Олег Романчук Шеф-редактор журналу «Універсум»

В Україні багато залежить від того, чи Вова стане Володимиром

Президент України Володимир Зеленський
фото з відкритих джерел

Коронавірус і стан невизначеності

«Збережи життя! Залишайся вдома!» – ці погрозливі застереження на сітілайтах ріжуть око. Бо збагнути логіку комбінації чотирьох слів більш ніж складно. І це посилює відчуття невизначеності в умовах запровадженого в державі особливого стану. Тим паче, що на брифінгу для журналістів у Женеві глава Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедрос Гебреєсус заявив, що самоізоляція громадян та обмеження на пересування під час поширення в тій чи іншій країні коронавірусу не допоможуть остаточно ліквідувати пандемію.

З Вікіпедії можна довідатись, що «карантин адміністративні та медико-санітарні заходи на обмеження контактів інфікованої або підозрілої на інфікування особи (осіб), тварини, рослини, вантажу, товару, транспортного засобу, населеного пункту, на рівні країни або між державами, які застосовують для запобігання поширенню деяких інфекційних хвороб».

Тож передусім треба було б виявити хворих і підозрілих на інфікування осіб, обмежити коло їхніх контактів. Натомість складається враження, що головною метою алармово оголошеного в Українській державі карантину є спроба приховати не лише економічний та управлінський провал зе-команди, але й замаскувати підступні дії зовнішнього й внутрішнього ворога, його агентури. Недолугі та неоковирнії дії влади лише посилюють у суспільстві стан розгубленості та невизначеності. У перспективі така політика може викликати панічні настрої з усіма випливаючими наслідками…

Найважчим станом для інтелектуальної системи є стан невизначеності, викликаний поєднанням двох факторів: потребою ухвалення рішення і браком відповідної інформації. У нашому конкретному випадку громадяни України дізнаються про ситуацію з поширенням вірусу впереваж з інтернету, ЗМІ, заяв чиновників, а не з офіційних джерел. У такій ситуації люди не знають, як себе поводити, вони відчувають і розуміють реальність існуючої небезпеки, але всієї картини не бачить і уповні не усвідомлюють. Така невизначеність ускладнює ухвалення будь-яких рішень, провокує ірраціональну поведінку, сповільнює психологічні реакції, породжує панічні настрої, підвищує ризик непослуху й саботажу. 

Під облудні гасла «Не дайте померети чиїйсь бабусі!» держава позбавляє мільйони громадян можливості працювати, годувати сім’ї, навчатися тощо. Чи розуміє українська влада не, що закони мислення, закони обробки інформації і ухвалення рішення спільні для всіх інтелектуальних систем (байдуже, велика система чи мала). Страждання Отелло, Гамлета, страждання людства, яке метушиться в пошуках істини, страхи і фобії Івана IV, Сталіна та страждання собаки, який не в змозі відрізнити овал від кола, мають одну і ту саму природу – виникнення стану невизначеності через брак інформації?

Інтелектуальна система відрізняється від обчислювальних засобів тим, що здатна розв’язувати завдання саме за умов браку інформації. Процес розв’язку відбувається шляхом побудови гіпотез, які ліквідовують цей дефіцит. Інша річ, коли гіпотеза неправильна, тоді результат буде також помилковим. Виявивши помилку, інтелектуальна система відмовляється від першої гіпотези і будує нову. Таким чином накопичується досвід і здобуваються знання.

Однак можлива ситуація, коли інтелектуальна система не здатна створити гіпотезу – вона знає, що побудова правильної гіпотези неможлива, і в будь-якому разі неминуча помилка. Такий стан зумовлює порушення роботи всієї системи. В людини може призвести до неврозу вищої нервової системи.

Через брак необхідної інформації в процесі пізнання навколишнього світу людина закономірно переходить від однієї гіпотези до іншої, що характеризується посиленням невизначеності. Та чи легко відмовитись від того, у що свято вірилось упродовж тривалого часу? Цілком природним є намір гомо сапієнса реанімувати стару гіпотезу, модернізувати її стосовно нових умов, стати на шлях напівреформації. З одного боку, реальність застерігає, що далі просуватись цим шляхом не можна, але з іншого боку, зробити крок уперед чи вбік – боязко. Це може викликати невдоволення, злість, призвести до стресу.

В умовах футурошоку (інформаційного вибуху, комп’ютерної революції, екологічних і медичних катаклізмів), коли дедалі більше загострюються геополітичні та ідеологічні проблеми, коли щораз відчутнішими стають економічні й демографічні виклики, людство почувається вкрай незахищеним. І тоді у нього виникає почуття невдоволення й страху. «Ірраціональний страх – надзвичайно дієвий засіб «вимкнення» здорового глузду і захисних психологічних механізмів. Приголомшена страхом людина легко піддається навіюванню і вірить в будь-який запропонований йому «рятувальний» засіб» (Сергій Кара-Мурза).

Наразі через посилення стану невизначеності унаслідок продовження карантину в Україні користувачі соцереж вибухають сміхом, але вже появляється злість, відчай. Лунають погрози. Наразі поодинокі: “Хай кабмін даже не сомнівається, шо коли вони в мене закончаться гроші – я піду грабить. Бо їсти, курить і пить кофе нада каждий день”; Судді, прокурори, чиновники, готуйтесь ділитися нєпосільно нажитим”.

Пояснення цьому просте. У нейрофізіологічному аспекті невдоволення й страх завжди приводять мозок у стан збудження. Він шукає виходу. Це збуджує нейронні сітки і збільшує електромагнітну активність мозку. В стані невизначеності мозок людини перебуватиме в збудженому станій шукатиме шляхів до ліквідації дефіциту інформації шляхом пробудови гіпотез і прпущень. При цьому мозок надзвичайно чутливий до вхідних повідомлень, які в той чи інший спосіб усувають невизниченість і пропонують варіанти розв’язку. Він може бути помлковим. Але чим більше збуджена система, чим більша швидкість імпульсивних потоків, тим більшою є вірогідність помилки в обробці інформації й ухваленні рішення.

Мозок людини є генератором слабкого електромагнітного випромінювання. Будь-яким коливальним процесам притаманні явища резонансу. Коли ритми роботи нейронних сіток починають синхронізуватись і збігатися за частотою, у людей, які зібралися у натовп, відбувається резонансне підсилення цих ритмів, юрба починає збуджуватись. Досвідчені лідери мас інтуїтивно це відчувають і свідомо нагнітають збудження. У такому стані натовп не чутливий до логічних аргументів, але бурхливо реагує на заклики емоційного характеру. Це підтверджує історія: вожді мас у логіці впереваж були слабкі, відтак надавали перевагу популізму й нагнітанню емоцій.

У гіпоталамусній ділянці головного мозку людини є центр (дуже давній за походженням), життєво необхідний в боротьбі за існування, без якого людина не здатна до чину, – центр агресивної поведінки. Його активація в емоційно збудженому натовпі – неминучий наслідок. Коли це відбувається, юрба переходить до дій, як правило, необдуманих, жорстоких. Іноді досить одного необдумано кинутого слова, щоб стався психологічно-фізичний вибух. Та якщо перед ним людину вилучити з натовпу і дати їй можливість заспокоїтись, вільно пересуватись, то через деякий час вона дивуватиметься власній поведінці, вона вже не приєднається до гурту, котрий поводиться як єдиний організм.

За будь-якої перерегуляції системи в ній неминуче відбуваються так звані перехідні процеси, яким притаманний дезорганізаційний характер. Уникнути їх неможливо, тому що не можна перейти від однієї форми організації до іншої без попередньої часткової дезорганізації. У соціальих системах всі революції і дезорганізаційні процеси, які їх супроводжували, – свідчення цього.

У стані, в якому зараз перебуває наше суспільство, посилити перехідні процеси і тим самим викликати дезорганізацію (хаос) значно легше, ніж подолати їх. І тому цим процесам треба щось протиставити. Такий засіб відомий – це гласність, доступність інформації.

Якщо інформація доступна, і кожен може вільно, без будь- якого остраху висловити свою думку, то сила, яка збирає людей в натовпи, зникає. У стані напівгласності негативні явища внаслідок перехідних процесів неминучі, і результати їх можуть бути жахливими. Коли відсутня інформація, коли придушені громадська активність і пошуки соціальних рішень, налякані люди у натовпи не збираються – це свідчення придушення демократії та засилля тоталітаризму.

Лише повна гласність, належна поінформованість усіх верств населення, розтин усіх соціальних наривів може припинити формування охлократії, притаманної перехідним і кризовим періодам, унеможливить вияви екстремізму та насильства.

Повна гласність – це прогресивний розвиток суспільства, це вихід із стану невизначеності з мінімальним впливом перехідних дезорганізаційних процесів; напівгласність – це  соціальний вибух; брак гласності – гниття.

Населення може тривалий час перебувати у стані інформаційного голоду, невизначеності, не беручи участі в ухваленні рішень, підкоряючись владі. Але такий стан неминуче призводить до втрати ініціативи, до політичної апатії населення. Апатія зростає, але чим вищий рівень науково-технічного розвитку людського суспільства, тим небезпечнішою для існування влади стає ця апатія. Адже без ініціативи населення неможливо витримати ритм науково-технічного розвитку, а втрата його зумовлює відставання від інших країн світу. Економічні програми не виконуються не тому, що їм хтось активно чинить опір. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більшу роль відіграє індивідуальна активність, зацікавленість. Якщо її немає, то все робиться абияк. Система стає некерованою.

В Україні вже давно постала конечна потреба аналізу явищ та процесів, які стають соціальними проблемами. Соціальна політика стає засобом розв’язання соціальних проблем. Цінується вміння долати опір деструктивним явищам. Роль інтелектуальних і психологічних ресурсів різко зростає, що неминуче веде за собою інноваційний процес – процес творення нового знання. Об’єктивна переоцінка (самоаналіз) системи (структури, організації, інституції) може стати запорукою успіху. Йдеться про отримання вичерпних відповідей на питання: 1. Чи здатне суспільство сприймати зміни, усвідомлювати і виправляти свої помилки? 2. Чи домінує в ньому критичне мислення, що передбачає існування опозиційних ЗМІ? 3. Чи практикується діалог у конфліктних ситуаціях? 4. Чи існують конкурентні організаційно-управлінські центри та комунікативні групи? 5. Наскільки розвинена в суспільстві діалогічна організація мислення?

На жаль, подібного самоаналізу українського суспільства на державному рівні досі зроблено не було. Одним із підтверджень цього є безпорадність українських урядовців у боротьбі з пандемією.

Актуальним залишається жорсткий висновок доктора економічних наук, відомого соціолога Юрія Саєнка: «Найважливішою причиною всіх наших бід є перебування у стані «хронічної невизначеності» Країна від однієї невизначеності переходить в іншу. Не розв’язавши проблем минулого, попадаємо в ситуації, які ще більше переобтяжують нас минулим. А часу для розв’язання проблем стратегічного майбутнього залишається все менше і менше».

За неповний рік втрачено чимало позитивного, набутого за минулі п’ять літ. Можемо навіть говорити про втрату самої влади на тлі стагнуючої економіки, чималого державнрнр боргу і підмоченого іміджу України та її очільника. На найвищому управлінському рівні відсутні самостійних гравців. Державні інституції через непрофесіоналізм нової влади втратили надійність і довіру в очах громадян. Посилюється вже згадуваний стан невизначеності. В умовах триваючої війни це небезпечно.

Свого часу Роман Купчинський, журналіст і письменник, автор численних дотепних афоризмів, написав: «Є в нас три види шкідників: перші – люди без почуття честі, другі – без почуття обов'язку, треті – без почуття дійсності. Перших бояться, других толерують, третіх дуже часто слухають».

Немає жодних ознак того, що за 10 місяців Зеленський оволодів елементарними азами державного управління, вважає відомий економіст і політолог Андрій Ілларіонов. На його думку, це означає, що Володимир Олександрович не може навчитися. Мовляв, чим більше перебуватиме на цьому посту, тим більшої шкоди (не бажаючи цього) завдасть Україні.

Відома польська журналістка Кристина Курчаб-Редліх (Krystyna Kurczab-Redlich), яка впродовж 1990-2004 років була кореспонденткою польських медій в Росії, 2014 року видала сенсаційне публіцистичне дослідження про Владіміра Путіна під інтригуючою назвою «WOWA, WOŁODIA, WŁADIMIR».

В Україні багато чого залежить від того, чи Вова Зєленскій стане Володимиром Зеленським. Українським патріотом…

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: