Скільки нового в «нових» санкціях, і як Україні діяти далі?

Підписання Дональдом Трампом санкційного закону в Києві сприйняли з ентузіазмом. Домінував погляд про безпрецедентний тиск на Москву, який скоро дотисне Кремль у питанні агресії в Україну. Насправді документ створює лише шанс для такого прориву. І у цій битві дипломатичні та інформаційні зусилля виходять на перший план. І ось чому.

Вибіркові санкції

Дотеперішня санкційна практика дає змогу виділити, як мінімум, чотири неформальні категорії випадків застосування санкцій:

• застосування санкцій попри юридичну можливість їх обходу – наприклад, зрив контракту щодо вертольотоносців «Містраль»;
• чітке застосування відповідно до встановлених правил – замороження видобувних робіт Exхon Mobil в РФ та штраф, накладений на цю компанію Міністерством фінансів США;
• обхід санкцій з використанням юридичних нюансів – поставки в Росію бронемашин Iveco з Італії;
• відверте порушення санкцій – казус Siemens чи поставки безпілотних надводних та підводних апаратів військового призначення французькою ECA Group.

Перерахований список прикладів не є вичерпним, але його достатньо, щоб виокремити декілька рис санкційної практики Заходу щодо РФ. Рестрикції застосовуються вибірково та довільно, залежно від поточних інтересів зацікавлених країн. У випадку з європейськими механізмами застосування санкцій, ключовою проблемою виглядає брак контролюючого органу ЄС, який би слідкував за дотриманням рестрикцій.

Санкції є болісними для російських планів розвитку та експансії на відповідних ринках, але майже не впливають на стабільне функціонування режиму.

Вибір тієї чи іншої моделі санкційної практики залежить в т.ч. від суспільного та міжнародного тиску або іншими словами від інформаційного клімату довкола даного випадку. Для Києва, це чи не єдиний серйозний шанс впливати на хід санкцій.

Що далі?

Наскільки поміняється картина з ухваленням нового санкційного закону в США? Для цього слід виокремити основні факти. По суті, можна говорити про класифікацію американських санкцій на умовні чотири групи.

• «Підтверджені старі» – підтверджується чинність усіх американських санкцій, які було прийнято Вашингтоном раніше (індивідуальні та секторні). Вони є обов’язковими до виконання, але у випадках з санкціями «низького значення» для зовнішньої політики США, президент може це робити самостійно. Причому не розшифровується термін «низьке значення». Важливим зрушенням при цьому є обмеження повноважень президента в самостійному (без згоди обох палат парламенту) скасуванні або полегшенні санкцій. Фактично, це зняло ризик пом’якшення санкцій проти РФ.
• «Посилені старі» (додані до першої групи). До списку санкційних секторів (фінансовий, енергетичний, оборонний) додаються металургійний та видобувний. Скорочується термін кредитування російських фірм фінансового та енергетичного секторів. Крім того, розширено заборону на участь у нафтовидобувних проектах з російськими компаніями не лише на території РФ, а й поза її межами. Обов’язкові до виконання (окрім випадків «низького значення»).
• «Нові» (умовні) – спрямовані проти цілої низки суб’єктів/явищ, наприклад, проти явищ корупції в РФ, проти суб’єктів, які порушують санкційний режим та права людини на території РФ, теренах нею окупованих або під її фактичним контролем, суб’єктів, що підтримують режим Асада (фінансово, технологічно чи зброєю), проти нафтових проектів РФ особливого значення. Хоча закон зобов’язує президента до негайного застосування перерахованих санкцій у випадку виникнення відповідних обставин, проте водночас надає йому право відступити від цього обов’язку – достатньо надіслати письмове обґрунтування Конгресу щодо потенційної шкоди інтересам США. Тому ця група санкцій, насправді, умовна і де-факто можлива до застосування у виняткових ситуаціях – в першу чергу, за сприятливих міжнародних та інформаційних обставин.
• «Трубопровідні» (опціональні) – санкції щодо суб’єктів, які беруть участь у реалізації російських експортних трубопроводів (як перерахований в документі Nord Stream-2). Можуть бути застосовані опціонально (немає обов’язкового механізму до виконання) та після консультацій із союзниками. Фактично, ці умови значно зменшують імовірність їх застосування. Водночас сама можливість введення рестрикцій щодо учасників проекту значно збільшила шанси на його відтермінування. Для Києва, це вкрай важливо в контексті неминучих переговорів з «Газпромом» щодо нового транзитного контракту після 2019 року.

Які риси нового санкційного ландшафту варто виділити? По-перше, чіткість сигналу всьому світу, що санкції проти РФ запровадили надовго. Очевидним наслідком цього буде поглиблення довгострокової ізоляції РФ, в першу чергу, економічної. Це удар для потенційних інвесторів, планів щодо масштабних бізнес-проектів спільно з суб’єктами з Росії. Ризики, а разом із ними кошти для схожих проектів, зросли значною мірою.

По-друге, цілий ряд опціональних санкцій, які можуть бути для Росії серйозним ударом, безсумнівно розширює репертуар міжнародного тиску на Кремль. Уже сам ризик їх застосування може бути запобіжником для продовження агресивного курсу Москви. Проте немає сумнівів, що російське керівництво буде і надалі перевіряти рішучість Заходу та розраховувати на поглиблення розбіжностей.

По-третє, для Києва ключовим залишається факт «умовності» або «опціональності» великої кількості санкцій. Це означає, що навіть після прийняття нового санкційного закону США, тема санкцій продовжує рухатися в парадигмі боротьби за обсяг їх використання. Одним із реальних, а не декларативних пріоритетів української дипломатії мають стати зусилля щодо максимального розширення цього обсягу.  

По-четверте, рішучість Заходу в практичному застосуванні санкцій буде залежати від поточного інформаційного клімату навколо конкретних казусів. Це додатково робить вкрай важливим посилення інформаційних та дипломатичних зусиль України щодо створення відповідних передумов. Іншими словами, Києву слід нарешті перейти до активніших інформаційних дій на міжнародній арені.

У які інформаційні дзвони бити?

Виходячи з цього, інформаційні, атакувальні дії Києва на міжнародній арені повинні бути зосереджені довкола таких явищ.

Казус турбін Siemens. Один із ключових випадків, який має величезне, проміжне значення для міжнародного клімату навколо санкцій щодо РФ. Не будемо вкотре описувати історію, а зосередимо увагу на оцінці деяких трендів. Як мінімум чотири аспекти, пов’язані з цим скандалом, вимагають від Києва зусиль.

По-перше, це винятково зухвале порушення санкцій Росією та Siemens попри більш ніж двохрічну історію попереджувальних сигналів з боку українських експертних середовищ та ЗМІ. Справа дуже схожа на перевірку Кремлем та німецькою компанією рішучості Заходу в практичному застосуванні санкцій. В першу чергу йдеться про реакцію офіційного Берліна, а за ним і Вашингтона.

По-друге, Siemens наразі створює радше «видимість обурення» (активне висловлювання «занепокоєння» в ЗМІ та перераховування фінансових втрат) доставкою турбін на Крим, чим чинить реальний тиск на Москву. Також німці імітують судову баталію – подали навіть позов до Московського арбітражного суду, який попередньо прогнозовано не задовольнив їхніх вимог. Скоріш за все, видимість обурення демонструватиметься ще деякий час, доки не вщухне скандал. І це при тому, що німецька фірма має неабиякі інструменти тиску на Росію – обслуговування та сервісні послуги турбін та іншої апаратури Siemens, яку використовують в РФ, все одно здійснюють німці. Відсутність сервісу могла б призвести до збоїв у функціонуванні об’єктів, на яких устаткування встановлено. Врешті, логічним кроком Siemens мало би бути скасування ліцензій росіянам, які було надано на 20 років ще в 2007 році. Проте рішучості німців не спостерігаємо.

По-третє, є симптоми того, що млява реакція Siemens має комерційне і не менш скандальне пояснення. Російські експерти заговорили про можливість виконання Siemens великих замовлень у межах побудови Nord Stream–2. Мова йде про поставки агрегатів до компресорних станцій. Про такі ризики потрібно заявляти вголос вже зараз на міжнародній арені. По-четверте, в окупованому Криму, РФ паралельно реалізує кілька проектів із забезпечення півострова електроенергією: спорудження двох ТЕС з турбінами Siemens, розбудова потужностей наявних ТЕЦ. А раніше – завершення будівництва т.зв. енергетичного мосту Кубань-Крим. Усі вони даватимуть потужність, яка майже вдвічі перевищує теперішні потреби. Найімовірніше, це означає, що РФ і надалі планує мілітаризувати Крим, а «німецькі турбіни забезпечуватимуть електроенергією для ЧФ РФ». Це міцний аргумент в інформаційних баталіях.

Комплекс питань, пов’язаних з проектом Nord Stream–2. Спектр інформаційної активності в цьому випадку також досить широкий. По-перше, це гра OPAL-case, який свідчить про явне використання юридичних прогалин в законодавстві ЄС для знищення однієї з перешкод для реалізації Nord Stream–2. Причому всім відомо про політичне та геополітичне, а не економічне забарвлення проекту, а також те, що «Газпром» формально підлягає під санкції.

Другим елементом є т.зв. фактор Шредера. Кар’єра колишнього канцлера чітко засвідчує, що з європейськими цінностями не все гаразд. Директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» – Михайло Гончар говорить про те, що «вони закінчуються там, де починаються гроші «Газпрому» (а останнім часом ще й «Роснафти»). Це сильний аргумент для інформаційного протистояння проекту на міжнародній арені. Україна досі дуже обережно використовує цей чинник не враховуючи всі загрози з цим пов’язані. Шредер перетворюється не лише в символ російсько-німецького союзу понад головами Центральної та Східної Європи. Доступ до перших осіб в РФ дає йому змогу ефективно відстоювати інтереси німецьких бізнес середовищ в Росії. Це свого роду важлива ланка зближення Берліна та Москви.

