«Сурковлікс». Кремлівські секрети зі скриньки помічника Путіна

Нібито злам скриньки помічника російського президента Владислава Суркова українськими хакерами «Кіберхунти» наробив на початку цього тижня багато галасу. В Кремлі, коментуючи цей витік, устами прес-секретаря Путіна Дмитра Пескова заявили, що Сурков – талановитий хлопець, якому багато що приписують, але він не користується електронною поштою. А один з найближчих соратників Суркова політолог Олексій Чеснаков назвав оприлюднене листування «кашею», яку створили заради звинувачень на адресу опозиції та будь-яких протестуючих в Україні у співпраці з Москвою. Втім, в українських МВС та СБУ схиляються до того, що отримані матеріали автентичні. Такої ж точки зору дотримуються в відомій дослідницькій групі Bellingcat, яка проаналізувала 2337 повідомлень в «дампі», злитому «Кіберхунтою». Один з основних аргументів на користь оригінальності листування – невелика цінність більшої частини листів з масиву (так, наприклад, серед них зустрічається запрошення Суркова на якусь виставку в Москві) та відсутність справжніх сенсацій. Втім деякий вміст скриньки, що стосується нашої країни, допомагає розібратись в хитросплетіннях кремлівської політики на українському напрямку.

Who is Mr. Surkov?

Спочатку за головну сенсацію хакери та ті, хто за ними стоїть, намагалися видати так званий план із дестабілізації ситуації в Україні «Шатун», який був оприлюднений найпершим з усього масиву. Нібито цей файл був направлений Суркову його помічником Павлом Карповим.

Павло Карпов

Датується він серпнем 2016-го року та є чи не найсвіжішим документом з «дампу», де чомусь переважають повідомлення 2013–2014-го років. В «Шатуні» в якості потенційних підбурювачів ситуації згадується багато персонажів, які раніше були помічені в критиці української влади (причому аж ніяк не з проросійських позицій). А одним з найбажаніших для Кремля методів дестабілізації називається організація масових протестів з використанням втемну української опозиції (особливу роль в цьому надають «Батьківщині») з дедлайнами виконання. Втім в «плані» одразу знайшли багато нісенітниць та нестиковок, і він був сприйнятий скоріше з іронією, ніж всерйоз.

А ось більшість з інших двох з гаком тисяч листів з віртуальної скриньки приймальної Суркова  виглядають цілком природними. Звісно, стверджувати, що всі вони є автентичними, не можна, бо суміш фальшивок з реальними документами – один з відомих способів маніпуляцій в таких випадках. Проте принаймні російський бізнесмен Євген Чічваркин вже підтвердив оригінальність свого листування з «сірим кардиналом» Кремля і додав, що йому за нього соромно. Також в мережі опинились скани паспортів Суркова, його дружини та дітей. Але знову ж таки – бути стопроцентно впевненими в справжності всіх оприлюднених файлів не можна.

Власне, для людей, що більш-менш уважно слідкували за російським слідом подій на Донбасі, не є секретом, що давній зброєносець Путіна Сурков є куратором «українського напрямку», одним з натхненників ідеї «Новоросії» та головним ляльководом в «невизнаних республіках». «Креатурами» Суркова є нинішні ватажки «ДНР» та «ЛНР», а сумнозвісний «екс-прем’єр» «ДНР» Олександр Бородай – один з його найближчих соратників. Власне, саме Сурков разом з головою МЗС Сергієм Лавровим супроводжував Путіна на нещодавній зустрічі «нормандської четвірки» в Берліні, особисто з ним неодноразово вела перемовини щодо української проблематики помічник Держсекретаря США Вікторія Нуланд.

Як згадував один з колишніх працівників Адміністрації президента Росії Борис Рапопорт, ще в 2013-му році в прийиальній Суркова висіла карта Російської імперії з Кримом у її складі: «Він завжди був і залишається прихильником доктрини «Москва – третій Рим» і вважає, що якщо будь-яка держава не розширює сфери свого впливу, то починає деградувати. Він виходить з того, що експансія – це природний стан здорової держави». Втім саме Суркова найбільш радикальні фанати «Новоросії» звинувачують у цинічному «зливі Донбасу» і розміні народних сподівань на з’єднання з Росією на геополітичні інтереси Кремля. Але людині такого складу і не треба викликати чиюсь симпатію – в нього інші задачі.

«Сірий кардинал» Кремля повністю відповідає своєму кулуарному іміджу – він практично не дає інтерв’ю і, що показово, самого Суркова в «його листуванні» майже не простежується. В руки хакерів потрапили досить різношерсті документи – окрім тонн не дуже цікавої широкому загалу внутрішньої чиновницької кухні, тут є пропозиції кремлівським мудрецям щодо подальших дій на Україні, звіти «чиновників» «ДНР» перед кураторами, перелік так званої «політичної сітки» блогерів в соцмережах та інше.

