Газові манівці. Як Путін знищує українську трубу

    • Роман Сирінський
    • 15 Травня, 14:15
    • Розсилка
    Карикатура, яка висміює президент Росії Володимира Путіна та його бажання побудувати газопроводи в обхід України
    Фото: DW
    Карикатура, яка висміює президент Росії Володимира Путіна та його бажання побудувати газопроводи в обхід України

    Побудувавши три газопроводи в обхід України, Москва наполовину зменшила завантаженість нашої ГТС

    Наказ Путіна про початок будівництва «Турецького потоку» свідчить про те, що Кремль та «Газпром» готові серйозно ризикувати, аби лиш покарати Україну. При цьому росіяни докладають надзвичайно серйозних зусиль, обробляючи Туреччину, Німеччину та інші європейські країни, йдучи їм на поступки, які раніше вважалися нереальними. І попри певні успіхи у протидії цьому Москва може-таки за кілька років почати транспортувати газ новими трубопроводами. Особливо якщо після побудови обхідних «потоків» на нашій ГТС почнуться інциденти. Звісно ж, через її «зношеність», а не через диверсії.

    Основою української ГТС є два магістральних газопроводи. «Уренгой – Помари – Ужгород» (збудований у 1983 р.), прокладений від північної частини Західного Сибіру, та «Союз» (1980 р.), прокладений з Оренбурзької області РФ. Як стверджує сайт «Нафтогазу», максимальна її пропускна спроможність «на вході сягає 287,7 млрд куб. м на рік, на виході, в напрямку європейських країн, – 151,4 млрд куб. м» (за іншими даними, «вихід» може становити 178,5 млрд куб. м. щорічно). Однак вона вже давно не експлуатується на повну потужність. Внаслідок введення Росією в експлуатацію обхідних газопроводів минулого року через українську трубу було експортовано всього 82,2 млрд куб. м. російського газу. А позаминулого – навіть на 23% менше.

    Росіяни не приховують намірів узагалі припинити використання нашої ГТС після 2019 року, коли, з одного боку, завершиться строк дії підписаних контрактів, а з іншого – вони добудують два нових газопроводи («Турецький потік» та «Північний потік – 2»), які можуть зробити їх повністю незалежними від української труби.

    На початку поточного року проглядалися позитивні для України тенденції, пов’язані з небажанням ЄС потрапляти в більшу газову залежність від РФ, будівництвом альтернативних російським газопроводів з Азербайджану і навіть вимогою до «Газпрому» надати гарантії експлуатації української ГТС і після побудови нових газопроводів. Однак і Кремль усвідомлює ці загрози та активно протидіє, пристосовуючись до вимог європейців та використовуючи проти ЄС одну з його основ – громадянське суспільство.  Адже саме через вимогу екологічних організацій італійський суд принаймні призупинив будівництво Трансадріатичного газопроводу, який має постачати півдню Європи (і, можливо, українському «реверсу») азербайджанський, а в перспективі туркменський, іранський чи навіть ізраїльський газ.

    Результат цієї боротьби залежить від значної кількості факторів, але одним з найпотужніших російських аргументів має стати система газопроводів, що гарантуватиме багатій Старій Європі надійне транспортування природного газу. В обхід «ненадійних» транзитерів, до яких відносять не лише Україну, а й Польщу, країни Балтії та навіть Білорусь.


    Газопроводи в обхід України (Фото: Громадське)
    Газопроводи в обхід України (Фото: Громадське)

    «Турецький потік». Третя спроба обійти Україну з півдня


    «Турецький потік»
    «Турецький потік»

    Потужність: на першому етапі дві нитки по 15,75 млрд кубометрів газу на рік (одна – для турецького, друга – для європейського споживача), з перспективою побудови ще двох і збільшення річної прокачки до 63 млрд куб. м.

    Маршрут: Анапа (до неї вже протягнуто дві нитки з Новгородської та Воронезької областей РФ) – акваторія Чорного моря – європейська частина Туреччини – турецько-грецький кордон, де має з’явитися хаб для подальшого розподілу газу між європейськими країнами.

    Стадія готовності. 7 травня «Газпромом» оголошено про початок будівництва «морської» частини газопроводу, який, за словами Олексія Міллера, вже до кінця 2019 року має доставити російський газ і турецьким, і європейським споживачам. «Російську» частину побудовано ще як частину «Південного потоку», який також створювався з метою постачання російського газу Туреччині та Південній Європі, але провалився.

    Прихильники: італійська компанія Eni та, можливо, серйозна частина італійського істеблішменту, яку пов’язують із Берлусконі. А також низка керівників Греції, Сербії, Македонії, Угорщини і Туреччини, які 7 квітня 2015 року підписали декларацію про енергетичну співпрацю у створенні «економічно виправданого шляху диверсифікації маршрутів і джерел» природного газу, яку вважають юридичною базою «Турецького потоку».

    Противники: окрім України та її європейських союзників серйозну протидію проекту можуть чинити країни і компанії, які планують постачати до ЄС газ «Південним газовим коридором»: через турецький Трансанатолійський трубопровід спочатку з Азербайджану, а згодом з Казахстану, Туркменістану, Ірану, Ізраїлю, Катару тощо.

    Проблеми та перспективи: цілком може повторити долю «Блакитного потоку», тобто стати постачальником газу лише для Туреччини, без виходу на європейські ринки.

    «Північний потік – 2». Спроба повторити успіх «Північного потоку»


    «Північний потік – 2»
    «Північний потік – 2»

    Потужність: 55 млрд куб. м газу на рік.

    Маршрут: Усть-Луга (Ленінградська обл.) – по дну Балтійського моря – район Грайфсвальда (земля Мекленбург – Передня Померанія, ФРН).

    Стадія готовності. Техніко-економічне обґрунтування було готове ще в жовтні 2012 року, але через серйозний спротив проекту лише у квітні 2017-го Nord Stream 2 AG підписала з п’ятьма європейськими компаніями угоди про фінансування «Північного потоку – 2» (вони мають надати близько 50%  вартості проекту і отримати його 49% акцій). Будівництво ще не розпочалося, хоча «Газпром» уже анонсує його закінчення в 2019 році.

    Прихильники: компанії Engie (Франція), OMV (Австрія), Royal Dutch Shell (Британія та Голландія), Uniper та Wintershall (Німеччина).

    Противники: Данія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Хорватія, Греція, Литва, Латвія і Естонія (Швеція ще не оголосила свою позицію). Але найчастіше ЗМІ пишуть про опір проекту з боку Польщі, зокрема її

    • антимонопольного органа (Офіс захисту конкуренції та споживачів), який вважає, що реалізація проекту послабить конкуренцію на польському газовому ринку, посиливши вплив «Газпрому»;
    • міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, який назвав проект «егоїстичним прагненням» окремих країн ЄС до самостійності в питаннях енергетичної політики та загрозою стабільності в Україні;
    • президента Анджея Дуди, який вважає, що газопровід порушить рівновагу в диверсифікації поставок газу та зашкодить ЄС.

    Проблеми та перспективи. Будівництво може бути розпочато, так само як і у випадку з «Турецьким потоком». Але продовження газопроводу на території Німеччини може бути заблоковано Третім енергопакетом. Особливо, якщо європейці прискіпливо слідуватимуть букві та духу цього документа. Зокрема забажають допустити до постачання газу з РФ реально незалежних гравців, а не формально приватні, але контрольовані Кремлем російські олігархічні холдинги.

    «Північний потік». Результат успішного залякування


    «Північний потік»
    «Північний потік»

    У цьому проекті Росія досягла успіху за допомогою газових воєн з Україною 2006 та 2009 років, які добряче налякали європеців.

    Потужність: 55 млрд кубометрів газу на рік.

    Маршрут: від Виборга (Ленінградська область РФ) – по дну Балтійського моря – Любмін, поблизу Грайфсвальда (ФРН).

    Стадія готовності: діючий. Будівництво розпочалось у квітні 2010 року, а перші поставки – у листопаді 2011-го (перша нитка) та жовтні 2012-го (друга нитка).