Третій момент – перебіг антимонопольного розслідування Єврокомісії щодо діяльності «Газпрому» в Центральній Європі. На даний час російський монополіст фактично визнав порушення, але намагається диктувати Єврокомісії умови щодо подальших кроків. І останнє – переговори щодо майбутнього статусу газопроводу та поширення на нього всіх правил Третього енергетичного пакету. Тим більше, що перші спроби надати Єврокомісії мандат на відповідні переговори з «Газпромом», у ЄС поки що провалено. 

Співпраця країн ЄС з Росією у військовій сфері. На жаль, прикладів дуже багато, з них – багато є зухвалих з погляду явності порушення санкцій. Поставки до РФ бронемашин італійської Iveco та безпілотних надводних та підводних апаратів військового призначення французької ECA Group чи ремонт угорських вертольотів у Росії – це лише окремі казуси. Фактично, Україна піднімає цю тему лише зусиллями окремих неурядових організацій за майже повної пасивності офіційного Києва. Світова спільнота повинна мати можливість дізнатися про порушення санкцій у цьому особливому секторі. Так само, як про протилежні приклади, на кшталт гучної справи «Міcтралів». Її варто ставити за приклад іншим країнам.

Проект Baltic LNG. На початку серпня «Газпром» та британсько-голландський Shell підписали меморандум про проведення ТЕО будівництва на російському узбережжі Балтії газового терміналу. На тлі «старих» і «нових» санкцій США, це виглядає, як прямий виклик американській політиці. Не скористатися цим Києву буде величезною помилкою. Необхідно також координувати свої дії в цьому напрямку з країнами, які ще більше зацікавлені в провалі проекту, – Польщею, Литвою, Латвією та Естонією.

«Двигунно-ракетний» скандал. Абсурдність звинувачень України парадоксально створює передумови до атакувальних дій Києва на інформаційному полі. Це дозволить остаточно змити з себе звинувачення, а також спрямувати увагу міжнародної спільноти на більш вірогідних постачальників технології в Північну Корею – Росію та Китай. Довести це буде дуже складно, але сам факт перенесення дискурсу на інші рейки має бути метою-мінімум. Україна мусить продемонструвати відкритість до будь-яких міжнародних контролерів чи слідчих органів. Понад те, варто сприяти активізації таких місій.

Порушення прав людини на окупованих територіях та в РФ. Окупаційна влада РФ регулярно поповнює базу дедалі нових порушень прав людини, причому чинить це в показовий спосіб, що теоретично мало би викликати хвилю обурення світової спільноти. На жаль, спостерігається протилежна тенденція – певного роду звикання до таких практик. Окрім морального обов’язку, ці факти можна використати в інформаційному плані. Потрібно займатися максимально чіткою документацією методів роботи силових органів РФ та їх оприлюдненням на міжнародній арені. В ідеалі, тісно співпрацюючи з зацікавленими особами в західних державах (конгресмени, євродепутати).     

Нарешті, чи не вирішальною вимогою до офіційного Києва є започаткування системної роботи задля імплементації перерахованих та інших ідей в інформаційному полі. Наприклад, нині інформаційною протидією енергетичним викликам на зовнішній арені, регулярно займається, по суті, лише «Нафтогаз», поодинокі депутати та експерти. А профільне міністерство, уряд чи Банкова обмежуються заявами. Те саме стосується інших сфер. Зараз складається враження, що державний апарат веде інформаційну політику назовні в режимі ad hoc, переважно коли треба «гасити пожежі». Це неприпустимо. Необхідними є робота на випередження та активність атакувального характеру – регулярна поява в західних ЗМІ «українського голосу» та постійна співпраця з західними медіа, організація в ключових столицях ЄС конференцій та семінарів на перераховану тематику. Все це варто робити, координуючи свої зусилля з союзницькими середовищами (навіть, якщо тільки тактичними) в західних державах. Важливим напрямком повинно бути системне налагоджування зв’язків із конгресменами та депутатами європейських країн, як потужного комунікаційного каналу.

Необхідно покласти на один із органів влади повноваження (з акцентом на обов’язок) щодо координації активних дій в інфосфері. Це міг би бути, наприклад, апарат РНБОУ. Потрібно більше зусиль в напрямку використання потенціалу неурядових організацій, які часто є ефективнішими. Для цього необхідна регулярна комунікація, а з цим також певні проблеми. 

Павло Кост, координатор проектів Демократичного співтовариства «Схід» (Варшава, Республіка Польща), член Експертної ради ЦДАКР

Володимир КОПЧАК, заступник директора Центру досліджень армії конверсії та роззброєння