Іван Пальчевський Журналіст, медіаконсультант

В українських школах необхідно вводити фінансову грамотність, якої не вистачає сьогоднішнім політикам

Чому Україні не вдається забезпечити послідовність економічної політики?

Мало хто знає, але 22 червня міг би бути останній робочий день Валерії Гонтаревої на посаді Голови НБУ. Так – так. Cаме 22.06.2021 року.

19 червня 2014 року Верховна Рада призначила її очільницею Національного банку України строком на 7 років. Враховуючи, що 19 червня цього року припадало на вихідні, строк її каденції мав би закінчитися у вівторок, 22 червня. Звісно ж за умови, якби у квітні 2017 року вона не написала заяву про відставку.

Але не питайте, чому людина, яка упродовж трьох років спостерігала за гробами під власним домом, публічними образами та фейками на телеканалах, вирішила врешті-решт звільнитися. Мало б хто витримав такі публічні атаки від політиків та олігархів.

На жаль, поки жодна інституція в Україні не здатна пережити виборчий цикл. Проте допис не про Гонтареву, і не про її каденцію. А про політичні цикли і вплив на незалежність центробанків.

За тридцятирічну історію України, лише двом Головам Національного банку вдалося встояти, і дійти до кінця свого строку. Це були Віктор Ющенко у 1993-1997 та Володимир Стельмах у 2004-2009 роках. Ймовірно, не зійшли вони з дистанції раніше лише тому, що у ті часи каденції голів НБУ були не такими довгими: 4 та 5 років відповідно. Та і під час роботи на Інститутській їм фактично вдалося уникнути зміни політичної кон’юнктури в країні.

У 2010 році, у часи раннього Януковича строк повноважень Голови НБУ збільшили з 5 до 7 років. Проте зі зрозумілих причин, жоден з очільників так весь строк і не протримався. Арбузов і Кубів пішли у політику. Соркіна застав Майдан. Відставки Гонтаревої та Смолія стали скоріше результатом системного політичного тиску.

Цікаво. Якщо підрахувати, наразі середній строк однієї людини на посаді Голови НБУ – це приблизно 2,5 роки. Звісно це не головні тренери «Динамо», яких Суркіси міняють ледь не щороку, «як рукавички». Однак, це свідчить про значні проблеми у спроможності Національного банку України зберігати свою незалежність під час зміни президента та політичної верхівки в країні. Міняється політична еліта, міняється і очільник НБУ.

Це в той час, як у більшості розвинених країн центробанкір залишається на посаді попри зміну політичної ситуації. За останні 20 років у США, Канаді та Англії було всього три зміни голови Центробанку. У Польщі також тричі. У Литві та Швеції навіть менше - лише два рази.

Тож коли вас запитають, чому Україні не вдається забезпечити послідовність економічної політики на тривалому горизонті, подивіться на 8 змін очільників НБУ за останні 20 років і вам все стане зрозуміло. З такими ротаціями ми навіть Туреччину заткнули за пояс.

Чи варто пояснювати, чому у сучасній, економічно розвиненій державі такій непостійності не місце?

Переваги незалежності центрального банку не завжди очевидні для більшості громадян. Їх щиро дивує, чому президент має строк каденції 5 років, а голова НБУ – 7 років.

Якщо не занурюватися у деталі, цілі центрального банку будь-якої країни (окрім комуністичної), не збігаються з цілями політиків та їх передвиборчих гасел, на кшталт «курс по 8» та «дешеві та легкі гроші для всіх». У Центрального банку горизонт планування зазвичай довший, ніж у президента чи уряду. І зовсім інші цілі: низька інфляція, макрофінансова стабільність, сприяння сталому економічному розвитку.

Саме тому так важливо, щоб вслід за президентами не змінювалися очільники ЦБ. І якщо коли-небудь в українських школах з’явиться урок з фінансової грамотності, мені б хотілось, щоб однією з обов’язкових тем там була саме «незалежність центральних банків: чому це важливо».

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: