Теорія і практика розрекламованої реформи
11 грудня цього року в деяких областях України відбулись перші вибори депутатів і голів об’єднаних громад, до кінця грудня вони пройдуть у 22 регіонах. Щоб побачити, як це робиться в окремо взятому місці, ми вирушили до міста Корюківка Чернігівської області, де вибори відбудуться 18 грудня.
Центральна виборча комісія ухвалила рішення щодо виборів 7 жовтня 2016 року. Окрім голів і депутатів громад, обиратимуть і сільських старост. Не обов’язково всі вибори відбуватимуться в один день, усе залежить від наявності бюджетних коштів на їх проведення, але вся кампанія займає 50 днів.
Децентралізація стала відповіддю на низку проблем у регіональних і місцевих органах влади, які здебільшого дублювали один одного. Крім того, була очевидною фінансова диспропорція в бюджетах різних рівнів, за якої левова частка податків відходила з нижніх рівнів бюджету на верхні, а дотації з центральних та державного бюджетів розподілялись по низхідній на розсуд тих, хто розподіляв.
Об’єднання або укрупнення громад вирішує бюджетну проблему таким чином, що дотації віднині спрямовуватимуться у громади не через бюджет областей, а безпосередньо з державного.
Також громади отримають і більше зборів від податків, зокрема податку на землю, на доходи фізосіб, на використання природних ресурсів тощо.
За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, якщо у першому півріччі 2015 року громади самі заробляли 0,424 млрд грн і ще 0,4 млрд отримували у вигляді дотацій, то за той самий період 2016 року збори і дотації становили 1,3 та 1,8 млрд відповідно.
Але разом із грошима громади отримають і більше обов’язків. Приміром, будівництво та ремонт доріг відтепер перебуватиме у їхньому віданні. Тому громадський контроль над керівництвом громад природним чином реалізовуватиметься через вибори, які й відбулися вперше 11 грудня (у 41 громаді), ще відбудуться 18-го, коли об’єднаються 143 громади, а до кінця року їх буде вже 367.
Втім, децентралізація в такому вигляді далеко не в кожного викликає захоплення, оскільки лише на практиці стане зрозуміло, чи працює нова система так, як було задумано.
Районний центр у Чернігівській області – місто Корюківка – об’єднується з громадами восьми навколишніх сіл. Ці села занадто малі, аби виживати самостійно. Наразі бюджет кожного з них не перевищує сотні тисяч гривень, а деяких – десятків. Без перебільшення можна сказати, що за ці гроші щось зробити неможливо. І майже нічого, відповідно, не робиться. Але при тому сільська адміністрація отримує зарплати. Децентралізація заощадить і на цьому.
Людмила Синюта, депутат Корюківської районної ради, сама висунула свою кандидатуру на посаду голови об’єднаної громади. Її підтримали «Народний фронт» і «Батьківщина», але лише з тієї причини, що власних кандидатів вони не виставили, а Синюта є для них нейтральною кандидатурою.
Її головний конкурент Ратан Ахмедов, за деякими даними, підтримується містоутворюючим підприємством – Корюківською фабрикою «Слов’янські шпалери».
Ахмедов родом із Полтавської області, мешкав на Хмельниччині. Як сказано в його власному агітаційному буклеті, його мама – українка, а тато – з Росії, точніше з Дагестану. Цей 29-річний кандидат працював переважно у банках та деяких сільгосппідприємствах, причому на керівних посадах, а з 2014 року є помічником народного депутата Анатолія Євлахова від Блоку Петра Порошенка, який ще недавно працював у Корюківці на шпалерній фабриці. Крім того, Євлахов – зять директора фабрики.
Синюта – місцева. Не виключено, що саме поява «прибульця» спонукала її обрати собі такий слоган передвиборної кампанії: «Вона своя. Вона зробить». Хоча вона заперечує, що тут є якийсь подвійний сенс. Вона справді тут народилася, навчалася, працювала й тут же стала бізнесменом.
Про неї ходять легенди, що вона нечувано багата (за мірками Корюківки), але все її багатство – це три магазини, що торгують насінням і добривами у райцентрі та ще двох навколишніх селах. У день нашого приїзду в її крамниці було порожньо – не сезон.
Минулого року Синюта, обійшовши кожне подвір’я рідного села Савинки, була обрана до районної ради. «На жаль, за такої системи влади районні депутати мало що можуть зробити для своїх виборців», – говорить вона.
Сесія райради у день нашого приїзду в Корюківку розглянула 13 питань, одне з яких полягало у підтримці постанови Верховної Ради щодо визнання Росії країною-агресором, а друге – ремонту автомобіля ГАЗ в одному з сіл. Стосовно другого питання депутати не прийняли жодного рішення, оскільки для цього потрібні бюджетні кошти за неочевидну необхідність вкладатися в машину, яка практично згнила й розвалилася на частини. Депутати посміялися та й закрили цю тему.
«Бюджет Корюківки зараз становить близько 15 мільйонів гривень і на 95% складається з податку на доходи фізосіб та дотацій. Але проблема в тому, що місцева влада розпоряджатися цими грошима ефективно не може, в неї недостатньо повноважень. Об’єднання громад, за задумом, має привести до того, що той самий представлений у громаді сільський староста може брати участь у прийнятті рішень в інтересах власного села, тоді як раніше він був сам із собою та своїм убогим бюджетом», – пояснює Синюта.
Вона сама водить мікроавтобус Renault. Завантаживши у машину агітаційні матеріали – газети, буклети та календарі зі своїм слоганом, вона вирушає у село Забарівка. Ні з ким не домовляючись заздалегідь, вона постукала у двері сільського голови. Але там нікого не було. На дошці обголошень сільської ради висів плакат із закликом прийти за два дні на зустріч із Ахмедовим.
Синюта зайшла до місцевої школи. Пройшовши темним коридором, увійшла в кімнату вчителів та розповіла їм про себе, попросивши у відповідь висловити свої побажання. Вчителям потрібно зробити освітлення у школі. У сільському бюджеті немає грошей навіть на лампочки.
Хоч як це дивно, все село знає, що скоро мають відбутися вибори, і в них немає питання – чому це раптом. Місцеві виявилися досить активними, оскільки читають районну пресу й намагаються з’ясувати, що їм від того всього буде. Зрозуміло, ніхто з них не чекає на диво. Синюта його і не обіцяє, але говорить, що не бачить перешкод, щоб із майбутнім головою громади у тісному контакті був навіть директор сільської школи.
Децентралізація в теорії дає шанс місцевим громадам вирватися з-під опіки обласних адміністрацій і рад. Формально так і буде. Громади також отримають і частину податків, що їх сплачують місцеві підприємства, і частину акцизів (5%). Синюта вже зараз говорить, що шпалерна фабрика мусить і може сплачувати до бюджету громади більше.
По всій країні, де проходять такі вибори, картина приблизно однакова – керівництво цих фабрик підтримує лише своїх, перевірених кандидатів. Тим більше що наступні такі вибори відбудуться аж за п’ять років. Синюта каже, що їй надходили пропозиції долучитися до команд інших кандидатів. Вона відмовилась.
На виборах, які проходять далеко від великих міст і Києва, вирують справжні передвиборні пристрасті та використовуються класичні виборчі технології. Кандидати вдаються до нескінченних позовів до суду з будь-якого приводу. Судді в межах виборчого процесу виносять рішення швидко. Але проблема в тім, що центральна влада, давши регіонам децентралізацію, ще не встигла дати їм реформу судів. Крім того, ніхто «не скасовував» шантаж виборців та їхніх сімей, які залежні від місцевих підприємств, підкуп «гречкою» і таке інше.
Незважаючи на те, що децентралізація придумана й подана народу «красиво», вона не враховує старих українських проблем: корумпованості судів, всевладдя місцевих директорів фабрик і заводів, брудних виборчих технологій та армії тітушок. Боротися з усім цим мало хто наважується й мало хто може. Тому очевидно, що більшими грошима й повноваженнями місцеві громади задоволені не будуть. Рано чи пізно громади захочуть позбутися феодалізму і ми побачимо локальні революції. Втім, подібне в історії України траплялося вже не раз, просто зараз боротьба людей за свої права тимчасово перемістилася зі столиці у провінцію.
Про підсумки голосування 11 грудня читайте тут: Перемогу на місцевих виборах приписали собі одночасно і БПП, і «Батьківщина»
Читайте також статтю «Главкома» «Вибори в об’єднаних громадах. Усі подробиці голосування 11 та 18 грудня»
Микола Петренко, Інна Швидкова, для «Главкома»
Коментарі — 0