«Ми втратили великого адвоката України». Єпископ Віталій Кривицький – про смерть Папи і майбутнє Церкви
інтерв’ю
«Папа Франциск закликав Кирила не прислужувати Путіну. Після цього вони не спілкувалися»
Главою Римо-католицької церкви є Папа Римський. По всьому світу церква має «філії» – структурні одиниці, які називаються дієцезіями. Києво-Житомирську дієцезію від 2017 року очолює єпископ Віталій Кривицький.
Найпершим, хто посідав нинішню посаду Кривицького, був святий Альдаберт Магдебурзький – монах-бенедиктинець, який жив у 910-981 роках. Святий Престол надіслав Альдаберта служити душпастирем для католиків Русі у 961-962 роках. Він застав княжіння Ольги і міг спілкуватися з легендарною правителькою.
Історія Римо-католицької церкви, якої у розмові з Кривицьким ми торкаємося лише побіжно, сповнена драматизму і непростих сторінок. Католикам велося у нас непросто. І так було майже за всіх часів і за будь-якої влади, за винятком періоду Незалежності. Та найперше, про що «Главком» говорить з Віталієм Кривицьким, є смерть Папи Франциска, його особистість, ставлення до України, а також те, хто може замінити його на Святому престолі.
Серед претендентів (а Папою в теорії може стати будь-який католик-чоловік) є й українець Микола Бичок. Зі згадки про нього ми й починаємо розмову.
«Кардинал Бичок – наймолодший серед претендентів. Його шанси мінімальні»
Владико, минулими вихідними світ попрощався з Папою Франциском. Які шанси в кардинала Миколи Бичка стати наступним понтифіком?
Беручи до уваги практику обрання Папи, я б сказав – мінімальні. А все тому, що кардинал Бичок – наймолодший серед претендентів. Є така думка – і я її поділяю – що Церква потребує Папу старшого віку. Молодий Папа, якому Господь пошле, приміром, ще сорок років життя, просто забальзамує церкву, закільцює її на собі. А от зміна понтифіка кожні 10-15 років дасть можливість церкві розвиватися та йти в ногу з часом, але при цьому не відриватися від фундаменту.
А як же Іван Павло ІІ, який став Папою у 58 і керував церквою майже тридцять років?
Власне, 58 років – це не 45, які має Микола Бичок. Іван Павло ІІ був видатним Папою, винятковим у широкому розумінні. Але тут річ ще ось у чому. Людина може бути дуже добрим духівником, але при цьому не вміти адмініструвати. Або ж може бути чудовим настоятелем у невеличкій єпархії, але не впоратися з великою кількістю людей. До талантів майбутнього Папи висувається багато вимог.
А що ви можете сказати про кардинала Бичка?
Ми познайомилися з ним після його консекрації (посвячення – «Главком») у єпископи, але знаю я його мало. Чув натомість про його чесноти від інших: про те, що це щира та відкрита людина. Кажуть також – з почуттям гумору. Чи прийде колись його час? Це було б чудово для нашої церкви. Проте передусім призначення Папи має стати реалізацією тих задумів, які має Господь. Наше людське «я хочу» маємо тримати під контролем.
Папа Франциск був першим понтифіком з-поза меж Європи, першим Папою з Латинської Америки. Можливо, тепер настав час для претендента від Африки чи Азії?
Про Африку йшлося ще на попередніх виборах. Там є гідні кардинали, тож така можливість не виключена. Хоча хтось говорить про те, що якщо Папа буде з Африки, то він стане останнім Папою в історії.
Чому?
Не знаю. Є таке псевдопророцтво. Як й інші – святого Малахії, приміром, який казав, що нинішній Папа мав бути останнім. На все воля Божа.
Молодий Папа, якому Господь пошле, приміром, ще сорок років життя, просто забальзамує церкву, закільцює її на собі
А щодо африканського континенту, то там широко переслідують християн. Але, як казав один мій професор у семінарії, для церкви – найгірші часи, коли її ніхто не переслідує. І католицька церква Африки є однією з тих, хто найкраще розвивається.
Віцепрезидент США Джей Ді Венс, який навідав Папу за день до смерті, міг обговорювати з ним наступника-американця? Лобіювати свого кандидата?
Зустріч пана Венса з Папою була несподіванкою для багатьох, і для мене зокрема. І мені невідома причина цієї зустрічі. Але за одне можу поручитися: з живим Папою ніколи не обговорюють Папу наступного. І якщо ви мене запитаєте, а чи може Папа у заповіті вказати наступника, я відповім: ні, це так само виключено. Таке не практикується – рішення ухвалюють кардинали на конклаві.
«Своє поховання Франциск оплатив сам…»
Заповіт Папи – це щось більше, ніж розпорядження щодо похорону? Духовна настанова нащадкам, дороговказ для церкви?
По-різному. Святий Іван Павло ІІ свій заповіт писав багато років. І оновлював його щороку – після духовних реколекцій (кількаденний період молитви та сповіді – «Главком»). Тож його заповіт – це свого роду проповідь, звернення до прийдешніх поколінь.
Щодо Папи Франциска, то він почав писати свій заповіт у 2022-му. І це досить короткий текст – головним чином про місце поховання. А воно, як ми знаємо, буде іншим, аніж зазвичай (Пап ховають у соборі Святого Петра, але Франциск обрав у базиліку Санта-Марія-Маджоре за межами Ватикану – «Главком»). Папа Франциск пише про дуже скромне поховання і про місце свого упокоєння, на яке він заздалегідь приготував власні кошти. На церкву він ці видатки не переклав.
Франциск був скромною людиною?
Дуже. Йому колись знадобилася допомога окуліста – заміна лінз абощо – і цю допомогу Папі були готові надати безкоштовно. Він відмовився і все оплатив сам.
Але повертаючись до заповіту. Останніми роками Папа багато страждав фізично, і всі ці страждання, як йдеться у заповіті, він присвячує миру і злагоді в усьому світі. Тобто й для України також.
Присвячує страждання? Це щось на кшталт аскези?
Є така духовна практика, коли ми присвячуємо чомусь не лише молитву, але й піст, самообмеження, страждання. Все, що йде «додатком» до молитви. І от у випадку з Папою Франциском духовна практика була скерована на мир.
Мій професор у семінарії казав: для церкви – найгірші часи, коли її ніхто не переслідує
У давнину вибори Папи могли тривати дуже довго. Після смерті Климента IV у 1268-му наступного понтифіка Григорія Х обрали аж у 1271-му, через три роки. Зараз все вирішується дуже швидко, максимум – кілька днів. Рішення відомо заздалегідь?
Випадок, який ви згадали, був особливим навіть для ХІІІ століття. А зараз взагалі інші часи. Не треба казати, наскільки вищою є обізнаність людей порівняно із Середньовіччям. Тоді кардинали збиралися на конклав довго – з’їжджалися з усіх усюд. А приїхавши, починали знайомитися між собою. Сьогодні ж люди – завдяки медіа та соцмережам – знають про інших все. Хоча це «все», звісно, не завжди виявляється правдою. Та в кожному разі, нинішній об’єм інформації значно скорочує час проведення конклаву.
А як взагалі відбувається конклав? На політичних виборах кандидати представляють програми, дебатують, сперечаються, скандалять…
Неофіційно конклав починається відразу по смерті Папи. І кожен кардинал, що братиме участь у процесі, молитовно просить Бога про те, аби проголосувати згідно із Його задумами. Бо йдеться про дуже важливий вибір, і не на 4-5 років, а на довший час. Перша зустріч кардиналів присвячена тому, аби висловитися про теперішній стан Церкви. І ця зустріч, і всі наступні проходитимуть у закритому режимі, бо cum clave латиною означає «під замком».
І от на першій зустрічі говорять, приміром, про таке. Якою є Церква сьогодення, які тенденції у ній є добрими, а які – ні. Якими є першорядні виклики? І новий Папа, хто б він не був, має вирівняти ситуацію. І це говориться для того, аби усі кардинали усвідомили теперішній стан Церкви. А також – тягар, який має взяти на себе Папа. А йому, як вже було сказано, недостатньо бути добрими душпастирем. Понтифік має тягти на собі й інші обов’язки.
