східних флангів Альянсу, буде однією з ключових тем обговорення. Ще до початку роботи саміту НАТО у польській столиці стало відомо про наміри Альянсу розмістити з 1 січня 2017 року в Польщі  і Прибалтійських країнах чотири багатонаціональні
    • Володимир Солов'ян
    • 12 Липня, 2016, 12:25
    • Розсилка

    Хто захищатиме східний фланг Альянсу?

    Напевне,  мало хто сумнівався, що на Варшавському саміті НАТО  питання посилення східних флангів Альянсу, буде однією з ключових тем обговорення. Ще до початку роботи саміту НАТО у польській столиці стало відомо про наміри Альянсу розмістити з 1 січня 2017 року в Польщі  і Прибалтійських країнах чотири багатонаціональні батальйони  (чисельність  особового складу кожного підрозділу становитиме 1000 військовослужбовців). Вже безпосередньо в ході роботи саміту було оголошено, що Канада  відповідатиме за батальйон у   Латвії , Німеччина  - за підрозділ у Литві, Великобританія - в Естонії, а США - у Польщі. 

    Слід  нагадати, що на попередньому саміті НАТО в Уельсі  у відповідь на  російську окупацію  Криму і ескалацію  збройного конфлікту на Донбасі було прийнято рішення про створення оперативної групи підвищеної готовності (Very High Readiness Joint Task Force). До її складу увійшла  сухопутна бригада чисельністю близько 5000 військовослужбовців, підрозділи повітряної і морської підтримки, а також сили спеціального призначення. Також у випадку збройної агресії проти країн НАТО, до складу групи увійдуть дві додаткові бригади чисельністю до 30000 військовослужбовців. До того ж, в рамках цієї стратегії у східноєвропейському регіоні вже відкрито шість штаб-квартир, які будуть координувати навчання, налагоджувати оперативно-логістичне планування і сприяти підвищенню рівня обороноздатності.

    Звісно, такі заходи навіть приблизно не можна назвати симетричними, враховуючи  перманентне посилення угруповання російських військ на західних рубежах РФ, останній аспект якого пов’язаний з розгортанням трьох нових дивізій на кордоні з Україною та Білорусією (чисельністю до 10 тисяч осіб кожна).

    Відповідно, за таких умов значної ваги набуває здатність Сил швидкого реагування розгорнутися за максимально короткий період часу. Єдиний спосіб відпрацювати залагодження взаємодії між підрозділами  союзників  у такій операції –  це проведення навчань.

    У той же час, певну стурбованість викликає низький рівень уваги до такої активності Альянсу з  боку західноєвропейських столиць, в першу чергу, Берліна та Парижа.

    Прикладом такої тенденції можуть слугувати  нещодавні командно-штабні навчання Анаконда-2016, які відбулися  на території Польщі. До речі, в навчаннях взяла участь спільна Литовсько-польсько-українська бригада  (ЛітПолУкрбриг). Однак із 31 тисячі залучених до оперативної підготовки армійців, 14 тисяч - це військові США, а 12 тис. – польські.  Берлін же направив для відпрацювання бойового злагодження  лише 400 солдат і жодної бойової частини.

    Що  ж до заяв у публічній площині, то з німецької сторони останні натівські навчання взагалі супроводжувалися заявами Міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера про «голосне бряцання зброєю» і закликом «не шукати виправдань для нового-старого протистояння». У схожому руслі висловився і президент Франції. Вже під час Варшавського саміту  Франсуа Олланд зауважив що «НАТО не повинно впливати на стосунки, які повинні бути  у Європи з Росією».   Останню французький лідер визначив як «партнера, який, щоправда, може  інколи, як ми бачили в Україні, використати силу».

    Звісно,  подібну риторику можна пояснити наближенням президентських виборів у Франції та парламентських у Німеччині. Однак доволі тривожно виглядають подібні спроби проектувати нові моделі відносин із Кремлем за рахунок зниження уваги не лише до української проблематики, але й безпекових викликів в регіоні загалом.

    Відтак, цілком закономірним видається той факт, що, незважаючи на рішення  попереднього саміту НАТО про збільшення частки витрат на оборону до двох  і більше відсотків від ВВП,  більшість європейських членів Альянсу сьогодні не дотримуються цього показника. Загалом, сумарні витрати на оборону європейських країн-членів НАТО за останній рік зросли  лише на $3,2 млрд до $238,8 млрд.

    Складається враження, що західноєвропейські лідери і надалі хочуть вихоплювати гарячі каштани з вогню руками США. Звісно Вашингтон  не збирається відмовлятися від ролі основного бенефіціара Північноатлантичного альянсу. Але навряд чи Європа відчуватиме себе у безпеці, якщо концепція ізоляціонізму, яка останніми роками превалює у внутрішньополітичному дискурсі США, укоріниться в геополітичній стратегії Білого дому.

    Чи є майбутнє у Чорноморської флотилії НАТО?

    Істотним сегментом для безпеки євроатлантичного партнерства є посилення безпеки в Чорноморському регіоні. У цьому контексті варто згадати про ідею створення так званої «чорноморської флотилії НАТО», що стало би відповіддю Альянсу на мілітаризацію регіону, яку Москва здійснює з весни 2014 року.

    З відповідною ініціативою Бухарест виступив ще в січні, а згодом  президент Румунії Клаус Йоганніс  закликав створити у Чорному морі міжнародне військово-морське угруповання під егідою НАТО. Між іншим, в ході квітневого візиту до Румунії Петро Порошенко запевнив, що «Україна із задоволенням приєднається до цієї ініціативи». Для української сторони така можливість є справді вкрай важливою, адже участі ВМС України в морських навчаннях НАТО «Сі Бриз» чи спільних українсько-турецьких тренуваннях об’єктивно недостатньо для відновлення потенціалу (нехай і доволі скромного), яким володіли  вітчизняні військово-морські сили до анексії Криму.

    Та на Варшавському саміті ця ідея так і не наповнилася змістом. Її торпедував президент Болгарії Бойко Борісов. Він підтвердив своє скептичне ставлення до чорноморської флотилії НАТО і закликав до демілітаризації Чорного Моря, яке на його думку має бути «зоною без військових і підводних човнів, тому що це зашкодить планам  видобутку  газу, туризму і торгівлі».

    Туреччина також підвісила у повітрі ідею створення постійної ескадри НАТО у Чорному морі. Хоча ще два місяці тому президент Раджеп  Ердоган  скаржився, що море стає «російським озером», після нещодавніх реверансів в бік Кремля інтерес Анкари до цього проекту викликає сумнів.

    І, хоча Генсек Альянсу Єнс Столтенберг  запевнив - переговори щодо створення чорноморської ескадри НАТО продовжаться на зустрічі міністрів оборони в жовтні, перспективи проекту залишаються доволі туманними.

    Україна і НАТО: членство не на часі

    Цілком очікувано, що в питанні євроатлантичних перспектив України істотного прогресу не відбулось. Навіть більше, якщо Бухарестська декларація містила компромісну формулу про те, що Україна та Грузія  «стануть членами НАТО», то в аналогічному документі, укладеному днями у Варшаві формулювання про  перспективу членства України взагалі відсутні. Натомість в Альянсі заговорили про можливість залучення Києва  до Програми розширених можливостей в рамках Ініціативи взаємосумісності партнерів (Enhanced Opportunities Programme within the Partnership Interoperability Initiative), що дозволить залучити Київ до більш тісної співпраці з Альянсом. Нині учасниками цієї  програми є Швеція, Фінляндія, Грузія, Йорданія і Австралія.

    Не менш важливою для України в умовах воєнного конфлікту на Донбасі є фінансово-технічна  допомога НАТО. Комплексний пакет допомоги (КПД) передбачає матеріальну і практичну підтримку у 40 напрямках в сфері безпеки та оборони. Імпульс отримали і цільові трастові фонди, започатковані ще два роки тому. Їх  спрямовано на сприяння  реформам українського війська  і подолання наслідків війни.  

    Звісно, такий об’єм співпраці України і НАТО важко назвати вичерпним. Але перш ніж звинувачувати Альянс у пасивності та надлишку прагматизму, слід поглянути на власні прорахунки

    Так, після відновлення активного діалогу з НАТО у 2014 Україна  не виробила чіткої стратегії реалізації поставленої мети членства в Альянсі.  Сьогодні  в Україні зберігається розмита вертикаль  відповідальності за реалізацію євроатлантичного  руху держави і відповідні реформи. На переконання влади, ліквідувати цей недолік має створена 9 липня Комісія з питань координації євроатлантичної інтеграції України. Відповідно до задуму, новий орган має сприяти міжвідомчій координації реформ і реалізації потенціалу співпраці з Альянсом у невійськових  сферах.

    Нереалізованою в рамках Варшавського саміту залишилась також ініціатива створення українсько-румунсько-болгарської бригади (на зразок ЛітПолУкрбриг).

    Тож не варто чекати від європейських політиків подарунків, які відкриють Україні прямий шлях до членства в НАТО. Простих декларацій про готовність стати членом блоку уже замало. Потрібно переконливо доводити нашим західним союзникам, що північноатлантична інтеграція України означатиме для Заходу цілком конкретну перевагу, а не суто нові проблеми у стосунках з Росією…

    Володимир Солов'ян, керівник зовнішньополітичних проектів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, для «Главкому»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