Контроль над інформацією

Ті, кого пропонувалося залучити в якості виразників проросійських позиції в мережі в 2014-му, поділялись Кремлем на «статусні персоналії» (серед відносно відомих прізвищ –  журналіст Дмитро Джангіров, екс-нардеп-комуніст Олександр Присяжнюк, екс-нардеп-соціаліст Євген Філіндаш, харківський журналіст, апологет «ХНР» Костянтин Долгов), «персоналії середньої ефективності» (журналісти Дмитро Скворцов, Максим Равреба, Семен Уралов, політологи Олександр Блюмінов, Михайло Павлів), «нестатусні ефективні персоналії» (журналіст Володимир Скачко, західноукраїнський політолог і прихильник максимальної автономізації регіонів Олег Хавіч, екс-депутат Одеської облради «антимайданівець» Олексій Албу) та «неефективні персоналії» (такою в Москві чомусь вважають православну «подругу Януковича» Альону Березовську). Велика частина з цих «спікерів» наразі перебуває поза межами України. Також виділяється постать нині покійного Олеся Бузини, який був свого часу занесений кріейторами «Новоросії» в «резерв».

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Так звані «тематичні лінії», за якими мали працювати на той час (липень 2014-го) блогери Кремля – «катастрофа «Боїнга», «критика поправок до Конституції Петра Порошенка», «необхідність перемир’я з Новоросією», «погіршення соціально-економічного становища в Україні», «війна олігархів». До кожної з цих тем подається набір тез, причому лише на один тиждень. Вже в липні 2014-го (ще до Іловайської трагедії) Кремль начебто був готовий «на мирову» на своїх умовах – почалося вкидання гасел щодо необхідності визнання Україною невизнаних «республік» в якості суб’єктів переговорів, але при цьому «дорожню карту» мирного плану пропонувалось обговорювати за участю Росії. Тоді ж як потужний інструмент інформвпливу на українське суспільство почали використовувати «соціалку» – «куратори» ставлять задачі лякати українців економічною катастрофою, дефолтом, підвищенням цін на ЖКХ, ростом безробіття… Ця тема залишається найбільш актуальною і досі – російські ЗМІ намагаються не вгавити новин, де йдеться про будь-які негативи в економіці, підвищення комунальних тарифів в Україні і т.д. З іншого боку, згадування погіршення соціальної-економічної ситуації в Україні в «темниках» з півночі (у тому ж сумнівному «Шатуні») дає український владі підстави всіх незадоволених рівнем життя тепер записувати в потенційну кремлівську агентуру.

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Звісно, інформаційний напрямок в Кремлі не збирались обмежувати виключно блогерами з їхньою досить специфічною аудиторією та різноманітними українофобськими «пабліками» у «Вконтактє». У Москві підійшли до формування потрібного інформполя з усією ретельністю – паралельно з нагнітанням істерії про «фашисто-бандерівців» на російських телеканалах були проаналізовані списки місцевих ЗМІ Донбасу, які планувалось взяти під контроль. Вони були поділені на «наші», «не наші» та «нейтральні/боремося (вочевидь за лояльність)». «Ненаших» перевиховували дуже просто – захопленнями та погромами редакцій.

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Для поширення ідеалів «руського миру» також планувалось (і, мабуть, досі планується) використання ЗМІ з всеукраїнським охопленнями. Так в одній з «аналітичних записок» йдеться про необхідність створення в постмайданній Україні лояльного Інтернет-ЗМІ і навіть надається кошторис зі значними для кволого українського медіа-ринку сумами – майже 2 мільйони у.о. заплановано лише на просування ресурсу. Цікаво, що в якості прикладу вдалої та швидкої розкрутки подається сайт «Вєсті», який пов’язують з міністром часів Януковича Олександром Клименком, що втік до Москви.

Накинули оком в російській столиці і на вже існуючі медіа іншого «біженця» – Сергія Курченка. Олігарх-«вундеркінд» в розквіт режиму Януковича купив у Бориса Ложкіна «Український медіахолдинг»,в який входить ряд популярних видань, сайтів та мережа радіостанцій. Автори «доповідної записки» нарікають, що однією з істотних причин провалу протестів в інших областях південного сходу, а також причиною зростання антиросійських настроїв стала оперативна реакція київського режиму, який взяв інформаційний простір під контроль, звісно ж під керівництвом «західних консультантів». В записці нагадується, що Курченко перебуває в Росії, бо в Україні та країнах Заходу буде заарештований, але при цьому редакційну політику його ЗМІ важко назвати критичною до української влади і прихильною до «новоросійських ополченців». Наводиться купа прикладів «ворожої пропаганди» у виданнях УМХ, з яких вишенькою на торті виглядає цитата з блогу на сайті «Кореспондент» якогось Віктора Микитенко: «Антиамериканская истерия в путлеровских СМИ – продукт исключительно для внутреннего потребления, для более лучшего сплочения биомассы вокруг обколотого ботоксом воровского фюреришки».

Тож Курченка непрямо пропонується взяти «в оборот» і зробити УМХ «основою для інформаційного прориву в українському медіа-просторі». А щоб зняти можливі претензії української влади до власника холдингу, формально продати його контрольний пакет російським структурам та фактично перенести редакції на неконтрольовані Києвом території. Очевидно, що в повній мірі ці плани реалізувати не вдалося – принаймні поки не чути про конфлікти УМХ з владою та регуляторами ринку (на відміну від того ж телеканалу «Інтер»).

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Також в «скринці Суркова» міститься лист головного редактора журналу «Руський репортер» Віталія Лейбіна, який пропонує «проект на стику репортажної журналістики і польової соціології». Його суть полягає в тому, щоб російські і українські журналісти та соціологи працювали на протилежних боках кордону. Лейбін вважає, що таке ретельне вивчення сусідніх країн з подальшими публікаціями статей забезпечить краще «розуміння» одна одної. Йдеться про створення через такий проект симпатичного образу Росії в очах українців.

Наприкінці головред пропонує зробити медіаполігон «Руського репортера» в Харкові. Важко сказати, про що йдеться, але вже згаданий холдінг «Весті» в 2013-го року видавав журнал «Весті. Репортер» якраз за ліцензією «Русского репортера». У виданні, в тому числі, містились матеріали російської редакції, а СБУ відкривала кримінальне провадження щодо «Весті. Репортера» по статті «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України». Наразі друкована версія журналу припинила існування.

Будні «Новоросії»

Скан «Список кандидатур в уряд Донецької республіки», який прийшов Суркову від компанії «Маршал груп» з е-мейла якоїсь Олени Богомолової, підтверджує, що «народна влада» на Донбасі призначалася з Москви. Богомолова в тілі листа посилається на Костянтина, який просить передати ці документи Владиславу Юрійовичу у найближчий час. Очевидно, мається на увазі «православний олігарх» і власник «Маршалу» Константин Малафєєв, який був одним зі спонсорів створення «Новоросії» і пам’ятного десанту в Слов’янськ загону Гіркіна-Стрєлкова. Малафєєв надіслав Суркову версію «уряду» «ДНР», в якій згадуються такі відомі «герої повстання» як Стрєлков, Пушилін, Пургін, Ходаковський, Захарченко. Щодо останніх двох є окрема примітка, що вони – єдині, хто має реальні силові ресурси в місті (відповідно контролювали батальйони «Восток» та «Оплот»), а Захарченко навіть рекомендується на роль «прем’єр-міністра». Лист датується травнем 2014-го – після цього багато хто з зазначених в ньому осіб зайняли відповідні «посади», а в серпні місцевий Захарченко змінив «варяга» Бородая на чолі «республіки».

(для перегляду документа натисніть на зображення)

У червні колишній «МММщик» Денис Пушилін, який на той час вже обійняв посаду «голови президії Верховної Ради «ДНР», надіслав на скриньку Суркова список загиблих під час бойових дій з причинами смерті. Серед них – неназвана особа з припискою «ВДВ Псковский». Пізніше в серпні 2014-го опозиційна російська газета «Псковская губернія» оприлюднила факти участі та загибелі у бойових діях в Україні великої кількості діючих російських десантників 76-й псковської дивізії.

Мрії про Крим та міст

Щодо Криму в переписці значаться непрямі доказі завчасної підготовки до анексії півострова. Так, якщо вірити документам, ще в грудні 2013-го року у Суркова проходила нарада щодо «перспектив соціально-економічного розвитку Криму», де головною зіркою був радник Путіна Сергій Глазьєв, який потім ще спливе в зв’язку з російською агресією.

Також вже під час Євромайдану і до втечі Януковича і за відсутності зовнішніх ознак майбутньої анексії Криму в Кремлі в терміновому порядку почали рахувати вартість проектування мосту через Керченський пролив. Звісно, ідея побудувати цей міст піднімалась ще під час підписання Харківських угод в 2010-му році і побудувати його планувалось якраз до 2014-го року. Але якраз наприкінці 2013-го – на початку 2014-го після відомих сочінських перемовин з Януковичем, після яких той відмовився підписувати Асоціацію з ЄС та отримав кредит в 3 мільярди, в Кремлі активізували цю тему.  

Плани щодо Донбасу

Окремо можна виділити виступ депутата Держдуми від «Єдиної Росії» Костянтина Затуліна, в якій дуже чітко і без путінських еківоків описується реальна стратегія Росії відносно України. Взагалі Затулін веде досить активу переписку з Сурковим, надсилаючи йому власні статті. На час початку «руської весни» цей «спеціаліст по Україні» не був депутатом, але разом з Глазьєвим всіляко підбурював та фінансував події в Криму та на Донбасі – зокрема, штурми обладміністрацій в південно-східних областях. Звісно, не з власної ініціативи, а виконуючи вказівки зверху. Власне, рівень виконавців не в останню чергу і призвів до провалу планів Кремля щодо «російськомовного Південного сходу». Вже у жовтні 2014-го року Затулін на засіданні комісії Ради федерації щодо моніторингу ситуації на Україні констатує, що Росія стикнулась в Україні з великими проблемами. Найбільш симптоматичні його заяви звучали так:

«Яценюк абсолютно відверто ліг під американців, а Порошенко як би хоче пограти і, може бути, щось отримати і там, і тут. У цьому сенсі, він трошки нагадує мені наших колишніх знайомих – Леоніда Кучму, ще когось, у кого є бізнес-інтереси в Росії в тому числі».

«Проект Донецької республіки – це не проект, придуманий в Кремлі, це проект, придуманий Рінатом Ахметовим і його друзями. Сенс його полягає в тому, що ми, так, у складі України, ми з України не хочемо йти, але ми при цьому вимагаємо поваги, вимагаємо особливих прав, вимагаємо фактичної федерації або конфедерації, при якій ми самі тут вирішуємо – кому тут бути, кому тут не бути, кому ділити доходи і т.д.».

«Різниця між Кримом, Донецьком і Луганськом в тому, що у Криму олігархів не було. Там не було такого розшарування. Там люди більш-менш були заведені ідеєю повернення в Росію. Між іншим, вони, насправді, хотіли не в Росію. Вони хотіли в Радянський Союз. Те, що вони зараз прийшли в Росію, це теж якесь випробування, яке треба осмислити. Тому що далеко не все з того, з чим вони зараз стикаються, їм зараз подобається».

«Ті, хто іноді потрапляв у нас на Центральне телебачення, хто розповідав, що ми завтра візьмемо Київ, післязавтра ми вийдемо на кордон із Заходом в районі Львова і т.д. Вони не уявляють собі з чим вони зіштовхуються, які можуть бути наслідки. Вони небезпечно ризикують Російською Федерацією в цьому питанні».

«Україна підкладає нам, як вона вважає, таку свиню «ось ви хотіли, ось ви отримали, ось ви витратьте на це гроші, причому коли ви будете витрачати гроші, наводити порядок, – а порядок там треба наводити, тому що там мародерство, – це буде приводом для наших звернень до Ради Європи, до Європи, до Америки: «Подивіться, на нашій території господарює Росія. Як вона сміє! Нам не потрібні гуманітарні вантажі з Росії, це втручання в наші внутрішні справи!». Вони розраховують – або вони нас змусять повністю відмовитися від підтримки Новоросії, або вони нам будуть постійно створювати привід для нових погіршень відносин з Європою, зі Сполученими Штатами. Якщо ми не будемо нічого робити – тоді соціальний протест в Новоросії з боку людей, які без роботи, без грошей, які не знають, що буде з дітьми і т.д. Це можливість пастки».

«Якщо вона («Новоросія») стане окремою державою, то решта України буде Прибалтикою. Мета полягає в тому, щоб змусити владу в Києві – ці або майбутні – прийти до необхідності такого діалогу, при якому Донецьк і Луганськ, Київ і Харків залишаються в складі якоїсь України або як вона там буде називатися, яка є, по суті, федерацією або конфедерацією, але яка в рамках своїх допускає велику полярність думок – від Заходу до Сходу. І яка в силу цього не може прийняти рішення про вступ в НАТО, тому що Схід проти, про вступ в Євразійський союз, бо Захід проти. Нехай буде така нейтральна Україна, ніж антиросійська Україна – знаряддя Сполучених Штатів проти Росії».

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Звісно, що це не всі цікаві матеріали з «архіву Суркова» – є тут і списки українських підприємств, що належать російським громадянам, і всілякі історичні концепції побудови «Новоросії», і пропозиції з підготовки патріотично мотивованої російської молоді для протидії «майданам», і документи, пов’язані з Абхазією, бо Сурков курував і цей напрямок… Не виключено, що ми побачили ще не все варте уваги з величезного масиву матеріалів, які поки виглядають досить переконливо, хоча й навряд чи можуть слугувати доказом в міжнародних судах.

Павло Вуєць, «Главком»