Опальний священик Ігор Савва: В УПЦ МП моляться за абстрактний мир та Кирила, а не за українських воїнів
«Думаю, ми завжди знайдемо де служити. Для нас важливі не стіни, не майно, а люди»
11 березня священику УПЦ МП Ігорю Савві заборонили служити у храмі Віри, Надії, Любові та матері їх Софії у Запорожжі. Повідомити про відсторонення отця Ігоря просто до церкви, у якій він служив 19 років, приїхали священики у супроводі молодиків. Парафіяни фільмували цю зустріч на мобільні, намагались захистити батюшку. Наступного дня отця Ігоря таки позбавили парафії поблизу 9-ї міської лікарні, де розташовується храм. Він віддав ключі, забрав власні речі і залишив приміщення.
Як розповідає сам Ігор Савва, митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука відсторонив його через проукраїнські погляди, в тому числі за відмову згадувати під час служби патріарха Кирила. «…Вигнання нашої громади пов'язане з тим, що я і парафіяни бачили, що йде процес відновлення Російської імперії чи Радянського Союзу, Росія стала агресором… Ми бачимо це так, цим живемо, про це говоримо з парафіянами, хоча в цьому намагаємося не брати участь, не підтримувати, не поширювати конфлікт, а навпаки. Тому і молимося за захисників. Але в нашому середовищі священицькому панує інша атмосфера, інше бачення, хоча на публіку це і не виноситься», - розказав отець Ігор в інтерв’ю запорізькому виданню 061.ua. Священик визнає: багато у єпархії залежить від архієрея. «Я служу 24 роки і тільки зараз не витримав», - каже він. За словами Савви, тепер навіть стало гірше, ніж за минулої влади. «У 2004-му теж страшне творилося у церкві, почали всіх змушувати за Януковича голосувати. Але тоді було спокійніше... А зараз все набагато жорсткіше: витягують на світло всіх нас з нашими переконаннями, публічно ганьблять на зборах. І тому це стає нестерпно», - зізнався священик.
Тим часом це вже третій гучний церковний скандал у Запоріжжі за короткий час. Раніше громадськість обурила відмова отця Євгена Молчанова відспівати трагічно загиблого малюка, хрещеного у Київському патріархаті, та заборона служити отцю Анатолію (Ревтову) за намагання робити це українською мовою.
У січні прокуратура Запорізької області відкрила кримінальне провадження щодо представників Запорізької єпархії УПЦ МП і громадської організації «Союз православний «Радомир», зокрема і через відмову відспівати дитину. Минулого тижня УПЦ МП опублікував заяву Собору, у якій дії прокуратури назвав втручанням у справи церкви, що заборонено законом.
В інтерв’ю «Главкому» отець Ігор (Савва) розповів про причини свого відсторонення від служіння, настрої запорізьких священиків, підтримку митрополитом Лукою «воєнізованого формування» православної молоді «Радомир» та історію його утворення.
Прокуратура Запорізької області у січні відкрила кримінальне провадження щодо Запорізької єпархії УПЦ і громадської організації «Союз православний «Радомир». Днями Синод УПЦ виступив із заявою, у якій назвав дії прокуратури втручанням держави у церковні справи. Підтримуєте церкву?
Це провадження, обвинувачення, варто розділити на дві частини. Перша, у якій ідеться про те, що нібито церква порушила права людини, порушила рівноправ’я за релігійною ознакою, явно не спроможна, не серйозна. Держава не має жодного права втручатися, диктувати церкві те, як їй вчиняти зі своїми таїнствами, зі своїми священнодійствами, це внутрішня справа церкви. Тут може йтися тільки про моральну оцінку тих випадків, коли священик відмовляється відспівати немовля, яке загинуло на очах рідних. Думаю, у цьому разі служитель цілком міг переступити свої внутрішні норми якісь, або хоча б зробити вигляд, що він переступає. Врешті-решт, відспівування – це просто молитва. А молитися у присутності нещасних родичів цілком можна було би.
