Драма полковника Без’язикова. За що український розвідник отримав 13 років
В одній з найбільш суперечливих справ російсько-української війни – перше судове рішення
Шевченківський районний суд Києва 7 квітня засудив полковника Івана Без’язикова до 13 років позбавлення волі. Він був начальником розвідвідділу штабу управління 8 Армійського корпусу сухопутних військ Збройних сил України, розформованого у березні 2015 року. За звинуваченням прокурорів суд визнав його винним у державній зраді та створенні терористичної групи та призначив 13 років позбавлення волі із позбавленням військового звання. Суд встановив, що військовослужбовець, перебуваючи у полоні з 25 серпня 2014 року на окупованій території Донбасу, вступив до складу розвідувального управління незаконного збройного формування РФ та займав посаду так званого «заступника начальника 1-го відділу з аналітичної роботи». Захист українського військовослужбовця категорично не погоджується із вироком і готується до апеляції аж до оскарження вироку в Європейському суді з прав людини.
Заплутана історія полону, визволення, затримання і засудження Івана Без’язикова достойна сценарію для голлівудського фільму. Все почалося у 2014 році. 16 серпня він разом із ще двома військовослужбовцями спробував забрати тіла наших військових, які загинули 11-13 серпня у бою під селом Степанівка у Донецькій області. Тіла забрати зрештою вдалося, а от самого полковника бойовики взяли в полон. З 16 до 24 серпня, як заявляють адвокати, Без’язикова жорстко катували. А 25 серпня, як зазначає українське слідство, його не просто відпустили, а призначили одразу на високу посаду у розвідці «ДНР». Українське слідство вважає, що свободу офіцеру вдалося здобути завдяки його плідній співпраці з бойовиками. Мовляв, він передав карти операції під Іловайськом, а також всіляко сприяв терористам. На доказ цього СБУ опублікувала аудіофрагменти розмов, на яких нібито є докази того, що Без’язиков виконує накази свого «начальства» на окупованій території.
Одним з таких «начальників» був бойовик з позивним «63», який працював у «відділі зі збору та аналізу інформації розвідуправління «ДНР» під керівництвом генерал-майора ГРУ Сергія Дубінського «Хмурого». Саме «Хмурого» Спільна слідча група (JIT), яка займається розслідуванням катастрофи рейсу МН17, пізніше назве одним із ключових фігурантів цієї справи. Іван Без’язиков, коли повернувся з окупованої території давав свідчення у цій справі нідерландський слідчим, але про що саме розповів їм, не повідомляється.
23 місяці Без’язиков перебував на окупованій території і співпрацював, переконане українське слідство, з бойовиками. Тривалий час ніяких звісток про його місцеперебування не було. 2 жовтня 2015 року дружина полковника Маргарита Без’язикова зідзвонилася з так званим командувачем корпусом Міноборони «ДНР» Едуардом Басуріним, який повідомив, що Іван Без’язиков не збирається повертатися на неокуповану частину України і натякав на те, що український розвідник перейшов на бік бойовиків. У березні 2016 року з дозволу бойовиків Іван Без’язиков зателефонував дружині та попросив, аби його внесли до списків на обмін. Зрештою, 5 липня 2016 року його звільнили з полону.
Але на волі він був недовго, за два місяці знову арешт.
«Главком» поспілкувався із Олегом Веремієнком, одним із адвокатів Івана Без’язикова. Захисник розповів свою версію того, чому український суд не повірив полковнику.
Суд оголосив вирок. Наскільки для вас він був очікуваним?
Полковник Без’язиков не вчиняв тих злочинів, які йому закидають. Коли я побачив склад колегії суддів, у мене особисто зникли сумніви в тому, що обвинувальний вирок був написаний ще до початку слухань справи в суді. Тому що суддя Лідія Щебуняєва (справу розглядала колегія суддів: голова Лідія Щебуняєва, судді Віталій Циктіч та Оксана Голуб) два місяці працювала на окупованій території, яка перебувала під контролем терористів. Вона була суддею Харцизського міського суду і виносила вироки до 8 липня 2014 року, відправляла людей у СІЗО Макіївки. Справи стосувалися ненасильницьких злочинів. Наприклад, одну малолітню відправила за крадіжку до СІЗО у Донецьку вже тоді, коли місто було захоплене терористами Стрєлкова-Гіркіна. На Донеччині, нагадаю, 11 травня 2014 року відбувся так званий референдум. Слов’янськ звільнили з 5 на 6 липня, тоді Стрєлков втік до Донецька. Тобто з 6 липня місто Донецьк вже було в заручниках. Тому суддя, яка відправляла у СІЗО людей, які ставали потім фактично заручниками, не може судити військових.
Чому саме Щебуняєва вела цю справу?
Свого часу президент Порошенко перевів її своїм указом до Шевченківського райсуду Києва.
Але це не доводить те, що справу Без’язикова спеціально передали на розгляд до цієї судді, тут же міг бути збіг обставин, чи не так?
Не доводить. Але, на мій погляд, цю справу фабрикували, аби повісити на Без’язикова провину за те, що стався Іловайський котел. Із самого початку слідства вони обвинувачували мого підзахисного в тому, що коли він потрапив до полону, здав їм (бойовикам) якісь секретні карти операції в Іловайську. Потім вони формулювання (обвинувачення) змінили, але в ньому залишилися сліди того, що мається на увазі Іловайськ.
Сторона обвинувачення мала у справі двох ключових свідків: Павла Гаркавенка (доброволець з «Правого сектору», сидів на окупованому Донбасі в одній тюрмі з Без’язиковим) і Руслана Косинського (майор ЗСУ, якого бойовики намагалися завербувати). Наскільки їхні свідчення були переконливі? До чого у вас найбільше запитань?
Руслан Косинський був ключовим свідком у справі. Під час досудового слідства в матеріалах справи були документи про те, що нібито Косинський обвинуватив Без’язикова в тому, що той його вербував. Ми не повірили в цю інформацію і вирішили перевірити, викликали Косинського до суду як свідка. Він з’явився і на першому ж судовому засіданні і заявив, що бойовик з позивним «63» його вербував. А Без’язиков перебував поруч і фактично був таким самим полоненим, як і Косинський. Про це в суді сказав Косинський. Для прокурорів це був шок і вони викликали його потім до суду ще тричі. І всі чотири рази Косинський повторював, що Без’язиков мене не вербував тому, що він сам був військовополоненим у «ДНР».
Ваш підзахисний, перебуваючи серед бойовиків одягав форму російського військовослужбовця. Ви раніше говорили, що бойовики змушували його виконувати певні роботи. А де гарантія, що ці «роботи» не могли бути тією ж передачею розвідданих, про яку каже СБУ?
Якщо ви відкриєте Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими, то там написано, що військовополонені можуть виконувати роботи невійськового характеру. Це по-перше. По-друге, ви ж не забувайте про те, хто такий Без’язиков, він професійний військовий розвідник. Робота розвідника полягає в тому, щоби проникати до стану ворога і здобувати інформацію. Оскільки він перебував 24/7 під контролем бойовиків, він не міг доповісти, що потрапив у складну ситуацію. Він просто доповідав дружині про те, де він перебуває, а дружина доповідала в СБУ. А влада, і СБУ, і президент, і уряд за 23 місяці (поки Без’язиков був на окупованій території), як мені здається, не все зробили, що могли, аби його звільнити. За таких обставин він фактично залишився сам на сам з терористами. У нього залишався один варіант – готувати втечу. Все, що йому інкримінують, – це підготовка до втечі. Він казав, що збирався тікати через південну частину Донецька, а це якраз так звана Жданівська розвилка, він робив рекогностування (розвідку для здобуття відомостей про противника, що проводиться особисто командиром і офіцерами штабів). Він просив п’яних бойовиків про те, щоби вони на Новий рік його покатали на машині по Донецьку задля такої розвідки. Окрім того, він намагався здобути паспорт. Є його листування з дружиною, де він просить її якимось чином переправити йому його фотографії до Донецька, бо він сам не міг піти й сфотографуватися на паспорт. В його план входило у когось вкрасти паспорт, приклеїти свою фотографію і таким чином перейти блокпости, втекти. Але проблема була в тому, що він не зміг ні в кого вкрасти паспорт.
СБУ як доказ причетності Без’язикова до терористів наводить розмови Маргарити Без’язикової з Едуардом Басуріним, під час якої бойовик натякає, що Іван перейшов на бік бойовиків. Чим тоді пояснити таку розмову?
Коли вашу дружину, або вашу дівчину заберуть в полон терористи, а уряд нічого не робитиме для її звільнення, я даю голову на відсіч, що ви телефонуватимете хоч чорту лисому, в тому числі і Басуріну. Проситимете його, щоби її звільнили. Саме це відбувалося у справі Без’язикова. Маргарита оббивала всі пороги, вона телефонувала усім. З іншого боку, що терорист може сказати дружині? Він просто з неї куражився. Він сказав, що твій чоловік зрадник, він перейшов на наш бік. Вони багатьом жінкам полонених таке кажуть. Це робиться для того, щоби родичі страждали. Маргарита втратила половину своєї ваги, коли її чоловік був в полоні.
СБУ каже, що Без’язиков виїжджав до Ростова-на-Дону. Натомість його дружина Маргарита цей факт заперечує. Чи надали вам докази того, що ваш підзахисний виїздив з території України?
Ні до якого Ростова, ні до якої Росії він не їздив. Ніяких доказів таких поїздок немає, окрім заяв про це на пресконференції двох представників СБУ, Маякова і Ткачука (у 2016 році після затримання Івана Без’язикова, на брифінгу тодішній керівник апарату СБУ Олександр Ткачук та заступник начальника Головного слідчого управління СБУ Віталій Маяков заявили, що затриманий виїздив до Росії, а також вільно пересувався по Луганській і Донецькій областях – «Главком»). Знаєте, ці два чоловіки, які у 2014 році відсиджувалися на Володимирській, 33 (адреса головного офісу СБУ в Києві – «Главком»). А такі, як полковник Без’язиков сиділи під «градами» на Савур-могилі влітку 2014-го.
Чи ставили ви собі питання, чому Без’язиков потрапив до полону? Тому що ті, хто повинен був виконувати чоловічу роботу, зокрема ці два представники СБУ, що давали пресконференцію, мали поїхати на Схід. А поїхав тільки полковник Без’язиков ще з кількома офіцерами і необстріляними хлопчиками, які навіть школу молодого бійця не пройшли.
Паралельно зі справою, якою ви займалися, відбувалося розслідування обставин Іловайського котла. Чи залучали Івана Без’язикова до цієї справи як свідка?
З 16 до 24 серпня 2014 року він 24 години на добу разом з іншими полоненими був під контролем бойовиків, сидів у підвалі в Донецьку. Його там на допитах побили так, що переламали усі ребра. Варіант, що він здав якісь карти операції в Іловайську – повна маячня. Ніхто його не залучав як свідка у справі Іловайська. Йому ГПУ приготувала роль Цапа-відбувайла за Іловайськ. Готував (цю роль), на мою думку, особисто Юрій Луценко. Тому що він особисто призначив прокурора Олега Пересаду вести цю справу. Є фотографія, де Пересада з Луценком разом.
Йому дали завдання – вішати Іловайський котел на Без’язикова. Треба було когось призначити (винним), щоби зняти обвинувачення проти з тих, хто приймав рішення у ті дні.
Кого зі свідків ви хотіли, але не змогли залучити?
Найголовніше питання полягає в тому, що як так вийшло, що носія секретної інформації рівня начальника армійської військової розвідки цілого армійського корпусу відправили на завдання, яке міг виконати солдат або сержант? І це розуміючи, що людина може потрапити в полон до ворога. Ми встановили, що його відправили на завдання за наказом полковника Петра Ромигайла (генарал-майор Петро Ромигайло, начальник штабу – перший заступник командувача військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України). Є свідки, що такий наказ був, він був даний в усній формі (За словами Олега Веремієнка, у своїх свідченнях Ромигайло повідомив, що жодних заборон відправляти на завдання групу Івана Без’язикова, в результаті якого Без’язиков опинився в полоні, на той момент не було).
Але я думаю, що треба копати вище. Якщо ви пригадуєте, в ніч з 12 на 13 серпня спалили 30-ту механізовану бригаду на Савур-могилі. У бригаді були 4 тисячі людей. Живими додому повернулося 800. Де інші? Родичі солдатів, які загинули і зникли безвісти, вийшли було, з протестом під Генеральний штаб, під Міністерство оборони, перекривали вулиці. Тоді Генштаб дав вказівку сектору «Д» негайно надіслати групу переговірників, аби забрати тіла загиблих… Ніхто не хотів іти, всі відмовлялися. Знайшлися три камікадзе: Валерій Шмигельський (майор Військової служби правопорядку, загинув у червні 2016 року), Іван Без’язиков і Євген Мандажі. Але групу тих, хто піде виконувати завдання формував не Ромигайло, а керівництво генштабу. У мене тільки одна версія – наказ віддавав Муженко. Але Муженко чомусь, побоявся приходити до суду і давати свідчення, хоча ми його викликали. Не прийшов на суд керівник сектору «Д» Петро Литвин, якого ми також викликали. Він безпосередній начальник Без’язикова. Якби він почав давати свідчення, сіли б до в’язниці весь Генштаб разом з Муженком і Назаровим (Віктор Назаров – генерал-майор, якого суд визнав винним у загибелі військових у збитому терористами Іл-76. Його у 2017 році засудили до 7 років ув’язнення). Тому що неможна було носія таємниці відправляти на таке завдання. Він виконував бойовий наказ в бойовій обстановці, від виконання якого неможна відмовитися. Бо інакше тюрма. Тому повинні були б судити Ромигайла і компанію тих, хто віддавав наказ. Але їх не судять, чому?
Ви обвинувачуєте попередню владу у тому, що вона вішала провину за трагедію в Іловайську на Без’язикова. Але суд засудив вашого підзахисного вже при іншій владі?
Ви не опублікуєте мою відповідь, але все ж відповім. Останнє голосування в парламенті за землю (мова про те, що фракція «Європейська солідарність» голосувала за «земельні» закони разом із фракцією «Слуга народу») показало, що колишній президент Порошенко фактично вступив в альянс із президентом Зеленським. Оскільки глава держави формує Генпрокуратуру, то з його подачі формуються органи обвинувачення. Судді, які судили Без’язикова, призначав безпосередньо Порошенко. Так зійшлися зорі, що усім стало вигідно посадити Без’язикова, тому що вони побачили в ньому Цапа-відбувайла. Це політично мотивована справа, і якщо буде потрібно, ми дійдемо до Європейського суду з прав людини.
Як довго ЄСПЛ може розглядати вашу справу?
У нас буде один місяць на оскарження цього вироку. Далі апеляція, яка може зайняти декілька місяців. Через коронавірус розгляд нашої справи може забрати якийсь час, напевно. Потім є можливість подання касаційної скарги і вже потім ЄСПЛ. Нагадаю, що полковник більше п’яти років перебуває в місцях несвободи. Два роки перебував у полоні і три роки й три місяці у СІЗО. Цими несправедливими переслідуваннями його просто вбивають. У нього і так здоров’я не дуже було після повернення з полону. Кажуть, що там спалах хвороби (у СІЗО), не виключають, що і коронавірус може бути. У СІЗО немає санітайзерів. Які тести (на коронавірус) там можуть бути, якщо там навіть мила немає нормального? Маски дали тільки на останнє судове засідання, а до цього не було і їх.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0