Після цієї зустрічі починаються, власне, вибори. Щоденно вони складаються з чотирьох сесій – по дві вранці і увечері.
Сесії – це спроби результативно проголосувати?
Так. Для результату потрібні дві третини голосів. І, звісно, згода обраного Папою кандидата. Бо він може й відмовитися. Тоді процес починається спочатку.
Тобто на конклаві вирішується те, яким шляхом йтиме Церква?
Звичайно. І те, якого пастиря на сьогодні Церква потребує.
Найпопулярніші імена серед понтифіків – Іоанн, Бенедикт, Пій, Григорій, Лев. Франциск був першим. А що взагалі символізує вибір імені?
Імена пов’язані з великими святими, великими провідниками церкви. Напевно, кожен з нас має свій взірець для наслідування. Покійний Папа був єзуїтом, який дуже хотів наслідувати святого Франциска (проповідував послух, чистоту та вбогість – «Главком»). І як показує його історія, Папі це вдалося.
А у випадку з Іваном Павлом ІІ було обране ім’я попередника, чий понтифікат був одним з найкоротших (блаженний Іван Павло І був Папою лише 33 дні; він творив дива уздоровлення, спростив деякі середньовічні церемонії – «Главком»). Це символізувало бажання наступника продовжити ті справи, які не встиг завершити покійний Папа.
Чому ніхто не взяв собі ім’я найпершого Папи – апостола Петра?
Це було б досить зухвало. Крім того, ми вже говорили про пророцтва, за якими останнім Папою стане «Петро Римлянин». Можливо, хтось і хотів би наслідувати цього святого рибалку – праву руку Господа, але такий вибір імені вніс би забагато сум’яття в життя церкви.
А хоча… Можливо, це ім’я буде обрано колись усупереч всім забобонам.
«Історія з «білим прапором» – медійний удар в штангу»
Після смерті Франциска український історик Олександр Зінченко поширив інформацію про те, що Франциск був «таємним Сантою» наших Збройних Сил і оплатив купівлю двох «мавіків». Ви вірите в цю історію?
Я не включений до секретаріату Санти (усміхається), тому напевне цих деталей не знаю. Знаю інше: Україна Папі Франциску завжди лежала на серці. Люди, які знали його особисто, це підтвердять. Щось робилося офіційно, як-от програма «Папа для України» (гуманітарна місія, яка тривала у 2016-2021 роках – «Главком»), щось – неофіційно. До слова, програма «Папа для України» зібрала понад $16 млн. Тож необ’єктивна критика Папи не найкраще характеризує частину українських громадян.
Бо ми насправді втратили великого адвоката України…
А я побуду адвокаткою українців, дозволите? Нас теж можна зрозуміти…
Звичайно, що так…
Слова про «білий прапор» сталив незабутніми. Хоч ви й пояснювали в одному з інтерв’ю, що йшлося не про капітуляцію – слова були вирвані з контексту…
Ми всі маємо право на емоції. Але неправильно будувати критику на ситуації, яка стала медійним «ударом в штангу». Хтось взагалі бачив те інтерв’ю повністю?..
(«Я думаю, що найсильніший той, хто дивиться на ситуацію, думає про людей і має відвагу білого прапора, і веде переговори», – дослівно сказав Папа в інтерв’ю швейцарській телерадіокомпанії в березні 2024 року – «Главком»).
Образ білого прапора запропонував інтерв’юер, за яким Папа повторив. А це символ не тільки капітуляції, а й паузи у бойових діях, перемир’я. Під білим прапором учасники битви виходять забирати своїх поранених. Ніхто не каже, що вони при цьому здаються.
А взагалі говоритиму відверто. Не знаю, як раніше, але у похилі літа відповіді на питання аd hoc (такі, що стосуються однієї конкретної ситуації – «Главком») не завжди вдавалися Папі Франциску. І всі його медійні «штанги» були не заготовками, а імпровізаціями на задану тему. Невдалими, так…
І я не скажу, що мене – як українця – це не брало за живе. Хоча мені легше, бо я знав контекст. Як знав і те, що іншою діяльністю Папа нівелював свої «штанги».
На початку повномасштабного війни він пішов до російського посольства…
Про це не було інформації…
Було, але непомітно. Правильно, бо ситуація – виняткова. Папи не ходять до посольств. Уявіть, що глава держави – будь-який – просто йде до чийогось посольства. Це поза межами усіх протоколів. При потребі може бути викликаний посол абощо… А він пішов сам, розумієте? Пішов, щоб висловити росіянам своє «фе». І було це буквально наступного дня після вторгнення.
Необ’єктивна критика Папи не найкраще характеризує частину українських громадян
А коли він зустрічався з патріархом Кирилом, і той йому 25 хвилин віщав про необхідність так званої «СВО», Папа сказав: «Брате, я нічого не зрозумів. Та я знаю одне: ми не маємо бути прислужниками у керівників держав». Дослівно це прозвучало як altar boys, тобто «хлопчики-помічники при літургії». Кирило дуже добре зрозумів ці слова. Вони після цього перестали спілкуватися, а відносини між Ватиканом та московською церквою заморозилися.
Не всі українці про це знали і не всі оцінили. Менше, ніж знали і запам’ятали «удари в штангу». А для Ватикану це був болючий крок…
Якщо ми чогось не знали про Франциска, то це недопрацювання його помічників, радників, пресслужби Ватикану, хіба ні?
Я говорив колись про це з міністром культури України. Він посміхнувся і зауважив, що римо-католицька церква мало піариться. А я на це відповів, що засади нашої інформаційної політики закладені ще Ісусом Христом: «Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя»…
У такому разі звідки міністр, сидячи у Києві, міг знати, куди ходив Папа у Ватикані, якщо це було непублічно?
Він знав. Просто у нас завжди краще «заходить» негативна інформація.
«Наступний Папа має бути більш правим – це вирівняє ситуацію»
Папа Франциск був лібералом? Він дозволив благословляти неодружені і, зокрема, одностатеві пари, дозволив відпускати гріхи жінкам, які зробили аборт.
Тут ми маємо справу з інтерпретаціями, у які закладені певні інтереси. Так, була інформація, що Папа дозволив благословляти одностатеві пари. Франциск і деякі інші церковні діячи спробували відокремити таїнство шлюбу від благословення пари з неврегульованими відносинами, «задля всього доброго». Якщо йдеться про благословення, яке легітимізує відносини таких пар, то такого благословення він не давав. Навпаки: Ватикан підкреслив, що ніколи не легітимізує одностатеві шлюби. І тут медіа вийшли із заголовком: «Ватикан вразив своєю заявою…». Можна щось неправильно зрозуміти – свідомо неправильно зрозуміти! – а потім сильно здивуватися, що це не так.
Папа говорив про повагу до людини як таку. Незалежно від сексуальних уподобань. Хтось зрікався, виганяв з дому абощо свою дитину, коли вона виявлялася нетрадиційної орієнтації. Папа казав: ні, так робити не можна. Але в жодному випадку він не пропонував церкві змінити ставлення до цієї проблеми.
Ми можемо закинути Папі Франциску те, що його вислови не були однозначними. На відміну від промов, скажімо, Івана Павла ІІ, Бенедикта XVI. У випадку понтифіка, звісно, неправильно, коли його слова потребують додаткового тлумачення. Та тут вже нічого не зробиш. Церква прийняла його таким, яким він був. Але канонічне право церкви Папа Франциск не порушив.
А щодо гріха аборту, то священники відпускають і цей гріх, і гріх вбивства як такий. Єдине, що Папа розширив повноваження священників у цьому питанні. На мирянина має бути накладена відповідна єпитимія, але перш за все має відбутися його справжнє каяття. Так було, є і буде. Папа просто дав Церкві деякі практичні знаряддя у цій галузі.
Словом, лібералом Папа не був і церкву у ліберальний бік не розвернув…
Скажімо так: вислови Папи не були ригористичними (такими, що виключають компроміс – «Главком»). Але й лібералом я його не назвав.
У неоднозначності слів Папи був свій плюс. Багато католиків були змушені відкрити Святе Письмо та нарешті прочитати його, а також – доктрину Церкви, щоб зрозуміти, як все є насправді. Хтось просто став трішки більш обізнаним.
Однак загалом за понтифікату Папи Франциска церква… (довго підбирає слова) зробила певний ухил в бік лівого крила. Але це дуже узагальнена теза, тому що у відповідь на цей ухил зміцнилися також консервативні кола Церкви.
Ви б хотіли, щоб наступний Папа був більш ортодоксальним?
Це б вирівняло ситуацію. Сьогодні Європі потрібно, аби церква розвернулася у правий бік.
Ви справді так вважаєте?
Так.
Ми підпишемо собі вирок, якщо будемо стверджувати, що підтримка нашої держави – виняткова справа демократів та лібералів
Прихід більш правого та консервативного Трампа – порівняно з ліберальним та гнучким Байденом – вже виліз нам та Європі боком…
Не слід ставити знак «дорівнює» між чиєюсь ліберальною лінією та підтримкою України. Ліві підтримують Україну, а праві – ні? Це хибне твердження. Мені доводилося перед виборами (Трампа) бувати у дуже консервативних середовищах Сполучених Штатів – повірте, там усі цілком «за» Україну. Ми самі собі підпишемо вирок, якщо будемо й надалі стверджувати, що підтримка нашої держави – виняткова справа демократів та лібералів.
Не варто вклинюватися у міжпартійну боротьбу демократів та республіканців. Не варто наражатися на критику Трампа та його оточення, підливаючи олію у вогонь. Бо вони й надалі стверджуватимуть, що російсько-українська війна – це війна Байдена, а не їх. А ми у підсумку отримаємо зовсім не те, що насправді потрібне Україні. Тим паче, що й за часів Байдена було дуже багато невдоволених політикою демократів.
Але залишимо розбір політики нащадкам і повернімося до церкви. Зважуючи лівий та правий ухил, ми маємо дати відповіді на питання, що є кращим для нашого майбутнього. Духовні інвестиції в українську родину чи потакання лівим тенденціям з їхнім «я хочу» або «я не хочу»?..
«Ми покликані служити, а не збирати лайки»
Римо-католицька церква на відміну від греко-католицької не сприймалася українцями як «своя». Це була церква держав-окупантів – Польщі, Австро-Угорщини. У творах українських класиків – Шевченка, Гоголя, Куліша – саме слово «католик» звучить як образа. На якому етапі упередженість до католицької церкви була подолана? Чи ви й досі несете на собі цей історичний тягар?
Історичні нашарування, звісно, впливають. У Києві наша церква колись була дуже впливовою, але після повстання Богдана Хмельницького не залишилося жодного діючого храму.
«Костьоли мов свічки згоріли», – писав Шевченко. Було таке…
А за часів радянської влади ми несли тавро церкви «закордонної», церкви національних меншин – поляків, німців, угорців… З цього стану ми виходили повільно. Але з огляду на те, що наша паства є незначною, римо-католицька церква і досі залишається для декого «не своєю».
У вас 1,5 мільйона вірних…
Менше мільйона. Хоча зараз оцінювати кількість прихожан, як й громадян держави – справа невдячна.
А щодо ставлення до нас, то все залежить від регіону. На Житомирщині та Хмельниччині є сільські парафії, які не мають жодних інших храмів, окрім католицьких.
Водночас останніми десятиліттями люди перестали бачити в нас лише «польську» церкву (було таке кліше), а побачили натомість церкву світового масштабу. Вони побачили, що Ватикан – це не щось далеке та відірване від них. Особливо коли до України приїхав Іван Павло ІІ і говорив з людьми українською, показавши тим своє ставлення до нашого народу. Стереотипи були зламані: польської та католицької експансії не сталося, а стався приїзд нашого друга і брата.
Зараз, під час війни, багато наших мирян виїхало за кордон та асимілювалося у тамтешніх релігійних громадах. Освіченість людей стала вищою, більшість забобон відійшла у минуле. Мабуть, нині вже не лишилося невігласів, які б повторювали, що слово «католик» походить від слова «кат». (Насправді catholicus походить від грецького «загальний, всеохоплюючий» – «Главком»).
Останніми десятиліттями люди перестали бачити в нас лише «польську» церкву
І все ж таки. З греко-католиками конкуруєте? За паству? За увагу Риму?
На окремих парафіях я б таку конкуренцію не виключав. Як то кажуть, «який піп – такий і прихід». Хоча знаю я й такі парафії – сам там служив – де люди у неділю встигають і до греко-католицької, і до римо-католицької церкви. Та ще й просять священників розвести служби у часі, щоб не накладалися одна на одну…
Ми з греко-католицькими владиками підтримуємо тісні зв’язки – маємо спільні реколекції. Вони по черзі проводяться то у нас, то у них. Інколи без тертя не обходиться, але це людське. А є наша спільна історія, спільний спадок. Втім, все залежить і від регіону, і від людей.
Ви людина непублічна. Даєте інтерв’ю та коментарі тільки «профільним», тобто християнським медіа. «Главком», ймовірно, буде взагалі найпершим світським медіа?
Не можу сказати, що я не є публічною особою. І – ні, наше інтерв’ю не буде першим. Сам я не боюсь телекамер та запитань, але не вважаю за потрібне висвітлювати усі свої дії. Ми покликані служити, а не збирати лайки. А особливо під час війни. Зараз піар взагалі є блюзнірством.
Та й наші медіа – кому, як не вам це знати – мислять кількістю переглядів. А ми – церква в Україні невеличка. Тому так: і не напрошуємося на інтерв’ю, і не відмовляємося, коли кличуть. Після смерті Папи більшість моїх бесід припадає на іноземні медіа. Те саме було, до речі, на початку повномасштабної війни. У них є тепер цікавість до Франциска та його медійних «ударів в штангу». Але ця хвиля спаде, коли новий Папа скаже щось таке, що потребуватиме коментарів (посміхається).
«Як? Ти – і раптом священник?!»
Ви народилися і виросли в Одесі. В одній підводці до вашого відео читаю: «Віталій Кривицький мав всі шанси замість храму потрапити у кримінальний світ». Це просто припущення, чи вас дійсно втягували у якісь молодіжні банди абощо?
Ну так, я ж виріс на Молдаванці (історична частина Одеса, яка здобула славу кримінального району – «Главком»). До 15-16 років я разом з іншими підлітками мандрував вечорами Одесою і шукав собі пригод на голову. Якби не моє навернення до церкви, хтозна, як склалося б життя. У дорослому віці мої однокласники казали, що найбільше хотіли зустріти і побачити саме мене. «Як? Ти – і раптом священник?!». Їм це в голові не вкладалося.
Ще з вашої біографії: «У 1989-му розпочав підпільну чернечу формацію…». Чому підпільну? Невже і тоді за бажання прийняти постриг переслідували?
Це ще не був постриг. Це був новіціят – підготовка до нього. А чому підпільно?... Я був вихованцем священника, на долю якого випало дуже багато випробувань. Він служив в Одесі – в єдиному відкритому тоді храмі, а у 1970-х роках заснував парафію в Києві. І кожен другий тиждень приїздив на службу до Києва.
Про те ж, щоб провести новіціят відкрито, навіть не йшлося. Мій наставник жив старими уявленнями про радянський світ, а у перебудову Горбачова не надто вірив – вважав, що все це тимчасове і повернеться на кола свої. Я жив у себе вдома, але кожного дня о сьомій ранку мусив бути в храмі. У період новіціяту прислужував там і та навчався там до восьмої вечора. Перші монаші обіти склав вже у 1990-му.
Як батьки поставилися до цього? Ваша мама була членом партії…
Так, а ще – обіймала керівні посади у системі торгівлі в Одесі, була директором престижного магазину. А тому не бути членом КПРС вона не могла.
Як мама поставилася до мого навернення? Спокійно. У нас в родині вірянкою, яка практикувала, була бабуся. Тож мама сама запрошувала додому священника, щоб він її висповідав та причастив. А тато, який до весілля з мамою також був практикуючим християнином, по весіллі бути ним перестав.