Друга частина обвинувачень стосується дуже серйозного і актуального питання. Мова йде про якусь воєнізовану організацію, яка створюється в останні роки при Запорізькій єпархії. Мені довелося спостерігати весь процес. Я почав бити на сполох, коли побачив, що відбувався з’їзд православної молоді на природі. Загалом хороший захід, вони відпочивали. Але люди ходили з піонерськими горнами, на яких були червоні прапори із золотою бахромою, як це бувало зазвичай у радянські часи. Тільки замість портрета Леніну в такому ж стилі точно такими ж нитками був вишитий портрет Христа. Так от, я цим дуже зацікавився, почав коментувати, але мене швидко поставили на місце. Я навіть чув у проповіді владики Луки, що він клеймив якихось ворогів, які невдоволені червоним прапором. Хоча сам червоний колір є християнським червоним кольором.
В одному з останніх інтерв’ю ви розповіли, що засновником організації православної молоді «Радомир» є один із священиків Запоріжжя, якого ви назвали шарлатаном. Хто ця людина і що вам про неї відомо?
Я поцікавився сайтом цієї організації. Почав переглядати. Знайшов у вільному доступі відео про такий собі всеукраїнський собор організації «Радомир». На цьому соборі виступав митрополит Лука, у президії сиділи двоє священиків Запорізької єпархії, які є засновниками цієї організації. Одним зі священиків є Костянтин Колодка, якого я давно знаю, з середини 90-х. На цьому соборі «Радомира» він говорив якісь нестерпні речі. Наприклад, таке: «Не знаю, хто там давав нелюдські накази, але беркути мужньо здійснювали служіння вітчизні» (маються на увазі дії «Беркуту» під час Революції гідності – «Главком»). Він є духівником «Радомира». Ще на початку 90-х почав служити якісь таємні молебні, зображуючи із себе чудодійного старця, екзорциста, тобто виганяв злих духів. Ось такі недопустимі його дії призвели до його неймовірної популярності у Запоріжжі серед нецерковних забобонних людей, які люблять ходити до всіляких бабок-цілительок.
Чи давали ви свідчення у цій кримінальній справі, яку порушила прокуратура?
До мене телефонував слідчий. Оскільки він у Києві, а я у Запоріжжі, спілкувалися ми поки дистанційно. Він обіцяв якісь документи надіслати щодо цієї справи, аби я ознайомився. Швидше за все хоче отримати свідчення про агітацію під час виборів за Януковича.
Чи схиляли вас і ваших парафіян за когось голосувати вже за нової влади?
Зараз прямим текстом ніхто ні до чого не схиляє. Але уже виробилася своєрідна «пташина» мова у проповідях, в розмовах, коли прямо не говориться про те, на чиєму ми боці, або за кого. Та є моменти, які легко розуміються «своїми». Безумовно, церква постійно в негласний спосіб на стороні тих сил, які в різні проміжки часу по-різному називалися «регіоналами», Партією регіонів, «Опозиційним блоком». Це й зараз присутнє. А раніше це було напряму. Перед священиками на зборах відкритим текстом говорилося, що тільки Янукович повинен перемогти. Бо якщо не Янукович, то всі наші церкви закриють і нас поженуть і мало не вб'ють. Брехня. Тоді це було очевидно і зараз це очевидно.
Давайте повернімося до вашого відсторонення від служби. Ви служили більше 19-ти років у цьому храмі, але чому саме зараз митрополит Лука вас відсторонив, що стало останньою краплею?
Весь цей час я жив під постійним пресом. Я багато статей писав, їх багато де друкували, але лише не на сайті нашої церкви. Тому що мої думки в принципі тут не вітаються. Я вірив, що з часом ми все переосмислимо, мав надію, що можна знайти однодумців серед священиків, які стали б активними. Я ж теж якийсь час був у пасивному стані і не звертав уваги на пропаганду. Тоді ще цю пропаганду «рускім міром» не називали, мова йшла про винятковість духовної Росії в ім'я порятунку світу. Я не звертав уваги на це і думав про Христа, про те, як відповідати його заповідям. А потім, коли це стало очевидним, довгий час сподівався на те, що можна буде це переламати. А тому був обережним в будь-яких висловлюваннях, може, навіть десь боязким. Останнім часом ця надія все більше полишала мене. У нас було чотири священики, які розуміли мене, поділяли мої погляди на те, що зараз відбувається у світі, в Україні, що відбувається з церквою. І ось з цих чотирьох людей один виїхав з єпархії, одному заборонили служити місяць тому, це мій друг отець Анатолій Ревтов, ще один залишається поки що служити, а четвертий переїхав до Києва. Надія на зміни випаровувалася, і я почав висловлюватися відвертіше. Все це стало останньою краплею.
Ви розповідали, що у парафії молилися за українських військових і не згадували патріарха Кирила під час служби. Саме це відіграло вирішальну роль у рішенні митрополита Луки усунути вас від служіння?
Прямо це не було головною причиною. Всі все знали давно. Моя позиція не була секретом ні для кого. Молитва про припинення війни дійсно відбувається в усіх храмах. Але є така цікава деталь. Минулого тижня був прямий ефір у нас на запорізькому телебаченні, в ньому брали участь митрополит Лука та богослов Ілля Бей. Ілля запитав митрополита: «Чи моляться в наших церквах за перемогу української зброї?». Владика почав відповідати ухильно: «Ми молимося за мир». Він повторив це кілька разів, і з відповідей було дуже добре зрозуміло, що владика не може відповісти на це запитання. Ілля Бей знайшов таку тему, яку наша «пташина» мова ще не покриває. А відмінність саме в цьому, ми (патріотично налаштовані священики – «Главком») молимося за воїнів, які захищають Україну і для нас суть конфлікту досить зрозуміла. Є ті, хто напав на країну, і є ті, хто захищає свою батьківщину. Мова про ідеали. І це навіть не Майдан або Європейський вибір, а своя рідна країна.
Як священики Запорізької єпархії ставляться до митрополита Луки?
Напевно, не тільки у церкві, але і в світі, у світському житті люди діляться на активну меншість і пасивну решту. Дії ось таких пасивних людей, які не розуміються ні на чому, призводять до страшних потрясінь, таких як революція 1917 року. Так і у церкві. Здається у нашій єпархії тільки один священик залишився з переконаннями. Є кілька людей з досить агресивними антиукраїнськими, проросійськими, імперськими переконаннями. Але основна маса священиків просто боязкі. Я говорю про них без осуду, бо і сам довгий час до них належав. Ця боязкість, вона в природі Московського патріархату. Це пов'язано з певним авторитаризмом в управлінні і з певним безправ'ям священства.
Якщо Росія для церкви не агресор, тоді як сприймають Росію звичайні парафіяни і чи розуміють вони таку позицію єпископів?
Звичайні люди теж діляться на дві групи. Хтось має проросійські погляди. Хтось перебуває у підвішеному стані, не може зрозуміти, що відбувається і що робити в цій ситуації.
Наприклад, у 2004 і 2014 роках з нашої парафії, а вона дуже невелика, йшли люди. У 2004-му через моє ставлення до тодішніх виборів. У 2014-му – бо не підтримували мого схвалення Майдану, європейського вибору. Причому, мова ж не йде про політичні проповіді. Ми не займаємося цим, ми не говоримо про політику. Просто я як священик не можу мовчати, коли силовики спеціально і зі звірячою жорстокістю б'ють демонстрантів, серед яких студенти, молоді люди. І коли це все бачиш, то як священик може промовчати? Звичайно, він говорить, що ця влада повинна змінити своє ставлення до людей і народу. Так ось ці речі привели до того, що безліч людей йшли з храмів. А останнім часом, після 2014 року з інших храмів безліч людей переходили до нас, тому що під час війни їм нестерпно було чути від священиків проросійську пропаганду. Вони приходили в збентеженні, у пошуку якогось виходу. Вони не хотіли покидати свою церкву, як і я, але бачили глибоку неправду і зло.
У чому ще проявлялась антиукраїнська позиція служителів Московської церкви у Запоріжжі?
Наприклад, на проповіді в День незалежності України митрополит сказав таке: «Ось ви святкуєте День незалежності, а ми знаємо, що країни не можуть бути незалежними. Вони все одно повинні бути залежними від когось. А ось незалежність для нас - це чисто духовне поняття, ми можемо не залежати від інших». Абсолютно правильні слова, взагалі то, але в даному контексті вони з підтекстом. Ще був такий випадок, я почув його з проповіді митрополита Луки. Він сказав: «Ви знаєте, як нас називає Порошенко? Посіпаками». Я почав шукати, де ж президент говорив про посіпак. Знайшов. Але він там не згадував ні про церкви, ні про митрополита, ні про єпархії. Він говорив про посіпак Путіна тощо. Тобто священство саме себе записало в ці посіпаки.
Як змінилося ставлення парафіян Запорізької єпархії до УПЦ МП після анексії Криму і початку війни на Донбасі?
Звичайні парафіяни залежать від священика. Як то кажуть: який піп, такий і прихід. Наша, священиків, мета – проповідувати, вести до чогось світлого, до якогось розуміння. Парафіяни слухають священика, для цього вони і прийшли до церкви. Але не забувайте також про частину пасивного населення. Багато з таких людей обрали церкву замість колишнього радянського ладу. Ці люди розуміють все для себе так: тут не треба думати, не треба діяти, мінятися, тут навпаки, потрібно підкорюватися. В якійсь складній ситуації вони прийшли слухатися, і що їм сказано, в те вони і вірять.
Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація про те, що митрополит Лука купив чергову дорогу машину. Парафіяни на це реагують?
Від себе можу сказати, що я ніколи не помічав, щоби митрополит Лука хизувався розкішшю і показував якісь машини. Ви пам'ятаєте скандал з годинником патріарха (Кирила)? З митрополитом Лукою такого собі уявити не можна, щоби він виставляв розкіш. Я бачив, що він приїжджав завжди на одній і тій же машині – Toyota Camry.
Він не поводиться так, щоби це впадало в очі. Так, звичайно, бувають священики багатші, але в церкві люди бояться що-небудь оцінювати, бояться похитнутися у своїй довірі й авторитеті священика. Коли ці скандали були з патріархом Кирилом, а потім у нього ще хтось підгледів там яхту, палаци якісь, то священики займають ще жорсткішу позицію – захищати патріарха, незалежно від того, чи правда те, що пишуть, чи ні. «На нас нападають!». Ось так сприймається все тут. Знаєте, немає навіть міркувань в тому напрямку, що можна і не засуджувати патріарха, але потрібно засудити гріх.
Чи пропонувала вам УПЦ Київського патріархату перейти до нього разом з парафією?
Історія з відстороненням відбулася у неділю (11 березня – «Главком»). З того моменту ми з парафіянами шукали нове приміщення. Зараз нам запропонували маленьку домашню церкву. Запропонував єпископ УПЦ КП і дав своє благословення для того щоб ми перший час служили. Він не взяв з нас ніяких зобов'язань, навпаки підкреслив, що ми нічим не зобов'язані: «Ви самі вибираєте, що далі робити і як жити». Просто підтримав громаду, щоб вона не розпадалася, щоб не впадала у відчай. Тому до Паски ми тут. Так що, слава Богу, нас підтримали. Були й інші подібні пропозиції від інших конфесій.
Недавно ми зібралися з нашою парафією. Дехто був збентежений через спілкування з іншими парафіями, де їх обробляли пропагандою проти нас. Бруд усілякий ллється нині.
Ви змушені були піти з приміщення, у якому служили біля 9-ї лікарні до останнього часу, це означає, що більшість парафіян, таки відмовилися іти за вами?
Скрізь по Україні парафії Московського патріархату переходили до Київського. І всюди бачимо один і той самий сценарій: якась частина приходу хоче перейти, якась відмовляється. Подібним чином було у Катеринівці (силове протистояння між прихильниками Київського і Московського патріархату – «Главком»).
Величезна кількість молодих людей атакували храм. Може вони семінаристи, не знаю. Так от, щоби подібного протистояння не було у нашій парафії, щоби не залучати людей до протистоянь, я відмовився від приміщення. Думаю, ми завжди знайдемо, як і де служити. Для нас важливі не стіни, не майно, а люди.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0