    Прихильники: компанії Wintershall та E.ON (Німеччина), Gasunie (Нідерланди) та GDF Suez (Франція).

    Противники: країни – транзитери російського газу та країни Балтії.

    Проблеми та перспективи. «Невідомо, що може статися з цим газопроводом, який лежить на купі боєприпасів», – заявив президент Білорусі Лукашенко. Також може проявитись шкода екології від даного проекту (це питання порушувала, зокрема, Швеція, яка довго протидіяла його реалізації). Не виключено також, що погіршення відносин між ЄС та РФ стимулюють європейських споживачів активніше шукати нових постачальників блакитного палива. Однак у короткостроковій перспективі поставкам по цій трубі нічого не загрожує. І хоча вони досі й не вийшли на проектну потужність – торік було прокачано всього 43,8 млрд кубометрів газу (80%), – наближення до неї триває. У 2015 році трубопроводом було експортовано 39,1 млрд (71%), у 2014-му – 35,5 млрд (65%), в 2013-му – 23,8 млрд (43%).

    «Блакитний потік». Перша невдала спроба «Газпрому» дістатися Європи через Туреччину.


    «Блакитний потік»
    «Блакитний потік»

    Потужність: 16 млрд кубометрів газу на рік.

    Маршрут: від міста Ізобільне Ставропольського краю до села Архипо-Йосипівка Краснодарського краю – акваторія Чорного моря до східнотурецького міста Самсун – турецька територія до Анкари.

    Стадія готовності: побудований на початку 2000-х років.

    Прихильники: влада Туреччини та італійська компанія Eni – частий адвокат Кремля у його газових суперечках з Україною та країнами ЄС.

    Противники: країни-транзитери російського газу.

    Проблеми та перспективи. Попри наміри вийти на проектну потужність у 2010 році, наблизитись до неї вдалось лише в 2014-2015 рр., а минулого року обсяг прокачки впав до 12,99 млрд куб. м газу. Окрім того, проект став певним приниженням Росії, яка розпочинала його з твердим наміром експортувати близько 32 млрд кубометрів. І не лише Туреччині, а й далі, аж до Італії та Ізраїлю. Але Анкара, отримавши потрібні їй одну нитку та обсяги газу, далі розвивати проект відмовилась.

    «Ямал – Європа». Аби не через Україну


    «Ямал – Європа»
    «Ямал – Європа»

    До побудованої за часів СРСР ГТС облаштували відгалуження через Білорусь

    Потужність: 32,9 млрд куб. м газу на рік (іноді називаються трохи більші цифри).

    Маршрут: м. Торжок (Тверська область РФ) – територія Білорусі та Польщі – німецька компресорна станція «Малнів» (у районі м. Франкфурт-на-Одері, поблизу німецько-польського кордону).

    Стадія готовності: діючий. Робота над проектом почалась у 1992 році, будівництво велося в 1994–2006 рр.

    Прихильники: у Польщі – АТ «ЄвроПолГаз» (засновники - польське підприємство нафтової і газової промисловості - PGNiG, «Газпром» і АТ «Газтрейдінг»), у Німеччині – фірма «Вінгаз», заснована «Газпромом» і компанією «Вінтерсхалл АГ».

    Проблеми та перспективи. Згідно з повідомленням прокуратури Швейцарії, керівництво компанії Siemens Industrial Turbomachinery (Швеція) визнало, що виплачувало хабарі в період з 2004 по 2006 рр., щоб брати участь у спорудженні газопроводу. Однак подібні випадки не перешкоджають «Газпрому» та його європейським партнерам експлуатувати газопровід практично на повну проектну потужність, на яку він вийшов у 2006 році. Це пов’язано з тим, що даний газопровід сприймається як невід’ємна складова європейської енергетики.

    «Ямал – Європа – 2». Перемичка на зло Україні

    Перемичка від відгалуження, яка мала б в обхід України з’єднати через Польщу білоруську та словацьку ГТС.

    Потужність: не менше 15 млрд кубометрів на рік.

    Маршрут: Кобрин (Брестська обл. Білорусі) – через Польщу - Вельке-Капушани (Східна Словаччина, на кордоні з Україною).

    Стадія готовності: заморожений. Пропозицію щодо його будівництва було висловлено Ремом Вяхіревим польському уряду ще у 1999 році, але у 2002-му «Газпром» відклав будівництво цієї перемички на невизначений термін. Пріоритетом став «Північний потік». У квітні 2013-го Путін доручив главі «Газпрому» Олексію Міллеру повернутися до проекту. Однак 20 березня 2015 року заступник останнього Андрій Круглов заявив, що «Газпром» не розглядає можливості будівництва другої нитки газопроводу «Ямал – Європа» (повідомлення про можливу відмову «Газпрому» від проекту через непорозуміння з польською стороною були ще на початку лютого 2014-го – поки на Євромайдані тривало останнє затишшя).

    Прихильники: «ЄвроПолГаз» чи принаймні його тодішній генеральний директор Мирослав Добрут, який 5 квітня 2013 року підписав із Міллером меморандум щодо проекту МГП «Ямал – Європа – 2».

    Противники: Польща, зокрема голови її урядів:

    • Єжи Бузек, який відмовився від пропозиції Вяхірева;
    • Дональд Туск, який у квітні 2013 р. заявив: «Польща кілька років активно працює над диверсифікацією поставок і джерел газу, тому ми не зацікавлені в радикальному збільшенні обсягу газу, що закуповується у «Газпрому».

    Проблеми та перспективи. Загалом не на користь проекту йдуть сучасні тенденції у польсько-російських та білорусько-російських відносинах, а також його маршрут (викликає протести істориків та екологів). Проте його відродження не виключено.

    Загрози для України

    В першу чергу це, звичайно ж, втрата 2 млрд на рік доларових надходжень від транзиту російського газу. Не надто втішними є і наявні заяви росіян щодо бажання продовжувати використовувати українську ГТС після 2019 року. «Ми можемо говорити про набагато менші обсяги, можливо близько 15 млрд куб. м на рік, для країн, які межують з Україною», – заявив Міллер. Шестиразове зменшення обсягів транзиту призведе до приблизно такого ж зменшення плати за нього, а отже, і до «діри» в українському бюджеті у більш ніж $1,5 млрд.

    Але у цьому контексті втрата транзиту – лише частина проблем для України. «Річ у тім, що на сьогодні Словаччина є головним постачальником реверсного газу нашій країні. Фактично це виглядає так: частина російського газу, який ми транзитуємо, повертається словацькою стороною нам згідно з укладеним договором. І якщо в нашій ГТС газу не буде, то і повертати не буде чого», – пише УНІАН. Тож знову закуповуватимемо газ у Росії, на продиктованих нею умовах.

    Також українська ГТС іноді називається експертами однією з можливих гарантій від широкомасштабного вторгнення російських військ. Страх її пошкодити і втратити гроші від «Газпрому» може виявитись серйознішим аргументом для Кремля.

    Висновки

    Побудувавши три газопроводи до країн, яким раніше газ постачався через Україну, Москва вже наполовину зменшила завантаженість нашої ГТС. Цим вона позбавила Київ бюджетних надходжень. Побудова та введення в дію ще двох («Турецького потоку» та «Північного потоку – 2») може завдати дуже серйозної шкоди Україні.

    Мало хто заперечує значні зусилля нової української влади у протидії цим загрозам, як, наприклад, домовленості президента України зі шведськими високопосадовцями про спільну протидію «Північному потоку – 2» від 10 травня поточного року. Проте експертне середовище вважає, що вона використовує не всі можливості. І якщо вимоги прирівняти «Газпром» до енергетичної зброї та накладати санкції на ті західні компанії, які з ним співпрацюють (за аналогією з компаніями російського ВПК), виглядають поки що надто фантастичними, то зауваження, що, співпрацюючи по обхідних газопроводах з Кремлем, ЄС порушує статтю 274 Угоди про асоціацію з Україною, цілком обґрунтоване. Воно демонструє, що наша дипломатія недостатньо використовує наявні механізми протидії агресору.

    Роман Сирінський, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