Я – з Молдаванки. Підлітком мандрував Одесою і шукав пригод собі на голову
Я сам – після свого навернення – почав евангелізовувати свою родину. І прислуговував на вінчанні батьків. Коли я у Польщі про це розповів, мені сказали: «У вас, в колишньому Радянському Союзі, все не як у людей. Бо у всіх спочатку – церковний шлюб, а потім діти, а у вас – спочатку діти, а потім церковний шлюб».
Коли ж я вирішив йти до семінарії, то, скажу відверто, реакції батьків боявся. Особливо реакції мами. Але, слава Богу, все минулося благополучно. Мама навіть проводжала мене на навчання – мені виповнилося 18, і ми разом летіли до Гродно, у Білорусь, де тоді була моя семінарія.
Ваша родина і досі живе в Одесі?
Мої батьки вже відійшли до вічності. В Одесі залишився мій брат. Так і живе під постійними вибухами – вже й квартиру його добряче пошкодило…
А племінників маєте?
Ні, братова вже також відійшла – мала крихке здоров’я та важкий діабет.
Покійний Денис Монастирський пропонував вам якщо не виїхати з Києва, то, принаймні, взяти охорону. Чому відмовилися і від першого, і від другого?
Трішки не так було. Монастирський не пропонував виїзд. Ми зустрілися під час молитви у Святій Софії. Там були представники Ради церков, і Монастирський сказав: «Якщо необхідна охорона – звертайтеся». Я уявив, що зі мною ходять двоє людей, які більше потрібні в теробороні чи деінде, і вирішив, що обійдусь без них. Було б нахабством відірвати їх від важливішої справи.
Але допомогою МВС я все ж таки скористався. Був квітень 2022-го, надходив Великдень, а я не мав, де постригтися – перукарні були зачинені. Тож в МВС це організували…
Те, що ви потрапили у розстрільні списки росіян, є, без сумніву, «визнанням» вас ворогом. От вам і піар, про який ми говорили…
Так, мені про це казали. Зараз би, напевно, ситуація з тими списками була б ще гіршою.
Владико, 24 квітня 2025 року росіяни здійснили чергову криваву атаку на Київ. 12 загиблих і біля сотні поранених. Скажіть, чому Господь допускає таке зло?
Бог завжди зичить людині добра. Але інколи він дає їй піднятися самотужки, якщо людина впала. Наше падіння буває пов’язане з вибором, який ми робимо. Я не хочу, аби це прозвучало так, ніби ця війна послана нам винятково за наші гріхи. Але за роки незалежності було зроблено 30 мільйонів абортів (неофіційна статистика, яка час від часу виринає у медіа, без зазначення джерела – «Главком»), і зараз нам би дуже стали у нагоді ці 30 мільйонів співгромадян.
Хіба не так? Вони могли б бути військовими, які стали б зараз у лави нашої армії. Або політиками, які б не допустили цієї війни. Або винахідниками, які б придумали, як нам поліпшити засоби нашої оборони. Я звертаюся до цього прикладу, бо не завжди треба скидати відповідальність на Бога.
Бог може все, але тільки не переступити волю людини. Адже Бог дав людині свободу вибору і не може відкликати свій дар назад. І не треба дивитися на Бога очима стороннього спостерігача. Це ми самі свого часу чогось не захотіли або не змогли, це ми не допустили до себе Бога. А відтак маємо те, що маємо.
Теодицея Лейбніца? «Бог не може вилучити зі світу зло, не знищивши свободи»?
Передусім – Святе письмо та богослов’я. Бог дав нам право вибору.
Як і нашим ворогам… Тобто вони – зовсім без Бога в душі?
Писання говорить: «За їхніми плодами ви пізнаєте їх. Родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі»…
Нехай Господь судить душі наших ворогів. Якщо у них іще щось в душах лишилося…
Наталія Лебідь, «Главком»
Читайте також:
- США замахнулися на Ватикан: хочуть свого Папу!
- Наступний понтифік. Хто замінить тяжко хворого Папу Франциска?
- Останнє звернення Папи Римського: що понтифік говорив про Україну
- Папа Римський був «Таємним Сантою» для України: що понтифік подарував військовим
- Папа Франциск стане першим понтифіком за понад століття, похованим за межами Ватикану
- Тяжкий спадок Франциска. Яким був цей Папа
