Олег Вергеліс Театральний критик

Роман Віктюк і «нехороша квартира» Сталіна

Особистості
Роман Віктюк пішов з життя 17 листопада 2020 року. Перед відходом він переніс коронавірус. Сьогодні видатному театральному режисеру виповнилося б 85
фото: ria.ru

Театр Віктюка ініціював платні екскурсії у спальню-вітальню режисера

28 жовтня виповнюється 85 років з дня народження видатного театрального режисера Романа Григоровича Віктюка (19362020), якого вважають «своїм» і російські, й українські театральні кола.

Напередодні ювілейної дати Романа Віктюка, дай, думаю, поцікавлюся, що ж там творить московський Театр Віктюка, у Сокольниках, у знаменитому приміщенні «Будинок Світла» архітектора Костянтина Мельнікова.

Краще б не цікавився. А то обурився. І вирішив на цю таки тему написати не ювілейно-єлейний пост про режисера, а більше публіцистичний...

Так от, як виявилося, московський Театр Романа Віктюка з 20 до 28 жовтня ініціював платні екскурсії у спальню-вітальню Романа Григоровича Віктюка, тобто у знамениту квартиру режисера, що знаходиться за адресою: Москва, Тверська вулиця, 4.

Ще у 90-ті режисер оселився у тій квартирі після особистого розпорядження тодішнього мера Юрія Лужкова. Квартира має площу в 66 квадратних метрів. І, за версіями деяких рієлторів, вартість віктюковської квартири на сьогодні сягає близько 50 млн рублів. Раніше у цьому помешканні, недалеко від Кремля, жив рідний син Сталіна Василь Йосипович. І Віктюк частенько обігрував цей несподіваний сюжет про своє містеріальне московське буття: мовляв, тіні історичного минулого частенько турбують його ночами темними без сну...

І от московський театр імені Віктюка на своєму офіційному сайті активно анонсує, що відтепер кожна охоча роззява зможе, придбавши квиток за 2 тисячі рублів, прийти не в музей (бо меморіального музею там нема), а у спальню-вітальню режисера, який за життя нікого зайвого туди навіть на поріг не пускав.

Це був його особистий світ, закритий від сторонніх очей. І якщо спекулянти-телепні з московського Театру Віктюка забули улюблене слово Майстра, то я їм його миттєво нагадаю «таємниця».

Таємниця Театру, Таємниця особистого життя,

Таємниця Жінки, таємниця Чоловіка,

Таємниця Кохання, Життя і Смерті.

Це слово ніколи не зникало з його лексикону.

Оце й обурює. Могли б передбачити і реакцію самого Романа Григоровича на затію водити у його спальню та вітальню черги роззяв за 2 тисячі рублів.

У кращому випадку він би послав їх усіх у відомий життєдайний простір на букву «п», або вилаяв би у своєму фірмовому стилі: «Старі б... !» Передбачаючи під «б» жінок та чоловіків з низькою соціальною відповідальністю.

Наразі мені достеменно невідомо, хто має законні права на «нехорошу квартиру» Віктюка-Сталіна біля Червоної площі. Деякі ЗМІ пишуть, що квартира перейшла у власність міста Москва, бо режисер нібито не залишив заповіту. Інші ж кажуть, що доступ до квартири та права на неї має львівська племінниця режисера Катруся Віктюк.

Не наполягаю, яка тут версія достовірна. Майбутнє покаже. Коли продаватимуть.

Тим часом, «майбутнє» вже показує, що московський театр Романа Віктюка такими заходами, як екскурсії у спальню-вітальню-вбиральню хоче зробити образ режисера надбанням суто масової культури й об'єктом цікавості вульгарного обивателя.

Вульгарного московського обивателя, звісно, не зацікавиш впливом естетики Олександра Таїрова на сценічну естетику Романа Віктюка, а от періодичні екскурсії в спальню, де сьогодні демонструють піджаки Віктюка, а завтра труси Віктюка, це, мабуть, те, що потрібно для телепрограм Андрія Малахова, Лєри Кудрявцевої та інших чорноротих тріскунів.

Ще раз наполягаю (як журналіст-критик, котрий частенько спілкувався з режисером під час його візитів в Україну): сам Роман Григорович Віктюк лише іноді відкривав «таємницю» своїх репетицій, які інколи у нього були відкритими та перетворювалися на повноцінні театральні вистави з його ж криками, матами та сльозами закоханих у режисера акторів.

В іншому усе «таїна».

З ким він насправді жив і кого насправді він любив «таїна».

Чому у 90-ті він не емігрував у Європу, де його естетику прийняли б на «ура» «таїна» .

Які особисті драми він залишив у Львові і чому рідне місто йому постійно боліло, ятрило його душу «таїна».

Чому не змагався за театр у центрі столиці України, коли іноді виникали такі пропозиції (з боку ексміністра культури Михайла Кулиняка) «таїна».

«Таїна», а не спальня це справжній Роман Віктюк. Бо він не жовте опудало, яким його хочуть зробити так звані теперішні учні з московського театру Віктюка.

І ще вам відкрию одну його «таїну»: у нього не було і не могло бути прямих учнів, у тому розумінні, як ми це собі уявляємо. Він робив штучний ефемерний театр, таємницями якого нікого не навчиш. Учнів не було, були і є сумнівні послідовники-спекулянти. А це зовсім різні сюжети.

Втім, нікого ж не дивує, що не було прямих «учнів» у Георгія Товстоногова, Сергія Данченка, Еймунтаса Някрошюса, у них були лише послідовники або імітатори.

І те, що витворять так звані «московські учні» Віктюка з його піджаками, спальнями та іншими атракціонами, це типовий антиВіктюк. Режисер, до речі, в останні роки життя був дуже ображений на московську театральну мафію, інколи говорив мені: «Одна Таня Москвіна пише правду про московську бл...ку театральну мафію, інші перефарбувалися під золото корупційних «золотих масок».

І в таких його фразах була справжня гіркота значного режисера, який відчував, що театральна мафія ліпить з нього жовте опудало скандаліста і мало реагує на останні серйозні вистави (наприклад, «Король-Арлекін»), де пульсував справжній істинний Віктюк: ранимий, одержимий, парадоксальний, чесний, таємничий.

От тому мене й обурили анонсовані екскурсії в спальню-вітальню дорогого мені режисера та посмертний карнавал з його піджаками. Не ви йому їх купляли, не вам і тягати його особистий гардероб на екскурсії.

Повторюся, передбачаю, як би він сам відреагував на подібні посмертні спекуляції на своєму імені: «Б... ді!»

І це ще найніжніше з його можливих фірмових образних висловлювань.

Думаючи про спальні та піджаки бідного Романа Григоровича Віктюка у московському інтер'єрі, згадалися рядки поета Євгена Євтушенка про Володимира Висоцького:

«Киоск звукозаписи около пляжа:

Жизнь кончилась –

Началась распродажа...»

Олег Вергеліс, для «Главкома»

Читайте також:
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: