Що буде далі? Версії України, Росії та союзників

Після ухвалення закону про ленд-ліз і утворення на базі «Рамштайн» альянсу 43-х з обох боків фронту почали вже предметно задаватись питанням «а що далі?».

З нашого боку відповіді за 70 днів війни кардинально змінились – більше немає сподівання на переговори і примирення як єдиний спосіб припинення війни. Ба більше: офіційний Київ після десятків переговорів дійшов остаточного висновку, що без критичного ослаблення Росії жодна мирна угода з нею не може мати гарантій. Просто ніхто ті гарантії не зможе забезпечити.

Секретар РНБО Данилов 2 травня висловився з цього приводу: «З Росією ми можемо підписати лише її капітуляцію».

Це єдиний документ, який не перенесе війну «на завтра», на більш зручний для Росії час

Отже чого не буде – це «мирної угоди». А варіанти того, що буде, озвучили і союзники: «максимальне ослаблення Росії», і глава ГУР Буданов. «Є усього два варіанти, як [ця війна] може закінчитися.

1. Перший – розділення Росії на три і більше частини.
2. Другий – відносне збереження територіальної цілісності РФ при зміні керівництва країни.

В останньому випадку новий керівник скаже, що РФ ні при чому в усіх цих процесах, це був хворий диктатор, а країна тут ні до чого. У цьому випадку Росія віддасть усі окуповані нею території – від островів Японії до Кенігсберга [нинішній Калінінград], який належить Німеччині».

Російські військові експерти схиляються до другого варіанту (ну звісно – вони звикли жити у величезній країні)

Формулюють це як очікування «1905 року»: дестабілізація, заколоти і вимоги змінити «царя». А щодо можливого оголошення масової мобілізації, яке прогнозують на «9 мая», то тут вже з острахом прогнозують повноцінний «1917-й»: купа злобних голодних озброєних маргіналів, що знесе черговий «Зімній».

Отже, в Росії просто бояться ескалації ситуації і перетворення війни на масову. І очікують найгіршого – в сенсі, повноцінного контрнаступу України на території РФ. Ніхто при тому не задається питанням «А воно Україні треба?».

Підстави формулюють в традиційний російський спосіб: «вони наступатимуть, бо можуть і матимуть ресурси для цього».

Але єдине, чого ми насправді потребуємо, – це гарантованого миру, гарантій, що ніколи на нас більше не посуне орда зі Сходу

Тому для нас якраз прийнятніший варіант з демонтажем імперії на безпечні національні території. Як максимум: міжнародний протекторат вздовж кордонів з Україною, країнами Балтії і Фінляндією. Буферна демілітаризована зона. Можливо, взагалі біосферний заповідник без населення. Плюс ослаблення санкціями і мінімум на найближчі 100 років прискіпливий контроль територій екс-РФ щодо всього.

Байден сьогодні не дарма назвав війну в Україні «поворотним пунктом історії, який трапляється раз на 6-8 поколінь»: це факт, через 80 років після Другої світової війни Кремль поставив міжнародну спільноту перед необхідністю дуже серйозно перекроїти геополітичний ландшафт, прибравши агресивну Росію. Наступне «планетарне перекроювання» буде вже за участі Китаю і так само через покоління.

Диспетчери теперішнього «поворотного пункту» – ми.